№ 201/2579/25
провадження 2-а/201/23/2026
27 лютого 2026 року місто Дніпро
суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 03 березня 2025 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 27 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 78/8/14798 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн.. Як на доказ вини підполковник ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 не з'явився вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, з 01 грудня 2024 року поданий у розшук.
Вважає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, так як відсутні обставини, на які йде посилання у постанові. Позвач є військовозобов'язаним, своєчасно уточнив облікові дані (11 липня 2024 року), звання солдат, ВОС 600543, номер в реєстрі Оберіг 020320231425692400056, оновлено було також номер телефону та e-mail. Станом на 27 грудня 2024 року позивач не отримував жодного повідомлення про необхідність з'явитись за повісткою до РТЦК, також не отримував жодного повідомлення про надсилання за його адресою повістки. Був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 26 грудня 2024 року.
З аналізу норм закону про мобілізацію вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зокрема в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затверджений Постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560. Під час розгляду адміністративної справи Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 не надано жодного доказу на підтвердження вручення чи направлення на адресу повістки, за якою ОСОБА_1 не з'явився своєчасно до РТЦК. Матеріалами адміністративної справи не підтверджується факт отримання позивачем чи відмови від отримання повістки про виклик до РТЦК. Отже, підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності були відсутні.
Особа не може нести відповідальність за правопорушення, якого вона не скоювала, або вина якої у скоєнні правопорушення не доведена поза розумним сумнівом. Через незаконне притягнення до адмінвідповідальності ОСОБА_1 не може вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами через арешт карткового рахунку, на який надходь его грошове забезпечення.
Ураховуючи наведене, а також те, що під час розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов'язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача рішення, позивач наголошує на протиправності оскаржуваної постанови та необхідність її скасування із закриттям провадження в справі про адміністративні правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущеннях, що є порушенням закону. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 78/8/14798 від 27 грудня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за ч. З ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень, визнати протиправною та скасувати. Витрати у справі віднести на відповідача, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 позовні вимоги не визнав, заперечували проти позову, вказавши, що у вказаний позивачем день і час ними дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача ОСОБА_1 , в передбаченому законом порядку повноважною особою було складено постанову з роз'ясненням її змісту порушнику, постанова вручена. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладенню штрафу в розмірі 17 000 грн. обґрунтована. Вважають вказану постанову законною, складена постанова вірно, всі істотні умови при її складанні дотримано і правильно відображено. Вважають, що все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Позов вважають не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов не обгрунтованим і не підлягаючим задоволенню.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Судом з наданих позивачем документів і доказів відповідно до позиції ОСОБА_3 з'ясовано, що 27 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 78/8/14798 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн.
Як на доказ вини підполковник ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 не з'явився вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, з 01 грудня 2024 року поданий у розшук.
ОСОБА_1 стверджує, що не надавав жодних пояснень з приводу притягнення до адміністративної відповідальності, так як станом на 13.30 год. 27 грудня 2024 року більше доби перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у неналежних умовах та був дуже стомлений.
Вважає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, так як відсутні обставини, на які йде посилання у постанові.
Як вказує позивач, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, своєчасно уточнив облікові дані (11 липня 2024 року), звання солдат, ВОС 600543, номер в реєстрі Оберіг 020320231425692400056, оновлено було також номер телефону та e-mail. Станом на 27 грудня 2024 року позивач не отримував жодного повідомлення про необхідність з'явитись за повісткою до РТЦК, також не отримував жодного повідомлення про надсилання за його адресою повістки.
Був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 26 грудня 2024 року.
Як на правове обгрунтування позову ОСОБА_1 , посилається на наступне.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі одержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи прі адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов?язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період (ч. 1 ст. 22).
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (ч. З ст. 22).
З аналізу вищезазначеної норми, на думку позивача, вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зокрема в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затверджений Постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560.
Пунктом 30-3 Порядку № 560 встановлено, що у разі надсилання повістки, сформованою за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів, засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий іденнтифікатор оператора поштового зв'язку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка.
В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому досилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім?я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.
У відповідності до пункту 34 Порядку 560, повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування к соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 41. Порядку 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу і вдувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця вживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки свої адреси місця проживання.
Під час розгляду адміністративної справи Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , на думку позивача, не надано жодного доказу на підтвердження вручення чи направлення на адресу повістки, за якою ОСОБА_1 не з'явився своєчасно до РТЦК.
Згідно з ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справ, яка повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Матеріалами адміністративної справи не підтверджується факт отримання позивачем чи відмови від отримання повістки про виклик до РТЦК. Отже, підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності були відсутні.
Особа не може нести відповідальність за правопорушення, якого вона не скоювала, або вина якої у скоєнні правопорушення не доведена поза розумним сумнівом. Через незаконне притягнення до адмінвідповідальності ОСОБА_1 не може вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами через арешт карткового рахунку, на який надходь его грошове забезпечення.
Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущеннях, що є порушенням закону. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив вказану постанову визнати протиправною та скасувати.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оборону України» визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту також готовності населення і території держави до оборони.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, та діє на час розгляду даної справи.
Частина 3 ст. 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Диспозиція даної частини статті, як бланкетної норми, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки. Серед ознак суті адміністративного правопорушення за ч. З ст. 210 КУпАП обов'язково повинні бути посилання на конкретний нормативно- правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Однак, на думку позивача, під час винесення оскаржуваної постанови не з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивач звертає увагу на необхідність чіткого посилання на конкретну норму, яку порушив суб'єкт правопорушення і яка обумовлює об'єктивну сторону інкримінованого правопорушення, відсутність такої вказівки у постанові суперечить принципу правової визначеності та можливості визначити суть інкримінованого правопорушення: не було виклику, належного повідомлення, вже перебував в ТЦК і інш..
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущенні, не повноважною особою, з порушенням строків і прядку розгляду, що є порушенням закону. Вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення, винесену відносно нього, оскільки такого правопорушення він не скоював.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.
Суд вважає вимоги позивача не доведеними і безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до частини першої статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З 17 березня 2014 року, з дня оголошення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні діє особливий період.
Відповідно до підпункту 101 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Отже, ОСОБА_1 03 березня 2025 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
27 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 78/8/14798 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн. не прибуття вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, з 01 грудня 2024 року поданий у розшук.
ІНФОРМАЦІЯ_3 є органом військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, та здійснює повноваження на підставі частини 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, в редакції Закону України № 1357-ІХ від 30 березня 2023 року, та Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до зазначеного Положення ІНФОРМАЦІЯ_3 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до пунктів, 9, 11 зазначеного Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють, зокрема, наступні повноваження: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
24 лютого 2022 року розпочалася широкомасштабна збройна агресія російської федерації проти України, у зв'язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, на території України введено режим воєнного стану; Указом Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 03 березня 2022 року, на території України оголошено загальну мобілізацію. Дію режиму воєнного стану та загальної мобілізації на території України неодноразово продовжено, наразі - до 07 серпня 2025 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Також відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Згідно з частиною 8 ст. 4 цього Закону з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Таким чином, з 24 лютого 2022 року на усій території України настав особливий період та почав діяти особливий правовий режим, що передбачає цілу низку заходів, включаючи обмеження прав та свобод громадян, з метою відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Відтак усі органи влади України, а також усі громадяни України з моменту введення воєнного стану та оголошення загальної мобілізації повинні керуватися завданням оборони України як основною ціллю своєї діяльності та підставою своїх рішень.
Положеннями нормативно-правових актів, що мають безумовний пріоритет у застосуванні в період воєнного стану та загальної мобілізації, а саме абз. 14 п. 1 ст. 21 Закону України №3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року та п. 9 ст. 38 Закону України № 2232 «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року передбачені імперативні вимоги до керівників та відповідальних осіб підприємств, установ та організацій: «надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів» та обов'язок «подавати до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки ... на їх вимогу відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військовий облік яких вони здійснюють».
Невиконання вимог РТЦК, здійснених в рамках його дискреційних повноважень, об'єктивно шкодить обороноздатності держави та тягне певний обсяг юридичної відповідальності, про що зазначається, крім іншого, в п. 87 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року (Порядок 1487).
27 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 78/8/14798 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000.00 грн. - не прибуття вчасно за викликом по повістці до РТЦК, чим порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно даних Єдиного Державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, з 01 грудня 2024 року поданий у розшук. Екземпляр постанови отримано позивачем, факт чого підтверджується останнім.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд також звертає увагу і на наступне.
Позивач, аргументуючи незаконність, на його думку, спірної постанови, наводить ту обставину, що він не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому і не прибув за викликом, а отже і притягнення його як правопорушника до відповідальності виключається.
Однак, наведена позиція позивача ґрунтується на хибному розумінні положень законодавства. Так: одним з основних імперативів доктрини адміністративного права є принцип невідворотності відповідальності особи за вчинене адміністративне правопорушення. Право визначення у діях особи складу правопорушення, передбаченого ст. 210; 210-1 та 211 КУпАП, та характеру правової санкції входить до складу дискреційних повноважень керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).
Оскаржувана постанова містить перелік виявлених та встановлених порушень чинних правових актів і норм, що є наслідком протиправної поведінки позивача. Отже, як матеріально- так і процесуально-правові складові, при винесенні спірної постанови, реалізовані керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 виключно в межах належної юридичної компетенції; ні Порядок 1487, ні КУпАП, ні інший будь-який чинний нормативний акт не пов'язує можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності з усуненням чи не усуненням продовж зазначеного в Порядку 1487 строку виявлених перевіркою недоліків; трактування положень нормативних актів позивачем, окрім іншого, суперечить приписам ст. 277 КУпАП, відповідно до яких: «Справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадпятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою) правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи». Тобто припущення позивача про наявність 30-ти денного «пільгового» строку при притягненні особи до адміністративної відповідальності не відповідає положенням закону.
У той час сам позивач не надає доказів або хоча б відомостей про перебування його саме в той час в ІНФОРМАЦІЯ_5 , не зрозуміло чи оскаржувалися позивачем ці дії в передбаченому законом порядку, якщо так то які результати цього оскарження. Вважається неможливо самостійно відшуковувати нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила, та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності та не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавлявшись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до абзаців третій та четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998, у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»): «Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі держави, в основному, у значенні як сукупності законів та інших нормативно- правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін, без визначення його змісту, використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно- правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено».
Тобто, до категорії «законодавства» фактично відносяться і акти Кабінету Міністрів України. Положеннями Порядку 1487, як складової частини «законодавства» України, передбачена обов'язковість наявності у роботодавця інформації про певні персональні дані робітника, враховуючи сімейний стан, відомості про освіту, тощо.
Положеннями абз. 7 п. 3 ст. 22 Закону України № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року та вимогами п.п. 101 п. 1 додатку № 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого Порядком 1487, всі військовозобов'язані, впродовж передбаченого 60- ти денного терміну (з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року (включно)), мали звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення власних облікових даних. Складовою процедури оновлення персональних даних є як проходження чергової ВЛК (за необхідності), так і отримання ВОД встановленого (оновленого) зразка, якщо його форма була змінена.
Відповідно до положень пункту першою частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобїлізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-1X» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані, у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування га соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг.
27 грудня 2024 року о 13.30 год. було встановлено, що ОСОБА_1 не прибув своєчасно за викликом повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , адміністративний матеріал про це розглянуто начальником цього ІНФОРМАЦІЯ_6 , клопотань заявлено не було. За результатами розгляду вказаного матеріалу винесена оскаржувана постанова № 48/8/14798 від 27 грудня 2024 року.
Суд не збирає докази, сторони клопотання про витребування доказів (матеріалу РТЦК та СП і інш.) в передбачуваному законом порядку не заявили.
Відповідно до абзацу шістнадцятого ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки становить, у тому числі, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування
національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів
місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил
цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки у їхній роботі в мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. 2 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Під час розгляду адміністративного матеріалу начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 всебічно, об'єктивно та в повному обсязі з'ясовано обставини допущеного правопорушення, ставлення порушника до допущеного порушення, його матеріальний стан, що було враховано при призначенні стягнення. Таким чином, для таких висновків у особи, яка винесла оскаржувану постанову, були підстави. При розгляді справи були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою було з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Не може суд прийняти до уваги пояснення позивача про те, що автором постанови не вірно відображені обставини події правопорушення, він не відреагував на зауваження позивача чи не вжив заходів для усунення перешкод в русі позивачу та інш., оскільки це спростовується вищенаведеним і ніякими іншими об'єктивними доказами не підтверджено, належних доказів про протилежне суду не надано. Позивачу спочатку потрібно було б самому не порушувати вимоги зазначеного закону про мобілізацію в Україні, а потім вже вимагати їх дотримання від інших і не перекладати тягар своїх порушень на інших, в тому числі і на сторону відповідача.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Ст. 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, суд вважає встановленими не обгрунтовані обставини позовних вимог, вони не спростовують висновків відзиву на позов, а тому підстав для скасування спірної постанови не знаходить.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому суд звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в адміністративному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи чи інш..
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред'являються до дій та рішень суб'єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є не обгрунтованими, в зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов не підлягає задоволенню повністю.
При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати правомірними. Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача щодо наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем не були допущені.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпрі про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Третій апеляційний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 286 КАС України з урахуванням положень п. 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КАС України.
Суддя -