26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 676/4691/22
провадження № 51-3149 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
представника потерпілого-
адвоката ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022240000000055, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.289 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року ОСОБА_8 засуджено за:
- ч.4 ст.189 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без конфіскації майна;
- ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без конфіскації майна.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 25 травня 2022 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні, скасовано арешт на майно.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 за ч.4 ст.189 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без конфіскації майна та на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Суди встановили, що ОСОБА_8 , реалізуючи умисел, спрямований на вимагання та отримання грошей злочинним шляхом, в кінці березня 2020 року, перебуваючи поблизу магазину «Бакалія», що по вул. Данила Галицького у м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, під надуманим приводом неіснуючої заборгованості висунув вимогу ОСОБА_10 сплатити йому 6000 доларів США. При цьому попередив, що в разі невиконання вимоги, застосує щодо потерпілого фізичне насильство.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_8 у вересні 2020 року під час зустрічі із ОСОБА_10 знову вимагав у останнього 6000 доларів США, при цьому погрожував вчинити щодо потерпілого фізичне насильство. Після чого ОСОБА_8 в рахунок неіснуючого боргу примусово забрав у ОСОБА_10 його автомобіль «GEELY MK» д.н.з. НОМЕР_1 . Потерпілий ОСОБА_10 , побоюючись за своє життя та здоров'я, передав обвинуваченому ключі та технічний паспорт на автомобіль. Після цього ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_10 , що тепер він йому винен 4600 доларів США.
Надалі, ОСОБА_8 , протягом жовтня-грудня 2020 року, систематично зустрічав потерпілого ОСОБА_10 та під приводом неіснуючої заборгованості вимагав з нього 4600 доларів США, погрожуючи при цьому фізичною розправою.
02 лютого 2022 року ОСОБА_8 прийшов до місця проживання ОСОБА_10 та в ході вимагання у потерпілого 4600 доларів США двічі вдарив його кулаками в щелепу, чим спричинив легкі тілесні ушкодження, однак дії ОСОБА_8 припинив ОСОБА_11 . Після цього ОСОБА_8 поставив вимогу ОСОБА_10 і ОСОБА_11 повернути йому неіснуючий борг в розмірі 4600 доларів США.
В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою між собою, маючи на меті незаконне збагачення, 05 травня 2022 року, близько 12:30, перебуваючи поблизу кафе-бару «Шанс», що по вул. Гагаріна в м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, висунули вимогу ОСОБА_10 і ОСОБА_11 повернути їм неіснуючий борг в розмірі 4600 доларів США. При цьому попередили, що в разі невиконання вимоги застосують щодо потерпілих фізичне насильство.
Далі, 25 травня 2022 року, близько 14:10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою, зустрілись із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , поблизу кав'ярні «Black cocaine», що в м. Кам'янець-Подільський по вул. Дружби Народів, 2, та продовжили вимагати від потерпілих 4600 доларів США, погрожуючи при цьому застосувати фізичне насильство. Потерпілий ОСОБА_10 , побоюючись за своє життя та здоров'я, виконуючи вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про часткову передачу грошових коштів, зайшов до кав'ярні «Black cocaine», де, за домовленістю із обвинуваченими, залишив для них продавцю 500 доларів США. Однак обвинувачені розпорядитися грошима не змогли, оскільки їх злочинні дії були викриті правоохоронними органами.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись не неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вважає, що суди неправильно кваліфікували дії ОСОБА_8 за ч.4 ст. 189 КК України, оскільки мало місце примушування потерпілих до виконання цивільно-правових зобов'язань, тому дії слід кваліфікувати за ст. 355 КК України. Крім того, на момент внесення відомостей до ЄРДР диспозицією ч.4 ст.189 КК України не було передбачено такої кваліфікуючої ознаки вимагання, яке вчинено «в умовах воєнного стану».
Вказує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, тому що в ньому не зазначені форма вини, мотив і мета вчинення кримінальних правопорушень, а формулювання обвинувачення є неконкретизованим.
Також не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.289 КК України, тому що в обвинувальному акті не конкретизовано характер насильства, яке погрожував застосувати обвинувачений до потерпілого, під час незаконного заволодіння транспортним засобом.
Крім того, ОСОБА_10 не є власником автомобіля «GEELY MK», тому він не може бути потерпілим за цим епізодом.
Зазначає, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме:
- протокол огляду місця події від 25.05.2022 через те, що дозвіл на проведення огляду кав'ярні дали особи, які не є власниками приміщення;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 квітня 2022 року, оскільки він містить виправлення номеру фото особи, яку впізнав потерпілий;
- протоколи слідчих експериментів за участю потерпілих, тому що протоколи були заповнені заздалегідь;
-не встановлено походження грошових коштів, які використовувались під час НСРД.
Суд апеляційної інстанції ці порушення проігнорував, доводи апеляційної скарги сторони захисту належним чином не перевірив та в ухвалі відповідей на них не дав.
Посилається на невідповідність судових рішень вимогам ст. 370 КПК України через їх незаконність та необґрунтованість.
В решті захисник висловлює доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини та дає власну оцінку доказам.
Позиції інших учасників судового провадження
Від представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 надійшло письмове заперечення, у якому адвокат, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, заперечував проти її задоволення.
Аналогічну позицію висловив представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 в суді касаційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, заперечувала проти її задоволення.
Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 189, ч.2 ст.289 КК України.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_8 повністю доведена: показаннями самого засудженого, котрий хоча і не визнавав свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів, однак не заперечив, що примушував потерпілих повернути борг свідку ОСОБА_12 , а також отримав від ОСОБА_10 автомобіль «GEELY MK» д.н.з. НОМЕР_1 в заставу, у рахунок його боргу перед ОСОБА_12 ; показаннями потерпілого ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 систематично вимагали з нього неіснуючий борг, погрожуючи фізичною розправою, а ОСОБА_8 , крім того, незаконно заволодів його автомобілем, який він через погрози засудженого змушений був передати останньому разом з технічним паспортом і ключами; аналогічними показаннями потерпілого ОСОБА_11 ; показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що він позичав ОСОБА_8 1500 доларів США, а в якості застави ОСОБА_8 залишив йому автомобіль «GEELY MK» д.н.з. НОМЕР_1 , який після повернення грошей свідок повернув ОСОБА_8 ; показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про обставини оформлення та купівлі автомобіля «GEELY MK»; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно яких потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 впізнали ОСОБА_8 як особу, яка систематично вимагає з них гроші, а 02.02.2022 наніс ОСОБА_10 тілесні ушкодження; висновками судово-медичних експертиз про те, що у потерпілого ОСОБА_10 станом на 08.02.2022 були наявні легкі тілесні ушкодження; протоколами про результати візуального спостереження за особою підтверджено, що в період з 27.04.2022 по 25.05.2022 засуджені неодноразово зустрічались з потерпілими, а 25.05.2022 ОСОБА_10 після зустрічі із засудженими, залишив для них частину грошей у продавця в кав'ярні «Black cocaine»; даними протоколів про результати аудіо та відеоконтролю особи відповідно до яких зафіксовані неодноразові розмови та зустрічі ОСОБА_8 з потерпілими, під час яких засуджений з погрозою насильства вимагав із них неіснуючий борг; даними протоколу про результати контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту про те, що грошові кошти, а саме п'ять купюр по 100 доларів США були оброблені спеціальною речовиною і саме ці гроші потерпілий ОСОБА_10 залишив для ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у продавця кав'ярні «Black cocaine»; даними протоколу огляду місця події від 25.05.2022 підтверджено, що в кав'ярні «Black cocaine» було вилучено вказані грошові кошти; а також іншими доказами.
Таким чином, місцевий суд ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази та оцінивши їх з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 189, ч.2 ст.289 КК України.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_8 примушував потерпілих виконати цивільно-правові зобов'язання, тому його дії слід кваліфікувати за ст. 355 КК України, не заслуговують на увагу.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 355 КК України, виражається у примушуванні до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, правочин або інше цивільно-правове зобов'язання).
Відповідальність за ст.355 КК України може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (не виконання) існуючого зобов'язання, тобто того, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством.
У той же час вимагання ( ст.189 КК України) полягає у незаконній вимозі передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмежити права, свободи або законні інтереси цих осіб, пошкодити чи знищити їхнє майно або майно, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.
Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що відмежовуючи кримінальне правопорушення, передбачене ст.355 КК України, від інших злочинів, слід виходити з того, що при вчиненні примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань винний примушує потерпілого виконати свій юридичний обов'язок, який випливає з цивільно-правових зобов'язань. При вчиненні цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355 КК України, може мати правомірний характер (до прикладу, постанови ВС у справах №51-157 км 21; № 51-8001 км 18).
Суди попередніх інстанцій достовірно встановили, що потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не мали перед засудженими чи третіми особами цивільно-правових зобов'язань, які б ґрунтувалися на законних підставах. Посилання захисту на те, що ОСОБА_8 примушував потерпілих повернути борг свідку ОСОБА_12 , котра ніби-то давала ОСОБА_10 кошти для того, щоб він вирішив питання з оформленням групи інвалідності для її дитини, не можуть розцінюватись як цивільно-правові зобов'язання, тому що вчинення дій з метою встановлення особі інвалідності в обхід визначеного законом порядку не породжує між сторонами цивільно-правових зобов'язань, оскільки такі не виникають із закону.
Натомість умисні дії ОСОБА_8 , який спочатку висував незаконну вимогу потерпілому ОСОБА_10 повернути неіснуючий борг в сумі 6000 доларів США з погрозою насильства над потерпілим, а після отримання під примусом від ОСОБА_10 автомобіля, зменшив вимоги до 4600 доларів США, які згодом, за попередньою змовою спільно із ОСОБА_9 висували також потерпілому ОСОБА_11 , вказують на те, що ОСОБА_8 бажав заволодіти чужим майном, зокрема, автомобілем та грошима потерпілих, тобто він діяв з корисливих мотивів і його дії за ч.4 ст. 189 КК України кваліфіковано вірно.
Щодо посилань захисника на відсутність в діях засудженого кваліфікуючої ознаки вимагання вчиненого «в умовах воєнного стану» слід зазначити таке.
Воєнний стан на території України був введений Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє по даний час.
Законом України № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» від 03 березня 2022 року (далі- Закон № 2117-IX) було внесено зміни до частини четвертої статей 185-187, 189 та 191 КК України однакового змісту, їх доповнено кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану».
Тому після набрання чинності 07 березня 2022 року Законом № 2117-IX, вчинення вимагання в умовах воєнного стану кваліфікується за ч. 4 ст. 189 КК України.
Суди встановили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою між собою, пред'явили потерпілим вимогу повернути неіснуючий борг 05 травня 2022 року, тобто в умовах воєнного стану, після набрання чинності Законом № 2117-IX. Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги поєднаної з погрозами застосування насильства, незалежно від досягнення поставленої винною особою мети, тому колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб, вчиниввимагання з погрозою застосування насильства над потерпілими, в умовах воєнного стану, і його дії за ч.4 ст. 189 КК України кваліфіковано вірно. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у справі № 597/617/22.
Щодо тверджень адвоката про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, то вони були предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними.
Питання відповідності обвинувального акта вимогам КПК України вирішує суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання (ст. 314 КПК України).
Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.
Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Із матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні перевірив обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 на його відповідність нормам ст. 291 КПК України і не знайшов підстав для прийняття рішення, передбаченого п. 3 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень перевірив аналогічні доводи сторони захисту та порушень вимог КПК України не встановив.
Доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч.2 ст.289 КК України, оскільки в обвинувальному акті неконкретизовано характер насильства, яке погрожував застосувати ОСОБА_8 до потерпілого ОСОБА_10 , безпідставні.
Частиною 2 ст.289 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, зокрема, вчинене за попередньою змовою групою осіб, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з погрозою застосування такого насильства, означає погрозу застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, оскільки інше насильство диспозицією ч.2 ст. 289 КК України не передбачено.
Із матеріалів кримінального провадження убачається, що судовий розгляд в суді першої інстанції проводився із дотриманням ст.337 КПК України, в межах висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, визначеного в обвинувальному акті. Відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_8 під час незаконного заволодіння транспортним засобом погрожува ОСОБА_10 застосувати насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, що охоплюється диспозицією ч.2 ст.289 КК України.
Захисник скаржиться на те, що ОСОБА_10 не є власником автомобіля «GEELY MK» д.н.з. НОМЕР_1 , тому він не може бути потерпілим.
За змістом норм ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано, зокрема, майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпіло.
За встановлених судами фактичних обставин, предметом злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, є автомобіль «GEELY MK» д.н.з. НОМЕР_1 . Згідно даних технічного паспорта ОСОБА_10 є законним користувачем цього транспортного засобу, а власником значиться його покійний батько. Оскільки автомобіль вибув із законного володіння ОСОБА_10 через протиправні дії та погрози ОСОБА_8 , про що ОСОБА_10 подав до правоохоронних органів відповідну заяву, то його правомірно визнано потерпілим.
Щодо доводів захисника про те, що в основу вироку покладено недопустимі докази слід зазначити таке.
Статтею 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
Як убачається з вироку, суд першої інстанції належним чином дослідив усі докази, оцінив їх в нарадчій кімнаті і дав кожному з них відповідну оцінку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції в межах перевірки аналогічних доводів сторони захисту про недопустимість доказів у провадженні дійшов висновку про їх безпідставність.
Зокрема, були предметом належної перевірки апеляційного суду твердження захисника про недопустимість протоколу огляду місця події від 25 травня 2022 року через те, що дозвіл на огляд приміщення кав'ярні дали особи, які не є її титульними власниками.
За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є невідкладною слідчою (розшуковою) дією, яка проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Нормами ст. 237 КПК України визначено, що огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку.
За наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом ( ч.1 ст.233 КПК України).
Cуд касаційної інстанції у своїх рішеннях вже звертав увагу, що положення ст. 223 КПК України не мають на меті вирішення питань власності. Вони захищають особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Термін «особа, яка володіє» в ч. 1 ст. 233 КПК України охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах (до прикладу, постанови ККС ВС у справах № 278/1306/17, № 344/2995/15-к).
Суди встановили, що огляд місця події - приміщення кав'ярні « Black cocaine », розташованої по вул. Дружби Народів, 2 у м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, проводився на підставі дозволу ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які на момент проведення огляду були тимчасовими володільцями цієї кав'ярні та надали добровільну згоду на проведення огляду, що підтверджено їх письмовою заявою від 25.05.2022. У такому випадкудодаткового дозволу титульного власника приміщення на огляд закон не вимагає. Тому порушення вимог КПК України відсутні.
Доводи захисника про недопустимість протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022 теж перевірялись апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження.
Як встановив апеляційний суд пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_10 проводилось із дотриманням порядку, передбаченого ст.228 КПК України. Перед пред'явленням особи для впізнання у потерпілого ОСОБА_10 попередньо було з'ясовано чи може він впізнати особу, опитано про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Під час слідчої дії потерпілий в присутності понятих повідомив, що впізнав ОСОБА_8 за загальними ознаками зовнішності і чітко вказав на засудженого, як на особу, яка систематично вимагає у нього гроші. Складений за результатами цієї слідчої дії протокол від 01.04.2022 відповідає вимогам ст. 104 КПК України.
Що стосується виправлення номера фото особи, яку впізнав потерпілий, то це не ставить під сумнів достовірність впізнання, тому що не свідчить про порушення порядку проведення слідчої дії, не змінює її змісту та результатів. У протоколі слідчої дії чітко зафіксовано, що потерпілий ОСОБА_10 впізнав засудженого ОСОБА_8 за характерними ознаками - формою підборіддя, голови, носа, а також зачіски.
Отже, суди обґрунтовано визнали фактичні дані, отримані за результатами проведення впізнання особи за фотознімками, допустимим доказом у справі, а тому доводи захисника про протилежне є необґрунтованими.
Безпідставними є також твердження адвоката про недопустимість протоколів слідчих експериментів від 01 та 27 квітня 2022 року за участю потерпілих.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що слідчі експерименти за участю потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 були проведені із дотриманням норм ст. 240 КПК України. Хід слідчих дій фіксувався на цифрову відеокамеру, диски з відеозаписами є невід'ємними додатками до протоколів, складених за їх результатами. Протоколи підписані всіма учасниками, від яких не надходило жодних зауважень чи доповнень. При цьому фактичні дії, вчинені потерпілими під час слідчих експериментів, повністю узгоджуються зі змістом протоколів якими зафіксована послідовність дій, умови, у яких вони відбувалися, а також висловлювання учасників. Тому посилання захисту на те, що ці протоколи були заповнені заздалегідь є необґрунтованими. Крім того, сторона захисту не ставить під сумнів фактичні дані, отримані за результатами цих слідчих дій.
Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (до прикладу, рішення ВС у справах № 125/2592/18, №236/4268/18).
Доводи захисника про те, що не встановлено джерело походження грошових коштів, які вручалися потерпілому ОСОБА_10 , повністю спростовуються матеріалами справи, які містять таку інформацію.
Із дослідженого судами попередніх інстанцій протоколу обробки (помітки) та вручення грошових коштів від 25.05.2022 убачається, що для проведення контролю за вчиненням злочину потерпілий ОСОБА_11 надав власні коши, а саме одну купюру номіналом 100 доларів США, а інші чотири купюри номіналом по 100 доларів США - належать Хмельницькому ДВБ НП України.
Водночас суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, навів в ухвалі змістовні мотиви з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження адвоката про протилежне теж неприйнятні.
Захисник у касаційній скарзі, крім іншого, висловлює також доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.
Втім, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно норм ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту немає.
У зв'язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3