Постанова від 04.03.2026 по справі 357/10153/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року

м. Київ

справа № 357/10153/22

провадження № 61-5876св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Державне підприємство «Сетам», Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державного підприємства «Сетам» та Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2024 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 рокуу складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, а в процесі розгляду справи змінила предмет позову, до Державного підприємства «Сетам»(далі - ДП «Сетам»), Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), про визнання електронних торгів з реалізації предмета іпотеки недійсними, скасування протоколу електронних торгів, акта про проведені електронні торги, свідоцтва про право власності, рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 серпня 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), було укладено кредитний договір № 014/10-01/82/17600, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 15 300 доларів США строком до 08 серпня 2014 року зі сплатою 13,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23 серпня 2007 року між позивачкою та банком було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 55,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на підставі договору дарування, посвідченого Білоцерківською державною нотаріальною конторою 20 березня 1995 року, а також земельну ділянку площею 0,0819 га, що знаходиться за цією ж адресою.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року у справі № 357/653/15-ц з неї на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 200 032,43 грн та 3 654 грн судових витрат, всього 203 686,43 грн.

На виконання вищевказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 357/653/15-ц, який пред'явлено до примусового виконання та постановою головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області) Бібаєвої В. В. від 12 серпня 2019 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

12 травня 2020 року позивачка перерахувала на рахунок державної виконавчої служби грошові кошти в сумі 123 000 грн, про що повідомила виконавчу службу.

Оскільки залишок заборгованості складав 80 686,43 грн, що менше 20 розмірів мінімальної заробітної плати (94 460 грн), тому державний виконавець Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Бібаєва В. В., керуючись частиною сьомою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» повинна була зупинити звернення стягнення на її єдине житло та земельну ділянку, на якій воно розташоване.

08 квітня 2020 року в.о. начальника Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ)на адресу ДП «Сетам» направлено заявку за вих. № 62839 на реалізацію арештованого майна. Однак вказана заявка не відповідала Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), оскільки в ній: відсутня інформація щодо номеру виконавчого провадження в рамках якого здійснюється реалізація майна, натомість зазначено, що майно арештовано у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; не вказано повні найменування боржника та стягувача, їх адреси, код ЄДРПОУ; не зазначена форма реалізації арештованого майна; відсутні відомості по наявність/відсутність згоди стягувача у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки тощо.

14 травня 2020 року ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації предмета іпотеки: житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_2 , за яким було зареєстровано право власності на це нерухоме майно.

Новий власник майна ОСОБА_2 , під примусом та з погрозами, зняв позивачку та її сина з реєстрації у вказаному будинку та викинув їх речі на вулицю.

За заявою позивачки до правоохоронних органів про вчинення злочину було відкрито кримінальне провадження № 42020111030000202 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме службова недбалість в діянні службових осіб Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ, розслідування триває.

Позивачка також зверталася до суду з позовом до ДП «Сетам», Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ, ОСОБА_2 , треті особи: АТ «Райффайзен Банк Аваль», приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дерун А. А. (далі - приватний нотаріус Дерун А. А.), Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_4 , про визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна та протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта про проведені електронні торги нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, поновлення реєстраційного обліку місця проживання особи.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, вказаний позов у справі № 357/6497/20 залишено без розгляду. Скасовано ухвалу від 08 липня 2020 року про забезпечення позову, скасовано арешт на спірне нерухоме майно.

28 січня 2022 року спірний об'єкт нерухомого майна ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 .

Позивачка вважає, що електронні торги проведені з порушенням закону, оскільки квартира є єдиним її місцем проживання, реалізація нерухомого майна суперечить Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який бувчинним на часвиникнення спірних правовідносин (далі - Закон№ 1304-VII).

Крім того, в порушення вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не повідомив боржника про результати визначення вартості чи оцінки майна. Оцінювач його не обстежував. Ціна продажу майна визначена з порушеннями, які вплинули на результат торгів. Реальна вартість спірного домоволодіння втричі більша, ніж та, що вказана у висновку оцінювача, що встановлено експертом в рамках кримінального провадження.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними електронні торги за лотом № 416090 від 14 травня 2020 року з реалізації предмета іпотеки, а саме домоволодіння в складі житлового будинку загальною площею 55,7 кв. м, земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які оформлені протоколом № 480113 про проведення електронних торгів та скасувати протокол електронних торгів № 480113 від 14 травня 2020 року, виданий ДП «Сетам» за результатами цих торгів;

- скасувати акт головного державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮБібаєвої В. В. про проведені електронні торги від 25 травня 2020 року;

- скасувати свідоцтво про право власності серії та номер 1090, видане 11 червня 2020 року приватним нотаріусом Деруном А. А., на об'єкт нерухомого майна - домоволодіння в складі житлового будинку загальною площею 55,7 кв. м та земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 га, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2097892032103) з індексним номером 52608702 від 11 червня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Деруном А. А.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2097940032103) індексний номер 52609678 від 11 червня 2020 року, прийняте приватним нотаріусом Деруном А. А.;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 домоволодіння в складі житлового будинку загальною площею 55,7 кв. м і земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021 загальною площею 0,0819 га, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними електронні торги за лотом № 416090 від 14 травня 2020 року з реалізації предмета іпотеки, а саме домоволодіння в складі житлового будинку загальною площею 55,7 кв. м, земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021 загальною площею 0,0819 га, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , які оформлені протоколом № 480113 від 14 травня 2020 року про проведення електронних торгів. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 домоволодіння в складі житлового будинку загальною площею 55,7 кв. м і земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021 загальною площею 0,0819 га, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі та третя особа заявили про застосування наслідків спливу позовної давності, посилаючись на те, що оскаржувані електронні торги з реалізації предмета іпотеки відбулися 14 травня 2020 року, а з позовом позивачка звернулася лише 03 листопада 2022 року, тобто з пропуском тримісячного строку спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 48 Закону України «Про іпотеку», що закінчився 14 серпня 2020 року.

Однак матеріалами справи підтверджено, що з метою захисту своїх прав та інтересів позивачка в межах тримісячного терміну з дня проведення торгів вже зверталася з аналогічним позовом про визнання недійсними спірних електронних торгів та скасування їх результатів, який залишено без розгляду ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року.

Крім того, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на імперативні законодавчі норми, щодо продовження строків, зокрема спеціальної позовної давності, на строк дії карантину, воєнного стану та фактичне зупинення дії закону в цій частині, суд дійшов висновку, що позовна давність у даній справі пропущена позивачкою з поважних причин та підлягає поновленню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними оспорюваних електронних торгів, суд виходив з того, що реалізація арештованого майна шляхом проведення електронних торгів є спеціальною процедурою продажу такого майна, що складається з декількох етапів, які є невід'ємними один від одного та не можуть розглядатися окремо, адже вони є істотними умовами проведення торгів (правочину).

При цьому суд встановив, що заявка в.о. начальника Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ від 08 квітня 2020 року № 62839, яка направлена ДП «Сетам», не відповідає вимогам пункту 2 розділу ІІ Порядку № 2831/5, оскільки в ній: відсутня інформація щодо номеру виконавчого провадження в рамках якого здійснюється реалізація майна, натомість зазначено, що майно арештовано у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; не вказано повні найменування боржника та стягувача, їх адреси, код за ЄДРПОУ - для юридичних осіб; не зазначено форма реалізації арештованого майна (електронний аукціон чи аукціон за фіксованою ціною); відсутні відомості про наявність/відсутність згоди стягувача (у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки згоди стягувача та заставодержателя/іпотекодержателя) на проведення третього електронного аукціону у спосіб продажу майна з можливістю зниження стартової ціни лоту; не вказано відомості про зберігача майна (найменування, фактична та юридична адреси, телефон, електронна адреса).

Також, всупереч пунктів 4-5 розділу II Порядку № 2831/5 організатор не перевірив повноту заповнення заявки та не повідомив начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків.

Суд також врахував порушення абзацу 1 пункту 3 розділу II Порядку № 2831/5, відповідно до якого виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна.

Матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про ознайомлення ОСОБА_1 з результатами оцінки арештованого майна, при цьому заявка на реалізацію арештованого майна позивачки сформована передчасно.

Вказані порушення Порядку № 2831/5 кожне окремо саме по собі не дає підстав для визнання оскаржуваних торгів недійсними, однак в сукупності, на думку суду першої інстанції, є свідченням порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, а також те, що позивачка постійно проживала у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності не має та не давала згоди на відчуження цього майна, яке виступало предметом іпотеки як забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитним договором, наданим в іноземні валюті, суд дійшов висновку про те, що реалізація нерухомого майна суперечить Закону № 1304-VII, у зв'язку з чим в силу статей 203, 215 ЦК України наявні підстави для задоволення позову в частині визнання електронних торгів з реалізації предмета іпотеки недійсними.

Оскільки нерухоме майно вибуло із власності ОСОБА_1 не з її волі, то суд дійшов висновку, що наявні достатні правові підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для його витребування від ОСОБА_3 .

Разом з цим, посилаючись на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 545/264/20 (провадження № 61-10242св22), оскільки відновлення прав особи, яка оспорює правочин купівлі-продажу майна з електронних торгів, охоплюється вимогою про визнання торгів недійсними, то місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування акта, протоколу, свідоцтва та рішення про державну реєстрацію прав.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Рашкової В. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ДП «Сетам», ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 994,19 грн з кожного. В іншій частині вимог про стягнення судового збору відмовлено. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Рашкової В. В. про стягнення витрат на правову допомогу залишено без розгляду. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Маліцького О. О. про компенсацію судових витрат на правову допомогу залишено без розгляду.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що визначений у частині восьмій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) строк обраховується не з моменту складення повного судового рішення чи ознайомленням учасником справи з таким, а саме з моменту його ухвалення.

Представники позивачки були належним чином повідомлені про розгляд справи, її представники - адвокати Рашкова В. В. та Маліцький О. О. брали участь в останньому судовому засіданні 17 січня 2024 року, були присутні під час видалення суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення та повідомлені про оголошення рішення суду 18 січня 2024 року. Адвокат Маліцький О. О. був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, отже сторона позивача була обізнана з результатами вирішення справи. За таких обставин, оскільки заяви про стягнення витрат на правову допомогу подані зі спливом строків, передбачених положеннями статті 141 ЦПК України, і доводи представників позивача є необґрунтованими, то суд дійшов висновку про залишення цих заяв без розгляду.

Разом з цим, зважаючи на часткове задоволення позову в цій справі, оскільки рішенням суду не вирішено питання про судові витрати, то суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Мельничик М. Г. та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

02 травня 2025 року Білоцерківський ВДВС у Білоцерківському районі Київської області, а 05 травня 2025 року представник ДП «Сетам» - Омельчук З. Т. подали засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених впостановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3493/21, від 18 травня 2022 року у справі № 361/3505/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 903/34/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 202/841/18, від 09 січня 2024 року у справі № 870/94/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 757/61632/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 583/3770/21, від 14 березня 2024 року у справі № 395/251/22, від 27 березня 2024 року у справі № 398/3493/22, від 14 серпня 2024 року у справі № 288/1410/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23, від 26 вересня 2024 року у справі № 757/37382/18, від 05 вересня 2024 року у справ № 495/10151/19, від 02 жовтня 2024 року у справі № 372/3733/22. Крім того, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень підпункту 1 пункту першого Закону № 1304-VII у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ДП «Сетам» - Омельчук З. Т. подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 26червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19, від 23листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 15вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 04липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 13лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 925/529/17, від 10травня 2018 року у справі № 755/21826/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 12січня 2022 року у справі № 754/4475/19, від12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, від05 квітня 2023 року у справі № 202/841/18, від 06березня 2024 року у справі № 450/2148/20, у постановах Верховного Суду України від24 жовтня 2012 року у справі № 6-166цс12, від 23вересня 2014 року у справі № 3-112гс14, від18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області та витребувано матеріали справи з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Також ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ДП «Сетам».

14 липня 2025 року справа № 357/10153/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2026 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що подання заявки на реалізацію арештованого майна, як і визнання вартості арештованого майна є процесуальною дією державного виконавця, яка вчиняється до призначення прилюдних (електронних) торгів. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

При цьому судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми Порядку № 2831/5, адже обов'язок додавати до заявки відомості про наявність/відсутність згоди стягувача (у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки згоди стягувача та заставодержателя/іпотекодержателя) на проведення третього електронного аукціону у спосіб продажу майна з можливістю зниження стартової ціни лоту, було передбачено змінами, які вносилися наказом Міністерства юстиції України від 21 вересня 2021 року № 3341/5. Однак, спірні електронні торги відбулися 10 квітня 2020 року.

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон № 1304-VII, оскільки ОСОБА_1 шляхом вчинення конклюдентних дій надала згоду на примусове відчуження її майна, а також своєю поведінкою вона дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення правочину із проведення електронних торгів, тому вона пов'язана своїм попереднім рішенням і не вправі його змінити згодом, адже це суперечитиме її попередній поведінці і має призводити до припинення зазначеного права.

Позовну заяву у даній справі було подано ОСОБА_1 лише у листопаді 2022 року, тобто більш як через півтора року після отримання від органів ДВС коштів, які складали різницю між сумою її заборгованості та вартістю, за яку було реалізовано вищезазначений будинок. Таким чином позивач діє недобросовісно, адже її дії фактично спрямовані не на захист прав, а виключно на безпідставне збагачення. ОСОБА_1 очевидно усвідомлювала, що за умови оспорення електронних торгів було б неможливим отримання різниці між сумою її заборгованості та вартістю, за яку було реалізовано її будинок.

Суди задовольнили одночасно позовні вимоги про визнання недійсними електронних (прилюдних) торгів та витребували домоволодіння, однак не врахували, що вказані вимоги позивача є взаємовиключними, тобто неналежними (неефективними) способами захисту.

Касаційна скарга представника ДП «Сетам» - Омельчук З. Т. мотивована тим, що ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби чи приватного виконавця. При цьому жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язку організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна. ДП «Сетам» виконує функції організатора електронних торгів, який діє в межах повноважень, визначених Порядком № 2831/5. Тобто, у організатора електронних торгів відсутні повноваження надавати правову оцінку діям державних виконавців, в тому числі перевіряти відомості, наведені у заявці.

Для визнання електронних торгів недійсними, які є правочином, в розумінні статей 203 та 215 ЦК України, необхідно встановити порушення норм Порядку № 2831/5. Натомість, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Оскільки домоволодіння було придбано на електронних торгах в порядку встановленому для виконання судових рішень, то вирішуючи питання про витребування спірного майна, передусім потрібно перевірити добросовісність набувачів майна. Позивачка, пред'являючи даний позов, діяла очевидно недобросовісно, адже саме на підставі її власноручно написаної та поданої органам ДВС заяви, їй було перераховано кошти в розмірі 311 493,88 грн, що складало різницю між сумою її заборгованості та вартістю, за яку було реалізовано її майно на оскаржуваних електронних торгах.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рашкова В. В. подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області та представника ДП «Сетам» - Омельчук З. Т., в яких просить залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Білоцерківською державною нотаріальною конторою 20 березня 1995 року, зареєстрованого в Білоцерківському БТІ 20 березня 2002 року набула у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 55,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З 23 березня 2002 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім неї в будинку були зареєстровані двоє осіб: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.12).

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 033494, виданим Білоцерківською міською Радою Київської області 09 вересня 2004 року, ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0819 га, кадастровий номер 3210300000:06:046:0021, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

08 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/10-01/82/17600, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_1 отримала на споживчі цілі кредит в сумі 15 300 доларів США строком до 08 серпня 2014 року зі сплатою 13,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен банк Аваль» було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 55,7 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0819 га, на якій розташований зазначений будинок.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року у справі № 357/653/15-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 014/10-01/82/17600 в сумі 200 032,43 грн та 3 654 грн судових витрат, всього 203 686,43 грн. В решті вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 357/653/15-ц, який пред'явлено до примусового виконання та постановою головного державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Бібаєвої В. В. від 12 серпня 2019 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

29 листопада 2019 року головним державним виконавцем Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Бібаєвою В. В. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Відповідно до висновку ТОВ «Приватна експертна служба» від 21 грудня 2019 року про вартість нерухомого майна - житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами загальною площею 55,7 кв. м та земельної ділянки загальною площею 0,0819 га, кадастровий номер 3210300000:06:046:0021, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вартість об'єкта оцінки становить 297 850 грн, в тому числі: житлового будинку - 236 460 грн; земельної ділянки - 61 390 грн.

08 квітня 2020 року в.о. начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Загвоздкіна М. С. направила ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна.

Листом ДП «Сетам» від 13 квітня 2020 року № 2725/17-18-20 було надано відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів, зокрема день та час проведення електронних торгів - 12 травня 2020 року 09:00 (т.3 а.с.33).

12 травня 2020 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області грошові кошти в сумі 123 000 грн на погашення заборгованості (т.3 а.с.31).

13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області із заявою, в якій повідомила про часткове погашення заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та просила зупинити проведення електронних торгів, про що також повідомила державного виконавця Бібаєву В. В. телефоном. Вказана заява надійшла до відділу 14 травня 2020 ороку (т.3 а.с.30-32).

14 травня 2020 року ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки, оформлені протоколом № 480113, переможцем яких став ОСОБА_2 , запропонувавши найвищу цінову пропозицію в розмірі 434 861 грн.

22 травня 2020 року на рахунок з обліку депозитних сум відділу надійшли кошти в сумі 413 117,95 грн із призначенням платежу: кошти за придбання майна ОСОБА_2 лот №416090.

25 травня 2020 року головним державним виконавцем Бібаєвою В. В. складено акт про реалізацію предмета іпотеки.

28 травня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з майна боржника, а також постанову про зняття арешту з коштів боржника.

09 червня 2020 року в.о. заступника начальника Білоцерківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Бібаєвою В. В. складено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». В постанові зазначено, що домоволодіння, яке належить ОСОБА_1 , реалізовано за ціною 434 861 грн, на користь стягувача перераховано кошти в сумі 203 686,43 грн, стягнуто виконавчий збір - 20 368,64 грн, витрати виконавчого провадження - 569 грн. Кошти в сумі 311 493,88 грн, як залишок від реалізації іпотечного майна, підлягають перерахуванню боржнику після надання банківських реквізитів.

10 червня 2020 року надано відповідь на звернення ОСОБА_1 , яке надійшло до відділу 14 травня 2020 року.

11 червня 2020 року приватним нотаріусом Деруном А. А. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності, реєстровий № 1090, та прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірне майно, індексний номер 52608702, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2097892032103 (т.1 а.с.43).

11 червня 2020 року ОСОБА_1 знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.13).

08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Сетам», Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ, ОСОБА_2 , треті особи: АТ «Райффайзен Банк Аваль», приватний нотаріус Дерун А.А., Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_4 , про визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна та протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта про проведені електронні торги нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, поновлення реєстраційного обліку місця проживання особи, який ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2021 року у справі № 357/6497/20 залишено без розгляду.

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківської місцевої прокуратури із заявою, в якій повідомила про протиправне вибуття з її власності житлового будинку, в якому був прописаний та проживав її неповнолітній син.

За вказаним фактом 01 жовтня 2020 року Білоцерківською місцевою прокуратурою внесені відомості до ЄРДР за № 42020111030000202.

На виконання доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11 березня 2021 року № 2929/20.4.2/32-21 щодо проведення перевірки матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 357/653/15-ц від 30 червня 2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в сумі 203 686,43 грн, 24 березня 2021 року начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцькою М. О., винесено постанову № 9 про результати перевірки виконавчого провадження, зі змісту якої вбачається, що майно боржника підпадало під мораторій, визначений Законом № 1304-VII, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 55,7 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, у власності боржника немає іншого житлового нерухомого майна та загальна площа майна боржника не перевищує 250 кв. м для житлового будинку. Таким чином, головним державним виконавцем Бібаєвою В. В. порушено вищезазначені вимоги Закону. Крім того, в. о. начальника відділу Загвоздкіною М. С. з порушенням пункту 4 розділу ІІ Порядку№ 2831/5 підписано та надіслано заявку на реалізацію арештованого майна до організатора електронних торгів.

Зазначеною постановою визнано дії в.о. начальника відділу Загвоздкіної М. С. під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1 такими, що здійснені з порушенням вимог пункту 4 розділу ІІ Порядку № 2831/5. Також визнано дії головного державного виконавця відділу Бібаєвої В. В. під час здійснення вказаного виконавчого провадження такими, що здійснені з порушенням вимог частини третьої статті 13, частин другої, третьої статті 18, частин другої, п'ятої статті 48, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5, Закону № 1304-VII в редакції від 20 березня 2020 року (т.2 а.с.95-103).

28 січня 2022 року ОСОБА_2 подарував житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 55,7 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_3 (т.1 а.с.76)

Відповідно до звіту ТОВ «Інфо-Центр Консалт» про оцінку майна - житлового будинку загальною площею 55,70 кв. м та земельної ділянки 0,0819 га, кадастровий номер 3210300000:06:046:0021, за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість вказаного майна станом на 15 березня 2023 року становить 584 260 грн, в тому числі вартість житлового будинку - 427 617 грн та вартість земельної ділянки - 156 643 грн (т.2 а.с.194-204).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційні скарги Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області та представника ДП «Сетам» - Омельчук З. Т.не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами першою, шостою, сьомою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 розділу I «Загальні положення» Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, електронні торги -продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Пунктом 1 розділу II Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, передбачено, що реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Якщо вартість майна боржника визначено в рішенні суду, виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна, крім рішень про конфіскацію майна.

Вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна.

Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, Організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити такі дані:

- повне найменування відділу державної виконавчої служби або прізвище ім'я, по батькові (за наявності) приватного виконавця, виконавчий округ, номер посвідчення приватного виконавця;

- номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчих проваджень;

- повні найменування боржника та стягувача, їх адреси, код за ЄДРПОУ - для юридичних осіб;

- форма реалізації арештованого майна (електронні торги чи торги за фіксованою ціною);

- вид майна (зазначається відповідно до категорій, які використовуються на Веб-сайті);

- найменування майна, включаючи назву моделі, модифікації та інші складові найменування, які зазначаються згідно з реєстраційною, технічною та іншою документацією або наявними позначками на самому майні;

- відомості про майно, яке передається на реалізацію, його склад, характеристики, опис, включно з інформацією про явні дефекти, відсутні елементи, обмежену функціональність (додатково зазначається інформація, визначена пунктами 6 - 10 розділу ІІІ цього Порядку);

- місцезнаходження майна (для нерухомого майна - точна поштова адреса, для рухомого - адреса зберігача);

- відомості про зберігача майна (найменування, фактична та юридична адреси, телефон, електронна адреса);

- відомості про чинні обтяження майна, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек);

- вартість майна, що передається на реалізацію, визначена рішенням суду або відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»;

- реквізити рахунку відділу державної виконавчої служби чи приватного виконавця для перерахування коштів;

- адреса офіційної електронної пошти відділу державної виконавчої служби чи приватного виконавця;

- фото- та/або відеоматеріали;

- кваліфікований електронний або власноручний (у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) підпис начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. В разі якщо заявку на реалізацію арештованого майна подав приватний виконавець, він підписує її самостійно із дотриманням умов, вказаних у цьому пункті.

Абзацами першим, другим пункту 3 розділу II Порядку № 2831/5 визначено, що виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.

Згідно з пунктом 4 розділу II Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності заявки на реалізацію арештованого майна та доданих документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує таку заявку (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, Організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) до Системи.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

Організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, Організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

Такий висновок узгоджується з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах, та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п'ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Тобто для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (див. пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24)).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій встановили, що оспорювані електронні торги проведені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також - пунктів 2-5 розділу ІІ Порядку № 2831/5, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про ознайомлення ОСОБА_1 з результатами оцінки арештованого майна, заявка в.о. начальника Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ від 08 квітня 2020 року № 62839, яка направлена ДП «Сетам», не містила всієї необхідної інформації, а організатор не перевірив повноту заповнення заявки та не повідомив начальника відділу державної виконавчої служби про необхідність усунення недоліків. Вказані порушення вимог Порядку № 2831/5, а також проведення оспорюваних електронних торгів під час дії мораторію, визначеного Законом № 1304-VII, підтверджуються постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцькою М. О. від 24 березня 2021 року № 9 про результати перевірки виконавчого провадження.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону № 1304-VII, який був чинним на час проведення оспорюваних електронних торгів, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановлений зазначеним Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) такого предмета іпотеки.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів застосовуються з урахуванням його норм.

Таким чином, Закон № 1304-VII, який діяв до 23 вересня 2021 року, установив тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 19 липня 2021 року у справі № 363/431/19 дійшла висновку, що у разі якщо квартира, яка є предметом іпотеки, підпадає під критерії, визначені пунктом 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на неї не може бути звернуто примусове стягнення, у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Зазначене є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на таку квартиру за іпотекодержателем.

Отже, встановивши, що спірний житловий будинок, який є предметом іпотеки, підпадаєпід критерії, визначені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 1304-VII, оскільки був переданий в іпотеку як забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовувався позивачкою як місце її постійного проживання, у власності позивачки відсутнє інше житлове нерухоме майно, а загальна площа іпотечного майна становить 55,7 кв. м, що не перевищує граничного розміру 250 кв. м, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням положень Закону № 1304-VII, яким було встановлено тимчасовий мораторій на відчуження іпотечного майна, у тому числі в позасудовому порядку.

За таких обставин були відсутні правові підстави для проведення оспорюваних електронних торгів під час дії мораторію, визначеного Законом № 1304-VII.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту у разі неодноразового відчуження майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила такі правові висновки:

«183.Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

184.Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

185. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

186.Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).

187.Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

188. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У статті 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо на час вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 серпня 2023 року у справі № 712/9803/20 (провадження № 61-12639св22) та від 27 лютого 2024 року у справі № 754/3142/21 (провадження № 61-349св23).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) наголосила, що іпотекодержатель, який не набув права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не має права відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, набутим у особи, яка не мала права на його відчуження. Добросовісна особа, яка набуває майно у особи, що не є його власником, повинна пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися таким майном.

Ураховуючи викладене, встановивши порушення процедури проведення оспорюваних електронних торгів, за результатами яких ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність у останнього права на відчуження цього нерухомого майна на користь інших осіб та, відповідно, правильно визнали вимоги ОСОБА_1 про витребування такого майна з володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 обґрунтованими.

Суди надали оцінку пропорційності втручання у право мирного володіння спірним майном ОСОБА_3 як кінцевого набувача та дійшли загалом правильних висновків про те, що витребування у неї майна, яке належить позивачці та вибуло з її володіння поза її волею, не порушує справедливого балансу між інтересами позивача та інтересами відповідача.

Отже, повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. Невідповідності такого заходу критеріям правомірного втручання у право власності ОСОБА_3 , сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, судами не встановлено, так само як і перешкод для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України.

Разом з цим, суди правильно зазначили, що позовні вимоги про визнання недійсними акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежними способами захисту права, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду містяться у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимог про оскарження прилюдних торгів з реалізації іпотечного майна застосовується спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.

Отже, у справах про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, за правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16, оскарження результатів торгів відповідно до статті 48 Закону України «Про іпотеку» означає можливість оспорити договір, укладений на прилюдних торгах, як з підстав невідповідності його вимогам ЦК України, зокрема статей 203, 215, так і з підстав, передбачених статтями 45-47 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з пунктом 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який скасовано лише з 01 липня 2023 року.

Таким чином, доводи касаційних скарг про пропуск позивачем позовної давності безпідставні, оскільки станом на день звернення позивача до суду (листопад 2022 року) такі строки були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19» від 30 березня 2020 року № 540-IX на строк дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року.

Наведене узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 541/564/21 (провадження № 61-18933св21), від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявників в касаційних скаргах на правові висновки, викладені в Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19, від 23листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 925/529/17, від 10травня 2018 року у справі № 755/21826/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19, від12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3493/21, від 18 травня 2022 року у справі № 361/3505/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 903/34/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 202/841/18, від 09 січня 2024 року у справі № 870/94/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 757/61632/16-ц, від 06 березня 2024 року у справі № 450/2148/20, від 13 березня 2024 року у справі № 583/3770/21, від 14 березня 2024 року у справі № 395/251/22, від 27 березня 2024 року у справі № 398/3493/22, від 14 серпня 2024 року у справі № 288/1410/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23, від 26 вересня 2024 року у справі № 757/37382/18, від 05 вересня 2024 року у справі № 495/10151/19, від 02 жовтня 2024 року у справі № 372/3733/22, у постановах Верховного Суду України від24 жовтня 2012 року у справі № 6-166цс12, від 23вересня 2014 року у справі № 3-112гс14, від18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Тому заявлена в касаційній скарзі Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства «Сетам» та Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович