03 березня 2026 року
м. Київ
справа № 199/1293/24
провадження № 61-2560ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ФОП ОСОБА_1 , в якому просив розірвати договір, укладений між сторонами 23 листопада 2023 року на розробку дизайн-проекту та виконання ремонтних робіт, стягнути сплачені грошові кошти за укладеним договором у розмірі 154 528,00 грн та неустойку за неналежне виконання зобов'язань у розмірі 283 388,58 грн.
Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 03 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Львівський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2025 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових коштів скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 154 528,00 грн безпідставно набутих грошових коштів. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Верховний Суд ухвалою від 27 листопада 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України (провадження № 61-14363ск25).
Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у цій справі на підставі пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України (провадження № 61-16230ск25).
Львівський апеляційний суд додатковою постановою від 26 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Ліфлянчика С. І. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині заяву залишив без задоволення.
02 березня 2026 року ФОП ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання об'єктів нерухомого майна та рухомого майна особистою власністю одного з подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн) та становить 437 916,58 грн.
Додаткове судове рішення як похідне від первісного судового рішення є його невід'ємною складовою частиною й інший порядок оскарження додаткового судового рішення ЦПК України не визначений, а отже касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права
на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко