вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/207/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи
За позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР»
За участю у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Тетіївської міської ради
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном
Учасники судового процесу:
прокурор: Ламшина О.О., Набок Ю.В.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Нікіташ С.П.;
від третіх осіб: не з'явились;
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР», в якій просить суд:
- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» водного об'єкту - ставу на р. Роська в с. Теліжинці, площею 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду;
- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації водний об'єкт - ставу на р. Роська в с. Теліжинці, площею 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства, використовує водний об'єкт та земельну ділянку під ним для здійснення рибогосподарської діяльності без отримання будь-яких документів, які надають право на використання водного об'єкту та земельної ділянки, розташованої під ним.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/207/25. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а прокурору та позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 12.02.2025.
12.02.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 21.01.2025.
12.02.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
12.02.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор та представники сторін та надали усні пояснення по справі. Суд протокольно задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовжив йому строк на подання відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.02.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/207/25 на 19.03.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
10.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, зводяться до наступного:
- прокурор не надав доказів на підтвердження технічних параметрів Теліжинецького ставу та земельної ділянки під ним. Відповідач вважає, що прокурор не вірно визначив площу водного об'єкту, оскільки площа Теліжинецького ставу становить 44,5 га, що підтверджується листами Регіонального офісу водних ресурсів р. Рось та Тетіївської міської ради;
- прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі неналежного позивача, оскільки Теліжинецький став є штучно створеним водним об'єктом,який знаходиться та використовується в адміністративних межах Тетіївської територіальної громади в межах однієї Київської області, а тому в силу п. 1 ч. 2 ст. 5 Водного кодексу України Теліжинецький став є водним об'єктом місцевого значення. На думку відповідача, в силу ч. 3 ст. 51 Водного кодексу України та п. 24 розділу Х Земельного кодексу України розпорядження Теліжинецьким ставом та землями водного фонду під ним належать до компетенції Тетіївської міської ради;
- відповідач здійснює спеціальне використання водних біоресурсів у формі промислового рибальства у Теліжинецькому ставі на підставі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів № 176 від 30.06.2023, який виданий на підставі режиму рибогосподарської експлуатації - ставу на р. Роська в с. Теліжинці на території Тетіївської територіальної громади Київської із терміном його дії до 31.12.2025;
- висновки прокурора про те, що відповідач на водному об'єкті здійснює рибогосподарську діяльність із штучного розведення, утримання, вирощування водних біоресурсів та їх вилов, яке притаманне аквакультурі, є помилковими, а докази, на які прокурор посилається у позові, не підтверджують здійснення відповідачем аквакультури на спірному водному об'єкті, натомість підтверджують здійснення промислового рибальства;
- вселення відповідачем у Теліжинецький став водних біоресурсів є природоохоронними заходами, направленими на відтворення окремих видів водних живих ресурсів і носить компенсаторний характер, що узгоджується з вимогами ст. 34 Закону України «Про тваринний світ». Вселені відповідачем у Теліжинецький став водні біоресурси не належать відповідачу, натомість вони належать державі, а дозволи на їх вилов у порядку спеціального використання надає Державне агентство України з розвитку меліорації,рибного господарства та продовольчих програм. Відповідач не є власником водних біоресурсів, які знаходяться в Теліжинецькому ставу, і лише з моменту потрапляння до знарядь лову користувача водні біоресурси переходить у його власність;
- вселення і вилов відповідачем водних живих ресурсів в Теліжинецькому ставі здійснюється в порядку спеціального використання водних біоресурсів, а не в порядку здійснення аквакультури, а тому прокурор помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про аквакультуру», дія якого на спірні правовідносини не поширюється;
- оскільки ТОВ «Рибне господарство «ТІБР» не здійснює рибогосподарську діяльність у порядку ведення рибного господарства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст. 17, 26 Закону України «Про тваринний світ», у зв'язку із чим відповідач вважає здійснення ним прісноводного рибальства на Теліжинецькому ставі на підставі дозволу на спеціальне використання водних живих ресурсів законодавчо обґрунтованим;
- для здійснення промислового рибальства чинне законодавство України не встановлює обов'язку для суб'єктів господарювання отримувати промислові ділянки рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) в оренду, натомість на таких ділянках промислове рибальство здійснюється в порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про тваринний світ», тобто за наявності відповідного дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів;
- прокурор не надав доказів на підтвердження перешкоджання власнику у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, що виключає застосування положення ст. 391 ЦК України, оскільки не доведено порушення прав та не доведено, які саме дії відповідача створюють перешкоди власнику у здійсненні ним права користування та розпорядження Теліжинецьким ставом та землею під ним, та у чому вони полягають;
- всупереч ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», до матеріалів справи не долучено жодного припису з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, акту перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель. Відповідачу не винесено жодного припису, та не складено жодного акта в сфері використання та охорони земель, що свідчить про відсутність протиправного використання земель водного фонду.
Враховуючи наведені у відзиві на позовну заяву приписи законодавства та виходячи з фактичних обставин у даній справі, відповідач вважає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявність триваючого порушення законодавства щодо використання земельних ділянок водного фонду з боку відповідача в межах спірних правовідносин. Також, відповідач вважає безпідставним посилання прокурора на необхідності врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.21 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20, від 29.08.2023 у справі № 911/1937/21, оскільки у згаданих постановах Верховного суду відсутня оцінка та згадування про спеціальний закон - ст. 17, 26 Закону України «Про тваринний світ», який, на думку відповідача, регулює спірні правовідносини. З урахуванням зазначеного вище, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Також, 10.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи та клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
13.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якому прокурор вважає відзив на позовну заяву необґрунтованим та безпідставним, а викладені доводи юридично неспроможними та такими, що ґрунтуються на невірному розумінні норм матеріального права. Доводи прокурора зводяться до наступного:
- доводи представника відповідача про те, що став в с. Теліжинці є водним об'єктом місцевого значення, а відтак, розпорядження ним та землями водного фонду під ним належать до компетенції Тетіївської міської ради, не ґрунтуються на вимогах законодавства у сфері водних відносин та спростовуються наданими до суду доказами;
- безпідставними є посилання відповідача на наявність у нього режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та дозволу як правової підстави для використання ним земельної ділянки під водним об'єктом та безпосередньо самим водним об'єктом, а також його позиція щодо недоведеності позовних вимог та відсутності доказів використання водного об'єкта та земельної ділянки водного фонду, оскільки предметом доказування в межах даної справи є відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду, на якій розташовано водний об'єкт - став на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області площею водного дзеркала 50 га, яке використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації;
- законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Разом з тим, порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством, що передбачено ст. 85 Водного кодексу України;
- ані режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами. При затвердженні режиму чи наданні дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України жодні документи, які б свідчили про права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл, не досліджуються. Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації ставу на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта, оскільки не є правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об'єктом, чим спростовуються доводи представника відповідача щодо використання зазначеного об'єкта на достатній правовій підставі;
- законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання таких водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами);
- використання водного об'єкта виключно на підставі режиму рибогосподарської експлуатації порушує не лише встановлений законодавством порядок розпорядження такими об'єктами, а й призводить до втрати бюджетних надходжень у вигляді орендної плати та вартості продажу земельної ділянки з водним об'єктом на торгах.
19.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли заперечення на клопотання (заяву) відповідача про залучення третіх осіб, а також заперечення на клопотання (заяву) відповідача про зупинення провадження у справі.
19.03.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор та представники сторін та надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/207/25 клопотання ТОВ «Рибне господарство «ТІБР» про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору задоволено. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Тетіївську міську раду. Зобов'язано прокурора надіслати на адресу третіх осіб позовну заяву з доданими до неї документами; докази направлення надати до суду.
Також, вказаною вище ухвалою суду від 19.03.202 задоволено клопотання ТОВ «Рибне господарство «ТІБР» про зупинення розгляду справи та зупинено провадження у справі № 911/207/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/1168/23.
28.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли докази направлення позовної заяви з доданими до неї документами на адреси третіх осіб на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2025.
11.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2025 у справі № 911/207/25 клопотання прокуратури про поновлення провадження у справі задоволено. Поновлено провадження у справі № 911/207/25 та призначено підготовче засідання у справі на17.07.2025.
Ухвала суду від 19.06.2025 була доставлена сторонам до їх електронних кабінетів 19.06.2025, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
14.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли пояснення по справі. Доводи відповідача, викладені у поясненнях:
- прокурор не вірно визначив орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тому Київська обласна державна адміністрація є неналежним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. За доводами відповідача, Теліжинецький став відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, оскільки знаходиться на території двох областей - Київської та Вінницької області, а земельна ділянка під ним має площу 44,5 га, з яких 43,2 га знаходяться в межах населеного пункту с. Теліжинці та 1,3 га - за межами села, а тому в силу положень п. 3 ч. 1 ст. 5 ВК України спірний став відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення. Як зазначив відповідач, враховуючи те, що Теліжинецький став та земельна ділянка під ним знаходяться на території Білоцерківської районної державної адміністрації, то прокурор у позовній заяві не надав обґрунтування, чому Білоцерківська районна державна адміністрація не має повноважень розпоряджатися землями державної власності на своїй території відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України;
- прокурор не надав доказів на підтвердження технічних параметрів Теліжинецького ставу та земельної ділянки під ним, не вірно визначив площу водного об'єкту та органи, уповноваженні розпоряджатися ставом та земельною ділянкою під ним;
- прокурор, звертаючись з позовною заявою про витребування ставу та земельної ділянки під ним, проігнорував ту обставину, що водний об'єкт і земельна ділянка під ним знаходяться на території двох областей, і позивачами мають виступати уповноважені органи двох областей - Київської і Вінницької області. За ствердженням відповідача, враховуючи ту обставину, що межі Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області та Оратівської селищної територіальної громади Вінницького району Вінницької області не встановлені та не винесенні в натурі (на місцевість), то визначення площі тієї частини Теліжинецького ставу, що знаходиться на території Київської області, та площі тієї частини, що знаходиться на території Вінницької області, вимагає спеціальних знань в області землеустрою. При цьому, відповідач наголосив на тому, що оскільки обов'язок довести обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві покладений на особу, яка звертається до суду, то саме він має підтвердити належними і допустимими доказами площу Теліжинецького ставу та земельної ділянки під ним, з урахуванням того, що ці об'єкти знаходяться на території двох областей.
14.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить суд приєднати наступні додатки до пояснень, а саме: відповіді Тетіївської міської ради № 2.4.3-7/82 від 25.04.2025; Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 395/01 від16.06.2025, виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 2.4.3-7/119 від 16.06.2025 та Оратівської селищної ради № 1048/04.01-19 від 30.04.2025, які з технічних причин не були завантажені до пояснень від 14.07.2025.
16.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли заперечення на пояснення відповідача від 14.07.2025, в яких прокурор щодо тверджень представника відповідача про неналежного позивача у справі вказав, що оскільки згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів р. Рос став в с. Теліжинці розташований на р. Роська, правій притоці р. Рось і відповідно до ст. 5 Водного кодексу України відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, розпорядником земельної ділянки, розташованої під водним об'єктом - ставом на р. Роська в с. Теліжинці, є Київська обласна державна адміністрація. Стосовно тверджень представника відповідача про те, що Теліжинецький став знаходиться на території двох областей - Київської області та Вінницької області, а земельна ділянка під ним має площу 44,5 га, з яких 43,2 га знаходяться в межах населеного пункту с. Теліжинці та 1,3 га за межами села, прокурор зазначив, обґрунтовуючи позовні вимоги, у позові вказано інформацію, що містилася в режимі рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, на підставі якого відповідачем здійснюється рибогосподарська діяльність з порушенням вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства.
Також, 16.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.
17.07.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор та представник відповідача та надали усні пояснення по справі. Представники інших учасників справи у підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Суд протокольно прийняв пояснення та заяву відповідача від 14.07.2025, а також заперечення прокуратури та її додаткові пояснення від 16.07.2025 до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/207/25 на 30.07.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення учасників справи про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 17.07.2025 та доставлено останню до їх електронних кабінетів.
30.07.2025 у підготовче засідання з'явились прокурор та представники сторін та надали усні пояснення по справі. Представники третіх осіб у підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/207/25 до судового розгляду по суті на 10.09.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення третіх осіб про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 30.07.2025 та доставлено останню до їх електронних кабінетів.
10.09.2025 до суду від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 911/207/25 на іншу дату у зв'язку з неможливістю прокуратури у визначений судом час забезпечити участь у справі.
10.09.2025 в судове засідання з'явився представник відповідача та надав усні пояснення по справі. Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином. Прокурор в судове засідання не з'явився, однак про причини неявки повідомив суд клопотанням від 10.09.2025.
Судом з'ясовано думку представника відповідача щодо відкладення судового засідання. Представник відповідача не заперечував.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2025 відкладено судове засідання у справі № 911/207/25 на 08.10.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення учасників справи та прокурора про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 10.09.2025 та доставлено останню до їх електронних кабінетів.
07.10.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій просив суд розглянути справу № 911/207/25 без участі представника Київської обласної державної адміністрації та позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури задовольнити в повному обсязі.
08.10.2025 в судове засідання з'явились прокурор та представник відповідача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 08.10.2025 прокурор та представник відповідача виступили з вступними промовами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.10.2025 відкладено судове засідання у справі № 911/207/25 на 30.10.2025 перед встановленням обставин справи та перевіркою їх доказами, про що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення учасників справи про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 08.10.2025 та доставлено останню до їх електронних кабінетів.
30.10.2025 в судове засідання з'явились два прокурора та представник відповідача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу представник відповідача проти позовних вимог прокурора заперечував, вважав вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку із чим просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Щодо неявки в судове засідання представників учасників справи суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що представники позивача та третіх осіб не з'явились в судове засідання без поважних причини, про причини неявки суд не повідомили, а їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та третіх осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
В судовому засіданні 30.10.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 15.11.2025 до 27.02.2026 включно перебувала на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
Відповідно до змісту позовної заяви, Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області за результатами вивчення питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері охорони навколишнього природного середовища встановлено порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» (далі - ТОВ «РГ «ТІБР», відповідач) водного об'єкту - ставу на р. Роська в с. Теліжинці площею 50 га на території Тетіївської територіальної громади Київської області із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
За ствердженням прокурора, установлено, що за замовленням ТОВ «РГ «ТІБР» Національним університетом біоресурсів і природокористування України розроблено науково-біологічне обґрунтування режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, який погоджено Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області та Державним агентством рибного господарства України.
В матеріалах справи наявна копія Науково-біологічного обґрунтування режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, затвердженого 06.06.2016 першим проректором Національного університету біоресурсів і природокористування України, за змістом якого досліджувана водойма є технічною водоймою - ставом, розташованим на р. Роська в с. Теліжинці, Тетіївського району, Київської області, довжина - 3,8 км, ширина - 0,1 км, площа водного дзеркала - 50,0 га, об'єм - 0,001 куб. км, загальна глибина - 3,0 м, середня глибина - 2,0 м.
У розділі 2 Науково-біологічного обґрунтування режиму вказано, що досліджувана водойма на річці Роська розташована в межах Тетіївського району Київської області. Річка Роська є лівою притокою р. Рось та належить до басейну Дніпра.
Суд встановив, що Національним університетом біоресурсів і природокористування України, Навчально-науково-виробничою лабораторією біопродуктивності водойм та рибогосподарської екології на замовлення ТОВ «РГ «ТІБР» розроблено режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, погоджений 23.06.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області та 15.08.2016 - Державним агентством рибного господарства України, з терміном дії режиму від 15.08.2016 до 31.12.2025.
Відповідно до п. 2 вказаного режиму, місцезнаходження водного об'єкта: Теліжинецький став, розташований на річці Роська (притока р. Рось) в адміністративних межах с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, водойма знаходиться в населеному пункті с. Теліжинці (до населеного пункту 0,0 км).
Згідно з пп. 3, 4 вказаного режиму, розміри водного об'єкта: а) довжина - 3,8 км; середня ширина - 0,1 км; в) площа водного дзеркала - 50 га; об'єм - 0,001 куб. км; г) максимальна глибина - 3,0 м, середня глибина - 2,0 м. Зв'язок з іншими рибогосподарськими водними об'єктами: відокремлена водойма, створена шляхом зарегулювання ділянки р. Роська, приток та виток з якої відбувається з річки та в річку Роська через водоскид, який складається з глухої дамби та відкритого шлюзу.
Вказаний режим підписаний представниками Національного університету біоресурсів і природокористування України та ТОВ «РГ «ТІБР» та скріплені їх відтисками печаток.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 30.06.2023 Державним агентством меліорації та рибного господарства видано ТОВ «РГ «ТІБР» дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № 176 із строком його дії з 30.06.2023 до 30.06.2028.
Відповідно до змісту дозволу № 176 від 30.06.2023, вид спеціального використання: промислове рибальство; документ, на підставі якого виникло право на спеціальне використання водних біоресурсів: режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області; назва рибогосподарського водного об'єкта (його частини): став, розташований на р. Роська Тетіївського району Київської області.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «РГ «ТІБР» є: прісноводне рибальство (основний) (код КВЕД03.12); прісноводне рибництво (аквакультура) (код КВЕД 03.22); оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (код КВЕД 46.38); неспеціалізована оптова торгівля(код КВЕД46.90); роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.23).
За ствердженням прокурора, ТОВ «РГ «ТІБР» здійснює рибогосподарську діяльність на ставу, розташованому на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, що підтверджується інформацією Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області, викладеною у листі Управління № 16-6-9/3779-23 від 21.12.2023.
Також, за доводами прокурора, обставини здійснення ТОВ «РГ«ТІБР» рибогосподарської діяльності на Теліжинецькому ставі підтверджуються заявками на проведення робіт із вселення водних біоресурсів у рибогосподарський водний об'єкт, графіками проведення робіт із вселення водних біоресурсів, актами про виконання робіт із вселення водних біоресурсів у став в с. Теліжинці Тетіївського району, звітами про обсяги вилову водних біоресурсів за період 2017-2023 роки, звітом про обсяги вселення водних біоресурсів, копії яких прокурор долучив до позовної заяви.
Крім того, як зазначив прокурор, відповідно до звітів про обсяги вилову водних біоресурсів виробничими підрозділами ТОВ «РГ «ТІБР» станом на 01.01.2020 становили 6175 кг, станом на 01.01.2021 - 13765 кг, станом на 01.01.2022 - 13593 кг, станом на 01.01.2023 - 5603 кг та станом на 11.12.2023 - 1498 кг. Таким чином, прокурор зауважив, що згідно з поданими звітами всього за період з 2020 по 2023 роки ТОВ «РГ «ТІБР» здійснено вилов 40634 кг водних біоресурсів.
Також, на думку прокурора, факт використання ТОВ «РГ «ТІБР» Теліжинецького ставу підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення № 006458 від 04.07.2018 та постановою № 3/006458 по справі про адміністративне правопорушення від 05.07.2018.
З матеріалів справи вбачається, 04.07.2018 головним державним інспектором відділу рибогосподарського патруля № 3 складено протокол про адміністративне правопорушення № 006458 відносно ОСОБА_1 , який працює на посаді директора ТОВ «РГ «ТІБР», в графі 5 «Місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення» якого зазначено наступне: 04.07.2018 о 10 год. 15 хв. на р. Роська у с. Теліжинці Тетіївського району Київської області було виявлено, що на водоймі, на якій діє режим ТОВ «РГ «ТІБР» у присутності директора ОСОБА_1 робітники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , проводили контрольний облов риби неводом без посвідчення рибалок. Таким чином, директор ТОВ «РГ «ТІБР» ОСОБА_1 порушив ст. 63 ЗУ «Про тваринний світ», п. 5.2, п. 6.1.1 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах та абз. 4 п. 33 Постанови КМУ № 992 від 25.11.2015 «Про затвердження Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 85 КУпАП.».
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення підписаний ОСОБА_1 , особою, яка склала протокол, та за участю двох свідків. Пояснення ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення № 006458 викладені на окремому аркуші (копії протоколу та пояснень наявні в матеріалах справи).
05.07.2018 головний державний інспектор Управління Державного агентства рибного господарства у м. Києві та Київській області, розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, скоєне директором ТОВ «РГ «ТІБР» Нікіташем П.Г., виніс постанову № 3/006458 по справі про адміністративне правопорушення.
Постановою у справі про адміністративне правопорушення № 3/006458 від 05.07.2018 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 85 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340, 00 грн, яке правопорушником сплачено 13.07.2018, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжної інструкції та квитанції № 0.01082837169.1 від 13.07.2018 на суму 340, 00 грн із призначенням платежу: «*101;2028310231; 21081100; адміністративні штрафи та інші санкції; ОСОБА_1 ».
Зазначене вище, на переконання прокурора, свідчить про те, що відповідачем у водному об'єкті - ставу, розташованому на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, здійснюється рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилов.
У той же час, як зазначив прокурор, ТОВ «РГ «ТІБР» у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання водного об'єкту та земельної ділянки, розташованої під ним, що, за доводами прокурора, підтверджується інформаціями, наданими уповноваженими органами щодо її розпорядження, а саме: Київською обласною державною адміністрацією та Тетіївською міською радою.
Прокурор зауважив, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Проте, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, викладеною у листі № 10-10-0.222-3256/2-24 від 01.04.2024, земельні ділянки водного фонду, що розташовані на ставу біля р. Роська в межах с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області не сформовані, кадастрові номери відсутні. Документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання в оренду до місцевого фонду документації із землеустрою та оцінки земель до сектору не надходили.
У той же час, прокурор вказав, що Законом України від 08.10.2024 № 3993-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин», який набрав чинності 08.11.2024, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України пунктом 24-1, в якому зазначено, що всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності, а тому в силу ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України саме обласні державні адміністрації уповноважені передавати на їхній території земельні ділянки із земель державної власності крім випадків, визначених ч. 3, 4 і 7 цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 452/01 від 06.12.2024 щодо водних ресурсів річки Рось на запит прокуратури повідомив, що річка Рось протікає по території трьох областей України (Вінницькій, Київської та Черкаської) і відповідно до ст. 5 Водного кодексу України р. Рось і її притоки всіх порядків відносяться до водних об'єктів загальнодержавного значення. Листом також повідомлено, що став в с. Теліжинці розташований на р. Роська, правій притоці річки Рось і відповідно до ст. 5 Водного кодексу України відносяться до водних об'єктів загальнодержавного значення.
З огляду на наведене, за ствердженням прокурора, розпорядником земельної ділянки, розташованої під водним об'єктом - ставом на р. Роська в с. Теліжинці, є Київська обласна державна адміністрація (далі - позивач).
З урахуванням викладеного вище, прокурор вважає, що використання ТОВ «РГ «ТІБР» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом має бути припиненим, а земельна ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об'єктом підлягають поверненню державі в особі Київської обласної державної адміністрації.
Як зазначив прокурор, системний аналіз ч. 1 ст. 13, п. 5 ст. 92 Конституції України, ст. 3, 4, 6, 29-30, 51 Водного кодексу України та ст. 69, 79, 80, 116, 124, 125 Земельного кодексу України, п. 24 «Перехідних положень» Земельного кодексу України, а також ст. 148-153 Господарського кодексу України, дає підстави дійти до висновку про те, що використання водного об'єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на праві власності або ж на умовах користування. Прокурор також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18. У той же час, як зазначив прокурор, ТОВ «РГ «ТІБР» використовує став на р. Роська в с. Теліжинці площею водного дзеркала 50 га під час здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта, тобто відповідачем у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання водного об'єкту та земельної ділянки, розташованої під ним.
Відповідно до змісту наявного в матеріалах справи листа Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) № 1165/31.01./31.02.01-2023 від 02.02.2023, за інформацією, наявною в Департаменті, Київською обласною державною адміністрацією за період 2011-2023 роки розпорядження про передачу в оренду ТОВ «РГ «ТІБР» земельної ділянки водного фонду та водного об'єкту не приймались.
Виконавчий комітет Тетіївської міської ради листом № 2.4.3-09/820 від 19.10.2023 також повідомив, що ТОВ «РГ «ТІБР» не зверталось до Тетіївської міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки водного фонду та водного об'єкту площею 50 га, рішення з цього приводу не приймалось.
Головне управління ДПС у Київській області листом № 1728/5/10-36-19-03-09 від 07.02.2023 повідомило, що відповідно до інформаційно-комунікаційної системи України станом на 06.02.2023 з 01.01.2016 по 31.12.2022 надходження до бюджету від ТОВ «РГ «ТІБР» по рентній платі за спеціальне використання води та орендній платі з юридичних осіб відсутні.
Крім того, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у листі № 10-10-0.222-3256/2-24 від 01.04.2024 зазначило, що документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання в оренду до місцевого фонду документації із землеустрою та оцінки земель до сектору не надходили.
Як зазначив прокурор, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ТОВ «РГ «ТІБР» відсутні будь-які речові права на земельні ділянки водного фонду з розташованим них водними об'єктами, на підтвердження чого долучив до позовної заяви інформаційну довідку № 372741745 від 04.04.2024.
При цьому, прокурор наголосив на тому, що режим спеціального товарного рибного господарства та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими відповідачу надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об'єктом. При затвердженні режиму чи наданні дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України жодні документи, які б свідчили про права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл, не досліджуються. Таким чином, режим рибогосподарської експлуатації ставу на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта, оскільки не є правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об'єктом.
Прокурор вказав, що відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.
Згідно пояснень прокурора, з положень Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженого наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008, яка втратила чинність 12.08.2024, вбачається, що для погодження режиму спеціального товарного рибного господарства від користувача не вимагається надання правовстановлюючих документів на земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом. У той же час, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не визначав права користування водними об'єктами і землями водного фонду.
Крім того, як зазначив прокурор, комплексний правовий аналіз норм ч. 1, 3 ст. 36, ст. 53 Закону України «Про рибне господарством, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» свідчить про те, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Проте, можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Прокурор звернув увагу, що неможливість одноособового рибогосподарського використання водного об'єкта без укладення договору оренди земельної ділянки підтверджена усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20, від 29.08.2023 у справі № 911/1937/21.
Враховуючи наведене, прокурор доводить, що використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
У даному випадку, на переконання прокурора, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, з метою усунення перешкод, які створює відповідач у користуванні та розпорядженні землями водного фонду. Таким чином, як зазначив прокурор, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
Щодо сумісності обраного способу захисту порушених інтересів держави із гарантіями, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прокурор вказав, що в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідача, який, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водного законодавства щодо порядку набуття у користування земельної ділянки в комплексі з водним об'єктом і за необхідності отримавши правову допомогу перед процедурою відведення земельної ділянки у користування, міг і повинен був знати про те, що зазначена земельна ділянка та водний об'єкт можуть бути надані у користування виключно за договором оренди.
Прокурор зазначив, що встановлений законодавством порядок використання водних об'єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення відповідних бюджетів. У даному випадку, за ствердженням прокуратури, порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями, зайнятими водними об'єктами загальнодержавного значення. Однак, Київською обласною державною адміністрацією не вжито заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та землею під ним. Факт не звернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.
Отже, як зазначив прокурор, у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через їх порушення, що виражається в недотриманні норм законодавства під час використання водних об'єктів та земель водного фонду, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київської обласної державної адміністрації, що відповідає висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
За ствердженням прокурора, оскільки за наслідками здійсненого процесуального керівництва Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що у ТОВ «РГ «ТІБР» відсутні дозвільні та правовстановлюючі документи на користування спірною земельною ділянкою та водним об'єктом з метою здійснення господарської діяльності, а невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об'єктом без укладення договору оренди безпосередньо порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов'язковість виконання приписів законодавства, а також враховуючи бездіяльність органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «РГ «ТІБР» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності ТОВ «РГ «ТІБР» водного об'єкту - ставу на р. Роська в с. Теліжинці, площею 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду та зобов'язання ТОВ «РГ «ТІБР» повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації спірний водний об'єкт з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача, господарським судом враховано наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації прокурор зауважив, що в даному випадку порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого в силу п. 24-1 розділу Х «Перехідні положення» та ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України на даний час розпоряджатись землями, зайнятими водними об'єктами загальнодержавного значення.
За змістом положень ст. 317, 319 ЦК України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 5 ВК України, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Законом України № 3993-IX від 08.10.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин», який набрав чинності 08.11.2024, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України пунктом 24-1, в якому зазначено, що всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності.
Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 452/01 від 06.12.2024 повідомив, що річка Рось протікає по території трьох областей України (Вінницькій, Київської та Черкаської) і відповідно до ст. 5 Водного кодексу України р. Рось і її притоки всіх порядків відносяться до водних об'єктів загальнодержавного значення. Листом також повідомлено, що став в с. Теліжинці розташований на р. Роська, притоці річки Рось і відповідно до ст. 5 ВК України відносяться до водних об'єктів загальнодержавного значення.
Крім того, у розділі 2 Науково-біологічного обґрунтування режиму вказано, що досліджувана водойма на річці Роська розташована в межах Тетіївського району Київської області. Річка Роська є лівою притокою р. Рось та належить до басейну Дніпра.
Також, у п. 2 вказаного Режиму, місцезнаходження водного об'єкта: Теліжинецький став розташований на річці Роська (притока р. Рось) в адміністративних межах с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, водойма знаходиться в населеному пункті с. Теліжинці (до населеного пункту 0,0 км).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що спірний став в с. Теліжинці є водним об'єктом, розташованим на р. Роська притоки річки Рось басейну річки Дніпро, а тому в силу положень ст. 5 ВК України спірний водний об'єкт - став на р. Роська в с. Теліжинці, відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення.
Наведеним спростовуються твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про віднесення спірного ставу в силу п. 1 ч. 2 ст. 5 ВК України до водних об'єктів місцевого значення.
Також, суд наголошує на непослідовній позиції відповідача, який у відзиві на позовну заяву стверджував про те, що спірний став відноситься до водних об'єктів місцевого значення, натомість у письмових поясненнях від 14.07.2025 посилався про те, що Теліжинецький став відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, оскільки знаходиться на території двох областей - Київської та Вінницької області, а тому в силу положень до п. 3 ч. 1 ст. 5 ВК України відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи листи Виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 2.4.3-7/82 від 25.04.2025 та № 2.4.3-7/119 від 16.06.2025, листи Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось № 184/01 від 06.03.2025 та № 395/01 від 16.06.2025 та лист Оратівської селищної ради № 1048/04.01-19 від 30.04.2025.
Суд дослідив твердження відповідача про те, що спірний став знаходиться на території двох областей (Київської та Вінницької області) та докази, надані відповідачем на підтвердження вказаної обставини, з приводу чого зазначає наступне.
Виконавчий комітет Тетіївської міської ради листом № 2.4.3-7/82 від 25.04.2025, у відповідь на адвокатський запит відповідача (реєстраційний вх. № 2.4.3-06/69 від 23.04.2025) повідомив, що згідно з матеріалами формування території Теліжинецької сільської ради 1992 року, земельна ділянка під водним об'єктом, який розташований на території Тетіївської міської територіальної громади на річці Роська в с. Теліжинці, має площу 44,5 га, з них: 43,2 га в межах населеного пункту с. Теліжинці та 1,3 га за межами села. Також повідомив, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка під вказаним водним об'єктом не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав. Державна реєстрація права власності та права користування надану земельну ділянку не проводилася (том 1, а.с. 186).
Проте, суд зазначає, що зі змісту вказаного вище листа не вбачається, що Виконавчий комітет Тетіївської міської ради повідомив відповідача про те, що спірний став знаходиться на території двох областей (Київської та Вінницької області), про що стверджує відповідач.
Надалі, Виконавчий комітет Тетіївської міської ради листом № 2.4.3-7/119 від 16.06.2025, у відповідь на адвокатський запит відповідача (реєстраційний вх. № 2.4.3-06/97 від 10.06.2025) повідомив, що водний об'єкт, розташований на території Тетіївської міської територіальної громади, знаходиться на річці Роська в межах та за межами села Теліжинці. Частина цього об'єкта також розташована на території Вінницької області (том 1, а.с. 184).
Однак, зі змісту вказаного листа суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про те, що у ньому йде мова саме про спірний став в с. Теліжинці. Також, відповідачем не надано до суду копію його адвокатського запиту, у відповідь на який Виконавчий комітет Тетіївської міської ради направив відповідачу вказаний вище лист, а тому суд позбавлений можливості встановити, що вказане вище листування здійснювалось саме щодо спірного ставу, у зв'язку із чим лист Виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 2.4.3-7/82 від 25.04.2025 суд не приймає до уваги в якості доказу розташування спірного водного об'єкта на території двох областей.
Лист Оратівської селищної ради № 1048/04.01-19 від 30.04.2025 не є належним доказом розташування спірного водного об'єкта та земельної ділянки під ним на території двох областей, оскільки з його змісту не можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, у зв'язку із чим суд відповідно до приписів ст. 76 ГПК України не бере вказаний лист до розгляду (том 1, а.с. 185).
Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 184/01 від 06.03.2025, у відповідь на адвокатський запит відповідача вх. № 138 від 26.02.2025 повідомив, що став площею близько 44, 5 га, що розташований на річці Роська, лівій притоці річки Рось в с. Теліжинці Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, є русловим, штучно створеним водним об'єктом. Поверхневі води протікають транзитом через гідроспоруду ставу нижче по руслу річок Роська і Рось і використовуються в декількох областях (том 1, а.с. 111).
Разом з цим, зі змісту вказаного листа не вбачається та Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось не повідомляє про те, що спірний став знаходиться на території двох областей (Київської та Вінницької області), натомість у листі вказано про те, що спірний став розташований на річці Роська, притоці річки Рось в с. Теліжинці Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
Крім того, Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 395/01 від 16.06.2025, за результатами розгляду адвокатського запиту відповідача вх. № 436 від 10.06.2025, повідомив, що згідно акта інвентаризації водних об'єктів (річок, струмків, водосховищ, ставків, озер, тощо) та гідротехнічних споруд на території с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області від 30.11.2021, складеного комісією Тетіївської міської ради, русловий став № 1 площею водного дзеркала 44,5 га розташований на річці Роська, лівій притоці річки Рось в с. Теліжинці Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області. Паспорт ставка № 1 відсутній. Разом з тим зазначив, що гідроспоруди ставка № 1 знаходяться на території двох областей. Гребля ставка № 1 розташована в Київській області, а нижній б'єф знаходиться в Вінницькій області, що може свідчити про розташування цього водного об'єкта на території двох областей. Проте, відповідно до ч. 11 ст. 46 Закону України «Про землеустрій» відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді. Оскільки дане питання знаходиться за межами компетенції РОВР річки Рось у Офісу відсутня інформація про те, чи знаходиться став № 1 на територіях Київської та Вінницької областей ( том 1, а.с. 187-189).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, б'єф -це ділянка річки, що розташована вище або нижче водопідпірної споруди (греблі). Таким чином, у листі Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось повідомив тільки про розташування нижнього б'єфу (ділянки річки, що розташована нижче водопідпірної споруди (греблі)) в Вінницькій області, що може свідчити про розташування цього водного об'єкта на території двох областей.
Водночас, у зазначеному вище листі Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось зазначив про можливе розташування цього водного об'єкта на території двох областей та повідомив, що у Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось відсутня інформація про те, чи знаходиться став № 1 на територіях Київської та Вінницької областей.
Суд зазначає, що обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Згідно з ст. 14 ГПК України, збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18, від 18.05.2021 у справі № 916/2255/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18 та від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18.
Отже, дослідивши докази, надані відповідачем на підтвердження розташування спірного ставу на території двох областей (Київської та Вінницької області), суд зазначає що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 ГПК України розташування спірного водного об'єкта - ставу на р. Роська в с. Теліжинці з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду на території двох областей (Київської та Вінницької області).
Натомість, долученими прокурором до позовної заяви доказами підтверджується розташування спірного водного об'єкту в адміністративно-територіальних межах с. Теліжинці Тетіївської міської громади Білоцерківського району Київської області.
Більш того, у пункті 2 режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, на підставі якого відповідач стверджує про правомірне користування ним спірним водним об'єктом, вказано наступне місцезнаходження водного об'єкта: Теліжинецький став розташований на річці Роська(притока р. Рось) в адміністративних межах с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, водойма знаходиться в населеному пункті с. Теліжинці (до населеного пункту 0,0 км) (том 1, а.с. 17).
З урахуванням усього зазначеного вище, суд встановив, що спірний водний об'єкт - став на р. Роська в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, розташований на території Тетіївської міської територіальної громади в адміністративних межах с. Теліжинці Тетіївського району Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду, тобто в межах однієї області. Протилежного суду не доведено та матеріали справи не містять.
Оскільки став на р. Роська в с. Теліжинці відноситься до водних об'єктів загальнодержавного значення, в силу п. 24-1 «Перехідних положень» Земельного кодексу України, земельна ділянка під цим водним об'єктом відноситься до земельної ділянки державної форми власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України визначено, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п'ята).
Отже, Київська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим на виконання функцій власника водного об'єкта та земельної ділянки під цим об'єктом, до компетенції якого, зокрема належить вжиття заходів реагування на виявлені порушення у разі неправомірного користування водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду під ним.
Стосовно тверджень відповідача, що прокурор допустився помилки у визначенні органу, уповноваженого розпоряджатися земельною ділянкою під Теліжинецьким ставом, яким, думку відповідача, виходячи зі змісту ч. 3, 5 ст. 122 ЗК України, може бути як районна, так і обласна державна адміністрація, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 85 ВК України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Частиною 1, 4 ст. 59 ЗК України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці водні об'єкти (п. «в» ч. 1 ст. 95 ЗК України).
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до п. а) ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема для ведення водного господарства.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
За змістом ч. 1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами ч. 1-3 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Тобто, відповідно до наведених вище норм законодавства підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.
Суд зазначає, що в силу вимог ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації мають обмежені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками. При цьому, такі обмеження встановлені виходячи з місця розташування земельної ділянки та цільового призначення їх використання, зокрема районні державні адміністрації мають право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.
Поняття «водне господарство» визначене у Концепції розвитку водного господарства України, яка затверджена постановою Верховної Ради України № 1390-ХІVвід 14.01.2000, за змістом якої водне господарство - це галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Отже, водне господарство передбачає використання земельної ділянки водного фонду для: 1) забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах; 2) збереження, охорона та відтворення водного фонду; 3) попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Статтею 1 ВК України визначено, що водні ресурси - це обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.
Водночас, водний фонд включає в себе поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти (ст. 3 ВК України).
Таким чином, водне господарство по суті передбачає забезпечення населення і народного господарства водою, збереження, охорону, відтворення водних об'єктів, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Водночас, рибне господарство передбачає відносини у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, ведення рибного господарства та здійснення рибальства.
Потреба у веденні водного господарства не ототожнюється з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об'єкти згідно з ст. 51 ВК України, зокрема для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі№615/1267/16-ц).
Отже, у районної державної адміністрації, на території якої розташований став в с. Теліжинці та земельна ділянка під ним, у даному випадку Білоцерківської районної державної адміністрації, відсутні повноваження для передачі фізичним або юридичним особами земельної ділянки для рибогосподарських потреб на підставі ч. 3 ст. 122 ЗК України, чим спростовуються твердження відповідача в цій частині.
З урахуванням зазначеного, суд встановив, що прокурор звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого на виконання функцій власника водного об'єкта та земельної ділянки під цим об'єктом, до компетенції якого, зокрема належить вжиття заходів реагування на виявлені порушення у разі неправомірного користування водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду під ним.
Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв'язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на те, що в даному випадку порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого на даний час розпоряджатись землями, зайнятими водними об'єктами загальнодержавного значення. Однак, Київською обласною державною адміністрацією станом на даний час не вжито заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та землею під ним. Факт не звернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.
Судом встановлено, що Білоцерківською окружною прокуратурою скеровано до Київської обласної державної адміністрації лист № 50-11502вих24 від 26.11.2024 з повідомленнями в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені порушення та з пропозицією самостійно захистити інтереси держави у сфері охорони та раціонального використання водних об'єктів та земельних ділянок під ними шляхом пред'явлення відповідного позову, про що проінформувати прокуратуру у строк до 06.12.2024. Листом прокуратура повідомила позивача, що у разі не звернення з відповідним позовом протягом вказаного часу, прокурором відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» буде використано право звернення до суду із позовом.
Зі змісту відповіді Київської обласної державної адміністрації № 1116/31.01/31.02.01/2024 від 06.12.2024 вбачається, що остання позбавлена можливості самостійно встановлювати порушення законодавства та не має законодавчих підстав для проведення відповідних перевірок.
Отже, судом встановлено, що Київською обласною державною адміністрацією не вжито жодних заходів реагування у зв'язку із порушеним правом держави та щодо його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивача щодо здійснення останнім захисту інтересів держави.
Білоцерківською окружною прокуратурою листом № 50-12549вих24 від 27.12.2024 повідомлено позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури до Господарського суду Київської області буде подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «РГ «ТІБР» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об'єктом та земельною ділянкою під ним.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.
Додатково суд зазначає, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що ТОВ «РГ «ТІБР» використовує став загальнодержавного значення на р. Роська в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, під час здійснення рибогосподарської діяльності за відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта, тобто відповідачем у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання водного об'єкту та земельної ділянки, розташованої під ним.
Предметом позову у даній справі є усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження водним об'єктом - ставом на р. Роська в с. Теліжинці, площею 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
Згідно з ст. 6 ВК України, води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
До водного фонду України належать, зокрема, поверхневі води: штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах (ст. 3 ВК України).
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).
Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч. 1, 2 ст. 79 ЗК України).
Відповідно до ст. 5 ВК України, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Відповідно до с. 1 ВК України, рибогосподарський водний об'єкт - це водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей; ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
Разом із тим, спеціальним водокористуванням відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 ВК України є забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».
У статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» наведено визначення термінів, зокрема:
водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини;
користувачі водних біоресурсів - суб'єкти рибного господарства, що здійснюють спеціальне використання водних біоресурсів;
рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції;
рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;
рибальство - добування (вилов) водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах);
промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування риболовних суден та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України;
режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об'єкта (його частини);
суб'єкт рибного господарства - юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 1 ВК України, рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.
У статті 1 Закону України «Про аквакультуру» визначено, що аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Статтею 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначено, що використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (в редакції, чинній саном на дату виникнення спірних правовідносин), спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство.
За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», суб'єкт рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.
Згідно з ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Право користування водними біоресурсами здійснюється з вилученням і без вилучення їх з природного середовища суб'єктами господарювання та фізичними особами відповідно до закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.
Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до ст. 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об'єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб'єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.
Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 08.11.2023 у справі № 903/255/23.
Стосовно тверджень відповідача, що прокурор не надав доказів на підтвердження технічних параметрів Теліжинецького ставу, земельної ділянки під ним та не вірно визначив площу водного об'єкту, оскільки площа спірного ставу, за доводами відповідача, становить 44, 5 га, що підтверджується листами Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось та Тетіївської міської ради, суд встановив та зазначає наступне.
Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 184/01 від 06.03.2025, за результатами розгляду адвокатського запиту відповідача повідомив, що став площею близько 44, 5 га, що розташований на річці Роська, лівій притоці річки Рось в с. Теліжинці Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, є русловим, штучно створеним водним об'єктом (том 1, а.с. 111).
Крім того, Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 395/01 від 16.06.2025, за результатами розгляду адвокатського запиту відповідача повідомив, що згідно акта інвентаризації водних об'єктів (річок, струмків, водосховищ, ставків, озер, тощо) та гідротехнічних споруд на території с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області від 30.11.2021, складеного комісією Тетіївської міської ради, русловий став № 1 площею водного дзеркала 44, 5 га розташований на річці Роська, лівій притоці річки Рось в с. Теліжинці Тетіївської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області. Паспорт ставка № 1 відсутній. До листа також долучений зазначений акт інвентаризації, в якому зазначено площу водного дзеркала ставу 44, 5 га. (том 1, а.с. 187-189).
Виконавчий комітет Тетіївської міської ради у листі № 2.4.3-7/82 від 25.04.2025, у відповідь на адвокатський запит відповідача повідомив, що згідно з матеріалами формування території Теліжинецької сільської ради 1992 року, земельна ділянка під водним об'єктом, який розташований на території Тетіївської міської територіальної громади на річці Роська в с. Теліжинці, має площу 44,5 га, з них: 43,2 га в межах населеного пункту с. Теліжинці та 1,3 га за межами села. Також повідомив, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка під вказаним водним об'єктом не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав. Державна реєстрація права власності та права користування надану земельну ділянку не проводилася (том 1, а.с. 186).
У той же час, Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось листом № 815/02.1 від 09.10.2023, у відповідь на запит прокуратури повідомив, що паспорт на став, площею водного дзеркала близько 50 га, що розташований на річці Роська, лівій притоці р. Рось в адміністративно-територіальних межах с. Теліжинці Тетіївської міської громади Білоцерківського району Київської області, у Регіональному офісі водних ресурсів річки Рось відсутній (том 1, а.с. 145).
Також, Виконавчий комітет Тетіївської міської ради листом № 2.4.3-09/271 від 14.02.2025, у відповідь на запит прокуратури, повідомив, що на території Тетіївської міської територіальної громади на річці Роська в с. Теліжинці розташований став орієнтованою площею 50 га. Комітет у листі зазначив, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка під вказаним вище водним об'єктом не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав, державна реєстрація права власності та права користування даної земельної ділянки не проводилася. Паспорт водного об'єкта не розроблявся (том 1, а.с. 146).
З наведених вище листів вбачається розбіжність наданих Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось та Виконавчим комітетом Тетіївської міської ради даних щодо площі ставу, розташованого на річці Роська в с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, викладеною у листі № 10-10-0.222-3256/2-24 від 01.04.2024, земельні ділянки водного фонду, що розташовані на ставу біля р. Роська в межах с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області не сформовані, кадастрові номери відсутні. Документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання в оренду до місцевого фонду документації із землеустрою та оцінки земель до сектору не надходили.
Отже, суд встановив, що паспорт на водний об'єкт - став, розташований на р. Роська в с. Теліжинці, відсутній та не розроблявся, земельна ділянка під вказаним вище водним об'єктом не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав, кадастрові номери відсутні. Вказана обставина визнається сторонами.
Разом з цим, суд враховує, що обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурором зазначено, що на замовлення ТОВ «РГ «ТІБР» Національним університетом біоресурсів і природокористування України розроблено науково-біологічне обґрунтування режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області.
Відповідно до змісту Науково-біологічного обґрунтування режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, досліджувана водойма є технічною водоймою - ставом, розташованим на р. Роська в с. Теліжинці, Тетіївського району, Київської області, довжина - 3,8 км, ширина - 0,1 км, площа водного дзеркала - 50,0 га, об'єм - 0,001 куб. км, загальна глибина - 3,0 м, середня глибина - 2,0 м.
У пункті 3 режиму рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, виготовленого на замовлення ТОВ «РГ «ТІБР», вказано наступні розміри водного об'єкта: а) довжина - 3,8 км; середня ширина - 0,1 км; в) площа водного дзеркала - 50 га; об'єм - 0,001 куб. км; г) максимальна глибина - 3,0 м, середня глибина - 2,0 м.
Крім того, відповідно до змісту дозволу № 176 від 30.06.2023, вид спеціального використання: промислове рибальство; документ, на підставі якого виникло право на спеціальне використання водних біоресурсів: режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області; назва рибогосподарського водного об'єкта (його частини).
Враховуючи те, що паспорт на спірний водний об'єкт відсутній, а земельна ділянка під вказаним вище водним об'єктом не сформована і не визначена як об'єкт цивільних прав, кадастрові номери відсутні, прокурором обґрунтовано вказано у позовній заяві інформацію про площу спірного водного об'єкта, що містилася в режимі рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, на підставі якого відповідач стверджує про правомірне користування ним спірним водним об'єктом.
Оскільки відповідач стверджує про правомірне користування ним спірним водним об'єктом на підставі режиму рибогосподарської експлуатації ставу та дозволу № 176 від 30.06.2023, господарський суд розцінює зазначення прокурором в прохальній частині позовної заяви площі водного об'єкта як площі водного дзеркала спірного водного об'єкта, що відповідно до зазначеного вище режиму становить 50 га.
Доводи відповідача про те, що ТОВ «РГ «ТІБР» на підставі режиму рибогосподарської експлуатації ставу та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів № 176 від 30.06.2023 правомірно здійснює на спірному водному об'єкті спеціальне використання водних живих біоресурсів у формі промислового рибальства відповідно до ст. 17, 26 Закону України «Про тваринний світ», суд відхиляє з огляду на наступне.
Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, Законом України «Про тваринний світ»,Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання» та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 3 Закону України «Про тваринний світ» визначає об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі.
Статтею 17 Закону України «Про тваринний світ» визначено, що до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про тваринний світ», за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватися такий вид використання об'єктів тваринного світу як рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про тваринний світ», рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Правила рибальства, об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об'єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 26 цього ж Закону врегульовано засади здійснення промислового рибальства, за змістом якої підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України.
До рибогосподарських водних об'єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України.
Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин)визначається Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи, організації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов'язані дотримуватися вимог, передбачених статтею 34цього Закону, а також здійснювати інші заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, та утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях здійснення промислового рибальства.
Суд зазначає, що у такий спосіб норми законодавства про тваринний світ встановлюють особливості використання об'єктів тваринного світу для здійснення рибальства. За змістом їх правових приписів, вони не регулюють порядку надання водних об'єктів та/або земельних ділянок, на яких вони розташовані, у користування.
Водночас, можливості набуття у користування водних об'єктів для рибогосподарських потреб на інших умовах, ніж шляхом отримання їх в оренду за встановленою земельним законодавством процедурою, Водний кодекс України не передбачає, як і не встановлюють такого порядку й інші закони та кодекси.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами.
У той же час, режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта не може підміняти укладений у встановленому законодавством порядку договір оренди земельної ділянки у комплексі з водним об'єктом і наділяти правом здійснювати рибогосподарську експлуатацію водойми.
Положеннями чинного законодавства не установлено жодних винятків чи альтернатив щодо набуття в користування рибогосподарських водних об'єктів іншим чином, ніж на умовах оренди, а тому режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта не є дозвільним документом, не є підставою для видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) та не може наділяти правом одноосібного використання водних біоресурсів у водному об'єкті та іншими правами щодо цього об'єкта.
З наведеного вище вбачається, що стверджувана відповідачем рибогосподарська діяльність у формі промислового рибальства, якою займається ТОВ «РГ «ТІБР» на підставі режиму рибогосподарської експлуатації та дозволу, належить до спеціального використання об'єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища, є відмінним від любительського і спортивного рибальства, та передбачає отримання права користування рибогосподарськими водними об'єктами.
Крім рибальства, зокрема промислового рибальства, іншим різновидом здійснення рибогосподарської діяльності є рибництво (аквакультура).
18.09.2012 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про аквакультуру», який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.
За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Водночас цей закон також визначає необхідність отримання права на користування водоймою (її частиною) та земельною ділянкою.
Так, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.
Частини рибогосподарського водного об'єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об'єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.
Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.
Об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.
Надання в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, визначення їх меж (координат) для цілей аквакультури (марикультури) здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України затверджується Кабінетом Міністрів України. Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.
Договір оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.
Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб'єктам господарювання забороняється.
У договорі оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України визначаються зобов'язання орендаря щодо здійснення ним заходів з охорони та недопущення погіршення екологічного стану рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, проведення меліоративних робіт тощо. Державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про аквакультуру», яка має назву «Рибальство для цілей аквакультури» визначено, що добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства.
Статтею 23 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (у редакції, чинній на дату отримання відповідачем дозволу) встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру як дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Згідно з ст. 24 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (у редакції, чинній на дату видачі відповідачу дозволу), дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, крім видів водних біоресурсів, занесених до Червоної книги України.
Строк дії дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) становить п'ять років.
Підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу згідно з установленим Кабінетом Міністрів України переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; відсутність науково обґрунтованої інформації щодо спеціального використання водних біоресурсів (рішень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства); відсутність частки нерозподіленого ліміту водних біоресурсів; систематичні (три і більше) грубі порушення протягом року законодавства з охорони, використання та відтворення водних біоресурсів; несплата на час розгляду питання про видачу дозволу штрафних санкцій або наявність невідшкодованої шкоди, завданої рибному господарству; наявність простроченої заборгованості перед державним або місцевим бюджетом; використання виділеної кількості водних біоресурсів менш як на 75 відсотків протягом попередніх чотирьох років.
Процедура видачі суб'єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) регулювалась Порядком видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 (у редакції, чинній на дату видачі відповідачу дозволу) (далі - Порядок).
Згідно з п. 2 вказаного Порядку, дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об'єкт (його частину) суб'єктові господарювання територіальним органом Держрибагентства для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських, контрольних цілях.
Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб'єкт господарювання подає для одержання дозволу, серед яких документи, що посвідчують право користування водними об'єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.
Видача дозволу здійснюється на безоплатній основі. Строк дії дозволу становить п'ять років (п. 5 Порядку).
В статті 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (станом на дату виникнення спірних правовідносин) розкривається поняття спеціального використання водних біоресурсів, за змістом якої спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає: промислове рибальство; вилов водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також з метою з'ясування їх санітарно-епідеміологічного стану; контрольний вилов водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів; меліоративний вилов водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу; вилов водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури; любительське і спортивне рибальство у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову. Законодавством можуть визначатися й інші види спеціального використання водних біоресурсів.
Використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об'єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів.
Статтею 30 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено розподіл лімітів на квоти спеціального використання водних біоресурсів та прогнозів допустимого вилову. Зокрема, у ній визначено, що після затвердження у встановленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, лімітів або прогнозів допустимого вилову центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, укладає договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) з користувачами строком на п'ять років. Квоти розраховуються пропорційно до даних державної статистики за останні чотири роки, що передують розрахунковому, про обсяг добутих (виловлених) кожним користувачем водних біоресурсів у середньому за рік. Відповідно до заявки користувача за ним може закріплюватися квота менша, ніж розрахована до принципів, визначених у цій статті.
Договори на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) можуть укладатися за результатами аукціонів, що проводяться для реалізації квот або прогнозів допустимого вилову, що вивільняються внаслідок припинення права користувачів на спеціальне використання водних біоресурсів, або з резерву.
Типовий договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.
Організатором аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства.
Порядок проведення аукціонів з продажу права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) встановлює Кабінет Міністрів України.
В такий спосіб для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), крім дозволу, законом визначено й необхідність укладення відповідного договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Чинною редакцією статті 30 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» також передбачено укладення договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) та/або договору на право здійснення дослідного вилову у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), типові форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, відповідачем було надано суду лише дозвіл без підтвердження укладення відповідного договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Більше того, статтею 31 зазначеного Закону передбачено, що правила промислового рибальства розробляються на основі наукових обґрунтувань за басейновим принципом та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості. Правилами промислового рибальства визначаються райони, способи і строки вилучення (вилову, добування, збирання) водних біоресурсів, типи, розміри та кількість рибопромислових суден, знаряддя вилову, їх кількість, допустимі до вилову розміри об'єктів промислу, вимоги щодо їх охорони, а також умови користування промисловими ділянками рибогосподарських водних об'єктів (їх частинами), навантаження на кожний водний об'єкт за кількістю та потужністю плавзасобів. З метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів, а також для доповнення, уточнення або зміни зазначених правил можуть розроблятися режими для окремих рибогосподарських водних об'єктів (їх частин). Режими затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.
В свою чергу, порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008 (втратила чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 2012 від 09.07.2024).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції, ця Інструкція розроблена, у тому числі, відповідно до Закону України «Про тваринний світ».
Пунктом 2.1 Інструкції визначено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання.
Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах. Разом з тим вказана, Інструкція не визначає порядок розпорядження водними об'єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.
Цією Інструкцією було передбачено, що режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання туводних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об'єкта або його ділянки.
При цьому було передбачено, що для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України, у тому числі, заяву (додаток 1), погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об'єкт (його ділянка) та режим (додаток 2), погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об'єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування.
У пункті 2.3 Інструкції також зазначено, що режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання. Якщо режим не погоджується, то в місячний термін він надсилається користувачу з мотивованим повідомленням та відправляється на доопрацювання.
Разом з тим, суд зазначає, що Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом та не може суперечити вимогам Закону України «Про тваринний світ» щодо отримання в користування рибогосподарських водних об'єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство.
Судом також враховано, що положення Інструкції регламентують не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття «рибальство», яке не може здійснюватися без погодження з власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 ЗК України, та яка встановлює, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Суд встановив вище, що Національним університетом біоресурсів і природокористування України на замовлення ТОВ «РГ «ТІБР» було розроблено режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, погоджений 23.06.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області та 15.08.2016 - Державним агентством рибного господарства України, з терміном дії режиму від 15.08.2016 до 31.12.2025.
30.06.2023 Державним агентством меліорації та рибного господарства на підставі режиму рибогосподарської експлуатації ставу видано ТОВ «РГ «ТІБР» дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № 176 із строком його дії з 30.06.2023 до 30.06.2028.
Інших документів на підтвердження правомірного користування спірним водним об'єктом - ставом в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, та земельною ділянкою під ним відповідач до суду не надав.
У той же час, сама лише наявність такого режиму та/або дозволу не надає правових підстав для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що для затвердження режиму чи отримання дозволу зацікавлені особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об'єкти і земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл.
При затвердженні режиму і видачі дозволу відповідні органи не досліджують питання набуття речових прав, не є розпорядниками та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду, а тому режим та дозвіл, на які відповідач посилається у своїх заявах по суті спору, не є достатніми правовими підставними для здійснення ТОВ «РГ «ТІБР» спеціального використання водних біоресурсів, у т.ч. промислового рибальства, на спірному водному об'єкті.
Доводи про непоширення на правовідносини з промислового рибальства, яке здійснює ТОВ «РГ «ТІБР» на підставі режиму та дозволу положень Закону України «Про аквакультуру», нормами якого визначено надання у користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), а відтак, на думку відповідача, промислове рибальство, яке здійснює ТОВ «РГ «ТІБР» на спірному водному об'єкті вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, суд відхиляє, оскільки необхідність оформлення права користування на земельну ділянку під водним об'єктом встановлена не тільки Законом України «Про аквакультуру», а й положеннями Земельного кодексу України.
Разом з тим, прокурор стверджує про те, що відповідач на підставі режиму та дозволу здійснює у спірному водному об'єкті - ставу, розташованому на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, рибогосподарську діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилов, тобто спеціальне використання об'єктів тваринного світу у формі рибництва (аквакультури). З приводу цього суд встановив та зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи наявний режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, погоджений 23.06.2016 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області та 15.08.2016 - Державним агентством рибного господарства України, з терміном його дії з 15.08.2016 до 31.12.2025.
Затверджений Режим рибогосподарської експлуатації визначає: характеристику (консистенцію, склад) ґрунтів; види рослин та ступінь зростання у відсотках до загальної площі, гідрологічних та гідрохімічний режим; зв'язок з іншими рибогосподарськими водними об'єктами; кормову базу, видовий склад водних живих ресурсів та їх запаси за видами; обсягу улову окремих видів водних живих ресурсів за період не менше ніж 5 років до початку здійснення робіт; інші відомості про навантаження на середовище; обсяги вселення (кількість), млн. екз; обсяги вилучення водних живих ресурсів за видами; повна характеристика знарядь і засобів лову та їх кількість; період заборони на лов туводних видів водних живих ресурсів; перелік робіт з відтворення, меліорації тощо, які необхідно здійснити на тому рибогосподарському водному об'єкті, де буде здійснювати штучне розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання у терміни; інші заходи (визначення ділянок для любительського та спортивного рибальства тощо).
В розділі 15 Режиму вказано, серед іншого, наступну інформацію:
Користувач визначає місця для любительського та спортивного лову. Для безперешкодного лову аборигенних видів риб користувач виділяє відповідну ділянку берегової смуги на спеціально відведеній території.
Користувач (ТОВ «РГ «ТІБР») або його представник має право перевіряти види та комплектацію знарядь лову, а також вагу виловленої риби. Рибальство з човнів на водному об'єкті суворо заборонено, це перешкоджає здійсненню господарської діяльності в режимі СТРГ. Пересування і плавання на човнах дозволено лише на ділянках, відведених для здійснення любительського і спортивного рибальства (без застосування знарядь лову).
При цьому, в Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах визначено, що спеціальне товарне рибне господарство (далі - СТРГ) - суб'єкт господарської діяльності, основною метою якого є підвищення рибопродуктивності рибогосподарського водного об'єкта шляхом штучного відтворення живих ресурсів, а також шляхом збереження та раціонального використання цінних туводних видів водних живих ресурсів.
Також, в розділі 15 Режиму вказано про види риб, що вселяються до водойми суб'єктом господарювання ТОВ «РГ «ТІБР», а саме: товстолобик, короп, білий амур, щука, сом, та інші - заборонені до вилучення рибалками-любителями та, у разі вилову, мають бути повернені до водойми у живому вигляді.
Контроль щодо вилучення водних біоресурсів в процесі любительського та спортивного лову здійснюється користувачем.
Користувач - ТОВ «РГ «ТІБР», зобов'язаний надавати органам рибоохорони в погоджені терміни матеріали про вилов риби та раків і проведення меліоративних заходів.
Крім того, на сторінці 29 Науково-біологічного обґрунтування режиму вказано, що у зв'язку із тим, що основним видом діяльності, відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Теліжинецького ставу, є вирощування риби до відповідних розмірів та вилучення її з водойми шляхом промислового відлову, доцільно визначити для здійснення любительського і спортивного рибальства ділянки, які б задовольняли вимоги рибалок-любителів та знаходились в не надто навантаженій господарською діяльністю.
У висновках Науково-біологічного обґрунтування режиму вказано, що в результаті досліджень проведених на Теліжинецькому ставі на р. Роська, розташованого в межах с. Теліжинці Тетіївського району Київської області у червні 2015 року встановлено, що стан водного середовища є придатним для вселення і вирощування в ньому товарної риби. Показники запасів основних видів риб підвищиться за рахунок встановлення господарської діяльності в режимі СТРГ та здійснення штучного вселення та вирощування водних біоресурсів. Планова рибопродуктивність, враховуючи результати зариблення водойми, меліоративні та інші заходи в цілому для промислових риб складатиме 315 кг/га.
Обставини здійснення ТОВ «РГ «ТІБР» рибогосподарської діяльності на Теліжинецькому ставі підтверджуються заявками на проведення робіт із вселення водних біоресурсів у рибогосподарський водний об'єкт, графіками проведення робіт із вселення водних біоресурсів, актами про виконання робіт із вселення водних біоресурсів у став в с. Теліжинці Тетіївського району, звітами про обсяги вилову водних біоресурсів за період 2017-2023 роки, звітом про обсяги вселення водних біоресурсів ТОВ «РГ «ТІБР», копії яких прокурор долучив до позовної заяви.
Відповідно до звітів обсяги вилову водних біоресурсів виробничими підрозділами ТОВ «РГ «ТІБР» станом на 01.01.2020 становили 6175 кг, на 01.01.2021 - 13765 кг, на 01.01.2022 - 13593 кг, на 01.01.2023 - 5603 кг, на 11.12.2023 - 1498 кг. Таким чином, згідно з поданими звітами всього за період з 2020 по 2023 роки ТОВ «РГ «ТІБР» здійснено вилов 40634 кг водних біоресурсів.
Суд також зазначає, що, виходячи із системного аналізу норм ВК України та ЗК України, Законів України «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про аквакультуру» ще однією відмінністю рибальства від рибництва (аквакультури) є характер здійснення цієї діяльності в межах рибогосподарського об'єкта: рибальство має тимчасовий характер, протягом визначеного періоду, в той час, коли здійснення рибництва (аквакультури) передбачає постійне перебування користувача на водному об'єкті.
Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що ТОВ «РГ «ТІБР» постійно перебуває та провадить рибогосподарську діяльність на спірному водному об'єкті - ставі в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області. Вказана обставина відповідачем не спростована.
При цьому, доказів того, що на спірному ставі також здійснюють спеціальне використання вказаного водного об'єкту (промислове рибальство та/або аквакультуру) інші суб'єкти господарювання (зокрема державні або приватні спеціальні товарні рибні господарства) до суду не надано.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що режим рибогосподарської експлуатації ставу, розташованого на р. Роська в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області, виданий відповідачу та погоджений в 2016 році із строком його дії до 31.12.2025, у той час як дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у формі промислового рибальства виданий відповідачу значно пізніше - 30.06.2023 із строком його дії до 30.06.2028, що ставить під сумнів твердження відповідача про те, що ТОВ «РГ «ТІБР» здійснює на спірному водному об'єкті лише спеціальне використання водних біоресурсів у формі промислового рибальства. При цьому, доказів тощо, що відповідачу раніше також видавались дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів у формі промислового рибальства відповідач до суду не надав та матеріали справи не містять.
Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що ТОВ «РГ «ТІБР» здійснюється діяльність, яка підпадає під ознаки рибництва (аквакультури) - рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилов.
Наведене вище дає суду підстави для висновку про те, що відповідач є одноособовим користувачем ставу на р. Роська в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області, та відповідно до режиму та дозволу має право на період їх дії безперешкодно здійснювати свою господарську діяльність по веденню аквакультури в межах ставу на р. Роська в с. Теліжинці, чим спростовуються твердження відповідача, що ТОВ «РГ «ТІБР» на ставі на р. Роська в с. Теліжинці здійснює лише промислове рибальство на підставі дозволу.
Разом з цим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.10.2021 по справі № 914/1326/16 зазначив, що водні об'єкти мають передаватись в користування суб'єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Ні режим рибогосподарської експлуатації та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації, ні ліцензія на промисловий вилов риби, ні дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об'єктом. За змістом ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми, такі об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою, а згідно з ст. 59 ЗК України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Звідси діяльність, якою займається відповідач на Добротвірському водосховищі, вимагає надання в користування (оренду) водного об'єкта, який надається лише разом із земельною ділянкою під ним, та згоди власника або землекористувача на використання земельної ділянки.
У вказаній постанові, зокрема сформовано висновок про необхідність отримання у користування водного об'єкту та земельної ділянки під ним для здійснення спеціального використання водних біоресурсів, яким також є промислове рибальство.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.11.2018 у справі № 806/449/15 зазначив, що при отриманні режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об'єкт чи земля під водою. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 923/213/18 зазначивши, що наявність режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об'єкта та земельної ділянки під ним.
Неможливість одноособового рибогосподарського використання водного об'єкта без укладення договору оренди земельної ділянки підтверджена також усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20, від 29.08.2023 у справі № 911/1937/21).
У згаданих постановах Верховним Судом сформульовано висновок про те, що режим рибогосподарської експлуатації не надає право користування водним об'єктом чи землями водного фонду. Отже, Верховний Суд вказує, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами, землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів, у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
Наведеним вище спростовуються твердження відповідача про, те що отримання водного об'єкта та земельної ділянки під ним вимагається у випадку здійснення аквакультури, а здійснення промислового рибальства вимагає лише наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.
Суд встановив вище, що ТОВ «РГ «ТІБР» одноособово здійснює свою господарську діяльність на спірному водному об'єкті на підставі режиму рибогосподарської експлуатації та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № 176 від 30.06.2023. Інші документи, які надають відповідачу право провадити свою господарську діяльність на спірному водному об'єкті у відповідача відсутні.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Київською обласною державною адміністрацією як власником та розпорядником водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом, рішень про передачу ТОВ «РГ «ТІБР» у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований об'єкт - став на р. Роська в с. Теліжинці, не приймалося. Протилежного суду не доведено.
В матеріалах справи також відсутні докази укладення договорів з приводу передачі у користування вказаного вище водного об'єкту в комплексі із земельною ділянкою під ним відповідно до Водного та Земельного кодексу України.
Відповідно до змісту листа Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) № 1165/31.01./31.02.01-2023 від 02.02.2023, за інформацією, наявною в Департаменті, Київською обласною державною адміністрацією за період 2011-2023 роки розпорядження про передачу в оренду ТОВ «РГ «ТІБР» земельної ділянки водного фонду та водного об'єкту не приймались.
Виконавчий комітет Тетіївської міської ради також листом № 2.4.3-09/820 від 19.10.2023 повідомив, що ТОВ «РГ «ТІБР» не зверталось до Тетіївської міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки водного фонду та водного об'єкту площею 50 га, відповідно і рішення з цього приводу не приймалось.
Головне управління ДПС у Київській області листом № 1728/5/10-36-19-03-09 від 07.02.2023 повідомило, що відповідно до інформаційно-комунікаційної системи України станом на 06.02.2023 з01.01.2016 по 31.12.2022 надходження до бюджету від ТОВ «РГ «ТІБР» по рентній платі за спеціальне використання води та орендній платі з юридичних осіб відсутні.
Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у листі № 10-10-0.222-3256/2-24 від 01.04.2024 також зазначило, що документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання в оренду до місцевого фонду документації із землеустрою та оцінки земель до сектору не надходили.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 372741745 від 04.04.2024, у ТОВ «РГ «ТІБР» відсутні будь-які речові права на земельні ділянки водного фонду з розташованим них водними об'єктами, відсутні договори оренди водних об'єктів та зареєстроване право оренди водних об'єктів.
При цьому, суд ще раз наголошує на тому, що ні режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ні дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
З урахуванням усього зазначеного вище, суд встановив факт неправомірного користування ТОВ «РГ «ТІБР» водним об'єктом - ставом на р. Роська в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду, що свідчить про порушення прав держави в особі Київської обласної державної адміністрації, яка виконує функції власника спірного майна.
За змістом положень ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Згідно з ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК, України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Приписами ст. 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За вимогами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.
При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Отже, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об'єкта та земельних ділянок водного фонду всупереч вимог законодавства розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд зробив висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Крім того, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц), за змістом яких зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України розглядається як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов'язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
З урахуванням усього зазначеного вище, оскільки ТОВ «РГ «ТІБР» використовує водний об'єкт - став на р. Роська в с. Теліжинці та земельну ділянку під ним за відсутності достатніх правових підстав, за відсутності рішень Київської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом про передачу відповідачу у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований об'єкт, та водного об'єкту, а режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, а позов про припинення використання відповідачем спірного водного об'єкту та зобов'язання повернути водний об'єкт та земельну ділянку під ним на користь держави є таким, що відповідає належному способу захисту.
Твердження відповідача про те, що прокурор не надав доказів на підтвердження перешкоджання власнику у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, що виключає застосування положення ст. 391 ЦК України, суд відхиляє як такі, що спростовуються наведеними вище висновками та наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, використання водного об'єкта виключно на підставі режиму рибогосподарської експлуатації та дозволу порушує не лише встановлений законодавством порядок розпорядження такими об'єктами, а й призводить до втрати бюджетних надходжень у вигляді орендної плати та вартості продажу земельної ділянки з водним об'єктом на торгах. Отже, користування водним об'єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду, всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).
На підставі викладеного вище, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених прокурором не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності ТОВ «РГ «ТІБР» водного об'єкту - ставу на р. Роська в с. Теліжинці, площею водного дзеркала 50 га, на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду та зобов'язання відповідача повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації спірний водний об'єкт з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду на користь держави нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 6 056, 00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією (місцезнаходження: площа Лесі Українки, буд. 1, м. Київ, 01196; код ЄДРПОУ 00022533) майном шляхом припинення використання для рибогосподарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» (місцезнаходження: вул. Набережна, буд. 40, с. Теліжинці, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09822; код ЄДРПОУ 39812374) водного об'єкту - ставу на р. Роська в с. Теліжинці площею водного дзеркала 50 га на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
3. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Київською обласною державною адміністрацією (місцезнаходження: площа Лесі Українки, буд. 1, м. Київ, 01196; код ЄДРПОУ 00022533) майном шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» (місцезнаходження: вул. Набережна, буд. 40, с. Теліжинці, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09822; код ЄДРПОУ 39812374) повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації водний об'єкт - ставу на р. Роська в с. Теліжинці площею водного дзеркала 50 га на території Тетіївської територіальної громади Київської області з розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «ТІБР» (місцезнаходження: вул. Набережна, буд. 40, с. Теліжинці, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09822; код ЄДРПОУ 39812374) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 6056, 00 грн судового збору.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 04.03.2026.
Суддя Л.В. Сокуренко