вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1700/24
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ"
18005, місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41, код ЄДРПОУ 32268131
до ОСОБА_1
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення заборгованості
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх.№925/24 від 01.07.2024) Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №10923 від 15.02.2022 з оплати товару, що поставлений позивачем, у зв'язку з чим, заявляється до стягнення 13962,78 грн основного боргу, 9348,26 грн 30% річних, 4340,03 грн інфляційних втрат, 12646,70 грн пені, 4188,83 грн штрафу, а також про відшкодування судових витрат, а саме: 3028,00 грн судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пункту 2 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2024 позов Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" залишено без руху та встановлений позивачу строк усунення недоліків позовної заяви.
У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх.№9391/24 від 02.09.2024) про усунення недоліків.
У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява (вх.№9972/24 від 13.09.2024) про вступ у справу як представника.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 гривень.
За позовною заявою Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 44486,60 грн, отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивачем у позовній заяві також заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.У зв'язку із призначенням справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи заява позивача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції не підлягає задоволенню як передчасна та буде взята судом до уваги у разі призначення розгляду справи у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2024 прийнято позовну заяву (вх. №925/24 від 01.07.2024) Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" до Сакової Аліни Валеріївни про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1700/24, розгляд справи №911/1700/24 призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 30.09.2024 направлена судом представнику відповідача - Головку Юрію Анатолійовичу за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", в якій у представника відповідача наявний зареєстрований електронний кабінет.
Повноваження адвоката Головка Юрія Анатолійовича підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії АР №1197292 від 02.09.2024.
Частиною 1 статті 61 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Ухвала про відкриття провадження у справі отримана представником відповідача в його електронному кабінеті 30.09.2024 о 19:45, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 2 пункту 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, днем коли представник відповідача - адвокат Головко Юрій Анатолійович отримав ухвалу Господарського суду Київської області від 30.09.2024 є 01.10.2024.
Відповідно до частини 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Факт отримання представником відповідача ухвали Господарського суду Київської області від 30.09.2024 у цій справі свідчить про обізнаність відповідача про наявність цього судового провадження, його право на заперечення позову, наведення суду своїх доводів та надання доказів.
Відтак, відповідач належним чином повідомлений судом про розгляд цієї справи та встановлені судом процесуальні строки.
Відповідач своїм правом на заперечення позову, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та не подав до суду у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
У зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами дослідження матеріалів справи, всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
1. Правовідносини сторін
Між Приватним підприємством «Торговий Дім Поляков» як постачальником (далі - позивач/постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Саковою Аліною Валеріївною як покупцем (далі - відповідач/покупець) укладено договір поставки №10923 від 15.02.2022 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукти харчування та інші товари (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах договору відповідно до виписаних накладних.
Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною договору; доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (пункт 1.2 договору).
Замовлення на придбання товару здійснюється покупцем шляхом подачі заявки через торгівельного постачальника (пункт 3.1 договору).
Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик 27А, The King бар (пункт 3.4 договору).
Ціна на товар є вільною та встановляється постачальником, ціна товару визначається у національній валюті України - гривні (пункт 4.1 договору).
Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару (пункт 4.2 договору).
За невиконання або не належне виконання договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором (пункт 5.1 договору).
При порушення покупцем пункту 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996, крім цього, збитки від інфляції та 30 % річних від суми боргу за весь час прострочення (пункт 5.2 договору).
При порушенні покупцем умов пункту 4.2 договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої заборгованості (пункт 5.3 договору).
До матеріалів справи надано копію договору, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток.
2. Аргументи позивача
Позивач зазначає, що ним свої зобов'язання за договором виконані повністю, поставлений товар, а відповідачем цей товар прийнятий, на суму 13962,78 грн.
Однак, станом на день звернення позивача до суду з цим позовом, відповідач свої грошові зобов'язання за договором з оплати поставленого йому товару не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар на суму 13962,78 грн, у зв'язку з чим позивач також нарахував на вказану суму 30% річних, інфляційні втрати, штраф, пеню та звернувся з даним позовом до суду.
3. Аргументи відповідача
Відповідач своїх аргументів та заяв по суті справи не надав.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 30.09.2024 направлена судом представнику відповідача Головку Юрію Анатолійовичу за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", в якій у представника відповідача наявний зареєстрований електронний кабінет.
Повноваження адвоката Головка Юрія Анатолійовича підтверджуються наявним у матеріалах справи ордером на надання правничої допомоги серії АР №1197292 від 02.09.2024.
Частиною 1 статті 61 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Ухвала про відкриття провадження була отримана представником відповідача в його електронному кабінеті 30.09.2024 о 19:45, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 2 пункту 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, днем коли представник відповідача - адвокат Головко Юрій Анатолійович отримав ухвалу Господарського суду Київської області від 30.09.2024 є 01.10.2024.
Відповідно до частини 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Факт отримання представником відповідача ухвали Господарського суду Київської області від 30.09.2024 у цій справі свідчить про обізнаність відповідача про наявність цього судового провадження, його право на заперечення позову, наведення суду своїх доводів та надання доказів.
Відтак, відповідач належним чином повідомлений судом про розгляд цієї справи та встановлені судом процесуальні строки.
4. Норми права, що підлягають застосуванню
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з поставки товару, на підставі укладеного між сторонами договору. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (статті 669, 671, 691 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 5 статті 626 Цивільного кодексу України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
Предметом позову позивача до відповідача є майнова вимога про стягнення коштів.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин на підставі договору поставки; невиконання відповідачем зобов'язань з оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, предметом доказування у справі є обставини виникнення між сторонами майнового господарського зобов'язання; виконання позивачем свого зобов'язання та здійснення поставки товару відповідачу; невиконання зобов'язання відповідачем з оплати товару; нарахування позивачем штрафних санкцій за порушення зобов'язання, їх підстави та розмір; порушення суб'єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Судом встановлено, що між сторонами укладений договір поставки №10923 від 15.02.2022, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар на суму 13962,78 грн, що пітверджується видатковою накладною №АКФ-020581 від 19.02.2022.
Відповідно до пункту 4.2 договору, покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару, двадцять один календарний день з моменту отримання товару (19.02.2022) - це 12.03.2022 (субота), загальні правила визначення та обчислення строків вставновлюються Цивільним кодексом України, відповідно до частини 5 статті 254 якого якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, відтак, відповідач мав сплатити позивачу за поставлений товар у строк до 14.03.2022, а з 15.03.2022 починається прострочення цієї оплати.
Враховуючи, що відповідач не надав суду доказів, які могли б спростувати твердження позивача, з урахуванням стандарту доказування вірогідності доказів, суд врахував докази поставки товару та дійшов висновку, що позивачем виконані зобов'язання за договором з поставки товару, всього на суму 13962,78 грн, відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання за договором з оплати цього товару, внаслідок чого у нього наявна заборгованість перед позивачем за договором у розмірі 13962,78 грн, строк виконання цього грошового зобов'язання настав, відтак, позовна вимога про стягнення основної заборгованості підлягає задоволенню у заявленій сумі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 30% річних, інфляційних втрат, штрафу та пені, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 5.2 договору при порушенні покупцем пункту 4.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996, крім цього, збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Аналогічний висновок викладено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Сторони визначили у пункту 5.2 договору інший розмір річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме: збільшили передбачений законом розмір процентів річних до 30%.
Згідно з пунктом 5.3 договору при порушенні покупцем умов пункту 4.2 договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.
Відповідно до пункту 5.7 договору у разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 4.2 договору штрафні санкції покладені на покупця за пунктами 5.2, 5.3, та 5.6 договору являються погодженими і додаткового узгодження не потребують.
Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.
У зв'язку із простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем заявлені до стягнення з відповідача за період з 13.03.2022 по 04.06.2024 30 % річних у розмірі 9348,26 грн.
Як вказано судом вище, датою початку періоду прострочення сплати основної заборгованості є 15.03.2022, відтак, судом здійснений перерахунок 30 % річних за період з 15.03.2022 до 04.06.2024 та встановлено, що арифметично правильною сумою 30 % річних є 9325,31 грн.
На підставі пункту 5.3. договору позивач також заявляє 4188,83 грн штрафу у розмірі 30 % від простроченої суми боргу, оскільки прострочення оплати боргу на строк 10 днів підтверджується матеріалами справи, а вказана сума розрахована арифметично правильно - ця позовна вимога є обгрунтованою у заявленій сумі.
Щодо стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Так, за розрахунком позивача, з відповідача має бути стягнуто інфляційні втрати у розмірі 4340,03 грн за період 13.03.2022 по 04.06.2024.
Як вказано судом вище, датою початку періоду прострочення сплати основної заборгованості є 15.03.2022, відтак, судом здійснений перерахунок інфляційних втрат на суму основного боргу 13962,78 грн за період: 15.03.2022 по 04.06.2024 та встановлено, що за цей період інфляційні втрати складають 4449,85 грн, однак, враховуючи, що позивач заявив до стягнення 4340,03 грн інфляційних втрат та з огляду на межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат саме в розмірі 4340,03 грн.
Щодо стягнення пені суд зазначає таке.
У пункті 5.6 договору сторони передбачили, що при порушенні покупцем пункту 4.2 договору даного договору, на покупця покладається відповідальність за користування грошовими коштами постачальника у вигляді 0,5 % неустойки від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) викладено правовий висновок про одночасне стягнення пені та штрафу, передбачених сторонами у договорі. Так, суд висловив позицію, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільно кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі і в даному випадку не порушується.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з положеннями статтей 546, 547 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За правилами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент дії спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторонами усунуті обмеження частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин): нарахування цієї пені шістьма місяцями, оскільки погоджено, що нарахування проводиться до дня фактичного розрахунку.
Як вказано судом вище, датою початку періоду прострочення сплати основної заборгованості є 15.03.2022, відтак, судом здійснений перерахунок пені на суму основного боргу 13962,78 грн за період: 15.03.2022 - 04.06.2024 та встановлено, що за цей період пеня, що обчислюється від суми простроченого платежу та не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, складає 12631,40 грн, відтак, ця позовна вимога підлягає частковому задоволенню.
Одночасно з вищевикладеними висновками суду щодо обрахунку позовних вимог, судом враховане таке.
Судом враховано, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд бере до уваги таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частина 2 статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом пункту 5.2 договору, положень статті 611 та частини 3 статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, заявлена до стягнення позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Суд також виходить з того, що передбачене договором встановлення підвищеного розміру процентів річних не позбавляє суд повноважень перевіряти співмірність такої відповідальності наслідкам порушення зобов'язання. Проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, незалежно від їх договірного розміру, є мірою цивільно-правової відповідальності, а не елементом основного зобов'язання, а отже підлягають оцінці судом з точки зору принципів справедливості, розумності та пропорційності. Реалізація судом повноваження щодо зменшення розміру відповідальності не ставиться у залежність виключно від наявності відповідного клопотання сторони, оскільки суд зобов'язаний забезпечити баланс інтересів учасників спору та не допустити перетворення заходів цивільно-правової відповідальності з компенсаційних на каральні. У цій справі сукупний розмір заявлених до стягнення санкцій (пеня, штраф, інфляційні втрати та проценти річних у розмірі 30 %) істотно перевищує суму основного боргу та не кореспондується з характером допущеного порушення, яке полягає виключно у простроченні грошового зобов'язання без доведених збитків кредитора. За таких обставин обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановленого рівня 3 % річних є виправданим способом відновлення справедливого балансу між інтересами сторін та узгоджується з компенсаційною природою відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені, інфляційних втрат і процентів річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України - 3% річних, які за розрахунком суду становлять 932,53 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, при цьому, за відсутності відповідного клопотання відповідача, судом не вирішується питання зменшення неустойки.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 13962,78 грн основного боргу, 932,53 грн 3 % річних, 4340,03 грн інфляційних втрат, 12631,40 грн пені та 4188,83 грн штрафу.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Оскільки судовий збір сплачений позивачем у мінімальному розмірі, він покладається на відповідача повністю, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Щодо витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.
Позивачем також заявлене до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого позивач поніс витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн.
Представництво інтересів Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" в межах справи №911/1700/24 здійснювалось адвокатом Осадько Олександром Олексійовичем, повноваження якого здійснювалось на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №Б/Н від 08.01.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія СА №1084579 від 22.04.2024.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно пункту 1.1 договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024, укладеного Осадьком Олександром Олексійовичем як адвокатом та Приватним підприємством "Торговий дім Поляков" як клієнтом, клієнт доручив, а адвокат взяв на себе зобов'язання надати усіма законними методами та способами правничу (правову) допомогу клієнту у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язався оплатити надану правничу (правову) допомогу в порядку та на умовах, передбачених Договором та/або додатковими угодами до даного договору.
Згідно з пунктом 1.3 договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024 види, характер, обсяг, порядок надання і строки правничої допомоги визначаються сторонами в умовах цього договору чи додаткових угодах до даного договору.
Формою винагороди адвоката за надання правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар (пункт 3.1 договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в Додаткових угодах до даного договору (пункт 3.2 договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024).
У додатковій угоді №5 від 27.05.2024 сторони договору погодили, що адвокат надає за дорученням клієнта професійну правничу (правову) допомогу у справі щодо стягнення з ФОП Сакової Алині Валеріївни заборгованості за договором поставки №10923 від 15.02.2022.
У пункті 3 Додаткової угоди №5 від 27.05.2024 визначено порядок сплати гонорару: безготівковий переказ протягом 30 робочих днів з моменту фактичного виконання рішення суду по справі.
04.06.2024 Осадьком Олександром Олексійовичем як адвокатом та Приватним підприємством "Торговий дім Поляков" як клієнтом підписаний акт приймання-передачі правничої (правової) допомоги №5 до додаткової угоди №5 від 27.05.2024 до договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024, відповідно до якого сторонами було затверджено перелік та ціну наданих послуг, а саме:
1. Консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку у судах всіх інстанцій, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом перед підготовкою заяви, добірка та аналіз норм чинного законодавства, вивчення сформованої судової практики та практики Верховного Суду, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта у судовому порядку, та виконання судового рішення - 4 години вартістю 6000,00 грн;
2. Складання позову (подається до Господарського суду м. Києва (надалі за текстом - "Суд"), позивач - клієнт, відповідач - ФОП Сакова А.В. про стягнення заборгованості (надалі за текстом - "Позов") - 4 години вартістю 6000,00 грн;
3. Підготовка до подачі позову до канцелярії суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до заяви, завіряння копій документів, відправка пошти - 2 години вартістю 3000,00 грн;
4. Представництво інтересів клієнта у Суді в одному судовому засіданні, незалежно від тривалості засідання та його виду (підготовче засідання, судове засідання) - 5000,00 грн.
У пункті 4 акту приймання-передачі правничої (правової) допомоги №5 від 27.05.2024 вказано, що підписанням цього акту клієнт підтверджує належне виконання адвокатом послуг, відсутність зауважень та прийняття послуг.
З урахуванням наданих доказів, позивач вказує про понесення адвокатських витрат у розмірі 20000,00 грн за надану правничу допомогу в межах справи №911/1700/24.
Судом встановлено, що Осадько Олександр Олексійович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.
При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
У той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (пункт 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Так, судом враховано, що провадження у справі №911/1700/24 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а додані до матеріалів позову додатки не обтяжені великим обсягом документів, так як стягнення заборгованості позивачем обґрунтовано лише договором поставки №10923 від 15.02.2022, однією підписаною сторонами без заперечень та зауважень видатковою накладною, здійснення розрахунку неустойки, 30% річних та інфляційних втрат (один період, одна сума) також було нескладним та не потребувало витрати значного часу адвокатом.
З огляду на те, що розмір заявленої вартості правничої допомоги розрахований за актом приймання-передачі правничої (правової) допомоги №5 до додаткової угоди №5 від 27.05.2024 до договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 08.01.2024 із розрахунку переліку наданих послуг та витраченого на їх надання часу, судом оцінені включені до акту послуги щодо реальності та обгрунтованості у цій справі.
Щодо стягнення вартості правової допомоги за консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку у судах всіх інстанцій, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом перед підготовкою заяви, добірка та аналіз норм чинного законодавства, вивчення сформованої судової практики та практики Верховного Суду, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта у судовому порядку, та виконання судового рішення - 4 години вартістю 6000,00 грн, суд зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №922/3858/20, зокрема, зазначається: «Судом апеляційної інстанції досліджено акт здачі - приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 24.06.2021 та встановлено, що послуги загальним обсягом витраченого часу 5 години та загальною вартістю 2450,00 грн є непідтвердженими, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не є співмірними зі складністю справи, оскільки: послуги у вигляді зустрічі із замовником з метою з'ясування обставин справи № 922/3858/20 не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, бо спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя; здійснення аналізу та дослідження переданих матеріалів (документів), що стосуються бездіяльності державного виконавця в обсязі 1 години поглинаються підготовкою скарги, з урахуванням того, що для підготовки скарги знадобилося 4 години; надання адвокатських послуг щодо ознайомлення із змістом та сутністю ухвали Господарського суду Харківської області від 28.04.2021 у справі № 922/3858/20, здійснення аналізу та дослідження переданих матеріалів (документів), що стосуються спору у справі № 922/3858/20 в обсязі 2 годин повністю поглинаються підготовкою апеляційної скарги, для підготовки якої знадобилося 3 години; не надано доказів на підтвердження фактичного виконання послуги на виготовлення необхідної кількості примірників заяви про часткове закриття провадження у справі № 922/3858/20 та направлення поштою з обсягом витраченого часу 1 година.».
За результатами аналізу судом цієї правової позиції Верховного Суду суд дійшов таких висновків: зазначені в акті приймання-передачі правничої (правової) допомоги послуги (4 години вартістю 6000,00 грн) у вигляді зустрічей з клієнтом не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, бо спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя, а послуги з правового аналізу документів та судової практики є фактично підготовкою до складання позовної заяви та, відповідно, поглинаються наступним пунктом даного акту, яким визначаються послуги зі складання позову.
Відтак, враховуючи критерії реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, які сформульовані у практиці Верховного Суду, суд дійшов висновку, що витрати на консультації, проведення зустрічей, аналіз законодавства та судової практики (4 години вартістю 6000,00 грн) є такими, що поглинаються послугою з підготовки та подання позовної заяви, підстав для їх окремого стягнення з відповідача не вбачається.
У зв'язку з цим вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній частині задоволенню не підлягає.
Щодо підготовки до подачі позову до канцелярії суду, у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до заяви, завіряння копій документів, відправка пошти (2 години вартістю 3000,00 грн), суд зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №902/966/22 зазначено:
"Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної додаткової постанови, встановивши, що ... (3) у звіті зазначено вид робіт та кількість витраченого часу: юридичний аналіз рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі №902/966/22 (від 05.03.2024 №ТОВВХ-24-6710); юридичний аналіз стосовно підстав апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, стосовно безпідставного перерахунку періоду нарахування пені, стосовно помилкового застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, підготовка й подання апеляційної скарги на рішення (від 25.03.2024 №ТОВВИХ-24-4571), апеляційний суд вважав, що фактично єдиним результатом наданої правничої допомоги АО "ЕКВО" є підготовка та подача апеляційної скарги ... .
3.40. Такий підхід апеляційного суду по суті відповідає викладеній в постанові від 19.01.2022 у справі №910/789/21 позиції Верховного Суду, який висловлюючись щодо стягнення витрат на складення відзиву на касаційну скаргу, вказав, що послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу охоплюється не лише його складення, а також послуги з вивчення касаційної скарги, аналізу судової практики та позицій Верховного Суду, визначених у касаційній скарзі.
3.42. Тобто, вказуючи, що єдиним результатом надання правничої допомоги є підготовка та подача апеляційної скарги, апеляційний суд фактично виходив з того, що зазначені в актів послуги щодо юридичного аналізу рішення суду першої інстанції та підстав його апеляційного оскарження, перерахунку періоду нарахування пені та застосування правових висновків охоплюються послугою підготовки та подачі апеляційної скарги.
3.43. Висновки апеляційного суду в цілому та, зокрема, в цій частині, взагалі не мотивовані тим, що заявник не надав доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу адвокат витратив на виконання робіт".
За результатами аналізу наведеної правової позиції Верховного Суду, суд зазначає таке.
Підготовка позовної заяви до подачі до суду, у тому числі роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів, завіряння копій документів, формування поштових відправлень та їх направлення, не є самостійним видом правничої допомоги, результат якого має окреме значення від складання та подання позову.
Як зазначено Верховним Судом, оцінюючи обсяг наданих послуг, необхідно виходити з їх кінцевого результату. Якщо єдиним результатом є підготовка та подання процесуального документа, то попередні та супровідні дії, необхідні для його оформлення та направлення, охоплюються відповідною послугою і не підлягають окремому відшкодуванню.
У даному випадку, кінцевим результатом наданої правничої допомоги є підготовка та подання позовної заяви до господарського суду. Технічні дії, пов'язані з друком документів, скануванням додатків, засвідченням копій та відправленням кореспонденції, є допоміжними організаційними заходами, які забезпечують реалізацію вже підготовленого процесуального документа.
У зв'язку з цим, вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в зазначеній частині задоволенню не підлягає.
Відтак, даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, у в той час як великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.
Фактично адвокатом позивачу надана допомога лише в написанні позовної заяви та поданні її до суду.
Судові засідання у справі не провадились, у зв'язку з її розглядом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
За таких обставин, суд не вважає, що розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даному спорі у розмірі 20000,00 грн є обгрунтованим та виправданим, а тому дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача реальних та обгрунтованих витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6000,00 грн.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 52, 73, 74, 77-79, 86, 126, 129, 232, 237, 238, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позов (вх. №925/24 від 01.07.2024) Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" (18005, місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41, код ЄДРПОУ 32268131) 13962,78 грн (тринадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні сімдесят вісім копійок) основного боргу, 932,53 грн (дев'ятсот тридцять дві гривні п'ятдесят три копійки) 3 % річних, 4340,03 грн (чотири тисячі триста сорок гривень три копійки) інфляційних втрат, 12631,40 грн (дванадцять тисяч шістсот тридцять одна гривня сорок копійок) пені, 4188,83 грн (чотири тисячі сто вісімдесят вісім гривень вісімдесят три копійки) штрафу, 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат зі сплати судового збору та 6000,00 грн (шість тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 04.03.2026.
Суддя С.О. Саванчук