ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2026Справа № 910/14410/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ІНВЕСТ»
до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД»
про стягнення 3 193 714,02 грн,
Представники сторін:
від позивача: Маркова Т.Л.,
від відповідача: Мазнєва С.Г. (в режимі відеоконференції)
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ІНВЕСТ» до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення 3193 714,02 грн, з яких: 2 563 257,94 грн основної заборгованості, 495 595,21 грн інфляційних втрат та 134 860,87 грн 3% річних.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено умови договору підряду № 1478/КБ на виконання загальнобудівельних робіт по будівництву багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва. IV черга будівництва. Дитячий дошкільний заклад від 04.10.2019, внаслідок чого у Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14410/25, підготовче засідання призначено на 22.12.2025. Встановлено сторонам строки на подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
08.12.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
19.12.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в підготовче засідання 22.12.2025 представників сторін, ухвалою суду від 22.12.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 910/14410/25 на 21.01.2026.
20.01.2026 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, яку суд ухвалою від 20.01.2026 задовольнив.
В підготовчому засіданні 21.01.2026, у яке з'явився представник позивача та представник відповідача в режимі відеоконференції, суд у зв'язку із заявленим усно представником відповідача клопотанням про відкладення підготовчого засідання, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про задоволення цього клопотання та відклав підготовче засідання на 28.01.2026.
В підготовче засідання 28.01.2026 з'явилися представник позивача та представник відповідача в режимі відеоконференції.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.02.2026.
12.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів надання правової допомоги.
В судове засідання 16.02.2026 з'явилися представники сторін, які надали суду усні пояснення/заперечення по суті позову.
Так, представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просив суд її задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.02.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.10.2019 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ІНВЕСТ» (генпідрядник) укладено Договір підряду № 1478/КБ на виконання загальнобудівельних робіт по будівництву багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва. IV черга будівництва. Дитячий дошкільний заклад (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, генпідрядник зобов'язується відповідно до проектно-кошторисної документації у визначені цим Договором строки здійснити виконання загальнобудівельних робіт по будівництву багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва. IV черга будівництва. Дитячий дошкільний заклад (надалі - Об'єкт), та передати Об'єкт експлуатуючій організації, у порядку та на умовах передбачених Договором.
В період дії Договору до нього вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
Відповідно до п. 1.3. Договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 07.06.2024), строки виконання робіт: початок робіт - жовтень 2019 року; закінчення робіт - грудень 2026 року. Датою закінчення робіт сторони вважають дату введення в експлуатацію Об'єкта, якою є дата видачі зареєстрованого державним органом архітектурно-будівельного контролю сертифіката щодо відповідності закінченого будівництвом Об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам (надалі - Сертифікат).
Після видачі Сертифіката генпідрядник за участю замовника протягом двох місяців зобов'язаний здійснити передачу Об'єкта за відповідним актом експлуатуючій організації (п. 1.4. Договору).
Згідно з п. 2.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 04.03.2021) договірна ціна робіт визначається сторонами відповідно до вимог нормативних документів у сфері ціноутворення у будівництві, чинного законодавства України, Розрахунку договірної ціни (додаток №1 до Договору) та становить - 33 335 680,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 555 946,67 грн.
Генпідрядник відповідно до пп. 3.2.1. п. 3.2. Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020) має право на своєчасне отримання плати за належно виконані обсяги робіт у розмірі та строки, визначені цим Договором. Водночас, до обов'язків замовника належить, зокрема, здійснення розрахунків за виконані роботи шляхом перерахування коштів на поточний рахунок генпідрядника відповідно до підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (пп. 3.4.7. п. 3.4. Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020).
За умовами п. 4.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 07.06.2024) приймання виконаних робіт здійснюється за Актом виконаних робіт ф. КБ-2в з оформленням Довідки ф. КБ-3 після підтвердження про якісне виконання робіт представником з технічного нагляду замовника та перевірки виконавчої документації. Замовник має право відмовитись від підписання Актів виконаних робіт ф. КБ-2в та Довідки ф. КБ-3 у випадку виявлення недоліків та/або некомплектності виконавчої документації, при цьому замовник повинен письмово повідомити про перелік недоліків та/або некомплектність виконавчої документації протягом 7 календарних днів з дати отримання виконавчої документації. В разі відсутності зазначеного повідомлення у встановлений термін виконавча документація вважається прийнятою без зауважень.
Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником виконаних робіт на підставі документів по обліку в капітальному будівництві (форма КБ-2В, КБ-3). Замовник перевіряє надані генпідрядником Акти виконаних робіт ф. КБ-2в, Довідки ф. КБ-3 та підписує (п. 5.1. Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020).
Пунктом 5.6. Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020 передбачено, що розрахунки за фактично виконані роботи здійснюються у наступному порядку:
Оплата виконаних робіт здійснюється замовником у розмірі 95 (дев'яносто п'ять) відсотків від суми кожного оформленого Акту ф. КБ-2в, Довідки ф. КБ-3 з урахуванням авансових платежів до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Накопичені за період будівництва 5 (п'ять) відсотків відкладеного платежу (як гарантія виконання зобов'язань генпідрядника за Договором) сплачуються замовником в строк до 90 календарних днів після передачі дитячого дошкільного закладу (відповідно до п. 1.4. Договору) з оформленням акту передачі експлуатуючій організації, у разі виявлення недоліків під час прийняття, не пізніше ніж за 15 днів після повного їх усунення генпідрядником за свій рахунок.
Розмір відкладеного платежу зменшується замовником у беззаперечному порядку на суму витрат, пов'язаних з усуненням дефектів і недоробок.
Зменшення відкладеного платежу здійснюється замовником на підставі зробленого ним розрахунку одночасно з направленням генпідряднику письмового повідомлення у порядку, передбаченому п. 8.7. цього Договору.
Відповідно до п. 5.7. Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020) всі документи, які надходять від генпідрядника, в тому числі акти, звіти, довідки та ін., повинні бути розглянуті, підписані та повернуті протягом 10 робочих днів, за умови відсутності претензій та виявлених недоліків. В разі виявлення суттєвих порушень та/або недоліків, замовник направляє генпідряднику вмотивовану відмову від підписання відповідних документів та визначає виявлені ним недоліки та орієнтовний строк для їх усунення. Отримавши таку відмову генпідрядник зобов'язаний в узгоджений із замовником строк усунути всі недоліки.
Згідно з п. 8.10. Договору в редакції додаткової угоди № 10 від 07.06.2024, Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 30 червня 2027 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
На виконання Договору позивачем у січні 2024 року були виконані роботи на загальну суму 2 563 257,94 грн, що підтверджується наданими в матеріали справи Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 від 31.01.2024 та Актами приймання виконаних будівельних робіт від 31.01.2024 форми № КБ-2в, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких претензій та/або зауважень.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив оплату у визначені Договором строки виконаних позивачем робіт за січень 2024 року, що є підставою для стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» в судовому порядку. Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошових зобов'язань інфляційні втрати у розмірі 495 595,21 грн та 3% річних у розмірі 134 860,87 грн.
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи про відсутність підстав для повної оплати позивачу вартості виконаних робіт в силу умов п. 5.6. Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 12.10.2020, згідно з яким оплата може бути здійснена виключно у розмірі 95%, а решта 5% - після оформлення акту передачі Об'єкту експлуатуючій організації, який наразі відсутній. Також відповідач вказував, що стягнення з нього інфляційних та процентів річних негативно вплине на фінансове становище його компанії, а тому просив зменшити розмір цих нарахувань, у разі задоволення позову.
Крім зазначеного, відповідач посилався на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань відповідно до п. 8.2.1. Договору та ст. 617 ЦК України, у зв'язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). В обґрунтування необхідності звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань за Договором останній вказував, що ним реалізується ряд важливих соціальних програм і зобов'язань, крім того, відповідача визначено критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у особливий період.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором будівельного підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2 ст. 875 ЦК України).
Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч. 4 ст. 879 ЦК України).
За приписами ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Тож, виходячи із наведених норм та положень п.п. 3.4.7. п. 3.4., та пунктів 5.1., 5.5., 5.6. Договору (у редакції додаткової угоди №3 від 12.10.2020), підтвердженням виконання робіт та підставою здійснення розрахунків за виконані роботи є належним чином оформлений акт.
Як було встановлено судом, сторони без будь-яких зауважень та претензій підписали Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 від 31.01.2024 та Акти приймання виконаних будівельних робіт від 31.01.2024 форми № КБ-2в.
До того ж, відповідач під час розгляду справи не заперечував щодо фактичного виконання позивачем робіт за вищевказаними актами.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що вартість виконаних позивачем у січні 2024 року робіт за Договором становить 2 563 257,94 грн.
Доказів оплати відповідачем, як замовником, вказаної вартості робіт матеріали справи не містять.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд, розглянувши матеріали справи та умови укладеного між сторонами Договору, дійшов висновку, що наразі відсутній обов'язок відповідача із оплати 100% виконаних позивачем у січні 2024 року робіт, оскільки матеріали справи не містять доказів введення в експлуатацію закінченого будівництвом Об'єкта (відповідно до п. 1.4. цього Договору) та оформлення акту передачі експлуатуючій організації.
Отже, суд погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що станом на момент звернення з даним позовом до суду та вирішення спору по суті позивач має право на оплату 95% вартості робіт від суми актів приймання виконаних будівельних робіт від 31.01.2024, що становить 2 435 095,04 грн (2 563 257,94 грн х 0,95).
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню на суму 2 435 095,04 грн, тоді як в іншій частині є передчасними.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 495 595,21 грн інфляційних втрат та 134 860,87 грн 3% річних, слід зазначити таке.
Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши розрахунок компенсаційних нарахувань, суд вважає його необґрунтованим, оскільки позивачем неправильно визначено базу нарахування. Як встановлено вище, у відповідача настав обов'язок із оплати лише 95% вартості робіт за січень 2024 року (2 435 095,04 грн), а тому відсутні підстави для нарахування інфляційних та процентів річних на всю вартість робіт в сумі 2 563 257,94 грн.
Отже, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 482 439,09 грн та 3% річних у розмірі 128 117,83 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати 2 435 095,04 грн з 16.02.2024 по 17.11.2025, у зв'язку з чим позовні вимоги у вказаній частині задовольняються судом частково.
Заперечення відповідача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат із посиланням на п. 8.2.1. Договору та ст. 617 ЦК України, у зв'язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), суд відхиляє як безпідставні, оскільки відповідачем не надано суду жодних належних доказів наявності форс-мажорних обставин, а також доказів дотримання визначеного Договором порядку повідомлення іншої сторони Договору про настання таких обставин.
Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Так, вказаний загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Вказаний лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23, від 29.06.2023 у справі №922/999/22, від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
Суд зазначає, що сам лише факт введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе договірні зобов'язання. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Крім того, чинне законодавство України (ст. 617 ЦК України) передбачає можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, однак не передбачає можливості звільнення від виконання договірних зобов'язань.
Посилання відповідача на складну фінансову ситуацію не беруться судом до уваги, оскільки за приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати також не можуть бути зменшені судом, оскільки такі нарахування є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаної норми суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, що: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205 538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107 157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98 381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, а разом 182 024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Крім цього, як було зауважено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Судом враховано вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, проте звертає увагу, що у даній справі позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частина 2 статті 625 ЦК України - 3%).
Таким чином у справі, що розглядається, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом не встановлено та не доведено відповідачем.
Також суд звертає увагу відповідача на те, що законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, суд вважає, що клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також у позовній заяві позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу, які визначені у розмірі 50 000,00 грн.
Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 1-3 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Так, судом встановлено, що у позовній заяві було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, згідно з яким визначено суму таких витрат у розмірі 50 000,00 грн. Таку ж суму витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача за результатами розгляду справи.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії: договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/05 від 01.05.2025, договору про надання правової (правничої) допомоги № 12/01 від 12.01.2026, актів приймання-передачі правничої допомоги від 31.12.2025 та від 09.02.2026.
Так, відповідно п. 1 до укладених між позивачем та адвокатом Марковою Тетяною Леонідівною (надалі - Адвокат) договорів про надання правової (правничої) допомоги № 01/05 від 01.05.2025 та № 12/01 від 12.01.2026, Адвокат зобов'язується за завданням клієнта надавати правничу допомогу (надалі - послуги), а клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього Договору. Під послугами розуміється консультування, досудове врегулювання спорів, підготовка претензій, вимог, позовних заяв, інших процесуальних документів та представництво інтересів клієнта у судах всіх юрисдикцій та всіх інстанцій.
Факт надання послуг підтверджується Актом приймання-передачі правничої допомоги (п. 4.1. Договорів про надання правової (правничої) допомоги № 01/05 від 01.05.2025 та № 12/01 від 12.01.2026).
Поданим позивачем Актом приймання-передачі правничої допомоги від 31.12.2025 зафіксовано, що Адвокатом у період з 01.05.2025 по 31.12.2025 на виконання умов Договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/05 від 01.05.2025 надав клієнту (позивачу) правову допомогу у Господарському суді міста Києва по справі № 910/14410/25, а саме: ознайомлення з наданими клієнтом документами, проведення правового аналізу судової практики та консультація щодо перспектив розгляду справи; складання претензії від 13.11.2025; складання позовної заяви, що подана клієнтом до електронного кабінету у підсистемі Електронний Суд; опрацювання відзиву відповідача та підготовка правової позиції щодо нього. Вартість вказаних послуг визначено у розмірі 25 000,00 грн.
Відповідно до Акту приймання-передачі правничої допомоги від 09.02.2026 визначено, що Адвокат у період з 12.01.2026 по 09.02.2026 на виконання умов Договору про надання правової (правничої) допомоги № 12/01 від 12.01.2026 надав клієнту (позивачу) правову допомогу у Господарському суді міста Києва по справі № 910/14410/25, а саме: надання правових (правничих) послуг по Договору; представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 21.01.2026, 28.01.2026, 16.02.2026. Вартість послуг визначено у розмірі 25 000,00 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач, в свою чергу, жодних заперечень щодо поданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу не надав, однак у відзиві на позов зазначав, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи та ринковими цінами на адвокатські послуги, у зв'язку з чим просив зменшити розмір таких витрат.
Суд, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про необґрунтованість заявленої суми у розмірі 50 000,00 грн, оскільки, зокрема, до Акту від 31.12.2025 включено надання послуги з підготовки правової позиції щодо відзиву, тоді як відповіді на відзив під час розгляду справи не було подано позивачем. Крім того, Акт від 09.02.2026 містить такі послуги як «надання правових (правничих) послуг по договору», тобто без конкретизації наданих послуг. Водночас, суд зазначає про необґрунтованість виокремлення вказаної зазначеної у Акті від 09.02.2026 послуги «надання правових (правничих) послуг по договору», оскільки нею охоплюється весь обсяг наданих Адвокатом правничих послуг позивачу.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено належними доказами понесення витрат на правничу допомогу на суму 35 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи зазначене та часткове задоволення позову, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу мають бути покладені на відповідача у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИЇВМІСЬКБУД» (вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6, м. Київ, 01010; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ІНВЕСТ» (вул. Бастіонна, 14а, офіс 42, м. Київ, 01104; ідентифікаційний код 39534785) суму основного боргу у розмірі 2 435 095,04 грн, інфляційні втрати у розмірі 482 439,09 грн, 3% річних у розмірі 128 117,83 грн, судовий збір у розмірі 36 547,82 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 379,50 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04.03.2026.
Суддя Т.Ю. Трофименко