номер провадження справи 5/216/25
20.02.2026 Справа № 908/3763/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А. розглянув матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект» (просп. Героїв Харкова, буд. 10/12, м. Харків, 61005; код ЄДРПОУ 14078902)
До відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964)
про стягнення 451 205,43 грн.
Без виклику представників сторін
16.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект» до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 451 205,43 грн.
16.12.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою від 22.12.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 908/3763/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження - 5/216/25. Визначено, що розгляд справи по суті розпочнеться з 20.01.2025. Запропоновано сторонами здійснити необхідні процесуальні дії.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що між АТ «ХНДПІ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (Позивач) та ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» в особі ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» (Відповідач) було укладено договір № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року на виконання проектних робіт, за умовами якого Замовник зобов'язався оплатити виконані роботи протягом 60 календарних днів з дати підписання відповідного Акта здачі-приймання. Позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання виконаних робіт № 1, № 2 та № 3. Проте відповідач несвоєчасно розрахувався за виконані роботи за вказаними актами. Посилаючись на ст. 525, 526, 530, 629, 610, 612, ч. 1 ст. 625 ЦК України просить стягнути з Відповідача 20 665,02 грн. 3% річних, 205 513,64 грн. інфляційних нарахувань та 225 026,77 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що Позивач неправильно визначив терміни виконання грошового зобов'язання за договором. Відповідно до пункту 2.3 договору, строк оплати частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, доказів якої Позивач не надав. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, вимога про сплату ПДВ від Позивача не надходила, а тому Відповідач стверджує, що строк оплати цієї частини не настав, тому прострочення за нею відсутнє взагалі. Крім того, Відповідач вказує на порушення Позивачем обов'язкового досудового порядку врегулювання спору, який чітко передбачений пунктами 8.1 та 8.2 договору. Також просить врахувати свій особливий правовий статус підприємства державного сектору (АЕС) та критичне значення його роботи для енергетики України в умовах воєнного стану. Посилаючись на норми статей 256, 257 та 258 ЦК України, Відповідач просить застосувати строки позовної давності: три роки для нарахування інфляційних втрат та 3% річних і один рік - для стягнення пені. На підтвердження цієї позиції посилається на практику Великої Палати Верховного Суду у справах №127/15672/16-ц, № 922/4099/17, № 910/16945/14 та № 908/1394/17 , №910/13071/19. Щодо пені Відповідач наголошує, що основний борг за виконані роботи вже було повністю сплачено в період з лютого по листопад 2022 року, тому додаткові нарахування зараз є безпідставними. Відповідно до ст. 549 та загальних засад ст. 3 ЦК України, неустойка покликана стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання, а не виступати джерелом надмірного прибутку для кредитора. Щодо цього також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 та Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013. З огляду на ст. 13 ЦК України, Відповідач розцінює дії Позивача як зловживання правом і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення заявлених штрафних та компенсаційних санкцій.
В своїй відповіді на відзив Позивач зазначив, що відповідно до п. 188.1 Податкового кодексу України, сума ПДВ є невід'ємною складовою загальної бази оподаткування та ціни договору, тому твердження про розмежування строків та відсутність прострочення в цій частині є хибним. Позивач належним чином виконав вимоги договору, своєчасно зареєструвавши податкові накладні в ЄРПН, що підтверджується відповідними квитанціями, інформацію про які Відповідач мав змогу перевірити самостійно. Приписи національного законодавства не встановлюють обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи за захистом своїх порушених прав до суду. Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу (ЦК) України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є обов'язковим наслідком порушення грошового зобов'язання, яке застосовується незалежно від вини боржника чи його особливого стратегічного статусу. Заява Відповідача про застосування строків позовної давності є юридично суперечливою, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності підстав для задоволення позову, тоді як Відповідач сам факт свого прострочення заперечує. Перебіг позовної давності був законодавчо продовжений на час дії карантину згідно із Законом № 540-IX, а згодом - зупинений на період воєнного стану відповідно до Закону № 3450-ІХ. Правомірність подовження строків з моменту набрання чинності Законом № 540-IX (02 квітня 2020 року) підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20. Щодо нарахування пені, то загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу (ГК) України, є диспозитивним і може бути змінений за домовленістю сторін. Оскільки умовами укладеного між сторонами договору прямо передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення, обмеження у шість місяців не застосовується, що цілком узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22. До того ж, на період дії карантину присічні строки нарахування штрафних санкцій, визначені ст. 232 ГК України, були законодавчо продовжені, що додатково обґрунтовує правомірність розрахунку Позивача. Отже, нараховані суми компенсаційних виплат та пені є законними, відповідають принципу розумності, а позов заявлено в межах строків позовної давності, тому він підлягає задоволенню в повному обсязі.
В своїх запереченнях на відповідь на відзив, Відповідач повторно навів доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Також Позивач 18.01.2026р. подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій крім стягнення витрат зі сплати судового збору у сумі 5414,47 грн. просить стягнути з відповідача 9000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідач проти цієї заяви заперечив у заяві від 19.01.2026р., в якій просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
20.02.2025р. судом проголошено вступну та резолютивну чистини рішення у справі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд
Між Акціонерним товариством «Харківський науково- дослідний та проектно-конструкторським інститутом «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (Позивач, Підрядник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі заступника генерального директора відокремленого підрозділу «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» (Відповідач, Замовник) було укладено договір № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року.
Відповідно до умов укладеного договору Замовник доручив та зобов'язався оплатити, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання виконання проектних робіт: «ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Коригування проектної документації за дорученням Замовника згідно з результатами виконання будівельних і додаткових робіт, непередбачених проєктною документацією об'єктів Запорізької АЕС у 2021 році (Код ДК 021:2015-71320000-7 «Послуги з інженерного проектування)».
Відповідно до пункту 2.1 договору вартість робіт за цим договором зазначається у протоколі узгодження договірної ціни та в договірній ціні, що є невід'ємними додатками до договору та складає 1 001 875,00 грн., крім того ПДВ 200 375, 00 грн., усього із урахуванням ПДВ 1 202 250, 00 грн.
Оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт.
Оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п. 2.3).
4.5. З моменту підписання акта здачі-приймання виконаних робіт, до Замовника переходить право власності на розроблену згідно з цим договором проектно-кошторисну документацію.
5.5. Підрядник надає Замовнику акти здачі-приймання виконаних робіт у кількості 4 (чотирьох) примірників після отримання повідомлення про позитивний результат вхідного контролю.
5.6. Підтвердженням належного виконання робіт за договором є підписання Сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.
5.8. Підрядник, що є платником ПДВ, зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПА у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
6.2. За порушення строків оплати виконаних робіт Замовник сплачує. Підряднику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання.
6.3 За невиконання або неякісне виконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні збитки у відповідності до діючого законодавства України.
6.5. У випадку відсутності реєстрації у ЄРПН Підрядником електронної податкової накладної у встановлений Податковим кодексом України строк, Замовник має право односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п.2,.1 цього договору, на суму ПДВ, від вартості послуг, по яким допущене таке невиконання. За невиконання п. 5.6 договору Підрядник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі процентної ставки ПДВ за договором. Підрядник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося не з його вини.
11.1. Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2022р. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє Сторони від виконання зобов'язань, що залишились невиконаними
На виконання умов договору 29 жовтня 2021 року між сторонами було підписано Акт здачі-приймання виконаних робіт № 1 до договору 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року на суму 465 150, 00 грн. із ПДВ, за яким робота виконана за підетапом № 1.1 та здана, виконана робота задовольняє умовам договору і завданню на проектування та належним чином оформлена.
Оскільки Акт № 1 за договором між сторонами підписано 29 жовтня 2021 року, то починаючи з 30 жовтня 2021 року для відповідача розпочався строк для виконання грошового зобов'язання по сплаті відповідного акту.
Як вбачається з матеріалів справи Виконавець виконав взяті на себе зобов'язання, а Замовник в порушення умов договору надані роботи своєчасно не оплатив. Так, вартість виконаних робіт по Акту № 1 здачі-приймання виконаних робіт від 29 жовтня 2021 року на суму 465 150, 00 грн. з ПДВ була сплачена відповідачем частково 03 лютого 2022 року, остаточний розрахунок за цим актом проведено 26 липня 2022 року, тобто, за твердженням позивача, із порушенням строків, встановлених п. 2.3 договору. Останній 60 - тий календарний день припадає на 28 грудня 2021 року (вівторок), а тому починаючи з 29 грудня 2021 року має місце прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача за актом №1.
22 грудня 2021 року між сторонами було підписано Акт здачі-приймання виконаних робіт № 2 до договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року на суму 422 100, 00 грн. із ПДВ., за яким робота виконана за підетапом № 1.2 та здана, виконана робота задовольняє умовам договору і завданню на проектування та належним чином оформлена.
Вказаний Акт № 2 підписано сторонами 22 грудня 2021 року, а тому починаючи з 23 грудня 2021 року для відповідача розпочався строк для виконання грошового зобов'язання по сплаті відповідного акту.
Виконавець виконав взяті на себе зобов'язання, а Замовник в порушення умов договору надані роботи своєчасно не оплатив. Вартість виконаних робіт по Акту № 2 здачі-приймання виконаних робіт від 22 грудня 2021 року на суму 422 100, 00 грн. з ПДВ була сплачена відповідачем частково 12 вересня 2022 року та остаточно оплата за цим актом була проведена 16 листопада 2022 року, тобто, за твердженням позивача, із порушенням строків, встановлених п. 2.3 договору. Останній 60 - тий календарний день припадає на 20 лютого 2022 року (неділя), враховуючи положення статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 21 лютого 2022 року. Тобто, починаючи з 22 лютого 2022 року має місце прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача за актом № 2.
16 грудня 2021 року між сторонами було підписано Акт здачі-приймання виконаних робіт № 3 до договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року на суму 315 000, 00 грн. із ПДВ, згідно якого робота виконана за підетапом № 1.3 та здана, виконана робота задовольняє умовам договору і завданню на проектування та належним чином оформлена. Оскільки Акт № 3 за договором між сторонами підписано 16 грудня 2021 року, то з 17 грудня 2021 року для відповідача розпочався строк для виконання грошового зобов'язання по сплаті відповідного акту.
Виконавець виконав взяті на себе зобов'язання, а Замовник в порушення умов договору надані роботи своєчасно не оплатив.
Вартість виконаних робіт по Акту № 3 здачі-приймання виконаних робіт від 16 грудня 2021 року на суму 315 000, 00 грн. з ПДВ була сплачена відповідачем частково 12 вересня 2022 року та остаточна оплата проведена 16 листопада 2022 року, тобто, за твердженням позивача, із порушенням строків, встановлених п.2.3 договору. Останній 60-тий календарний день припадає на 14 лютого 2022 року (понеділок). Тобто, починаючи з 15 лютого 2022 року має місце прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача. Відповідач не заперечує проти вказаних фактичних обставин справи.
На виконання п. 5.8 договору позивач здійснив реєстрацію податкових накладних у межах строків, встановлених Податковим кодексом України:
- За Актом № 1 від 29 жовтня 2021 року на загальну суму 465 150,00 грн. (у т.ч. 77 525,00 грн ПДВ) складено податкову накладну № 38 від 29.10.2021, яку зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) 05 листопада 2021 року, про що свідчить надана позивачем відповідна електронна квитанція із відміткою «ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТО».
- За Актом № 2 від 22 грудня 2021 року на загальну суму 422 100,00 грн. (у т.ч. 70 350,00 грн. ПДВ) складено податкову накладну № 19 від 22.12.2021,яка зареєстрована у ЄРПН 24 грудня 2021 року, що також підтверджується відповідною квитанцією із відміткою «ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТО».
- За Актом № 3 від 16 грудня 2021 року на загальну суму 315 000,00 грн. (у т.ч. 52 500,00 грн. ПДВ) складено податкову накладну № 22 від 16.12.202, яку також зареєстровано 10 січня 2022 року, про що свідчить відповідна квитанція із відміткою «ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТО».
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, яка складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, є для покупця достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної до реєстру є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі.
Згідно з пунктом 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» № 1246 від 29.12.2010 року, квитанція про реєстрацію податкової накладної одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю). З огляду на ці нормативні вимоги, відповідач гарантовано отримав зазначені податкові накладні разом із квитанціями про їх реєстрацію, а також мав можливість самостійно перевірити стан їх реєстрації на офіційному сайті Державної податкової інспекції.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується виконання позивачем умов п. 5.8 договору в частині складання податкових накладних в електронній формі та їх реєстрації в ЄРПН, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
Оскільки позивач свої зобов'язання виконав належним чином, відповідач повинен був здійснити повну оплату виконаних робіт з урахуванням ПДВ в межах визначеного договором строку - 60 календарних днів з дати підписання відповідного Акта здачі-приймання виконаних робіт.
У зв'язку із простроченням Відповідачем оплати Позивачем здійснено детальний розрахунок штрафних та компенсаційних нарахувань за прострочення Відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, на загальну суму 451 205, 43 грн., з яких:
- 20 665, 02 грн. - 3 % річних за період прострочення (7206, 98 грн. за актом № 1 + 8141, 16 грн. за актом №2 + 5 316, 88 грн. за актом № 3);
- 205 513, 64 грн. - інфляційні нарахування за період прострочення (74 588, 27 грн. за актом № 1 + 79 114, 06 грн. за актом № 2 + 51 811, 31 грн. за актом № 3);
- 225 026, 77 грн. пені (65 322, 99 грн. за актом № 1 + 99 050, 70 грн. за актом № 2 + 60 653, 08 грн. за актом № 3).
Суд також враховує, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України товариство (АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ») є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства.
Відповідно до Статуту Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 р. № 1420 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - товариство) утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відповідно до Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня його державної реєстрації.
Таким чином, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та є правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
На виконання постанови Кабінету Міністрів України 11 січня 2024 року було проведено відповідні реєстраційні дії, а саме: - припинення юридичної особи - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»; - державна реєстрація новоутвореної юридичної особи - акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Позивач правомірно визначив Відповідачем у цій справі саме Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ).
Приймаючи рішення у цій справі суд виходить з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
З зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору, базовий строк для оплати виконаних робіт становить 60 календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата має здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події (у даному випадку - підписання акта), з якою пов'язано його початок.
Стаття 254 ЦК України визначає, що у випадку, коли останній день строку припадає на вихідний день (наприклад, неділю), днем закінчення строку вважається перший за ним робочий день.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню саме у цей строк.
Водночас договір містить спеціальну умову (пункт 2.3), яка визначає порядок оплати тієї частини вартості робіт, що становить податок на додану вартість (ПДВ). Ця умова передбачає, що оплата частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання Замовником від Підрядника податкової накладної, яка належним чином оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
При цьому Відповідач (на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України) вважає, що п. 2.3 договору не встановлює чіткого строку (наприклад, конкретної кількості днів після реєстрації накладної) для оплати частини вартості у розмірі ПДВ. У такому разі, на думку Відповідача, діє закон - ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою, якщо строк виконання обов'язку не встановлений, боржник повинен виконати його у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором. Оскільки Позивач не пред'являв окремої вимоги про сплату ПДВ, Відповідач вважає, що строк виконання цієї частини зобов'язання взагалі не настав.
В свою чергу Позивач на керуючись ст. 188 Податкового кодексу України Позивач заперечує таке розмежування строків, оскільки сума ПДВ є невід'ємною складовою бази оподаткування, входить до загальної ціни договору і не підлягає відокремленню. Позивач стверджує, що реєстрація податкових накладних є лише передумовою для оплати, але вона не змінює і не скасовує єдиного 60-денного строку з дати підписання акта, який поширюється на повну вартість виконаних робіт (включаючи ПДВ). Оскільки Позивач виконав свій обов'язок щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, Відповідач повинен був сплатити всю суму за договором протягом 60 днів після підписання актів.
Доводи відповідача про розмежування порядку оплати ПДВ та основної вартості робіт суперечать положенням ст. 188 Податкового кодексу України, згідно з якою сума ПДВ є невід'ємною складовою бази оподаткування, входить до загальної ціни договору і не підлягає відокремленню.
Так, судом встановлено, що Позивач з урахуванням вимог п. 201.10 статті 201 ПК України зареєстрував податкові накладні, що підтверджується квитанціями про їх реєстрацію.
Відповідно до п.14 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010. квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.
Відповідно до п. 25 вказаного Порядку, платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Відповідно до п. 188.1. Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.
Отже, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до положень пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відповідно до п.18 Постанови КМУ №1246 від 29.12.2010 на момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого). За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням.
Отже, факт дотримання позивачем умов договору щодо складання податкових накладних при постачанні товару відповідачу та їх реєстрації у визначені ПК України строки, про що свідчать відповідні квитанції. Тобто позивачем виконано всі умови договору щодо поставки товару і реєстрації податкових накладних.
Крім цього суду враховує, що ч. 1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.
Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тобто враховуючи умови п.2.3 Договору, дата реєстрації податкових накладних і є подія, яка настала, а тому і підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тому твердження відповідача про те, що строк виконання зобов'язання щодо оплати в частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ в договорі не встановлений спростовуються умовами п. 2.3 Договору, у якому вказано, що оплата Покупцем частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання Замовником від Підрядника податкової накладної, яка належним чином оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Положення договору, які визначають його ціну (вартість робіт), що підлягає сплаті покупцем за поставлений товар, не розділяють вартість самого товару та суму ПДВ, що підлягає сплаті. Аналіз положень договору дає змоги суду дійти висновку, що сума податку на додану вартість (200 375,00 грн.), зазначена у п. 2.1 договору включається у загальну вартість робіт - 1 202 250,00 грн., а тому вказана сума ПДВ підлягає сплаті разом з вартістю самих викопаних робіт.
Суд зазначає, що зауваження в п. 2.3 договору щодо оплати покупцем частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості товарів, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару (робіт, послуг) і не підлягає відокремленню. Належними та допустимими доказами поставки товару є видаткові накладні, а податкові накладні є підставою для здійснення розрахунків з бюджетом, і дотримання сторонами вимог законодавства щодо реєстрації податкових накладних не має значення для визначення початку строку виконання господарських зобов'язань.
В даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Замовнику, в разі чого Замовник (Відповідач) повинен здійснити повну оплату виконаних робіт з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 60-ти календарних днів з дати підписання Актів здачі-приймання виконаних робіт.
Стосовно заперечень Відповідача в частині періоду нарахування пені, 3 % річних та інфляційних витрат за прострочення відповідних грошових зобов'язань за актами виконаних робіт, то суд зауважує, що доводи Відповідача побудовані на самому лише запереченні настання строку оплати частини ПДВ, яким суд надав свою оцінку вище.
А тому суд погоджується з контрдоводами Позивача в цій частині, який наголосив на тому, що Відповідач посилається на невірність розрахунків лише голослівно і виключно в частині безпідставно виокремленого ПДВ та при цьому не надав власного контррозрахунку сум. Будь-яких інших обґрунтованих доводів чи заперечень щодо вірності арифметичного розрахунку Відповідач не навів.
Судом встановлено, що п. 6.2 Договору передбачає, що за порушення строків оплати виконаних робіт Замовник сплачує Підряднику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної обліком ставки НБУ, що діє в період нарахування пені. Нарахування пені здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, договором сторони передбачили підстави та розмір нарахування пені, відсутність обмеження 180-денним строком її нарахування за порушення строку оплати виконаних робіт. Вказане цілком узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України пеня є видом неустойки, що обчислюється у відсотках від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів у разі прострочення платежу сплачують на користь одержувачів пеню.
Частиною першою статті 3 зазначеного Закону встановлено імперативне обмеження: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/16728/17 Верховний Суд дійшов висновку, що: обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ є імперативною нормою; воно застосовується незалежно від погодженого сторонами розміру пені в договорі; у разі встановлення договором більшого розміру пені підлягає застосуванню саме законодавче обмеження.
Таким чином, свобода договору у частині визначення розміру пені обмежена приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/1365/18 сформульовано правовий висновок про те, що пеня нараховується за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання; обчислення здійснюється виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період прострочення; нарахування пені можливе лише за період фактичного прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/10156/17 зазначено, що нарахування пені припиняється у момент належного виконання зобов'язання, якщо інше прямо не передбачено договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, згідно положень ст. 625 ЦК України нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Норма ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого: нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є штрафною санкцією; зазначені нарахування є самостійним способом захисту майнового права кредитора; їх стягнення не виключає одночасного стягнення пені.
Перевіривши надані позивачем детальні розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу, суд зазначає, що вказані розрахунки позивача арифметично є вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та умовам договору.
Інші доводи відповідача судом відхиляються в силу викладеного.
Приймаючи рішення у цій справі суд виходь також із того, що у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені підстави первинного та зустрічного позовів, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на Відповідача.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн.
Суд зазначає, що у першій заяві по суті справи - позові - Позивач визначив орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 9000, 00 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть Сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між Сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною Стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для Сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4)доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі № 910/4201/19).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 904/1878/19 від 12.03.2020 р., № 910/11005/16 від 17.12.2020 р.
Разом із відповіддю на відзив від 05.01.2026р., яка підписана з боку позивача адвокатом Барчук А.В. надано Ордер на надання правничої допомоги серії АХ № 1316670 щодо представництва інтересів Позивача в Господарському суді Запорізької області у справі № 908/3763/25 адвокатом Барчук А.В.; додано свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 1083 від 20.10.2011р. також на ім'я Барчук А.В. ; договір про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022р. між адвокатом Барчук А.В. та АТ “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект»; з додатковими угодами до нього: № 1 від 05.12.2022р., № 2 від 21.08.2023р., № 3 від 29.12.2023р, № 4 від 30.12.2024р., а також № 5 від 22.12.2025р, п. 2 якої сторони погодили, що гонорар адвокат за правничу допомогу клієнту в суді першої інстанції є фіксованим та складає 9000,00 грн.; протокол погодження розміру гонорару адвоката до договору № 04-22 від 05 серпня, яким погоджено гонорар адвоката у даному спорі у вигляді фіксованої суми у розмірі 9000,00 грн.
Крім цього, на підтвердження надання правничої допомоги за договором між адвокатом та Клієнтом 15 січня 2026 року було підписано акт про надання правничої допомоги № 42 до договору, яким визначено види правничої допомоги, виконані адвокатом та прийняті Клієнтом на суму 9000, 00 грн., а саме: - підготовка позовної заяви із розрахунком стягуваних сум (3 акти із різними періодами оплати); - правовий аналіз доводів відповідача, наведених у відзиві; - підготовка та подання відповіді на відзив.
Суд враховує, що він не зобов'язаний присуджувати Стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений Стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої Сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18.
Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною Стороною або третьою особою. Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів Сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву Сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та доСтовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн., оскільки вважає, що справа №908/3763/25 розглядається в спрощеному провадженні без виклику сторін та не обтяжена значною кількістю доказів. Докази, якими обґрунтовані позовні вимоги у справі, є в наявності у позивача, як сторони за договором, відповідно, його представником ці докази не збиралися, не потребували додаткового вивчення, відтак, не є складною і підготовка до розгляду цієї справи, оскільки така підготовка не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Таким чином, позовна заява містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позицій та врегульована чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників. З огляду на те, які вимоги ставляться до адвоката (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»: наявності у такої особи повної юридичної освіти,стажу роботи в галузі права), дії представника позивача не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи для того, щоб за одним договором обґрунтувати і викласти підставу та вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, розрахунок яких не потребує наявності спеціальних знань. Публічний інтерес до справи - відсутній, спір у цій справі стосується лише її сторін позивача та відповідача. Отже, розмір гонорару є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, не пропорційним, не є необхідними витратами та у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності, реальності. Витрати на правничу допомогу у справі №908/3763/25 є завищеними, вартість послуг не відповідає критеріям обґрунтованості. Також вказує, що АТ «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та їїреалізації у спосіб визначений законодавством України. Обстріли рф енергетичної інфраструктури призвели до масштабного дефіциту електроенергії в Україні, застосовуються аварійні відключення світла по всій країні, а тому стягнення з державного підприємства, як основного суб'єкта генерації електроенергії в країні, надмірних сум витрат на правничу допомогу» за відсутності належного підтвердження їх понесення позивачем, є безпідставним та таким, що не відповідає принципам справедливості,пропорційності та верховенства права.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в розрахунку витрат на правову допомогу, копію договору про надання правничої допомоги № 04-22 від 05 серпня 2022 року, укладеного між адвокатом Барчук А.В. та АТ “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект»; додаткові угоди до цього Договору, протокол погодження розміру гонорару адвоката, яким погоджено гонорар адвоката у даному спорі у вигляді фіксованої суми у розмірі 9000,00 грн., суд дійшов висновку, що зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової (правничої) допомоги про надання правничої допомоги № 04-22 від 05 серпня 2022 року.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу (9000,00 грн.) цілком співмірний із сумою позовних вимог (451205,43 грн.) та становить лише 2%, що спростовує доводи відповідача про їх надмірність.
Суд зазначає, що процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 у справі №923/726/18).
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року № 910/13071/19 вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Суд також відзначає, що сума гонорару за актом № 42 від 15 січня 2026 року не сплачена Клієнтом. Проте, відповідно до пункту 9.3 договору оплата підлягає перерахуванню протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту.
Таким чином, за наявності інших доказів витрат, зокрема, підписаного сторонами акту наданої допомоги, сам факт неоплати не є підставою для відмови у розподілі таких витрат між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. за рахунок відповідача, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Акціонерного товариства “Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект» (просп. Героїв Харкова, буд. 10/12, м. Харків, 61005; код ЄДРПОУ 14078902) 225 026 (двісті двадцять п'ять тисяч двадцять шість грн.) 77 коп. - пені; 20 665 (двадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять грн.) 02 коп. - 3 % річних; 205 513 (двісті п'ять тисяч п'ятсот тринадцять грн.) 64 коп. - інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14 вересня 2021 року, а також 5 414 (п'ять тисяч чотириста чотирнадцять грн.) 47 коп. витрат зі сплати судового збору та 9 000 (дев'ять тисяч) 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
У зв'язку із запровадження графіків обмеження електропостачання у м.Запоріжжі повний текст рішення складено та підписано 02.03.2026.
Суддя К.В.Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.