номер провадження справи 5/178/25
11.02.2026 Справа № 908/3275/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянув матеріали справи
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458)
До відповідача: Акціонерного товариства “Інститут Титану» (пр. Соборний, буд. 180, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00201081)
про стягнення 1 258 505,47 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Тувайкін Р.В. (в залі суду) - довіреність № 1201/20-26 від 17.12.2025;
Від відповідача: Соснін Т.Ю. (в залі суду) - довіреність № 01 від 19.01.2026;
27.10.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі» до Акціонерного товариства “Інститут Титану» про стягнення 1 258 505,47 грн.
27.10.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3275/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 25.11.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Ухвалою суду від 23.12.2025 розгляд справи № 908/3275/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі № 908/3275/25 в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.01.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
Ухвалою суду від 19.01.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 28.01.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
У судовому засіданні 28.01.2026 судом оголошено перерву до 11.02.2026 о 12 год. 00хв.
В судовому засіданні 11.02.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 11.02.2026 фіксувалось з використанням підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги пояснивши, що між позивачем та відповідачем укладено договір №82001381 від 27.12.2021 в редакції виконавця та вказаний договір набув чинності 01.11.2021. На виконання умов вказаного договору Концерном «МТМ» надано АТ “Інститут Титану» послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 на загальну суму 1 258 505,47 грн. Позивачем були сформовані та надані Відповідачу рахунку на оплату спожитої послуги. Однак, АТ “Інститут Титану» не здійснило оплату за отримані послуги. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 509, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 № 830, Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року №315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача підтримав заяву від 20.11.2025 про визнання позовних вимог з урахуванням заяви від 10.02.2026 про розстрочення виконання рішення пояснивши, що АТ “Інститут Титану» до початку розгляду справи по суті визнає заявлені Концерном “Міські теплові мережі» позовні вимоги у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення із належним застосуванням положень ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» щодо зменшення розміру стягнення судового збору з Відповідача. Також, Відповідач зазначив, що існуюча заборгованість АТ “Інститут титану» із заробітної плати і перед бюджетом та необхідність їх виконання належним чином будуть створювати об'єктивні істотні ускладнення добровільного виконання Відповідачем рішення суду у справі №908/3275/25. Крім того, зазначив, що під час розгляду цієї справи в суді Відповідачем було сплачено на користь Позивача суму в розмірі 104 875,46 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №88 від 27.01.2026. У зв'язку з викладеним, Відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі №908/3275/25 на строк 11 місяців зі сплатою першого платежу до 28.02.2026 - 104 875,46 грн., до кінця кожного місяця по 104 875,46 грн. та останній платіж до 31.12.2026 зі сплатою 104 875,41 грн. відповідно до наданого графіку погашення заборгованості.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що Концерн «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Правовідносини між Позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р. № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року №315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
Зокрема, в Законі та у вказаних Правилах надано визначення поняттю «Споживач», а саме споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).
Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.
Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон) з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Необґрунтована відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає договір в інтересах споживача) від укладання договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу.
Відмова будь-якої із сторін від укладання запропонованого другою стороною договору не позбавляє її права звернутися з повторною пропозицією про укладання договору в порядку, визначеному цією частиною.
Акціонерному товариству «Інститут титану», на праві власності належить окремо розташована будівля за адресою проспект Соборний, буд. 180/1; 180/2, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.04.2025.
З метою врегулювання договірних відносин Позивач направив на адресу Відповідача для розгляду та підписання проект договору № 82001381 від 27.12.2021 року.
Однак, Відповідач відповіді на вказану пропозицію Позивачу не направив.
Згідно ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.1.2017 №2189-VIII з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Отже, оскільки Відповідач у визначений законодавством термін не повідомив Позивача про свою відмову від укладання договору та не вчинив жодних дій для від'єднання будівлі від мереж теплопостачання, у відповідності до чинного законодавства України між Позивачем та Відповідачем вважається укладеним договір № 82001381 від 27.12.2021 року в редакції виконавця.
Договір набув чинності 01.11.2021 року.
У пункті 1 Договору зазначено, що Виконавець (Позивач) зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно пункту 8 Договору надання послуги здійснюється безперервно з урахуванням часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 38 Договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Однак, за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 Відповідач не здійснив оплати за отримані послуги у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 1 258 505,47 грн., що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.4 ст. 319 Цивільного Кодексу України власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 30 Договору визначено, що Виконавець (Позивач) зобов'язується забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами цього договору, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
У пункті 28 Договору зазначено, що Споживач зобов'язаний оплачувати спожиту послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства у строки, встановлені цим договором.
Частиною 1 статті 7 Закону визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 року.
Згідно «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 Концерном «Міські теплові мережі» для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені Рішенням Виконавчого комітету Запорізької Міської Ради від 11.10.2021р. № 374 (зі змінами).
Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо. Тобто двома ставками.
Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.
Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину). Тобто, споживач, сплачуючи за одиницю приєднаного теплового навантаження, сплачує всі витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової, крім енергоносіїв. Оскільки ці витрати виникають у підприємства протягом всього року, то і тариф розраховано для місячної оплати протягом року, рівними частинами в опалювальний та міжопалювальний періоди.
Судом встановлено, що Акціонерному товариству «Інститут титану», на праві власності належить окремо розташована будівля за адресою проспект Соборний, буд. 180/1; 180/2, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.04.2025.
Як пояснив представник Позивача нежитлова будівля, 180 по проспекту Соборному обладнана приладом комерційного обліку теплової енергії, тому нарахування за послугу з постачання теплової енергії здійснюються за умовно-змінну та умовно-постійну частини тарифу з урахуванням теплових втрат від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку.
У пункті 5 Договору вказано, що будівля обладнана вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії: засіб вимірювальної техніки - SA 94 №21081, місце встановлення - підвал.
На виконання умов Договору Позивач надавав послугу з постачання теплової енергії Відповідачу до нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, проспекту Соборному, буд. 180/1, 180/2, в період з 01.11.2021 по 31.01.2024 на загальну суму 1 258 505,47 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості та детальним розрахунком здійснених нарахувань за спірний період.
Позивачем були сформовані рахунки на оплату спожитої послуги на загальну суму 1 258 505,47 грн. та надані Споживачу (Відповідачу) в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Відповідач до початку розгляду справи по суті визнав заявлені позовні вимоги щодо стягнення з нього заборгованості за надані Концерном «МТМ» послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 в загальній сумі 1 258 505,47 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач після відкриття провадження у цій справі частково сплатив суму заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії на суму 104 875,46 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №88 від 27.01.2026.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне провадження у справі №908/3275/25 в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 104 875,46 грн. закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином, з урахуванням здійсненої АТ «Інститут титану» оплати, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем становить 1 153 630,01 грн., отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за вказаним договором у розмірі 1 153 630,01 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заяви Акціонерного товариства «Інститут титану» від 10.02.2026 про розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаної заяви Відповідач посилається на те, що наказом Фонду державного майна України № 5 від 06.01.2021 (з врахування змін згідно Наказу Фонду державного майна України № 2085 від 23.11.2021) та Наказом Фонду державного майна України № 1 від 04.01.2022 (з врахування змін згідно Наказу Фонду державного майна України № 92 від 25.01.2022) АТ «Інститут Титану», 100% акцій якого належало Державі в особі Фонду державного майна України, було внесено до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Відповідно до умов Договору від 01.10.2025 № 12/1-54 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - державного пакета акцій розміром 100,00 % статутного капіталу Акціонерного товариства «Інститут Титану» (Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 180), що становить 75 311 000,00 штук акцій, за результатами електронного аукціону за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій (надалі - Договір купівлі-продажу), нотаріально посвідченого 01.10.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Якіб'юк Ю.А., зареєстрованого в реєстрі за №2159, об'єкт малої приватизації - державний пакета акцій розміром 100,00 % статутного капіталу АТ «Інститут Титану» було придбано Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуденерго» (далі - ТОВ «Новобуденерго» або Покупець). Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 14.10.2025 р. № 68, затверджено результати продажу об'єкта малої приватизації - державного пакета акцій розміром 100,00 % статутного капіталу АТ «Інститут титану» та завершено його приватизацію. Згідно Реєстру власників цінних паперів вих. № 182738 від 15.10.2025, станом на 10.10.2025 ТОВ «Новобуденерго» є власником 100,00 % статутного капіталу АТ «Інститут Титану» - 75 311 000,00 штук акцій. Таким чином, ТОВ «Новобуденерго» стало новим власником АТ «Інститут Титану» із певними визначеними зобов'язаннями, зокрема за п. 5.4. Договору купівлі-продажу, - з моменту переходу права власності на об'єкт приватизації Покупець зобов'язаний виконати умови продажу об'єкта приватизації (передбачені умовами аукціону), а саме: погашення протягом 12 (дванадцяти) місяців заборгованості АТ «Інститут Титану» із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складається на дату переходу права власності на об'єкт приватизації (у разі наявності такої заборгованості); недопущення звільнення працівників АТ «Інститут Титану» з ініціативи Покупця чи уповноваженого ним органу (за винятком вчинення працівником дій, за які передбачено звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7 і 8 частини першої статті 40 та статті 41 Кодексу законів про працю України) протягом 6 (шести) місяців. Відповідач зазначив, що виконання зобов'язань з виплати заборгованості із заробітної плати, погашення боргів перед бюджетом у вигляді податків, зборів, внесків згідно вимог чинного трудового та податкового законодавства має відбуватися саме від боржника - АТ «Інститут Титану». Заборгованість АТ «Інститут Титану» за спожиту від Концерну «МТМ» теплову енергію за період з 01.11.2021 по 31.01.2024 виникла у Відповідача ще за час перебування у власності Держави в особі Фонду державного майна України, переважна більшість такої заборгованості (за період понад 23 місяці із загального строку в 27 місяців) виникла вже після російської військового агресії 24.02.2022 року та під час дії правового режиму воєнного стану, введеного на всій території України, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. Більш того, саме зазначені вище надзвичайні події обумовили виникнення цієї заборгованості, що жодним чином не пов'язані із поточною господарською діяльністю АТ «Інститут титану» під управлінням нового власника ТОВ «Новобуденерго». Незважаючи на такі обставини, АТ «Інститут Титану» визнає необхідність виконання зобов'язань, що виникли раніше, зокрема за період з 01.11.2021 по 31.01.2024, однак з врахуванням вже існуючих заборгованостей АТ «Інститут Титану» із заробітної плати і перед бюджетом та необхідності їх виконання належним чином будуть створювати об'єктивні істотні ускладнення добровільного виконання Відповідачем рішення суду у справі № 908/3275/25. Станом на 18.11.2025 заборгованість АТ «Інститут Титану» із заробітної плати, перед бюджетом та комунальними послугами становить 24 944 791,41 грн, а саме за: податками (екологічний, земельний, нерухоме майно) 2 277 996,20 грн; заробітною платою працівникам 8 482 035,12 грн; зборами, внесками (ПДФО, ЄСВ, військовий збір) 10 520 299,77 грн; відшкодуванням за доставку пільгових пенсій 448 915,78 грн; комунальні послуги (електроенергія, теплова енергія) 3 215 544,54 грн. Відповідач вважає, що російська військова агресія 24.02.2022 та дія правового режиму воєнного стану, введеного на всій території України, внаслідок чого на тривалий час фактично зупинилась господарська діяльність (проектна діяльність) АТ «Інститут Титану» є надзвичайною подією, що має бути прийнята до уваги при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення у справі №908/3275/25. З врахуванням зазначених вище об'єктивних обставин та розміру існуючої заборгованості за іншими зобов'язаннями, з метою усунення таких обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі №908/3275/25, Відповідач - АТ «Інститут титану» просить суд розстрочити виконання рішення на 11 (одинадцять) місяців зі сплатою першого платежу у строк до 28.02.2026 - 104 875,46 грн., до кінця кожного місяця по 104 875,46 грн. та останній платіж до 31.12.2026 зі сплатою 104 875,41 грн. відповідно до наданого графіку погашення заборгованості.
Представник позивача пояснив, що вирішення питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду покладає на розсуд суду.
Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відповідно частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).
Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.
Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Отже, вирішуючи питання розстрочки виконання рішення господарський суд має врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках.
Суд зазначає, що подана Відповідачем довідка про заборгованість АТ «Інститут Титану» із заробітної плати, платежів до бюджету та соціальних фондів та комунальних послуг станом на 18.11.2025 в цілому підтверджує складний фінансовий стан підприємства.
Враховуючи наведені АТ «Інститут Титану» обставини, якими підприємство обґрунтовує необхідність надання розстрочки виконання судового рішення, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, подані сторонами, з огляду на те, що виконання судового рішення одночасно і в повному обсязі може бути ускладнено та матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану відповідача, що в свою чергу може призвести до зупинки діяльності підприємства та невиплати заробітної плати працівникам підприємства, з метою забезпечення реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів обох сторін, суд зазначає, що вказані обставини є тими конкретними винятковими обставинами, в розумінні ст. 331 ГПК України, які ускладнюють одночасне та повне виконання судового рішення у справі № 908/3275/25, а також враховуючи, що Концерн «МТМ» не надав письмових заперечень щодо заяви про розстрочку виконання рішення суду та здійснення АТ «Інститут Титану» під час розгляду цієї справи в суді часткової сплати заборгованість в сумі 104 875,46 грн., суд дійшов висновку про задоволення заяви Акціонерного товариства «Інститут титану» від 10.02.2026 про розстрочення виконання рішення, розстрочивши виконання рішення суду строком на 11 місяців.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про застосування положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» при вирішенні питання про розподіл судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем за подання цього позову до суду сплачено 15 102,06 грн. (1 258 505,47 грн. х 1,5% х 0,8 коеф.), що підтверджується платіжною інструкцією №10193 від 13.08.2024.
Таким чином, враховуючи визнання позову Відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вважає за можливе за відповідним клопотання Позивача 50% судового збору в розмірі 7 551,03 грн. повернути Позивачу з Державного бюджету України та стягнути з Відповідача на користь Позивача 50% судового збору у розмірі 7 551,03 грн.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, п. 2. ч. 1 ст. 231, 233, 236 - 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Інститут Титану» (пр. Соборний, буд. 180, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00201081) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458; р/р № НОМЕР_1 у Філії АТ “Укрексімбанк» у м. Києві, МФО 322313) заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 1 153 630 (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі шістсот тридцять) грн. 01 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
3. Розстрочити виконання рішення суду у цій справі в частині стягнення суми 1 153 630 (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі шістсот тридцять) грн. 01 коп. строком на 11 місяців із щомісячною сплатою рівними частинами:
- до 28.02.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.03.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 30.04.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.05.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 30.06.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.07.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.08.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 30.09.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.10.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 30.11.2026 (включно) - 104 875,46 грн.;
- до 31.12.2026 (включно) - 104 875,41 грн.
4. Стягнути з Акціонерного товариства “Інститут Титану» (пр. Соборний, буд. 180, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00201081) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458; р/р № НОМЕР_2 , ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478) витрати по сплаті судового збору в сумі 7 551 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 03 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
5. Закрити провадження у справі №908/3275/25 в частині стягнення з Акціонерного товариства “Інститут Титану» (пр. Соборний, буд. 180, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00201081) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 104 875 (сто чотири тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 46 коп. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У зв'язку з введенням графіків обмеження електропостачання у Господарському суді Запорізької області повний текст рішення складено та підписано 27.02.2026.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.