вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
03.03.2026м. ДніпроСправа № 904/7208/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Перової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, матеріали справи
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради, 49006, м.Дніпро, просп. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 0198505
до Приватного підприємства "Релакс", 49038, м. Дніпро, вул. Василя Чапленко, 4, код ЄДРПОУ 30454707
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, 49004, м.Дніпро, пр.Олександра Поля, 2, код ЄДРПОУ 20306037
про зобов'язання вчинити певні дії
Комунальне некомерційне підприємство "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Релакс", в якій просить суд: визнати недійсним договір про постачання медичних товарів від 12 жовтня 2020 року №241 та стягнути з Приватного підприємства "Релакс" грошові кошти в сумі 397 550, 00 грн.
Також позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору та витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 справу № 904/7208/25 передано на розгляд судді Перовій О.В.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради від 18.12.2025 про відстрочку сплати судового збору, позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме: зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача; зазначити електронну пошту та номер телефону Приватного підприємства "Релакс"; надати докази сплати судового збору у розмірі 8 991,25 грн.
25.12.2025 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою додана уточнена позовна заява із зазначенням про наявність у позивача та відповідача електронних кабінетів, електронної пошти та номер телефону відповідача, а також докази сплати судового збору у розмірі 8 991,25грн.
Водночас у позовній заяві позивач просить суд витребувати від Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття рішення № 54/56-р/к від 28.09.2023 у справі № 54/69-21.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. У задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради про витребування доказів відмовлено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (49004, м.Дніпро, пр.Олександра Поля, 2, код ЄДРПОУ 20306037).
09.01.2026 до канцелярії суду через систему “Електронний суд» від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких підтвердила, що рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2023 № 54/56-р/к у справі № 54/69-21 дії приватного підприємства «Релакс» і Фізичної особи-підприємця Сіряченко Ірини Василівни визнано антиконкурентними узгодженими діями, що стосуються спотворення результатів торгів, на закупівлю товарів. За порушення пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на відповідача було накладено штраф у розмірі 44 800,00грн. Приватне підприємство «Релакс» рішення Відділення від 28.09.2023 № 54/56-р/к у справі № 54/69-21 не оскаржувало.
16.01.2026 до канцелярії суду через систему “Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що оскільки спірний договір був виконаний у повному обсязі, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, адже недійсність правочину без заявлення саме двосторонньої реституції не матиме тих юридичних наслідків, на які розраховує сторона.
16.01.2026 до канцелярії суду через систему “Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідач вважає, що звертатися до суду із позовною вимогою про визнання недійсним правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства може лише суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями або прокурор, який може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта. Водночас позивач не здійснює владних управлінських функцій, а відтак не є суб'єктом владних повноважень.
20.01.2026 до канцелярії суду від позивача надійшли докази направлення позовної заяви із доданими до неї додатками на адресу третьої особи.
Зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі, суд доходить висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже статтею 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами другою, третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
У вересні 2020 році Комунальним підприємством "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради" проведено закупівлю обладнання та виробів медичного призначення різні ДК 021:2015:33190000-8, ідентифікатором закупівлі в системі "Prozzoro" № UA-2020-09-10-001742-b (лот № 1).
У закупівлі брали участь два учасника: Приватне підприємство “Релакс» та Фізична особа-підприємець Сіряченко Ірина Василівна.
За результатами закупівлі, 12.10.2020 між Комунальним підприємством "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради" (на даний час - Комунальне некомерційне підприємство "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради, далі - позивач, замовник) та Приватним підприємством "Релакс" (далі - відповідач, постачальник) укладений договір №241 від 12.10.2020.
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність замовника вироби медичного призначення одноразового використання: Лот №1. Одяг для медичного персоналу за кодом НК 024:2019 32297 Шапочка хірургічна, одноразового використання, нестерильна; 13575 Провідний, нестерильний взуттєвий чохол; 35091 Халат операційний, одноразового застосування - ДК 021:2015 33199000-1 «Одяг для медичного персоналу», за кодом ДК 021:2015:33190000-8 Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні, в асортименті у кількості та за цінами зазначеними у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується прийняти товар та сплатити його у строк, встановлений цим договором.
Ціни на товар визначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, не повинні змінюватись в бік збільшення протягом 90 днів з моменту підписання цього договору (пункт 2.3. договору).
Загальна сума договору складає: 397 600,00 грн, в т.ч. ПДВ 7% : 26 011,21 грн (пункт 2.6. договору в редакції Додаткової угоди №1 від 12.10.2020).
Розрахунки за товар здійснюються за рахунок коштів від НСЗУ, по факту відвантаження товару, на підставі видаткової накладної, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника, протягом 30 календарних днів з дня поставки (пункт 3.1. договору).
Датою оплати вважається дата відправлення коштів з розрахункового рахунку замовника (пункт 3.2. договору).
Кінцевий термін поставки: 22 грудня 2020 року (пункт 4.3. договору).
Пунктом 4.5. договору передбачено, що датою поставки товару є дата отримання товару замовником, яка вказується у підписаній сторонами видатковій накладній. Постачальник здійснює відвантаження товару тільки за наявності у представника замовника належним чином оформленої довіреності. У разі відсутності довіреності постачальник залишає за собою право відмовити у відвантаженні товару до моменту отримання оригіналу довіреності, при цьому санкції та строки поставки товару згідно умов цього договору до постачальника не застосовуються.
Договір про закупівлю набирає чинності з дня його підписання, скріплення печатками сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань сторонами (пункт 5.1. договору).
Будь-які зміни за цим договором у тому числі умови, передбачені статтею 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та доповнення до нього є невід'ємною частиною цього договору і мають юридичну силу лише у разі їх письмового оформлення (пункт 10.1. договору).
12.10.2020 сторонами підписано специфікацію до договору № 241 від 12.10.2020 на загальну суму 397 600,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою № 1 від 12.10.2020 до договору № 241 від 12.10.2020 сторони, на підставі листа від ПП “Релакс» стосовно зміни ціни на медичний виріб “Берет, спанбонд 13 г/м2, нестерильний, одноразового використання» в бік зменшення (без зміни кількості) відповідно до пункту 2.5. договору № 241 від 12.10.2020 та пункту 5 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», дійшли згоди внести відповідні зміни у специфікацію до договору № 241 від 12.10.2020 та викласти її у новій редакції, яка є невід'ємною частиною договору та цієї додаткової угоди; зменшити суму договору № 19-3 т від 19 лютого 2019 року на 50,00 грн та внести відповідні зміни у пункт 2.6. договору та викласти його у наступній редакції: Загальна сума договору складає 397 500,00 грн, в тому числі ПДВ 7 %: 26 007,94 грн.
Дана додаткова угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами і діє до 31.12.2020 року.
12.10.2020 сторонами підписано специфікацію до договору № 241 від 12.10.2020 та додаткової угоди № 1 від 12.10.2020 на загальну суму 397 550,00 грн з ПДВ.
Договір, додатки до договору та додаткова угода підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень та заперечень до нього.
На виконання умов договору Приватне підприємство «Релакс» здійснило поставку товару за видатковими накладними № 3639 від 22.10.2020 на суму 287 675,00 грн, № 3976 від 16.11.2020 на суму 26 370, 00 грн, № 4097 від 20.11.2020 на суму 83 505, 00 грн. Згадані видаткові накладні підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.
Позивач сплатив Приватному підприємству «Релакс» вартість поставленого товару на загальну суму 397 550,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 549 від 23.10.2020 у розмірі 147 500,00 грн, № 554 від 27.10.2020 у розмірі 140 175,00 грн, № 669 від 23.11.2020 у розмірі 83 505,00 грн, № 659 від 19.11.2020 у розмірі 26 370,00 грн.
Рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2023 № 54/56-р/к у справі № 54/69-21 (далі - рішення) дії приватного підприємства «Релакс» і Фізичної особи-підприємця Сіряченко Ірини Василівни визнано антиконкурентними узгодженими діями, що стосуються спотворення результатів торгів, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю товарів:
- «Одяг для медичного персоналу» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2019-02-20-000735-c;
- «Медичні матеріали» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2019-09-05-000697-a;
- «Медичні матеріали» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2019-09-18-001556-a;
- «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2019-10-04-001121-с;
- «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (медодяг)» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-05-19-000503-a;
- «Медичні матеріали (Одноразовий одяг та покриття)» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-07-23-000131-a;
- «Медичні матеріали (Одноразова білизна) (4 квартал)» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-08-27-005192-с;
- «Вироби медичного призначення одноразового використання (Лот №1 Одяг для медичного персоналу: шапочка хірургічна, одноразового використання, нестерильна; провідний, нестерильний взуттєвий чохол; халат операційний, одноразового застосування)» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-09-10-001742-b (лот № 1);
- «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-09-14-000510-с;
- «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (Одноразовий одяг та білизна для медичного призначення)» за ідентифікатором закупівлі в системі «Prozzoro» № UA-2020-10-05-002181-b,
визнані порушенням пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
За вказані порушення адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України накладено штраф на Приватне підприємство «Релакс» у розмірі 44 800,00 грн, який був сплачений відповідачем 03.10.2023, про що свідчить платіжна інструкція № 915.
Листом від 09.12.2025 № 53-7700 вих-25 Правобережна обласна прокуратура міста Дніпра звернулася до Дніпровської міської ради стосовно заходів щодо визнання недійсним договору № 241 від 12.10.2020, укладеного за результатами публічної закупівлі № UA-2020-09-10-001742-b.
Листом від 16.12.2025 вих. № 5/8-3105 Департамент охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради вимагав від Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради повідомити про вжити заходи претензійно-позовного характеру відносно Приватного підприємства “Релакс», що стало причиною звернення Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради і з позовом до суду.
Позивач у своїй позовній заяві посилається як на правову підставу для визнання договору недійсним на частину першу статті 203 ЦК України, частину першу статті 228 ЦК України та зазначає, що спірний договір не відповідає інтересам держави та суспільства.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору № 241 від 12.10.2020 та стягнення з Приватного підприємства "Релакс" грошові кошти в сумі 397 550, 00 грн.
Предметом доказування у даній справі є підстави визнання дійсним/недійсним договору № 241 від 12.10.2020 та правомірність стягнення грошових коштів в сумі 397 550, 00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, ураховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до приписів статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Цивільний кодексом України встановлена презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК).
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 виснувала, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього передбачено статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону; 5) якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.
Отже у статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких договір про закупівлю є нікчемним.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 виснував, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звернула увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 вказано:
"82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).
83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
84. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавстві, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.
87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.
88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.
89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.
90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.
91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.
92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.
93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).
96. У цьому Рішенні (п. 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб'єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб'єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об'єктивної та суб'єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.
97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті".
Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
Відтак, факт вчинення суб'єктом господарювання порушення у вигляді антиконкуретних узгоджених дій під час участі у закупівлі, встановлений органами Антимонопольного комітету, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Як вже було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, за результатами проведення електронного аукціону, між Комунальним некомерційним підприємством "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради та Приватним підприємством "Релакс" було укладено договір № 241 від 12.10.2020.
На виконання умов договору № 241 від 12.10.2020 Приватне підприємство “Релакс» поставило Комунальному некомерційному підприємству "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради товар на загальну суму 397 500,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3639 від 22.10.2020 на суму 287 675,00 грн, № 3976 від 16.11.2020 на суму 26 370, 00 грн, № 4097 від 20.11.2020 на суму 83 505, 00 грн.
Товар був сплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 549 від 23.10.2020 у розмірі 147 500,00 грн, № 554 від 27.10.2020 у розмірі 140 175,00 грн, № 669 від 23.11.2020 у розмірі 83 505,00 грн, № 659 від 19.11.2020 у розмірі 26 370,00 грн.
Отже, Приватним підприємством «Релакс» були виконані умови спірного договору, отримані кошти. Комунальне некомерційне підприємство "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради не мало будь-яких претензій щодо якості, вартості та кількості поставленого товару.
Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/56-р/к від 28.09.2023 у справі №54/69-21 дії Приватного підприємства «Релакс» і Фізичної особи-підприємця Сіряченко Ірини Василівни визнано антиконкурентними узгодженими діями, що стосуються спотворення результатів торгів, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю товарів, та накладено штраф у розмірі 44 800,00 грн, який був сплачений відповідачем 03.10.2023, про що свідчить платіжна інструкція № 915.
За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Відсутність порушеного чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору про постачання медичних товарів від 12 жовтня 2020 року № 241 та стягнення з Приватного підприємства "Релакс" грошових коштів в сумі 397 550, 00 грн, позивачем не зазначено будь-яких підстав, окрім порушення ПП "Релакс" законодавства про захист економічної конкуренції.
Позивачем не надано обґрунтувань порушення прав або інтересів Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради у даних правовідносинах як суб'єкта господарської діяльності внаслідок виконання укладеного між сторонами договору від 12.10.2020 № 241.
Суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів порушення суб'єктивного права позивача у згаданих правовідносинах.
За усталеною практикою Верховного Суду України відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо судових витрат.
Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області заявлено одну немайнову вимогу та одну майнову вимогу (397 550,00 грн), то позивач сплатив судовий збір у розмірі 8 991,25 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на позивача у розмірі 8 991,25 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства "Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпровської міської ради до Приватного підприємства "Релакс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.
Судовий збір у справі покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 03.03.2026
Суддя О.В. Перова