04.03.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2056/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 (суддя Панна С.П., повний текст якого підписаний 10.11.2025) у справі № 904/2056/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ", м.Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ", м .Дніпро
про стягнення коштів в розмірі 231 697,99грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" про стягнення заборгованості в розмірі 231 697,99грн., а також судових витрат, які складаються з: 3 476,00грн. судового збору та 20 710,00грн. - витрат на професійну правничу допомогу у суді першій інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору транспортного експедирування 0108/24/02 від 01.08.2024 в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 у справі №904/2056/25 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" заборгованість у розмірі 231 697,99грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ", в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на:
- форс-мажорні обставини, як на підставу звільнення від відповідальності за порушення умов Договору;
- відсутність заявок на надання послуг та направлення актів наданих послуг не передбаченим Договором засобом;
- повторне стягнення вже оплачених рахунків. Так, рахунки № РФ - 22933 від 05/11/2024 на суму 18 078,83 грн. та № РФ - 23118 від 19/11/2024 на суму 23 882,59 грн. повністю погашені платіжними дорученнями №124 від 29.11.2024 (40 000 грн.) та №133 від 04.12.2024 (30 000 грн.);
- завищену ціну морського фрахту, не узгоджений обсяг вантажу, не надання послуг з митного оформлення, відсутності доказів додаткових послуг;
- завищення штрафної неустойки;
- безпідставну відмову у призначенні експертизи;
- безпідставну відмову у витребуванні доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним і обґрунтованим, прийнятим на підставі повного дослідження наявних у ній доказів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 04.12.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/2056/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
10.12.2025 матеріали справи №904/2056/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2025 апелянту поновлено строк на подачу скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 у справі № 904/2056/25; розгляд справи вирішено здійснювати у письмовому провадженні; зупинено дію рішення на час апеляційного розгляду.
В той же час, ухвалою суду від 11.12.2025 скаргу відповідача залишено без руху через відсутність реєстрації електронного кабінету, яка є обов'язковою.
Вказану ухвалу представником апелянта отримано 11.12.2025 о 19:00 годині, що підтверджується довідкою суду про доставку процесуального документу до електронного кабінету представника апелянта в ЄСІКС. Отже, в розумінні ч.6 ст.242 ГПК України ухвала вважається врученою 12.12.2025. Відтак, недоліки мали бути усуненні у строк до 17.12.2025.
16.12.2025 через підсистему ЄСІКС “Електронний суд» до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано скріншот, що підтверджує реєстрацію електронного кабінету відповідачем в системі ЄСІКС.
Відповідно до відповіді №29191408 від 17.12.2025, сформованої системою ЄСІКС, ТОВ “В.І.Б. Сталь» має зареєстрований електронний кабінет, дата реєстрації 16.12.2025 о 09:52 години.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2025 продовжено розгляд справи №904/2056/25 за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “В.І.Б. СТАЛЬ» (Клієнт, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “КЛЕВЕР ТІМ» (Експедитор, Позивач) був укладений Договір транспортного експедирування 0108/24/02 від 01.08.2024 (далі - Договір).
Згідно з п.1.1. Договору, Експедитор бере на себе зобов'язання за винагороду, за дорученням і за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів Клієнта морським і наземним транспортом, а також, надати інші послуги, необхідні для доставки вантажів Клієнта та узгоджені в Заявках.
Відповідно до положень п. 2.4.2. Договору, Клієнт зобов'язаний надати Експедитору заявку на надання транспортно-експедиторських послуг не менш, ніж за 5 (п'ять) робочих днів до заявленої дати готовності вантажу до відвантаження/ прийому та/або погодити умови, ставки перевезення тощо, у тому числі шляхом листування по електронній пошті, мессенджерах.
Відповідно до п.3.1. Договору, винагорода за послуги Експедитора, а також витрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов'язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом на підставі виставленого Експедитором рахунку протягом 3-х банківських днів з моменту його виставлення і на умовах, передбачених п.п.3.3., 3.4., 3.7., 3.8., 3.9. цього Договору.
Згідно з п.3.4 Договору, Рахунки на послуги й витрати з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень імпортних і транзитних вантажів оплачуються Клієнтом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний Експедитором в цьому Договорі та/або в рахунку, протягом 3-х банківських днів з моменту їх виставлення, за курсом НБУ, встановленим на день виставлення рахунку.
Відповідно до п.3.10. Договору, після виконання робіт (надання послуг) оформляється Акт виконаних робіт (наданих послуг), який, у разі відсутності письмових обґрунтованих заперечень з боку Клієнта, має бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання. В разі не підписання Акту і відсутності письмових заперечень Клієнта протягом зазначеного проміжку часу, роботи/послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті в повному обсязі.
Відповідно до положень п. 4.3.6. Договору, у разі необґрунтованої відмови у прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг та/або оплати і несвоєчасній оплаті рахунків за цим Договором, Клієнт виплачує Експедитору пеню, за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акта виконаних робіт/послуг та/або оплати виставлених рахунків, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу та/або вартості наданих послуг, виконаних робіт, яка діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів та/або необґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт/послуг за цим Договором строком більше одного місяця, Клієнт додатково, крім пені, виплачує Експедитору штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості та/або вартості таких виконаних робіт/послуг. Сторони дійшли згоди, що термін позовної давності щодо застосування та нарахування пені, зазначеної в цьому пункті Договору становить три роки.
У пункті 7.1. сторони дійшли згоди, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання.
Відповідно до п.7.4., Сторони цього Договору домовилися, що екземпляр Договору, а також зміни, доповнення та Додатки до нього, Заявки, Рахунки, Тарифи, Акти виконаних робіт/ послуг, остаточної звірки, накладні та ін. документи, передані за підписами і печатками Сторін, в тому числі, електронно-цифровими, факсиміле, за допомогою факсимільного та електронного зв'язку, будь-яким програмним забезпеченням електронного документообігу мають юридичну силу рівну оригіналу. При цьому, в разі необхідності Сторони мають право просити один одного в максимально короткі строки підписати оригінали таких документів на паперових носіях, запевнивши їх підписами уповноважених осіб Сторін, відбитками своїх печаток, забезпечивши направлення по одному примірнику таких документів на адресу іншої Сторони.
За Договором, на підставі заявок Клієнта надані наступні послуги щодо транспортного експедирування вантажу згідно з коносаментом EURFL24810578GDN та коносаментом EURFL24907287GDN з порту Shanghai, Китай до України на адресу ТОВ “В.І.Б. СТАЛЬ», а саме: міжнародне морське перевезення вантажу за межами державного кордону України Shanghai-Gdansk, (включає в себе наземну доставку до порту Shanghai), міжнародне автоперевезення вантажів за маршрутом: Гданськ - Запитів Львівська обл., міжнародне автоперевезення вантажів за маршрутом: Запитів Львівська обл. - Чернівці, транспортно-експедиційне обслуговування на території України, брокерські послуги, додаткові послуги з контейнерів та вантажів за межами державного кордону України (простій автотранспорту), транспортно-експедиційне обслуговування на території України, транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України (зберігання вантажу на складі та відкриття).
За вищезазначені послуги Експедитором на адресу Клієнта виставлені та надіслані наступні рахунки, а саме:
1) рахунок № РФ - 22861 від 30/10/2024 на суму 143 877,91 грн. (міжнародне морське перевезення вантажу за межами державного кордону України Shanghai-Gdansk, міжнародне автоперевезення вантажів за маршрутом: Гданськ - Запитів Львівська обл., міжнародне автоперевезення вантажів за маршрутом: Запитів Львівська обл. - Чернівці, транспортно-експедиційне обслуговування на території України, брокерські послуги) (а.с.16);
2) рахунок № РФ - 22933 від 05/11/2024 на суму 18 078,83 грн. (додаткові послуги з контейнерів та вантажів за межами державного кордону України (простій автотранспорту) (а.с.17);
3) рахунок № РФ - 23118 від 19/11/2024 на суму 23 882,59 грн. (транспортно-експедиційне обслуговування на території України (а.с.18);
4) рахунок № РФ - 23298 від 29/11/2024 на суму 108 148,60 грн. (міжнародне морське перевезення вантажу за межами державного кордону України Shanghai-Gdansk, (включає в себе наземну доставку до порту Shanghai) (а.с.19);
5) рахунок №РФ - 23453 від 12/12/2024 на суму 17 936,46 грн. (транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України (зберігання вантажу на складі та відкриття т1) (а.с.20).
На виконання положень договору, позивач на адресу відповідача в системі M.E.Doc направив відповідні Акти надання послуг:
- № 23298 від 20.12.2024 на суму 108 148,60грн. (а.с.27);
- № 23118 від 18.11.2024 на суму 23 882,59грн. (а.с.27 зі зворотної сторони);
- № 23453 від 20.12.2024 на суму 17 936,46грн. (а.с.28);
- № 22933 від 18.12.2024 на суму 18 078,83грн. (а.с.28 зі зворотної сторони);
- № 22861 від 18.12.2024 на суму 143 877,91грн. (а.с.29).
Зазначені акти були отримані останнім відповідачем 18.11.2024 та 20.12.2024 із застосуванням системи електронного документообігу M.E.Doc.
Як зазначив позивач та як підтверджується матеріалами справи, жодних заперечень від Клієнта щодо наданих послуг протягом строку зазначеного в п. 3.10. Договору до Експедитора не надходило, що підтверджує надання експедиторських послуг у повному обсязі та належним чином згідно умов Договору.
Однак, відповідач лише частково та несвоєчасно оплатив вищевказані рахунки, що підтверджується наступними платіжними інструкціями кредитового переказу коштів:
- №9 від 30.01.2025 на суму 20 000,00грн. (а.с.21);
- №124 від 29.11.2025 на суму 40 000,00грн. (а.с.22);
- №133 від 04.12.2025 на суму 30 000,00грн. (а.с.23);
- №135 від 09.12.2025 на суму 30 000,00грн. (а.с.24);
- №139 від 12.12.2025 на суму 15 000,00грн. (а.с.25);
- №146 від 26.12.2025 на суму 20 000,00грн. (а.с.26).
Позивачем складено та направлено до відповідача Акт звірки взаєморозрахунків за Договором, проте відповідач зазначений акт не підписав (а.с.30-31).
З метою досудового врегулювання спору, 04.03.2025 позивачем направлено відповідачу претензію за вих. № 0403/25-01 з вимогою до відповідача щодо виконання зобов'язання зі сплати заборгованості за Договором у сумі 156 924,39грн., однак зазначена претензія залишилась без відповіді (а.с.32-34).
Станом на дату звернення позивача до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги не погашена і, відповідно до доданих розрахунків, становить 156 924,39грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.
Господарським судом встановлено, що факт належного надання позивачем послуг підтверджується належними доказами, строк оплати наданих позивачем послуг є таким, що настав, відповідачем здійснено лише часткову оплату вартості наданих послуг, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 156 924,39грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 18 980,79грн. та 15% штрафу в розмірі 46 788,63грн., інфляційні втрати у розмірі 9 003,79грн. є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (частина перша статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Як встановлено Господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем виконані умови договору та надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги, які прийняті останнім без зауважень, про що сторонами складено відповідні акти.
З огляду на умови оплати, погоджені сторонами договорі № 0108/24/02 від 01.08.2024, строк оплати наданих позивачем послуг є таким, що настав.
Отже, судом встановлено, що факт належного надання позивачем послуг підтверджується належними доказами, строк оплати наданих позивачем послуг є таким, що настав, відповідачем здійснено лише часткову оплату вартості наданих послуг, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 156 924,39грн. обґрунтовано визнана судом першої інстанції такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (що діяв на час виникнення спірних відносин), штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до положень п. 4.3.6. Договору, у разі необґрунтованої відмови у прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг та/або оплати і несвоєчасній оплаті рахунків за цим Договором, Клієнт виплачує Експедитору пеню, за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акта виконаних робіт/послуг та/або оплати виставлених рахунків, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу та/або вартості наданих послуг, виконаних робіт, яка діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів та/або необґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт/послуг за цим Договором строком більше одного місяця, Клієнт додатково, крім пені, виплачує Експедитору штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості та/або вартості таких виконаних робіт/послуг. Сторони дійшли згоди, що термін позовної давності щодо застосування та нарахування пені, зазначеної в цьому пункті Договору становить три роки.
Відповідно до розрахунку позивача розмір пені та штрафу складається з наступного:
1) рахунок № РФ - 22861 від 30/10/2024: пеня 4 772,17грн., 15% штрафу 21 581,68грн. (а.с.38);
2) рахунок № РФ - 22933 від 05/11/2024: пеня 1 984,80грн., 15% штрафу 2 711,82грн. (а.с.36);
3) рахунок № РФ - 23118 від 19/11/2024: пеня 2 384,45грн., 15% штрафу 3 582,38грн. (ас.35);
4) рахунок № РФ - 23298 від 29/11/2024: пеня 8 369,58грн., 15% штрафу 16 222,29грн. (а.с.37);
5) рахунок №РФ - 23453 від 12/12/2024: пеня 1 469,79грн., 15% штрафу 2 690,46грн. (а.с.39 зі зворотної сторони).
Перевіривши розрахунки пені та 15% штрафу виконані позивачем, колегія суддів зазначає, що вони є арифметично вірними та підлягають стягненню з відповідача: пені у розмірі 18 980,79грн. та 15% штрафу в розмірі 46 788,63грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач також нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати у розмірі 9 003,79грн.
Перевіривши розрахунок, суд зазначає, що він є арифметично вірним та підлягає стягненню з відповідача у розмірі, заявленому позивачем.
В апеляційній скарзі відповідач, як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення умов Договору, зазначає про форс-мажорні обставини.
Такі посилання не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.
Сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань, а обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання та військовими діями.
Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події форс-мажору: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв'язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.
Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Відповідач зазначає в апеляційній скарзі, що звернувся до ТПП України із заявою про видачу сертифікату про форс-мажор за період 01.11.2024-31.03.2025. Проте, жодного доказу такого звернення та відповідна відповідь ТПП до матеріалів справи не надається.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції вірно відхилені посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасну оплату рахунків.
Щодо доводів про відсутність заявок на надання послуг та направлення актів наданих послуг не передбаченим Договором засобом.
В матеріалах справи містяться: заявка вих. № 220824/02 від 22.08.2024 та заявка вих. № 230824/02 від 23.09.2024, які погоджені відповідачем. Крім того у матеріалах справи наявна електронна переписка сторін, що повністю підтверджує погодження відповідачем порядку та обсягу наданих послуг. Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність документів, на підставі яких надавались послуги є хибними.
Відповідно до п.7.4. Договору встановлено наступне: « 7.4. Сторони цього Договору домовилися, що екземпляр Договору, а також зміни, доповнення та Додатки до нього, Заявки, Рахунки, Тарифи, Акти виконаних робіт / послуг, остаточної звірки, накладні та ін. документи, передані за підписами і печатками Сторін, в тому числі, електронно-цифровими, факсиміле, за допомогою факсимільного та електронного зв'язку, будь-яким програмним забезпеченням електронного документообігу мають юридичну силу рівну оригіналу. При цьому, в разі необхідності Сторони мають право просити один одного в максимально короткі строки підписати оригінали таких документів на паперових носіях, запевнивши їх підписами уповноважених осіб Сторін, відбитками своїх печаток, забезпечивши направлення по одному примірнику таких документів на адресу іншої Сторони».
Таким чином, всі Акти надання послуг за договором, які були направлені Відповідачу та отриманні останнім із застосуванням сервісу електронного документообігу «M.Е.Doc» направлені належним чином та згідно умов та положень Договору і вважаються врученими оригіналами.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт погодження заявок через електронну переписку та підтвердив правомірність надсилання актів через сервіс «M.Е.Doc» згідно з умовами договору, що наділяють електронні документи юридичною силою оригіналу.
Щодо доводів про повторне стягнення вже оплачених рахунків.
Відповідач посилається на рахунок № РФ - 22933 від 05/11/2024 на суму 18 078,83 грн. та рахунок № РФ - 23118 від 19/11/2024 на суму 23 882,59 грн.
Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що рахунки № РФ - 22933 від 05/11/2024 та № РФ - 23118 від 19/11/2024 повністю погашені платіжними дорученнями №124 від 29.11.2024 (40 000 грн.) та №133 від 04.12.2024 (30 000 грн.).
Проте, у платіжній інструкції №124 від 29.11.2024 у графі призначення платежу зазначено “часткова оплата за послуги по рахунку №РФ-22861 від 30.10.2024, у т.ч. ПДВ 20% = 2220,12 грн.».
Також у платіжній інструкції №133 від 04.12.2024 у графі призначення платежу зазначено “часткова оплата за послуги по рахунку №РФ-22861 від 30.10.2024 без ПДВ.».
Отже, оплата здійснена за іншим рахунком.
Щодо тверджень стосовно завищеної ціни морського фрахту, не узгодженого обсягу вантажу, не надання послуг з митного оформлення, відсутності доказів додаткових послуг.
Згідно п.3.4 Договору, рахунки на послуги й витрати з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень імпортних і транзитних вантажів оплачуються Клієнтом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний Експедитором в цьому Договорі та/або в рахунку, протягом 3-х банківських днів з моменту їх виставлення, за курсом НБУ, встановленим на день виставлення рахунку.
На адресу відповідача позивачем були направлені в системі M.E.Doc відповідні Акти надання послуг. Зазначені акти були направлені Клієнту та отримані останнім 18.11.2024 та 20.12.2024 із застосуванням системи електронного документообігу M.E.Doc.
Відповідно до п.3.10. Договору, у разі відсутності письмових обґрунтованих заперечень з боку Клієнта, Акт надання послуг має бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання. В разі не підписання Акту і відсутності письмових заперечень Клієнта протягом зазначеного проміжку часу, роботи/послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті в повному обсязі.
Відповідно до положень п. 4.3.6. Договору, у разі необґрунтованої відмови у прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг та/ або оплати і несвоєчасній оплаті рахунків за цим Договором, Клієнт виплачує Експедитору пеню, за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акта виконаних робіт/послуг та/або оплати виставлених рахунків, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу та/або вартості наданих послуг, виконаних робіт, яка діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів та/або необґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт/послуг за цим Договором строком більше одного місяця, Клієнт додатково, крім пені, виплачує Експедитору штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості та/або вартості таких виконаних робіт/послуг. Сторони дійшли згоди, що термін позовної давності щодо застосування та нарахування пені, зазначеної в цьому пункті Договору становить три роки.
Доказів незгоди Клієнта щодо наданих послуг протягом строку зазначеного в п. 3.10. Договору до Експедитора не надходило, що підтверджує надання експедиторських послуг у повному обсязі та належним чином згідно умов Договору.
Однак, відповідач несвоєчасно лише частково оплатив вищевказані рахунки. Позивачем складено та направлено до відповідача Акт звірки взаєморозрахунків за Договором, проте, відповідач зазначений акт не підписав з невідомих причин.
04.03.2025 позивач направив відповідачу претензію вих. № 0403/25-01 з вимогою до відповідача щодо виконання зобов'язання зі сплати заборгованості за Договором у сумі 156 924,39 грн., однак зазначена претензія залишилась без відповіді.
Щодо доводів про неприпустиме завищення штрафної неустойки.
Відповідно до положень п. 4.3.6. Договору, у разі необґрунтованої відмови у прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг та/або оплати і несвоєчасній оплаті рахунків за цим Договором, Клієнт виплачує Експедитору пеню, за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акта виконаних робіт/послуг та/або оплати виставлених рахунків, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу та/ або вартості наданих послуг, виконаних робіт, яка діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів та/або необґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт/послуг за цим Договором строком більше одного місяця, Клієнт додатково, крім пені, виплачує Експедитору штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості та/або вартості таких виконаних робіт/послуг. Сторони дійшли згоди, що термін позовної давності щодо застосування та нарахування пені, зазначеної в цьому пункті Договору становить три роки.
Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо своєчасної оплати рахунків, він зобов'язаний виплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу яка діяла на момент такого прострочення у сумі 18 980,79 грн. та штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості у сумі 46 788,63 грн.
У матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано суду доказів належного виконання умов Договору. Також, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем позивачу штрафних санкцій. Відповідач не спростував зазначені суми штрафних санкцій. Розрахунок пені (подвійна ставка НБУ) та штрафу (15%) повністю відповідає п. 4.3.6 Договору, підписаного сторонами добровільно.
Таким чином, судом першої інстанції ухвалене вірне рішення щодо стягнення з відповідача штрафу.
Щодо доводів про безпідставну відмову Господарським судом у призначенні експертизи.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Суд наголошує, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
З урахуванням поданих у справу доказів, а також вимог законодавства, колегія суддів має можливість перевірити заявлений до стягнення розмір позовних вимог, а питання, які ставить Відповідач на вирішення експерта не потребують спеціальних знань та підтверджуються наданими до позову доказами, які апелянт не спростував.
Щодо доводів про безпідставну відмову у витребуванні доказів.
Відповідно до приписів ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Виходячи з аналізу зазначеної статті, заявляючи про необхідність витребування доказів, сторона повинна зазначити особу у якої потрібно витребувати докази, причини неможливості отримання доказу самостійно та заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідач просив Господарський суд та просить в апеляційного суду витребувати оригінали заявок позивача за договором, які вже є у матеріалах справи, банківські виписки та платіжні доручення, хоча здійснення платежу відповідач може підтвердити відповідною квитанцією, сертифікат ТПП, який виданий за заявою самого відповідача, скаргу №16 від 12.11.2024 до Львівської митниці та відповідь на неї, які є у розпорядженні відповідача, як скаржника, звіти ДСНС про блекаути, звіти Мінекономіки про блокування експорту, без конкретних уточнень.
Тобто, відповідачем не обґрунтовано належним чином, з яких підстав такі докази були у нього відсутні та з яких підстав він не може самостійно надати докази, які просить витребувати відповідним клопотанням.
Щодо викладеного в прохальній частині апеляційної скарги «альтернативний варіант» вирішення спору.
Суд констатує, що ні мотивувальна частина, ні прохальна частина апеляційної скарги не містить чіткості для розуміння чого саме вимагає Скаржник.
У даному випадку суд апеляційної інстанції враховує висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2019 у справі №908/1514/18, що саме скаржник у прохальній частині своєї скарги має чітко та недвозначно викласти свої кінцеві підсумкові вимоги щодо оскаржуваного судового рішення, в межах яких суд апеляційної інстанції і розглядає апеляційну скаргу та, відповідно, зазначає в своїй постанові про її повне чи часткове задоволення з відповідним розподілом судових витрат, а не перекладати на суд обов'язок тлумачити чи здогадуватися, що мав на увазі скаржник.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 у справі № 904/2056/25 вважає законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, у апеляційного господарського суду наявні підстави, передбачені?статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Щодо заяви Позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив про стягнення з відповідача судових витрат в суді апеляційної інстанції - 40 000 грн.
В якості доказів понесених витрат позивачем надано: рахунок №11/12/25 від 11.12.2025 до Договору про надання правової допомоги, платіжну інструкцію №19164 від 11.12.2025 до Договору про надання правової допомоги, ордер серії ВН № 1624417 від 11.12.2025.
Так, 11.12.2025 між адвокатом Рубльовим Андрієм та Товариством з обмеженою відповідальністю “Клевер Тiм» (далі - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №11/12/25.
Відповідно до п.1.1. даного Договору, предметом даного Договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів щодо підготовки та подання Клієнтом відзиву на апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «В.І.Б. СТАЛЬ» (ТОВ «В.І.Б. СТАЛЬ») код ЄДРПОУ:44684399 за Договором транспортного експедирування №0108/24/02 від 01.08.2024, по справі №904/2056/25, яка полягає у:
1.1.1 правовій допомозі при підготовці відзиву та інших процесуальних документів щодо провадження по справі у суді апеляційної інстанції:
• вивчення апеляційної скарги ТОВ «В.І.Б. СТАЛЬ» на предмет підстав наявності/відсутності для апеляційного оскарження;
• підготовка, оформлення і подача відзиву на апеляційну скаргу;
• підготовка, оформлення і подача заяв по суті справи та заяв і клопотань з процесуальних питань;
• представництво Клієнта у судовому провадженні у апеляційній інстанції з наданням повноважень щодо реалізації прав Клієнта, як сторони та/або учасника справи;
• участь у судових засіданнях по справі; Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.12.2025 20
• отримання оригіналів ухвал, судового рішення та судових наказів по справі;
• інша правова допомога, яка необхідна для належного представництва інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 5.1. Договору про надання правової допомоги №11/12/25 від 11 грудня 2025 року гонорар Адвоката за надання правової допомоги під час підготовки справи до судового розгляду і ведення справи у судовому апеляційному провадженні складає 40 000,00 гривень, які Клієнт сплачує на рахунок Адвоката.
Відповідно п.5.2.1 даного Договору Клієнт оплачує правову допомогу на умовах 100% передплати на протязі 2-х банківських днів з дня виставлення рахунку.
11 грудня 2025 року адвокатом Рубльовим А. В. було виставлено рахунок позивачу на суму 40 000,00 грн.
11 грудня 2025 року позивач оплатив зазначений рахунок згідно платіжної інструкції №19164 від 11.12.2025.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що можуть бути розподілені витрати і такі, що вже фактично понесені (відшкодування) і такі, що тільки підлягають сплаті (згідно правового висновку, наведеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).
Таким чином, згідно наданих доказів, розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн. адвокатом Рубльовим А.В. є підтвердженим.
Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в даному випадку витрати судові підлягають стягненню з відповідача.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 920/1306/21, від 16.04.2024 у справі № 911/737/22.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №917/1651/22.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (яка в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №910/8955/22, від 16.04.2024 у справі №911/737/22).
Також Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22, від 23.11.2023 у справі №911/2408/22, від 17.04.2024 у справі №910/19865/21).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як: їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Як зазначено вище, позивач заявив про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу вартість яких складає 40 000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що визначений позивачем розмір вартості адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у встановленому розмірі з іншої сторони. В будь-якому разі розмір витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 17.04.2024 у справі №915/436/23).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у суді апеляційної інстанції правнича допомога виразилась у складенні процесуальних документів (відзиву), тобто адвокатом витрачено час на підготовку відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, колегія суддів зауважує, що витрати на правничу допомогу при перегляді судових рішень не можуть перевищувати такі витрати, понесені стороною при розгляді справи у суді першої інстанції.
Зокрема Верховний Суд у своїх постановах виснував, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання, яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця (постанова ВС КАС від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, відповідна позиція підтримана і судом господарської юрисдикції у постанові КГС ВС від 07.02.2022 №918/1045/20).
Таким чином, вартість витрат в суді апеляційної інстанції у сумі 40 000, 00 грн., виходить за розумні межі вартості цих послуг у даному випадку, не є співмірним визначений сторонами розмір гонорару обсягу документів та часу витраченому адвокатом на надання правничої допомоги.
Таким чином, враховуючи вищевказане, заявлені витрати не відповідають критерію розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв'язку з чим виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції та стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. із 40000,00 грн заявлених, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до ст. 74 ГПК України відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, в стягненні решти суми витрат суд відмовляє, оскільки такі витрати неспівмірні з необхідним обсягом правничих послуг на етапі апеляційного перегляду.
Відповідно до?статті 129 Господарського процесуального кодексу України?судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись статтями?123, 126, 129, 269,?275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 у справі № 904/2056/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 у справі № 904/2056/25 - залишити без змін.
Судові витрати по справі за подання апеляційної скарги, в тому числі і судового збору, покласти на? скаржника.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.Б.СТАЛЬ" (49043, м. Дніпро, вул. Заозерна, буд.12, код ЄДРПОУ 44684399) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛЕВЕР ТІМ" ( 65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд.1/20, офіс 418, код ЄДРПОУ 38296824) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00коп).
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.03.2026.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков