25 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/3677/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Федоровій Т.О.
за участю представників сторін,
позивача - Христич Б.В.;
відповідача - адвокат Носов К.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (вх. №164Х/1)
на рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2026 у справі № 922/3677/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Буракова А.М.), повний текст якого складено 15.01.2026
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ», м. Харків
про стягнення 3 092 349,08 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.01.2026 у справі у задоволенні позову відмовлено повністю.
Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд» з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке.
Договором № 1-22 від 01.09.2022 передбачено застосування динамічної ціни (п. 2.1), що означає формування остаточної вартості робіт на підставі фактично понесених і документально підтверджених витрат виконавця. За своєю правовою природою динамічна ціна не передбачає можливості включення до вартості робіт сум, що перевищують фактичні витрати виконавця (за відсутності погоджених змін умов договору). Суд першої інстанції безпідставно зосередився виключно на факті підписання актів приймання-передачі послуг, не дослідивши питання відповідності відображеної в них вартості реальним витратам відповідача. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що при динамічній договірній ціні підписання Акту не є безумовною згодою із завищеною вартістю, якщо таке завищення досягнуто шляхом маніпуляцій з витратною частиною, про які Замовнику не було відомо. Таким чином, кошти в розмірі 3 092 349,08 грн, отримані відповідачем понад фактичну вартість витрат, є безпідставно набутими (або збитками внаслідок порушення умов ціноутворення), незважаючи на наявність підписаних актів.
Суд першої інстанції безпідставно відхилив Акт ревізії Держаудитслужби як доказ, не надавши належної оцінки зафіксованим у ньому фактам завищення вартості робіт. Таким чином, суд фактично звільнив відповідача від обов'язку доведення правомірності формування ціни, що суперечить принципу змагальності та розподілу доказового тягаря.
Місцевий господарський суд помилково дійшов висновку, що наявність договору виключає можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. У разі якщо відповідач отримав кошти понад вартість фактично понесених витрат (що суперечить умовам динамічної ціни), така різниця не охоплюється договірним регулюванням. Отже, в частині надмірно сплачених коштів правова підстава для їх утримання відсутня, що є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2026 року у справі № 922/3677/25; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу № 922/3677/25 до розгляду на “25» лютого 2026 о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання № 132.
06.02.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує таке.
У спірних правовідносинах саме сторони на договірних засадах формували ціну на послуги за договором. ТОВ “ОКЕАН-СК» не є монополістом на ринку послуг з монтажу обладнання зв'язку. Відомості про рівень цін на подібні послуги є відкритими. Ціна на подібні послуги формується виходячи із ринкових механізмів, тобто виключно за згодою сторін. Формування ціни на послуги відповідача було прозорим на кожному етапі - як на етапі визначення обсягу послуг, так і на етапі їх прийняття. Жодного зауваження чи претензії щодо невідповідності ціни договору цінам, що пропонувались на ринку подібних послуг на момент укладення та виконання договору від позивача станом на теперішній час не надходило.
Аргументація апелянта про штучне завищення ціни частини послуг внаслідок залучення субпідрядників - фізичних осіб-підприємців є безпідставною. Апелянт не навів жодної норми закону або договору, яка б забороняла відповідачу залучати субпідрядників для надання послуг. Залучення субпідрядників обумовлено виключно необхідністю своєчасного та повного виконання взятих на себе зобов'язань за договором. ТОВ “ОКЕАН-СК» наголошує на тому, що апелянт не довів наявності неправомірної вигоди або фіктивності операцій між відповідачем та субпідрядниками. Факт повного та своєчасного надання послуг в тій частині, де залучались субпідрядники апелянтом не спростований.
Судом першої інстанції встановлено, що умови договору передбачають, що остаточна ціна послуг визначається та фіксується в актах наданих послуг, які були підписані сторонами без зауважень і повністю оплачені. За таких обставин зобов'язання сторін є належно виконаними та припиненими, а перегляд або зміна погодженої ціни після виконання договору прямо заборонені частиною третьою статті 632 Цивільного кодексу України. Відтак, доводи апелянта фактично зводяться до спроби одностороннього перегляду договірної ціни всупереч умовам договору та приписам законодавства.
Апелянт не надав жодного доказу того, що обсяг або якість фактично наданих послуг не відповідають актам наданих послуг, або що зазначені в актах відомості є недостовірними.
Відповідач вважає, що підстава набуття коштів не відпала, оскільки договірна ціна, яка узгоджена між сторонами, є дійсною, уточнення чи коригування ціни під час надання послуг та дії договору не здійснювалось. Таким чином, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.
09.02.2026 на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/3677/25.
У судовому засіданні 25.02.2026 представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити; представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (частина 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
01.09.2022 між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ» (Виконавець) укладено договір № 1-22.
Відповідно до пункту 1.1. договору Замовник доручає, а Виконавець забезпечує, відповідно до умов договору надання послуг з монтажу обладнання зв'язку на об'єктах Замовника.
Згідно з пунктом 1.3. договору конкретний обсяг послуг, а також особливості, виконання будуть визначатися окремими Замовленнями. Форма Замовлення - Додаток № 2 до договору.
За змістом пункту 2.1. договору ціна договору є динамічною та складається з сум вартості послуг кожного замовлення.
Згідно з пунктом 2.2. договору вартість послуг, які Виконавець зобов'язується надати є договірною та наведені в Додатку №1 до договору. Загальна вартість послуг кожного із Замовлень буде зазначена у відповідній Попередній специфікації, виходячи з погодженого сторонами планового обсягу Послуг. Форма попередньої специфікації - Додаток № 3 до договору.
У пункті 2.3. договору сторони погодили, що у випадку, коли обсяги фактичних послуг несуттєво відрізняються від погодженої планової кількості, зазначеної в Замовленні та погодженої у Попередній специфікації, то можуть бути уточнені Сторонами на підставі Актів наданих послуг. Форма Акту наданих послуг - Додаток № 4 до договору.
У відповідності до пункту 2.5. договору у разі відмінностей більше ніж на 25% зазначеної в Замовленні та погодженої у Попередній Специфікації, то такий обсяг Послуг повинен бути оформлений новим погодженим обома Сторонами Замовленням з Попередньою специфікацією.
У пункті 3.1. договору сторони визначили, що всі платежі в рамках договору (Замовлень) здійснюються в гривнях.
Згідно з пунктом 3.2. договору аванс в розмірі 75% від суми зазначеної в Попередній специфікації сплачує Замовник упродовж 10 банківських днів з дати погодження сторонами Попередньої специфікації та отримання рахунків від Виконавця.
Решта суми, яка буде розрахована відповідно до Актів наданих послуг, оплачується Замовником протягом 10 банківських днів після завершення Виконавцем усіх послуг, що передбачені Замовленням, підписання акту наданих послуг та отримання рахунка від Виконавця (пункт 3.3. договору).
У розділі 6 договору сторони узгодили, що приймання наданих Послуг після надання здійснюється шляхом підписання Сторонами Акту наданих послуг за формою, погодженою у Додатку № 4 до договору. Послуги вважаються наданими Виконавцем та прийнятими Замовником після підписання Акту наданих послуг, що підписується уповноваженими представниками обох Сторін після усунення всіх виявлених дефектів та недоліків відповідно до претензій та/або рекламацій Замовника відносно таких Послуг. Виконавець формує Акт наданих послуг та підтверджує його шляхом підписання уповноваженою особою з проставлянням печатки. Замовник отримує Акт наданих послуг та підтверджує його шляхом підписання уповноваженою особою з проставлянням печатки. У разі незгоди підписання Акту наданих послуг Замовник має надати мотивовану відмову протягом 5 робочих днів з моменту його отримання.
Згідно з розділом 10 договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022. Всі замовлення на Послуги, укладені Сторонами в рамках цього договору, набувають чинності з дати зазначеної в такому Замовленні і діють до Повного їх виконання Сторонами, якщо тільки самі такі Замовлення та Послуги не передбачають інше. Закінчення строку дії договору не впливатиме на дійсність Замовлень, укладених до його закінчення.
В Додатку № 1 до договору Сторони погодили вартість послуг за договором. Крім того, Сторони узгодили орієнтовний обсяг послуг по кожному об'єкту у відповідних Попередніх специфікаціях до договору (Додаток № 3 до Договору), які додані відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Також, між сторонами були складені акти наданих послуг за договором, які додані позивачем до позовної заяви.
Державною аудиторською службою України у 2024 було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну РРТ, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023.
За результатом проведеної ревізії Державною аудиторською службою України було складено Акт від 27.06.2024 № 000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 (далі - Акт ревізії).
В Акті ревізії (сторінки 141 - 144 Акту ревізії) зазначено, що співставленням ціни послуг, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних між Концерном РРТ і ТОВ “ОСК», з цінами послуг, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних ТОВ “ОСК» з ФОП Павлов А.О. та ФОП Папакін Є.І., встановлено, що ціни послуг, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних між Концерном РРТ і ТОВ “ОСК», перевищували ціни послуг, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних ТОВ “ОСК» з зазначеними ФОПами. В результаті вищевказаного співставлення ТОВ “ОСК» завищено вартість наданих послуг на загальну суму 2933305,44 грн., чим порушено вимоги ч.1 ст. 193 Господарського Кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 2.1. Договору від 01.09.2022 № 1-22. Враховуючи той факт, що за надані послугу проведено оплату в повному обсязі вищевказане порушення призвело до нанесення збитків Концерну РРТ. Порушення допущено посадовими особами ТОВ “ОСК», якими завищено вартість наданих послуг. Крім того, за результатами зустрічної звірки у ТОВ “ОСК» проведено співставлення вартості та кількості матеріалів та устаткування, що були включені в акти наданих послуг по наступному обладнанню та матеріалів, які зазначені у Акті ревізії. Співставленням вартості матеріалів, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних між Концерном РРТ і ТОВ “ОСК», з вартістю матеріалів, які обліковуються за даними бухгалтерського обліку ТОВ “ОСК» та списані на надання послуг, встановлено, що вартість матеріалів, які зазначені в актах наданих послуг, підписаних між Концерном РРТ і ТОВ “ОСК», перевищувала вартість матеріалів, за якою ТОВ “ОСК» проводило списання та надання цих послуг. В результаті вищевказаного співставлення встановлено завищення вартості наданих послуг ТОВ “ОСК» на загальну суму 159043,64 грн. з ПДВ, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 2.1. договору від 01.09.2022 № 1-22. Враховуючи той факт, що за надані послугу проведено оплату в повному обсязі вищевказане порушення призвело до нанесення збитків Концерну РРТ. Порушення допущено посадовими особами ТОВ “ОСК», якими завищено вартість наданих послуг. (Довідка зустрічної звірки в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ» від 17.05.2024 № 202006-04/8-3 в Додатку 33 до акта). Тобто, за результатами зустрічної звірки в ТОВ “ОСК» встановлено завищення вартості наданих послуг Концерну РРТ. Враховуючи той факт, що за виконані роботи проведено оплату в повному обсязі, вищевказане порушення призвело до нанесення збитків завданих Концерну РРТ, як Замовнику виконання будівельних робіт, на загальну суму 3092 349,08 грн. з ПДВ.
З матеріалів справи убачається, що Північно-східним офісом Держаудитслужби 17.05.2024 була складена довідка № 202006-04/8-з зустрічної звірки в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ» з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Концерну РРТ за період з 01.01.2021 по 31.12.2023.
Державною аудиторською службою України позивачу була направлена вимога про усунення порушень № 000600-14/10056-2024 від 14.08.2024, в якій, зокрема, вимагалося від позивача вжити заходів щодо усунення фінансових порушень, які призвели до завищення вартості наданих послуг, на суму 3092349,08 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів за договорами, відповідно до норм статей 224-226 ГК України, чи обравши інший спосіб реалізації права на відшкодування витрат.
Враховуючи вимогу Державної аудиторської служби України № 000600-14/10056-2024 від 14.08.2024 позивачем була направлена на адресу відповідача претензія по договору від 01.09.2022 № 1-22 (№2859/9.1-7 від 12.09.2024) згідно якої Концерн РРТ просив усунути фінансове порушення, внаслідок якого Концерну РРТ, як Замовнику за договором від 01.09.2022 № 1-22, завдано збитків на суму 3092349,08 грн. шляхом перерахування коштів на відповідний розрахунковий рахунок позивача.
Проте, відповідачем не було виконано претензію позивача на загальну суму 3 092 349,08 грн.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 3 092 349,08 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем було завищено вартість наданих послуг за договором № 1-22 від 01.09.2022 на надання послуг з монтажу обладнання зв'язку на загальну суму 3 092 349,08 грн., що є порушенням вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України та пункту 2.1. договору, внаслідок чого завдано збитків позивачу, як замовнику за договором.
05.01.2026 господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові, з огляду на нижче викладене.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 906 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як убачається із матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач виконав, а позивач прийняв без зауважень послуги за договором, про що свідчать підписані між сторонами акти наданих послуг за договором, які додані позивачем до позовної заяви.
Також, у матеріалах справи наявні попередні специфікації до договору, складені між сторонами.
Судова колегія зазначає, що послуги за договором були виконані у повному обсязі відповідачем та прийняті без зауважень та оплачені позивачем, що свідчить про те, що позивач погодився із якістю таких послуг, їх вартістю та обсягом. При цьому доказів мотивованої відмови від прийняття послуг матеріали справи не містять.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував правову природу динамічної ціни договору № 1-22 від 01.09.2022 та безпідставно ототожнив підписання актів приймання-передачі послуг із безумовним погодженням їх вартості.
З цього приводу судова колегія зазначає на те, що відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін. Укладений між сторонами договір не визнаний недійсним, його умови не змінені та не розірвані в установленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що акти приймання-передачі послуг були підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень щодо обсягу та вартості виконаних робіт. Доказів оскарження таких актів, заявлення претензій у розумний строк або ініціювання перегляду вартості робіт у порядку, передбаченому договором, позивачем не надано.
Посилання апелянта на динамічний характер ціни саме по собі не свідчить про неправомірність сформованої вартості робіт, оскільки договір не містить умов, які б надавали замовнику право після підписання актів в односторонньому порядку переглядати погоджену сторонами вартість робіт на підставі власної оцінки собівартості виконавця.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки погодженої сторонами ціни договору після належного виконання та прийняття робіт, що суперечить принципу стабільності договірних зобов'язань.
Отже, підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині не вбачається.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У той же час, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив Акт ревізії Держаудитслужби та порушив статті 74, 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія звертає увагу на те, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Водночас Акт Державної аудиторської служби України від 27.06.2024 № 000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами, які підтверджені відповідним актами наданих послуг.
Акт Державної аудиторської служби України від 27.06.2024 № 000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/10637/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 22.10.2019 у справі № 922/59/19, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 та від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19).
З аналізу вищевикладеного слідує, що за наявності укладеного між сторонами у справі договору, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі, виконання відповідних робіт та їх оплата позивачем є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах. Відтак, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних робіт та договором.
Отже, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Акт Державної аудиторської служби України від 27.06.2024 № 000600-21/23 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, підпорядкованих йому підприємств та філій за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Водночас позивач не був позбавлений права провести експертизу та у інший не заборонений законом спосіб доводити обґрунтованість заявлених вимог, однак позовні вимоги обґрунтовані виключно документами наданими Державною аудиторською службою України та Північно - східним офісом Держаудитслужби.
Таким чином, результати перевірки можуть бути підставою для вжиття цим органом державного фінансового контролю в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання юридичної особи приватного права відповідача щодо сплати відповідних коштів.
Сам лише Акт ревізії не може бути підставою для стягнення із відповідача визначених у вказаному Акті сум, не звільняє позивача від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами, та не позбавляє відповідача права спростовувати викладені в акті ревізії висновки шляхом подання відповідних доказів, а отже, відповідний акт не є належним та допустимим доказом в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України у підтвердження встановлення контролюючим органом факту незаконного одержання відповідачем коштів, і відповідно не є доказом виникнення у відповідача грошового зобов'язання.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 та у постанові від 07.12.2021 року у справі № 922/3816/19, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Акт ревізії є документом, що фіксує висновки контролюючого органу за результатами перевірки діяльності суб'єкта господарювання та має доказове значення у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України. Водночас він не є актом індивідуальної дії, що встановлює цивільно-правову відповідальність сторони договору, та не змінює умов укладеного правочину.
Висновки ревізії підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України та не мають наперед встановленої сили.
Господарський суд першої інстанції дослідив зазначений доказ та обґрунтовано дійшов висновку, що наведені в ньому розрахунки не спростовують факту погодження сторонами вартості робіт шляхом підписання актів без зауважень.
Крім того, акт ревізії не містить встановлення недійсності правочину, не констатує відсутності правової підстави для перерахування коштів та не підтверджує наявності збитків у цивільно-правовому розумінні.
Отже, сам по собі акт ревізії не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Посилання апелянта на різницю між вартістю послуг у субпідрядників та сумами, зазначеними в актах, не свідчить про порушення умов договору, оскільки формування договірної ціни є результатом домовленості сторін і не зводиться виключно до арифметичного відшкодування витрат.
Окрім того, апелянт вважає, що спірна сума підлягає стягненню як безпідставно набута відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Зазначає на те, що суд помилково дійшов висновку, що наявність договору виключає можливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. У разі якщо відповідач отримав кошти понад вартість фактично понесених витрат (що суперечить умовам динамічної ціни), така різниця не охоплюється договірним регулюванням. Отже, в частині надмірно сплачених коштів правова підстава для їх утримання відсутня, що є підставою для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Судова колегія з такими аргументами не погоджується та зазначає на таке.
Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19)).
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічні висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, та від 06.06.2022 у справі № 903/142/21.
При цьому, основна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, а набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в пор ядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).
З матеріалів справи убачається, що спірні кошти перераховані на підставі укладеного між сторонами договору та відповідних актів приймання-передачі послуг, які підтверджують виконання робіт і погодження їх вартості.
Отже, правовою підставою для перерахування коштів є укладений між сторонами договір та підписані акти приймання-передачі послуг, які підтверджують виконання робіт та погодження їх вартості.
За встановлених обставин правова підстава для набуття коштів існує, а тому підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у даному випадку не встановлено.
Фактично доводи апеляційної скарги спрямовані на перегляд погоджених сторонами умов договору щодо ціни, що не охоплюється сферою регулювання інституту безпідставного збагачення.
Окрім того, судова колегія зазначає, що у позовній заяві сума, яка підлягала стягненню була кваліфікована саме як завдані позивачу збитки, натомість у ході судового розгляду позивач обґрунтовує підставу для стягнення коштів з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України, тобто кваліфікує суму до стягнення як безпідставно набуті кошти, що суперечить положенням частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги спрямовані на інше тлумачення доказів та переоцінку встановлених обставин, що саме по собі не свідчить про їх неповне з'ясування судом.
Підстав для висновку про неповноту встановлення фактичних обставин або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права колегія суддів не вбачає.
Усі інші доводи, обґрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції викладених у постанові.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 05.01.2026 у справі № 922/3677/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.03.2026.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов