вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" лютого 2026 р. Справа№ 911/539/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - представник не прибув,
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/539/25 (суддя Заєць Д.Г., повне рішення складено - 24.10.2025) за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів.
ВСТАНОВИВ наступне.
До Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" б/н від 07.02.2025 року (вх. №4786 від 10.02.2025) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" (далі - відповідач) про визнання виконавчого напису №61, вчиненого 28.01.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем Вадимом Вікторовичем в інтересах ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення з ДП МА "Бориспіль" грошових коштів в сумі 37254,42 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 14.03.2025 року (вх. №3437/25 від 14.03.2025) про зміну предмета позову у спосіб доповнення вимогою про стягнення з ТОВ "Аеро Ресторантс" грошових коштів в сумі 37254,42 грн.
Позовні вимоги мотивовано наступними доводами.
Позивач не є стороною Договору оренди, він не містять підписаних позивачем умов, які б встановлювали для нього фінансові зобов'язання щодо відповідача, а тому нотаріус мав відмовити у вчиненні виконавчого напису.
Жодних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача перед відповідачем та встановлюють прострочення виконання зобов'язання за договором оренди не могло бути надано нотаріусу.
Отже, вчиняючи виконавчий напис нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності нотаріально засвідченого укладеного договору між позивачем та відповідачем та наявності безспірності заборгованості, чим порушив вимоги ст. ст. 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", п. 1 Переліку № 1172, в наслідок чого ДП МА "Бориспіль" зазнало збитків та порушення прав.
На момент вчинення виконавчого напису, так само як і на дату звернення до суду з даною позовною заявою, позивач не отримував ані від відповідача, ані від нотаріуса, повідомлення про початок процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором на підставі виконавчого напису нотаріусу, що позбавило позивача можливості подати нотаріусу обґрунтовані заперечення щодо вчинення виконавчого напису або оспорити вимоги відповідача, що свідчить про порушення нотаріусом приписів Порядку вчинення нотаріальних дій. При цьому, у вчиненому оскаржуваному виконавчому написі відсутня інформація, на підставі яких саме документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, було вчинено виконавчий напис.
На час вчинення виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не існувала, грошові зобов'язання перед відповідачем на суму 37254,42 грн завдатку за договором було припинено повністю у спосіб вчинення позивачем одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. Таке припинення відбулося на підставі заяви позивача, яка була складена 27.01.2025, та з цієї дати зобов'язання позивача перед відповідачем припинилося і на момент вчинення виконавчого напису не існувало. Крім того, відповідач не звертався із позовом про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування, адже це є єдиним способом висловлення незгоди із проведеним зарахуванням.
Акт звіряння підписаний сторонами не є первинним документом, а тому не може підтверджувати існування безспірної заборгованості. До того ж його складено станом на 30.09.2024, коли як виконавчий напис вчинявся 28.01.2025. Відповідачем не надано доказів того, що вказаний акт подавався нотаріусу в момент вчинення виконавчого напису.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/539/25 у задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушень під час вчинення виконавчого напису, як формального процедурного характеру так і по своїй суті.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.
Сторони та третя особи не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (ухвали суду від 26.01.2026) до їх електронних кабінетів.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від позивача та третьої особи до суду не надійшло.
В свою чергу, від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що його представник не має змоги з'явитися у судове засідання, призначене на 16.02.2026.
Підстав неможливості представника прибути в судове засідання у клопотанні не наведено.
Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням того, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Від апелянта 16.02.2026 до суду надійшло клопотання, в якому заявник просить зупинити апеляційне провадження у справі № 911/539/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справ №911/538/25 та №911/541/25 та оприлюднення повного тексту судових рішень ухвалених за результатами такого розгляду.
Заявник посилається на подібність правовідносин в цій справі та вказаних справах.
Вичерпний перелік випадків, за наявності яких суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, наведено у статті 228 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України таке право суду надано у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, у пункті 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості зупинення провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку колегією суддів відповідної палати.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/2179/15 та у постанові від 09.10.2018 у справі №910/15456/17.
В свою чергу, колегією суддів встановлено, що ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026р. по справі №911/538/25 та від 12 лютого 2026р. по справі № 911/541/25 відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025р., постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025р. по справі №911/538/25, та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025р. у справі № 911/541/25.
Таким чином, справи №911/538/25 та №911/541/25 розглядаються у касаційному порядку Верховним Судом колегією суддів відповідної палати.
Як вже вказувалося, пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості зупинення провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку колегією суддів відповідної палати.
Враховуючи наведене, підстави для задоволення клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження відстуні.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
30.07.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого відповідно до наказу Фонду державного майна України № 786 від 05.08.2019 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтер Аеро Україна" (Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс") (за договором - далі орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1603 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення № № 1.3.70, 1.3.71, 1.3.73, 1.3.74, 1.3.75, 1.3.76, 1.3.79, 1.3.80, 1.3.81, 1.3.82, 1.3.84, 1.3.85, 1.3.86, 1.3.87, 1.3.88, 1.3.89, 1.3.90, 1.3.,91, 1.3.92 на першому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 423,3 кв. м. (далі - Майно), розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Бориспіль-7 на 1-му поверсі термінального комплексу "D" (інв. №47578), загальною площею 107 850,5 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170023532208, реєстраційний номер в єдиному реєстрі об'єктів державної власності - 20572069.1435.НЛТНПД1884), що перебуває на балансі ДП МА "Бориспіль" (далі - Балансоутримувач).
Відповідно до п. 3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, і становить за базовий місяць розрахунку - квітень 2014 - суму в розмірі 74508,84 грн., згідно розрахунку орендної плати, який додається.
Відповідно до п. 3.6. Договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно п. 5.2. Договору, орендар зобов'язується протягом місяця після підписання договору оренди внести завдаток, передбачений Договором. Завдаток стягується до державного бюджету і Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6 Договору. Після закінчення основного строку Договору здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць з урахуванням внесеного орендарем завдатку. У разі порушення орендарем зобов'язання зі сплати орендної плати він має відшкодувати державному бюджету і Балансоутримувачу збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір завдатку. Якщо в разі дострокового припинення Договору за згодою сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені Договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати (див. пункт 3.9 Договору), що підлягає поверненню.
Відповідно п. 3.10. Договору, зобов'язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі, не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди.
Згідно п. 10.1. Договору, договір оренди укладено строком (терміном) на 10 (десять) років, що діє з 30.07.2014 року до 29.07.2024 року включно.
На виконання умов п. 3.10 і п.5.2 Договору, ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП МА "Бориспіль" 27.08.2014 відповідно до платіжного доручення №00179 було сплачено 37254,42 грн. завдатку в рахунок орендної плати за останній місяць оренди за Договором оренди із розрахунку 30% від орендної плати (74508,84 грн.) плюс сума ПДВ за ставкою 20% від орендної плати (14901,77 грн.).
Позивачем листом №25-22-302 від 28.06.2024 повідомлено відповідача про непродовження Договору у зв'язку із необхідністю використання орендованого за договором оренди майна для власних потреб позивача.
21.08.2024 відповідачем листом №21-08-24-03 повідомлено позивачу реквізити банківського рахунку для повернення завдатку, сплаченого ним згідно з договором оренди.
Станом на 30.09.2024 сторонами складено та підписано спільний акт звіряння розрахунків, яким зафіксовано заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 37254,42 грн.
14.01.2025 на адресу позивача від відповідача надійшла вимога №09-01-25/1 від 09.01.2025 про сплату 37254,42 грн. коштів (далі - Вимога).
28.01.2025 року позивачем, у відповідь на Вимогу, на поштову адресу (з подальшим направленням на офіційну електронну адресу) відповідачу направлено Заяву про припинення зобов'язання зарахуванням №35-22-10 від 27.01.2025 на суму 37254,42 грн., з огляду на наявність у ТОВ "Аеро Ресторантс" невиконаного грошового зобов'язання в сумі 419000,00 грн. штрафу за Договором №02.5-14/1-30 від 20.04.2015 про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі №911/858/22, залишеним у цій частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №911/858/22 і постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22.
Вказана заява була направлена позивачем на поштову адресу відповідача 28.01.2025, а 31.01.2025 направлена на електронну адресу відповідача.
28.01.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. в інтересах ТОВ "Аеро Ресторантс" вчинено виконавчий напис №61 про стягнення з ДП МА "Бориспіль" грошових коштів в сумі 37254,42 грн.
30.01.2025 державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП № 77038209 та 31.01.2025 з рахунку позивача було здійснено списання грошових коштів в загальній сумі 41348,86 грн., яка складалася з 37254,42 грн. заборгованості за виконавчим документом, 3725,44 грн. - виконавчого збору та 369,00 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження.
Постановою державного виконавця Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.02.2025 виконавче провадження ВП №77038209 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу закінчено.
Заявою №35-22-24 від 06.02.2025 позивачем повідомлено про відмову від заяви №35-22-10 від 27.01.2025 про припинення зобов'язання зарахуванням, оскільки, вказана заява про припинення зобов?язання зарахуванням від 27.01.2025 №35-22-10 не була врахована ТОВ "Аеро Ресторантс", про що свідчить вчинення виконавчого напису нотаріуса №61 від 28.01.2025, пред?явлення вказаного виконавчого напису до виконання Бориспільському відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та стягнення з ДП МА "Бориспіль" в межах виконавчого провадження ВП №77038209 коштів у розмірі 37254,42 грн. з сумою виконавчого збору та витратами виконавця.
Заперечуючи наявність достатніх законних підстав для вчинення виконавчого напису нотаріуса та для його подальшого виконання позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як вже було вказано, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У преамбулі Закону України «Про нотаріат» зауважено, що цей Закон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.
Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (частина перша статті 1 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» до повноважень нотаріусів належить вчинення такої нотаріальної дії, як вчинення виконавчого напису.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тож виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається в певному спеціальному порядку, який є відмінним від інших форм (зокрема й судової) надання захисту таким правам та інтересам.
У статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 3).
У главі 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат» врегульовано питання стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом (стаття 87); умов вчинення виконавчих написів (стаття 88); змісту виконавчого напису (стаття 89); порядку стягнення за виконавчим написом (стаття 90); строку пред'явлення виконавчого напису (стаття 91).
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України "Про нотаріат").
У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст.89 Закону "Про нотаріат").
Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст. 90 Закону України "Про нотаріат").
Згідно із ч. 1 ст. 91 Закону "Про нотаріат" виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення.
Виконавчий напис нотаріуса набирає чинності з дати його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, про що зазначається у тексті самого виконавчого напису (п.4 гл.11 розд.І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі Порядок)).
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України (підпункти 1.1, 1.2 п. 1 гл.16 розд. ІІ Порядку).
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (пп. 3.1 п. 3 гл. 16 розд. ІІ Порядку).
Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість (пп. 5.1 п. 5 гл.16 розд. ІІ Порядку).
Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством для виконання судових рішень та Законом України "Про виконавче провадження" (п. 8 гл. 16 розд. ІІ Порядку).
Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (надалі Перелік документів) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17, виснувала, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, зазначив, що він не є стороною договору оренди, та останній не містять підписаних позивачем умов, які б встановлювали для нього фінансові зобов'язання щодо відповідача, а тому нотаріус мав відмовити у вчиненні виконавчого напису.
Дійсно договір оренди укладений відповідачем, як орендарем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, як орендодавцем.
Проте, позивач згідно вказаного договору виступає балансоутримувачем майна, на користь якого сплачується 30 % орендної плати, що встановлено договором.
Так, за змістом договору оренди, він встановлює певні права та обов'язки для позивача, як балансоутримувача, зокрема щодо права на отримання частини орендної плати за користування орендованим майном.
Той факт, що позивач не є безпосередньою стороною договору оренди, не спростовує того, що цей договір укладений і в інтересах позивача, який є учасником орендних правовідносин, отримувачем частини орендної плати та особою, на яку договором покладено обов'язок після закінчення строку договору повернути відповідачу частину платежу, внесеного ним в момент укладання договору оренди як завдатку.
З огляду на викладене, договір оренди є достатньою правовою підставою для вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису щодо обов'язку позивача сплатити на користь відповідача заборгованість, яка утворилася у нього за вказаним договором.
Апелянт також посилається на те, що жодних документів, які підтверджують безспірність заборгованості позивача перед відповідачем та встановлюють прострочення виконання зобов'язання за договором оренди не надано нотаріусу.
Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
Як вже зазначалося, на виконання умов договору відповідачем на користь позивача 27.08.2014 відповідно до платіжного доручення №00179 було сплачено 37254,42 грн. завдатку в рахунок орендної плати за останній місяць оренди за Договором оренди із розрахунку 30% від орендної плати (74508,84 грн.) плюс сума ПДВ за ставкою 20% від орендної плати (14901,77 грн.).
За змістом п. 10.1. Договору, він діє на строк до 29.07.2024 та позивач, як балансоутримувач, листом №25-22-302 від 28.06.2024 повідомив відповідача про непродовження Договору у зв'язку із необхідністю використання орендованого за договором оренди майна для власних потреб позивача.
З огляду на викладене договір оренди припинився із закінчення строку, на який він укладався, а саме 29.07.2024.
Позивач проти зазначених обставин не заперечував.
Припинення договору оренди, на забезпечення виконання зобов'язань за яким відповідачем було внесено завдаток, вочевидь свідчить про виникнення у отримувача такого завдатку, за відсутності неврегульованих претензій, обов'язку повернути вказану суму завдатку відповідачу.
Позивач не посилався на наявність неврегульованих питань за наслідком припинення строку дії договору та навіть підписав із відповідачем спільний акт звіряння розрахунків станом на 30.09.2024, в якому зафіксовано заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 37254,42 грн.
За вірним висновком суду першої інстанції посилання позивача на те, що акт звіряння не є первинним бухгалтерським документом судом до уваги не приймається, адже безспірність претензій відповідача ґрунтується на тексті самого договору та самій сутності утримуваних грошових коштів у якості завдатку, який після припинення договору оренди безумовно мав бути повернутий на користь відповідача.
Посилання позивача на те, що акт звіряння складений станом на 30.09.2024, тоді як виконавчий напис вчинено 28.01.2025 не ставить під сумнів правомірність вчиненого виконавчого напису, адже позивачем окрім загального посилання на різницю у датах складання акту звіряння та виконавчого напису не наведено аргументів та доказів, які б свідчили б про те, що в період після складання акту звіряння заборгованість перед відповідачем станом на дату вчинення виконавчого напису була погашена чи була спірною.
Таким чином, позивачем не доведено порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису в частині дотримання вимог про його вчинення, зокрема щодо безспірності існуючої у позивача заборгованості перед відповідачем.
Стосовно доводів апелянта про те, що він не отримував ані від відповідача, ані від нотаріуса, повідомлення про початок процедури стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріусу, що позбавило його можливості подати обґрунтовані заперечення щодо вчинення виконавчого напису або оспорити вимоги відповідача, слід зазначити наступне.
Позивачем не зазначено, а судом не встановлено, що будь-яким нормативно-правовим актом передбачено обов'язок кредитора або нотаріуса повідомити боржника про початок реалізації процедури вчинення виконавчого напису.
Відповідно до Порядку, лише у разі вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, такий напис вчиняється після спливу 30 днів з моменту направлення іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
В усіх інших випадках направлення жодних попередніх повідомлень про початок процедури вчинення виконавчого напису Порядок не передбачає, а тому твердження позивача в цій частині не є належною мірою обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, обов'язок позивача повернути утримувану ним суму завдатку після припинення договору оренді прямо виникає із суті правовідносин.
21.08.2024 відповідачем листом №21-08-24-03 повідомлено позивачу реквізити банківського рахунку для повернення завдатку, сплаченого ним згідно з договором оренди.
Станом на 30.09.2024 сторонами було складено та підписано спільний акт звіряння розрахунків, яким зафіксовано заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 37254,42 грн та 14.01.2025 на адресу позивача від відповідача надійшла вимога від 09.01.2025 №09-01-25/1 про сплату 37254,42 грн, яка протягом розумного строку не була задоволена.
Отже, за таких обставин, позивач не може посилатися як на відсутність ознак безспірності вимог відповідача, так і недостатність часу для реагування на вимоги відповідача повернути йому суму завдатку у вказаному розмірі у зв'язку із припиненням з 29.07.2024 дії договору оренди.
Стосовно доводів скаржника про відсутність заборгованості позивача на момент вчинення виконавчого напису внаслідок припинення зобов'язання у спосіб зарахування зустрічних вимог, слід зазначити наступне.
Так, 14.01.2025 позивач отримав від відповідача вимогу від 09.01.2025 № 09-01-25/1 про сплату 37254,42 грн, що є сумою утримуваного позивачем завдатку за вже припиненим договором оренди.
27.01.2025 позивачем, у відповідь на вказану вимогу складено заяву про припинення зобов'язання зарахуванням на вказану суму з огляду на наявність у відповідача непогашеного боргу у розмірі 419000 гривень за рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 911/858/22.
Вказана заява була направлена позивачем на поштову адресу відповідача 28.01.2025 (отримана відповідачем 06.02.2025) та 31.01.2025 ця заява була направлена відповідачу на його електронну пошту.
Проте виконавчий напис було вчинено 28.01.2025, а 30.01.2025 по ньому було відкрито виконавче провадження та цього ж дня проведене списання грошових коштів з рахунку позивача.
Позивач стверджує, що зарахування зустрічних вимог відбулось 27.01.2025 - з моменту підписання ним відповідної заяви та з цього моменту його зобов'язання перед відповідачем припинилося, а тому 28.01.2025 вже були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.
За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням; моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку (висновок викладений в постановах Верховного Суду від: 03.09.2024 у справі № 904/6691/20 (904/3702/23); 10.11.2022 у справі № 914/346/20 (914/155/21); 25.01.2022 у справі №914/346/20 (914/155/21)).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав підписану заяву позивача про зарахування лише 06.02.2025, та саме у цей день можна було б вважати вчиненим односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки відповідна заява адресується іншій особі і такою заявою особа повідомляє про своє волевиявлення на припинення зустрічних зобов'язань. При цьому, у відповідний момент припиняються зобов'язання обох сторін.
Проте, станом на 06.02.2025 виконавчий напис нотаріуса вже було виконано, а грошові кошти по ньому списано з рахунку позивача, отже станом на вказану дату для зарахування зустрічних вимог правових підстав вже не існувало та таке зарахування фактично не відбулося.
Той факт, що заява позивача про зарахування від 27.01.2025 була направлена засобами електронного зв'язку на електронну пошту відповідача на оцінку розглядуваних правовідносин не впливає, оскільки таке відправлення відбулося 31.01.2025, в день коли виконавчий напис вже було виконано.
Крім цього, Суд враховує, що позивач 06.02.2025 відмовився від своєї заяви про зарахування зустрічних вимог та 06.02.2025 в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у справі № 911/858/22 отримав повне погашення своїх вимог.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення 37254,42 грн.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/539/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі №911/539/25.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 02.03.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко