вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" березня 2026 р. Справа№ 910/11411/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
розглянув у письмовому провадженні апеляцій скаргу
Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2025 (повне судове рішення складено 11.12.2025)
у справі № 910/11411/25 (суддя Марченко О. В.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
до Приватного акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Роза"
про стягнення 228 758, 40 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Роза" (далі - відповідач) про стягнення 228 758, 40 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Державним контрактом № 146/04-24-РМ на виготовлення та поставку товару оборонного призначення від 11.04.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну поставку товару, у зв'язку з чим права та охоронювані законом інтереси позивача є порушеними та підлягають судовому захисту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі №910/11411/25 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 22 875,84 грн пені, в іншій частині позову відмовлено.
Свій висновок суд мотивував тим, що поставка товару відбулася із затримкою, що є порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, але враховуючи клопотання відповідача про зменшення пені, суд констатував винятковий характер ситуації, оскільки прострочення є наслідком доведених саме для цього договору форс-мажорних обставин; скрутний майновий стан підприємства відповідача; виконанням відповідачем ролі у підтриманні галузі обороноздатності держави, доказом чого є статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, про що свідчить відповідний наказ Міністерства економіки України від 17.02.2025 №1220; ступінь виконання зобов'язання і причини неналежного виконання, незначний характер прострочення.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі № 910/11411/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача зводиться до того, що відповідач не навів обставин та не надав належних доказів, які б підтверджували неможливість виконання ним зобов'язань з поставки товару у встановлений договором строк, що виключає правові підстави для зменшення пені до 90 % від заявленої до стягнення суми.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з обставин та мотивів, які викладені у цьому відзиві.
Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Владимиренко С. В., Демидова А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі № 910/11411/25 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Витребувано з суду першої інстанції матеріали цієї справи.
На виконання зазначеної ухвали матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції 19.01.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Суд встановив, що правовідносини сторін врегульовані договором № 146/04-24-РМ від 22.04.2024, за умовами якого, відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені у специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-03-15-010495-a), а позивач - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених Договором (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.1 наведеного договору, відповідач зобов'язаний здійснити поставку товару за Договором не пізніше строку, визначеного у специфікації (додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній позивачем за формою, визначеною у додатку №2 до Договору (пункт 4.1 Договору).
Пунктом 8.2 договору сторони обумовили, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених Договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі; пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань; за порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено; при цьому, відібрані зразки партії товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими [неприйнятими].
Пунктом 5 додатку №1 до договору сторони погодили строк поставки до 31.05.2024.
Заявкою від 22.04.2024 №R00221 (з урахуванням уточнюючої заяви від 29.05.2024 №R00221) позивач звернувся до відповідача з проханням поставити товар у відповідній кількості за відповідними адресами.
21.05.2024 відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення від 21.05.2024 №735, в якому повідомив про настання форс-мажорних обставин, а саме внаслідок пошкодження енергетичних об'єктів в м. Києві та Київській області, ДТЕК почав застосовувати аварійні відключення електроенергії, у зв'язку з чим відповідач змушений зупиняти виробничі потужності; внаслідок цього відповідач планує звернутись до ТПП для отримання відповідного сертифікату про настання форс-мажорних обставин.
Додатковою угодою від 29.05.2024 №1 до договору сторони, зокрема, внесли зміни до пункту 5 додатку №1 до Договору, погодивши строк поставки до 30.06.2024.
Суд встановив, що на виконання умов договору відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 10 998 000 грн.
Утім відповідач допустив порушення строку виконання зобов'язання щодо поставки товару, що ним не заперечується, у зв'язку з чим 14.08.2024 позивач надіслав відповідачу претензію №2165/06/65-2024, в якій вимагав сплатити штрафні санкції за порушення строку поставки у сумі 228 758, 40 грн за актом від 09.07.2024 № 691.
Причиною виникнення спору стало неналежне виконання відповідачем умов договору в частині строку поставки товару, що стало підставою для нарахування заявленої до стягнення суми пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (частини перша та друга статті 616 ЦК України).
Відповідач скориставшись своїм правом та заявив у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що позивач не зазнав ніяких збитків через несвоєчасну поставку товару за договором, ситуація має винятковий характер, фінансовий стан відповідача не є достатньо прибутковим, виконанням відповідачем ролі у підтриманні галузі обороноздатності держави, доказом чого є статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, про що свідчить відповідний наказ Міністерства економіки України від 17.02.2025 № 1220; ступінь виконання зобов'язання і причини неналежного виконання або невиконання, незначний характер прострочення, що в сукупності свідчить про добросовісну поведінку постачальника.
Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: "розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми в якості неустойки змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Отже, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом апеляційної інстанції, взято до уваги доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення штрафних санкцій, у якому він вказував, що розмір неустойки є надмірно великими, значною мірою порушує баланс інтересів сторін Контракту з огляду на відсутність фактичних збитків у позивача.
Натомість всі доводи апелянта ґрунтуються на тому, що застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності.
Розглянувши наведені доводи апелянта, суд апеляційної інстанції з ними не погоджується та зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З урахуванням міркувань розумності та справедливості, необхідності дотримання балансу інтересів сторін у цьому конкретному випадку суд апеляційної інстанції зазначає про наявність низки виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно зазначено, що, в цьому випадку, обґрунтованим, розумним та справедливим буде зменшення розміру пені на 90 % (до 22 875,84 грн).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, у даному конкретному випадку, стягнення з відповідача пені в сумі 22 875,84 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів кредитором.
Враховуючи специфіку Товарів, що є предметом Контракту, суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів понесених збитків позивачем, доказів, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем строків поставки товару, з огляду на що, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для скасування рішення суду першої інстанції через застосовані судом свої дискреційні повноваження щодо зменшення розміру пені на 90 %.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі №910/11411/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі № 910/11411/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова