вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" лютого 2026 р. Справа№ 910/13689/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явилися
від відповідача 1: не з'явилися
від відповідача 2: не з'явилися
від заінтересованої особи 1: не з'явилися
від заінтересованої особи 2: Анненкова О. Ю.
від заінтересованої особи 3: не з'явилися
від заінтересованої особи 4: не з'явилися
від скаржника: Гненний Д. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 (дата підписання: 12.12.2025)
за заявою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича
про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти
у справі № 910/13689/22 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД"
до: ОСОБА_1 ;
Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ"
про стягнення 16 357 389,43 грн
заінтересовані особи:
1. Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації,
2. ОСОБА_2 ,
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "КАН СІТІ"
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ"
Товариство з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до громадянина України ОСОБА_1 (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 16357389,43 грн., з яких 7605351,55 грн боргу та 8752037,88 грн штрафу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13689/22 (суддя Гумега О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" 7605351,55грн.основного боргу, 8 752 037,88 грн (вісім мільйонів сімсот п'ятдесят дві тисячі тридцять сім гривень 88 коп.) штрафу.
25.12.2023 на виконання рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 № 910/13689/22, яке набрало законної сили 11.12.2023, Господарським судом міста Києва видано накази.
25.10.2024 приватний виконавець Гненний Дмитро Анатолійович звернувся до господарського суду м. Києва із заявою (поданням) про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти (вх. № 07-10/10446/24 від 28.10.2024).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/13689/22 у задоволенні заяви ОСОБА_3 про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 30.10.2025 по справі № 910/13689/22 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025, матеріали справи в частині розгляду заяви державного виконавця про встановлення порядку виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження та надання дозволу про звернення стягнення на частину квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, передано на новий розгляд.
В постанові Верховного Суду від 30.10.2025 по справі № 910/13689/22 зазначено, що під час розгляду такої заяви (подання) суд вирішує питання щодо можливості державним або приватним виконавцем вчиняти виконавчі дії щодо продажу майна, право на користування яким мають діти. Вирішуючи ці питання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
Також, в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 по справі № 910/13689/22 зазначено, що судами попередніх інстанцій не встановлено, де проживали та були прописані малолітні діти у період з 21 січня 2023 року до 15 січня 2024 року після припинення шлюбних відносин між їхніми батьками, чому вони змінили місце реєстрації та, як стверджує ОСОБА_2 , фактичне проживання саме з 15 січня 2024 року, тобто через 3 дні після здійснення Приватним виконавцем опису та арешту 3/4 спірної квартири, чи може приміщення, у якому проживали і були прописані малолітні діти у період з 21 січня 2023 року до 15 січня 2024 року, і надалі використовуватися як їхнє постійне місце проживання, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірну квартиру з огляду на наявність арешту.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2025 в задоволенні подання ОСОБА_3 про визнання неправомірною відмови органу опіки та піклування у наданні дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні подання приватного виконавця місцевий господарський суд виходив з відсутності доказів щодо іншого майна боржника, принципів дотримання найкращих інтересів дітей, законності реєстрації дітей у спірній квартирі.
Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Не погодившись з ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2025, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович 22.12.2025 (через систему "Електронний суд") звернувся з апеляційною скаргою на вказану ухвалу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 року по справі №910/13689/22 та ухвалити нове рішення, яким встановити порядок виконання рішень суду по справам №№910/2552/23, 910/10907/23, 910/14178/22, 910/13689/22, що перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича в межах зведеного виконавчого провадження №73216645. Надати дозвіл на звернення стягнення на 3 / 4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 .
Приватний виконавець зазначає про незгоду з оскаржуваною ухвалою, вважає її такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права. За доводами скаржника, підставою для звернення з заявою (поданням) до місцевого господарського суду є відсутність згоди органу опіки і піклування на реалізацію 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Скаржник також вважає, що в силу приписів частини 1, пункту 1 частини 2, пунктів 3, 6, 22 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" він зобов'язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій. Таким чином, суд мав прийняти до розгляду подання приватного виконавця в порядку статті 331 Господарського процесуального кодексу.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що реєстрація дітей ОСОБА_4 була проведена 15.01.2024 з метою унеможливлення звернення стягнення на спірну квартиру.
Також, судом не враховано системність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від виконання рішень суду у справах №№ 910/2552/23, 910/10907/23, 910/14178/22, 910/13689/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича у справі №910/13689/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2025 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13689/22. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 по справі № 910/13689/22 до надходження даної справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 по справі №910/13689/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 по справі №910/13689/22 на 18.02.2026 о 12 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/585/26 від 17.02.2026 у справі № 910/13689/22, у зв'язку із перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 у справі № 910/13689/22 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 прийнято до провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 по справі № 910/13689/22. Призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2026 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.
У судовому засіданні 26.02.2026 у режимі відеоконференції взяв участь ОСОБА_3 , який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Присутній у судовому засіданні 26.02.2026 представник ОСОБА_2 (заінтересованої особи-2) просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Представники інших учасників справи у судове засідання 26.02.2026 не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відзив на апеляційну скаргу та короткий зміст її доводів
02.02.2026 ОСОБА_2 через систему "Електронний суд" подала відзив на апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/13689/22 залишити без змін.
У відзиві, ОСОБА_2 , зокрема зазначає, що діти були зареєстровані у квартирі задовго до відкриття виконавчих проваджень - з 30.09.2020 до 21.01.2023. Тимчасове зняття з реєстрації зумовлене припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і необхідністю вимушеної зміни місця проживання до моменту врегулювання сімейних спорів. За адресою спірної квартири діти проживали понад 2 роки до припинення шлюбу батьків та вже понад 2 роки після повторної реєстрації у ній. Єдиним житлом із належними санітарно-гігієнічними умовами, облаштованим побутом та окремими кімнатами для кожної дитини є саме спірна квартира, що підтверджується Актом обстеження Служби у справах дітей від 01.12.2025.
Реалізація 3/4 часток квартири призведе до порушення прав малолітніх дітей, які зможуть продовжувати проживати лише в 1/4 частці квартири, оскільки це суттєве скорочення життєвого простору: на цей час діти користуються всією квартирою площею 72,28 кв.м, тоді як після реалізації 3/4 часток (54,21 кв.м) вони будуть обмежені лише 18,07 кв.м. Суттєве зменшення житлової площі (більш ніж у 4 рази) та необхідність перебування двох дітей і їхньої матері на 18 кв.м є прямим погіршенням житлових умов, що прямо заборонено статтею 12 Закону "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей". Реалізація 3/4 часток стороннім особам неминуче призведе до вселення у квартиру абсолютно чужих людей. Це зробить спільне проживання з малолітніми дітьми неможливим, зруйнує безпечне середовище, право на приватність та виховання в сімейному оточенні, що грубо суперечить інтересам і базовим потребам дітей.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції і перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, в господарському суді міста Києва також перебували:
справа № 910/2552/23 (суддя Привалов А.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (відповідач-2) про стягнення 4 735 032,76 грн;
справа № 910/10907/23 (суддя Пукас А.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан Сіті" (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (відповідач - 2) про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості в розмірі 1 800 815, 43 грн та штрафу в розмірі 900 407, 72 грн;
справа № 910/14178/22 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 2 496 256,93 грн, штрафу у розмірі 2 587 083,30 грн, а також 36 806,21 грн 3% річних та 346 377,61 грн інфляційних втрат.
На виконанні у приватного виконавця Гненного Д.А. перебуває зведене виконавче провадження від 02 листопада 2023 року № 73216645 (з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/2552/23 від 27 вересня 2023 року, № 910/10907/23 від 26 жовтня 2023 року, № 910/14178/22 від 31 жовтня 2023 року, № 910/13689/22 від 25 грудня 2023 року, боржником за якими є ОСОБА_1 ). Загальна сума коштів, що стягується при примусовому виконанні вказаних судових наказів, боржником за якими є ОСОБА_1 , у межах зведеного виконавчого провадження № 73216645, складає 27 728 549,20 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме на 3/4 спірної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .
05.10.2023 приватний виконавець надіслав до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації запит щодо надання інформації стосовно осіб, зареєстрованих у спірній квартирі.
Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь, що відповідно до Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі станом на 11 жовтня 2023 року зареєстровані наступні особи: 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 2) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15 липня 1993 року по теперішній час (лист№ 100-12256 від 11.10.2023).
12.01.2024 Приватним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника, а саме: 3/4 спірної квартири та винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12.01.2024.
19.01.2024 до Приватного виконавця надійшла заява ОСОБА_2 , якою заявниця повідомила, що у спірній квартирі з 15.01.2024 зареєстровані неповнолітні особи, до заяви долучено копії довідок (інформації) про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 105547024, № 105547110, № 105546862 від 17.01.2024.
Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація у відповідь на повторний запит Приватного виконавця від 19.01.2024 листом №100-1175 від 29.01.2024 повідомила, що відповідно до Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі станом на 29.01.2024 зареєстровані наступні особи: 1) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15 липня 1993 року по теперішній час; 3) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 15 січня 2024 року по теперішній час; 4) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 15 січня 2024 року по теперішній час; 5) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 15 січня 2024 року по теперішній час.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками спірної квартири та мають у своїй власності 3/4 та 1/4 частки квартири відповідно.
Встановлено, що ОСОБА_1 (боржник з зведеному виконавчому провадженні № 73216645) та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок (інформацією) про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були зареєстровані у спірній квартирі у період з 30 вересня 2020 року по 21 січня 2023 року та з 15 січня 2024 року по теперішній час.
На думку приватного виконавця боржник у співучасті з ОСОБА_2 вчинив дії, спрямовані на умисне ухилення від виконання рішення суду, з метою унеможливлення реалізації нерухомого майна боржника, оскільки ОСОБА_2 через три дні після проведення опису та арешту нерухомого майна боржника зареєстровано неповнолітніх осіб у спірній квартирі.
Відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна звернення стягнення здійснюється на об'єкти нерухомого майна.
На думку приватного виконавця, реалізація 3 / 4 частини спірної квартири, яка належить боржнику ОСОБА_1 не вплине на право користування квартирою неповнолітніми дітьми, які матимуть право на проживання в частині квартири, яка є власністю ОСОБА_2 .
Для здійснення реалізації нерухомого майна боржника, право власності або право користування яким мають діти потрібний дозвіл органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
01.02.2024 приватний виконавець звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про надання дозволу на реалізацію об'єкта нерухомого майна, право на користування якою мають діти №1027 від 01.02.2024.
Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації відмовила приватному виконавцю у наданні дозволу на реалізацію 3/4 спірної квартири, що належить на праві власності боржнику - ОСОБА_1 , та де зареєстровані малолітні діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (лист №100/09-821 від 21.03.2024). Це і стало підставою для звернення до суду із заявою.
Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції ( ч.1 ст. 327 ГПК України).
За приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
У статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 6 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно з ч.1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. В першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункти 3, 6, 22 частин 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2831/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (пункт 30 розділу VIII Інструкції № 512/5).
Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених ст. ст. 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.
Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, має обов'язок отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Подібні висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі №718/482/15-ц).
Законодавство України не визначає порядку надання органом опіки та піклування згоди на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині.
З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом ….
Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини".
Вказані висновки викладено в Постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №2-537/11.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 виснувала, зокрема, що: у вирішенні питання чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна, зазначила, зокрема, що:
"…Вимога про отримання дозволу Держвиконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитинства, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого порушення.
Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов'язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов'язані з можливими об'єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.
Разом з тим повноваження Держвиконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
… враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Зазначене стосується також і дій приватних виконавців".
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний чи приватний виконавець має обов'язок звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду.
Згідно з п.10 ч.3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації відмовила приватному виконавцю у наданні дозволу на реалізацію 3/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 (спірна квартира), що належить на праві власності боржнику - ОСОБА_1 , де зареєстровані малолітні діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (лист № 100/09-821 від 21.03.2024).
Згідно приписів ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частина 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989).
Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до частини 6 статті 17, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" права дитини на майно та порядок їх захисту встановлюються законами України. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до частин 1-3 статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Частиною 4 статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , 3/4 частини якої належить на праві власності боржнику - ОСОБА_1 , а 1/4 частина - ОСОБА_2 , зареєстровані, окрім вказаних осіб, малолітні діти - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (лист Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №100-1175 від 29.01.2024, довідки про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи №105547024, №105547110 від 17.01.2024 (а.с. 165, 166, 170 т. 6).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (боржник у зведеному виконавчому провадженні № 73216645, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця Гненного Д.А.) є батьком, а ОСОБА_2 - матір'ю малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок (інформацією) про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи підтверджується, що малолітні діти - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 були зареєстровані у спірній квартирі у період з 30.09.2020 по 21.01.2023 та з 15.01.2024 по теперішній час.
Процедура реєстрації місця проживання регламентована Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (у редакції, чинній на 15.01.2024; надалі - Порядок).
Згідно з приписами пунктів 33- 34 Порядку, заява про реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років подається одним із батьків за згодою другого з них. Водночас у разі, якщо місце проживання батьків зареєстроване за однією адресою, така згода не вимагається. Вичерпний перелік документів для здійснення реєстраційних дій визначено пунктом 35 Порядку.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що реєстрація місця проживання дітей за адресою спірної квартири здійснена з дотриманням вимог пунктів 33- 34 Порядку. Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували правомірність вказаної реєстрації.
З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Пунктом 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Як встановлено місцевим господарським судом, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації листом №100/09-821 від 21.03.2024 відмовила приватному виконавцю у наданні дозволу на реалізацію 3/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності боржнику - ОСОБА_1 , де зареєстровані малолітні діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ..
Водночас, у межах зведеного виконавчого провадження №73216645 приватним виконавцем описано та арештовано 13 квартир та 3 земельні ділянки, які набуті ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 .
Проте, приватним виконавцем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у боржника ( ОСОБА_1 ) іншого майна, за рахунок якого можливо було б забезпечити виконання рішень у межах зведеного виконавчого провадження без звернення стягнення на спірну квартиру"
Згідно опису нерухомого майна, належного боржнику на праві власності (3/4 спірної квартири), проведеного приватним виконавцем 12.01.2024, що підтверджується постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника, загальна площа спірної квартири - 72,28 кв.м, житлова площа спірної квартири - 41,1 кв. м, квартира складається із трьох кімнат (17,3 кв.м; 10,6 кв.м; 13,2 кв.м), а також допоміжних приміщень (кухня - 8,3 кв.м; ванна кімната - 2,7 кв.м; вбиральня - 1,4 кв.м; коридор - 13,3 кв.м; кладова та вбудовані шафи - 3,8 кв.м), квартира обладнана балконом (0,48 кв.м) та лоджією (1,2 кв.м).
Надання дозволу на звернення стягнення на 3/4 частки спірної квартири, в якій зареєстровані та проживають малолітні діти, фактично обмежить їхнє право користування житлом лише 1/4 частиною об'єкта нерухомості. Таке суттєве зменшення житлової площі призведе до неминучого погіршення житлових умов дітей, що суперечить принципу забезпечення "найкращих інтересів дитини", закріпленому у Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована 27.02.1991) та нормах Закону України "Про охорону дитинства". З огляду на загальнонаціональний пріоритет охорони дитинства, порушення житлових прав малолітніх у такий спосіб є недопустимим.
01.12.2025 Службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської у м. Києві РДА за результатами обстеження умов проживання малолітніх: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (5 років), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (10 років) у квартирі АДРЕСА_2 , складено акт обстеження, яким зокрема встановлено: 1. У квартирі зроблено сучасний ремонт, чисто та охайно. Наявні побутова техніка та меблі. Створено належні умови для ведення домашнього господарства. 2. Для малолітніх дітей виділено окремі кімнати. У кімнатах наявні: спальні місця; шафи для речей; полички для книг, гаджетів; книги; телевізор. Наявні дитячі речі, іграшки та одяг. За результатами обстеження умов проживання Службою у справах дітей та сім'ї зроблено висновок, що умови для проживання дітей створено належним чином. На момент проведення обстеження умов проживання діти були вдома.
З'ясовуючи питання наявності іншого приміщення у дітей чи їх батьків або інших осіб, судом встановлено, що ОСОБА_2 в поясненнях зазначає, що близько року до 15.01.2024, проживала з дітьми за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності матері ОСОБА_1 . Вона не користувалась нею, але за даними ДРРП, остання відчужила її - 22.05.2024.
Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність іншого приміщення, яке може використовуватись як постійне місце проживання для неповнолітніх дітей, доказів зворотнього матеріали справи не містять.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13.05.2008 у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47) (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, п.п. 41, 42, рішення від 02.12.2010).
Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, вказаним міжнародним договором, а тому позбавлення цього права, можливо лише на підставі закону, має мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Враховуючи, що малолітні діти в силу свого віку позбавлені можливості самостійно обирати місце проживання або визначати порядок користування житлом, колегія суддів наголошує на невідчужуваності їхніх житлових прав.
За викладених обставин надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, а саме 3 / 4 майна боржника, є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом та порушує їх права та інтереси, що є недопустимим.
Колегія суддів також зазначає, що наявність у матері дітей 1/4 права власності на спірну квартиру жодним чином не свідчить про нормальну можливість використання дітьми цієї частини житла для проживання, оскільки таке володіння часткою не гарантує збереження звичного для дітей житлового середовища та суперечить принципу пріоритетності інтересів дитини над майновими вимогами кредиторів, та фактично унеможливлює дотримання встановлених санітарних та технічних норм проживання, що призводить до звуження змісту та обсягу існуючих прав дітей на житло. Наявність права лише на частку майна не забезпечує дітям належних та гідних умов для всебічного розвитку, що гарантуються статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" та нормами міжнародного права щодо захисту прав людини.
У цьому контексті колегія суддів враховує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини "Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії" (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).
Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
З аналізу зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Надання дозволу приватному виконавцю на звернення стягнення на житлову нерухомість право на користування якою мають діти призведе до звуження прав малолітніх дітей, право користування на яке офіційно зареєстровано за ними.
Так, судове рішення, яке фактично буде підставою для позбавлення права на житло буде суперечити інтересам малолітніх дітей та стратегічному загальнонаціональному пріоритету закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства".
Апеляційний суд враховує, що органами опіки та піклування здійснюється діяльність, пов'язана із захистом прав дитини, з дотриманням, зокрема, такого принципу, як забезпечення найкращих інтересів дитини.
За таких обставин, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія судів апеляційної інстанції, про відсутність підстав для надання приватному виконавцю дозволу на звернення стягнення на спірну квартиру, право на користування якою мають малолітні діти, а тому суд відмовляє у задоволені заяви (подання) приватного виконавця повністю.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду оскаржуваної ухвали суду колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування зазначеної ухвали відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2025 у справі №910/13689/22 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 02.03.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков