вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" березня 2026 р. Справа №910/7844/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025
у справі №910/7844/25 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс"
про стягнення 250 000, 00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (далі - ПрАТ СК "Інтер-Поліс") заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 250 000,00 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ СК "Інтер-Поліс" на користь ПрАТ "СК "Уніка" 132 143,47 грн страхового відшкодування, 1 585,72 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 700,02 грн.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до частини 6 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 20.06.2024 №3720-IX (далі - Закон №3720-IX) договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433, який укладений та набрав чинність до введення в дію цього Закону, продовжує діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такого договору. Крім того, незважаючи на те, що страховий випадок стався після набрання чинності Законом №3720-IX від 20.06.2024, його норми не підлягають застосуванню до даних правовідносин сторін, оскільки договір страхування набрав чинність до введення в дію цього Закону. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи строк експлуатації автомобіля "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідач повинен проводити виплату страхового відшкодування виключно за шкоду, обсяг та розмір якої повинен бути оцінений, включаючи в себе розрахунок зносу транспортного засобу. Таким чином, на переконання місцевого господарського суду, до стягнення з відповідача підлягає сума страхового відшкодування без врахування ПДВ в розмірі 132 143,47 грн. Крім того, зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача відповідними документами, враховуючи часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 700,02 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ "СК "Уніка" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи.
Так, скаржник зазначає, що оскільки поліс серії ЕР №226378651 укладено ПрАТ "Інтер-Поліс" у 2025 році, тобто після набрання чинності новим Законом 3720-IX, то для визначення розміру страхової виплати потерпілій особі страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зобов'язаний керуватися нормами саме цього Закону. Тобто, до правовідносин за полісом серії ЕР №226378651 застосовуються норми Закону №3720-IX.
Також, апелянт звертає увагу на те, що Законом №3720-IX взагалі не врегульовано поняття договору добровільного страхування, а також цим Законом скасовано коефіцієнт зносу при виплатах страхового відшкодування.
На переконання скаржника, в оскаржуваному рішенні суд дійшов хибного висновку, що договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433 укладено між позивачем (страховиком) та страхувальником в 2024 році, тому відповідно до частини 6 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3720-IX договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433, який укладений та набрав чинність до введення в дію цього Закону, продовжує діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такого договору, оскільки, згідно з перехідними положеннями Закону саме на договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону, а не на договори добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО), які укладаються, відповідно до положень іншого Закону України "Про страхування". Також, суд помилково послався на Положення про пряме врегулювання страхових випадків та те, що ПрАТ СК "Інтер-Поліс" не є учасником Угоди про пряме врегулювання збитків по обов'язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка діє з 01.12.2016, оскільки воно не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки страхувальник ОСОБА_1 не зверталася до ПрАТ "СК "Уніка" з заявою про настання події з проханням врегулювати подію по Прямому врегулюванню збитків (далі - ПВЗ), а звернулася саме із заявою №25711921006 про подiю з ознаками страхового випадку, згідно з договором КАСКО №011096/4605/1000433/1 та подія врегульована саме за договором добровільного страхування, а не по ПВЗ.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Уніка" у справі №910/7844/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г. , судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "СК "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7844/25. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 10.01.2026.
08.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7844/25.
Судді Буравльов С.І. та Шапран В.В. перебували у відпустках з 23.02.2026 до 27.02.2026.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.06.2024 між ПрАТ "СК "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433 (договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 .
17.01.2025 по вулиці Київська в місті Бровари, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем "Nissan Rogue", державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2025 №361/1036/25 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
17.01.2025 страхувальник звернувся до позивача з заявою про подію з ознаками страхового випадку, згідно з договором КАСКО №011096/4605/1000433/1.
Відповідно до звіту від 19.02.2025 №40-D/16/62 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , складеного оцінювачем ФОП Стрілець Віталієм Генріховичем на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту - 351 686, 20 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 152 817,16 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ - 132 143,17 грн.
21.02.2025 позивачем складено страховий акт №25711921006, згідно з яким сума страхового відшкодування становить 297 867,67 грн, яку перераховано на користь страхувальника, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.02.2025 №018416.
Як вбачається з матеріалів справи цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Nissan Rogue", державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП, застрахована ПрАТ СК "Інтер-Поліс", на підставі полісу №ЕР/226378651 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 250 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн).
Таким чином, за доводами позивача, у відповідача виник обов'язок з відшкодування позивачу витрат в розмірі 250 000,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За приписами частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Так, 01.01.2025 вступив в дію новий Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №3720-IX (Закон №3720-IX).
Відповідно до пункту 6 Перехідних положень вказаного Закону договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.
Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 рік, №1, стаття 1 з наступними змінами).
Згідно зі статтею 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР226378651, яким передбачено, що ліміт за шкоду майну становить 250 000,00 грн, а франшиза - 0,00 грн, який укладено в 2025 році, тобто після введення в дію Закону №3720-IX.
Як вбачається з матеріалів справи, договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433 укладено між позивачем (страховиком) і страхувальником в 2024 році.
Отже, відповідно до частини 6 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3720-IX договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №011096/4605/1000433, який укладений та набрав чинність до введення в дію цього Закону, продовжує діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такого договору. Крім того, незважаючи на те, що страховий випадок стався після набрання чинності вказаним Законом №3720-IX, його норми не підлягають застосуванню до даних правовідносин сторін, оскільки договір страхування набрав чинність до введення в дію цього Закону.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В силу приписів статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.
Так, відповідно до звіту від 19.02.2025 №40-D/16/62 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , складеного оцінювачем ФОП Стрільцем Віталієм Генріховичем, на замовлення позивача, значення коефіцієнту фізичного зносу автомобіля станом на 17.01.2025 складає 0,6624.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно з пунктом 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 (пункт 7.39 Методики).
Пунктом 1.6 вищевказаної Методики визначено, що строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.
З матеріалів справи вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 - 2016, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації зазначеного транспортного засобу перевищував сім років.
Таким чином, враховуючи строк експлуатації автомобіля "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідач повинен проводити виплату страхового відшкодування виключно за шкоду, обсяг та розмір якої повинен бути оцінений, включаючи в себе розрахунок зносу транспортного засобу.
Як зазначалось вище, відповідно до звіту від 19.02.2025 №40-D/16/62 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу "Toyota Sequoia", державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту - 351 686,20 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 152 817,16 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ - 132 143,17 грн.
Відповідно до абзацу 2 пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому, доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив виплату безпосередньо на рахунок страхувальника, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.02.2025 №018416. Доказів проведення ремонту автомобіля на СТО не надано.
З огляду на недоведеність позивачем використання для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу методом заміни складових частин з певним ступенем зносу, пред'явлення особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого, до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача підлягає сума страхового відшкодування без врахування ПДВ в розмірі 132 143,47 грн.
При цьому, слід зазначити, що знайшли своє підтвердження доводи скаржника, що суд першої інстанції помилково послався на Положення про пряме врегулювання страхових випадків та те, що ПрАТ СК "Інтер-Поліс" не є учасником Угоди про пряме врегулювання збитків по обов'язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка діє з 01.12.2016, оскільки воно не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки страхувальник ОСОБА_1 не зверталася до ПрАТ "СК "Уніка" з заявою про настання події з проханням врегулювати подію по Прямому врегулюванню збитків (далі - ПВЗ), а звернулася саме із заявою №25711921006 про подiю з ознаками страхового випадку, згідно з договором КАСКО №011096/4605/1000433/1 та подія врегульована саме за договором добровільного страхування, а не по ПВЗ.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 7 000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн надано суду: копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, укладеного між ПрАТ "СК "Уніка" та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт", з додатковою угодою №4 від 07.01.2025 до договору про надання правничої допомоги, додатку №1 від 17.03.2025 до договору про надання правничої допомоги, ордер серії АА №1278640 від 02.02.2023 та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Білоконь І.В., акт наданих послуг від 22.06.2025 №90 на суму 7 000,00 грн, рахунок від 18.03.2025 №90 на суму 7 000,00 грн і платіжну інструкцію від 20.03.2025 №329 про оплату вказаного рахунку.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України ).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).
Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Частинами 1 та 2 статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону №5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Частиною 4 статті 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
За приписами частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, а також враховуючи часткове задоволення позову, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 700,02 грн.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ПрАТ "СК "Уніка" задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ПрАТ "СК "Уніка".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/7844/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка".
4. Матеріали справи №910/7844/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран