вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2026 р. Справа№ 910/13028/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.02.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 (повний текст складено та підписано 30.05.2025)
у справі №910/13028/24 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНД ЛІЗИНГ" (відповідач-1)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (відповідач-2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович
про визнання права власності та скасування арешту
У жовтні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" про визнання права власності на вантажний автомобіль марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , за договором фінансового лізингу ФЛТ № 007 від 04.12.2017.
Позов обґрунтовано тим, що незважаючи на виконання лізингоодержувачем (позивачем) зобов'язань за Договором, до нього не перейшло право власності на предмет лізингу, оскільки лізингодавець (відповідач) не підписав акт про перехід права власності на предмет лізингу.
30.01.2025 до суду першої інстанції позивачем подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просив залучити до участі у справі співвідповідачем ТОВ "Інвестбуд", а до позовної вимоги про визнання права власності позивачем додати вимогу про зняття (скасування) арешту з Вантажного автомобіля та скасування його розшуку, що накладені постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича від 13.09.2024 при примусовому виконанні рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_5.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято заяву позивача про зміну предмета позову до розгляду, залучено до участі у справі співвідповідача ТОВ «ІНВЕСТБУД» (відповідача-2), виключивши його зі складу третіх осіб, залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/13028/24 позов задоволено повністю.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" право власності на вантажний автомобіль марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 за Договором фінансового лізингу ФЛТ № 007 від 04.12.2017.
Знято (скасовано) арешт з вантажного автомобіля марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та скасовано його розшук, що накладені постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича від 13.09.2024 при примусовому виконанні виконавчого провадження НОМЕР_6.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНД ЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" 5 987 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн 29 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усі права первісного лізингоодержувача перейшли від ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" до позивача у даній справі на підставі додаткової угоди № 3 від 01.10.2022, у т.ч. право на отримання у власність автомобіля марки RENAULT, моделі KANGOO, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2014 року випуску після повної оплати лізингових платежів, однак відповідачем-2 не спростовано належними засобами доказування тверджень про те, що лізиноодержувачем не було в повному обсязі сплачено лізингові платежі. Також місцевий господарський суд зазначив, що оскільки задоволено позовну вимогу про визнання права власності за позивачем на Вантажний автомобіль, то вимога про зняття арешту та скасування розшуку, як похідна підлягає також задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2 19.06.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 19.06.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним. Зокрема скаржник зазначає, що станом на дату подання апеляційної скарги борг з ТОВ «Бренд Лізинг» не стягнуто, виконавче провадження не закінчено. Водночас, додаткова угода № 3 від 01.10.2022 до договору лізингу № ФЛТ007 від 04.12.2017, а також акт приймання-передачі згідно з додатковою угодою № 3 від 01.10.2022 були фактично підписані, коли автомобіль перебував в арешті за постановою державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві від 06.09.2019 № 58800622.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/13028/24 та призначено розгляд справи на 25.08.2025.
30.06.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 30.06.2025) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" - Пашковським Д.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
08.07.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 08.07.2025) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" - адвокатом Костишеною В.Л. подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" - адвоката Костишеної Вікторії Леонідівни про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.
15.07.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.07.2025) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" - Пашковським Д.В. подано письмові доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.
20.08.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 20.08.2025) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" - адвокатом Костишеною В.Л. подано додаткові пояснення до апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 01.12.2025.
25.11.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд" 25.11.2025) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" - адвокатом Костишеною В.Л. подано додаткові пояснення з долученням судової практики в подібних правовідносинах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2025 розгляд справи призначено на 02.02.2026.
02.02.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд" 02.02.2026) через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" - Пашковським Д.В. подано заяву про проведення судового засідання за відсутності представника.
В судовому засіданні 02.02.2026 представник відповідача 2 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача, відповідача 1 та третьої особи.
В судовому засіданні 02.02.2026 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.12.2017 ТОВ "Бренд Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" (Лізингоодержувач) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець зобов'язується набути у власність вантажний автомобіль марки RENAULT моделі KANGOO номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2014 року випуску (інші індивідуальні ознаки будуть визначені Сторонами в Акті приймання-передачі Предмета лізингу), далі за текстом - "Предмет лізингу", у ТОВ "АДРІЯ", код ЄДРПОУ 41133914, далі за текстом - "Продавець", відповідно до встановленої Лізингоодержувачем у замовленні (Додаток № 4) специфікації та передати Предмет лізингу в користування Лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі), визначену в Додатку № 2 до Договору, що підтверджується вказаним Договором.
Відповідно до Додатку № 2 до Договору вартість Предмету лізингу - 297 072,00 грн з ПДВ.
Згідно з пунктом 2.1 Договору строк лізингу становить 24 (двадцять чотири) місяці з дня підписання Акта приймання-передачі Предмету лізингу.
Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Отже, укладений Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
15.12.2017 ТОВ "БРЕНД ЛІЗИНГ" та ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" підписали Акт приймання передачі Предмету лізингу, зазначеного в пункті 1.1 Договору.
16.12.2017 ТОВ "БРЕНД ЛІЗИНГ" зареєструвало Вантажний автомобіль, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Відповідно до пункту 15.2 Договору він діє протягом строку лізингу (пункт 2.1 Договору), але у будь-кому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.
01.10.2022 ТОВ "БРЕНД ЛІЗИНГ" (Лізингодавець), ТОВ "ТЛА ІВАНО- ФРАНКІВСЬК" (Первісний Лізингоодержувач) і Товариством (Новий Лізингоодержувач) укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до пунктів 1.1 і 1.2 якої Первісний Лізиногоодержувач передає, а Новий Лізингоодержувач приймає на себе права та обов'язки Лізингоодержувача за Договором. За цим Договором Новий Лізингоодержувач стає Лізингоодержувачем за Договором лізингу.
01.10.2022 ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" (Первісний Лізингоодержувач) та Товариство (Новий Лізингоодержувач) підписали Акт прийому-передачі транспортного засобу, за яким ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" передало Товариству Вантажний автомобіль відповідно до Договору та Додаткової угоди № 3 до Договору.
Відповідно до пунктів 16.2 - 16.3 Договору по закінченню строку лізингу або за згодою Сторін раніше закінчення строку лізингу, за умови належного виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань за Договором, право власності на Предмет лізингу переходить до Лізингоодержувача, якщо інше не передбачено Договором.
Датою переходу права власності на Предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача є дата підписання Сторонами Акта про перехід права власності. Акт про перехід права власності Предмета лізингу підписується Сторонами в день закінчення Договору за умови сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю всіх платежів (у тому числі пені, штрафів, якщо такі будуть мати місце), відповідно до умов Договору.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником Вантажного автомобіля до теперішнього часу є ТОВ "БРЕНД ЛІЗИНГ".
Отже, спір у даній справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що зобов'язання Лізингоодержувача в частині сплати лізингових платежів виконані ним в повному обсязі, втім до нього не перейшло право власності на Предмет лізингу, оскільки Лізингодавцем не було підписано Акт про перехід права власності на Предмет Лізингу.
При цьому, позивач зазначає, що відповідачем-1 було проігноровано вимогу про передання Вантажного автомобіля у власність та не було підписано Акт про перехід права власності.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Першочерговому з'ясуванню підлягають обставини щодо власника майна, послідовно від чого буде залежати вирішення спору щодо зняття арешту з цього майна за вимогою позивача.
Правовою підставою позову зазначається стаття 392 Цивільного кодексу України, за якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивач зазначає про набуття ним права власності на автомобіль на підставі Договору лізингу, а відповідач-1 позов в цій частині визнав. Однак, з урахуванням залученого до участі у справі в якості співвідповідача-2 ТОВ "Інвестбуд", вказану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Лізинг" судова колегія вважає суперечливою, оскільки таким визнанням порушуються інтереси ТОВ "Інвестбуд" як стягувача у виконавчому проваджені НОМЕР_7 із стягнення з ТОВ "Бренд Лізинг" коштів в межах якого накладено арешт на спірний автомобіль задля виконання відповідачем-1 рішення про стягнення коштів.
Застосування передбаченої ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України конструкції до спірних правовідносин, в яких відповідач-1 визнає позов є сумнівним, адже відсутня обов'язкова умова "якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою", що є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності.
ТОВ "Бренд Лізинг", визнаючи позов, вказує, що самостійно не може підписати акт через наявність арешту на майно.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого доказами права власності на майно та порушення (невизнання або оспорювання) зазначеного права іншою особою. Схожі висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №909/337/19.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. Схожі правові висновки викладені в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №359/5719/17.
Для набуття права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 Цивільного кодексу України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
Сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду постановою у справі №911/1278/20 від 05.04.2023 задовольнила касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" і ухвалила в цій справі нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" та Банку про визнання права власності на гусеничні екскаватори Caterpillar і зняття з них арешту, накладеного 30.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем.
Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що як положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності в конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі №278/3640/18, в якій, аналізуючи положення статті 334 Цивільного кодексу України та статті 34 Закону України від 30.06.1993 №3353-XII "Про дорожній рух", суд зазначив: "…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує". Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону №3353-XII викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 13.12.2018 у справі №910/11266/17, від 21.05.2019 у справі №912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі №905/1053/18.
Позивач стверджує про набуття ним права власності на транспортний засіб на підставі Договору лізингу.
Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Як вже було вище встановлено, 04.12.2017 ТОВ "Бренд Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" (Лізингоодержувач) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець зобов'язується набути у власність вантажний автомобіль марки RENAULT моделі KANGOO номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2014 року випуску (інші індивідуальні ознаки будуть визначені Сторонами в Акті приймання-передачі Предмета лізингу), далі за текстом - "Предмет лізингу", у ТОВ "АДРІЯ", код ЄДРПОУ 41133914, далі за текстом - "Продавець", відповідно до встановленої Лізингоодержувачем у замовленні (Додаток № 4) специфікації та передати Предмет лізингу в користування Лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі), визначену в Додатку № 2 до Договору, що підтверджується вказаним Договором.
Відповідно до Додатку № 2 до Договору вартість Предмету лізингу - 297 072, 00грн з ПДВ.
Сторони договору фінансового лізингу не заперечують той факт, що лізингоодержувач здійснив оплату усіх передбачених договором лізингових платежів.
Крім цього, в подальшому 01.10.2022 між ТОВ "БРЕНД ЛІЗИНГ" (Лізингодавець), ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" (Первісний Лізингоодержувач) і ТОВ "Трейд Полтава" (Новий Лізингоодержувач) укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до пунктів 1.1 і 1.2 якої Первісний Лізиногоодержувач передає, а Новий Лізингоодержувач приймає на себе права та обов'язки Лізингоодержувача за Договором. За цим Договором Новий Лізингоодержувач стає Лізингоодержувачем за Договором лізингу.
В той же день, 01.10.2022 ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" (Первісний Лізингоодержувач) та позивачем (Новий Лізингоодержувач) підписали Акт прийому-передачі транспортного засобу, за яким ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК" передало ТОВ "Трейд Полтава" Вантажний автомобіль відповідно до Договору та Додаткової угоди № 3 до Договору.
Тобто, автомобіль передано не від власника - лізингодавця (ТОВ "Бренд Лізинг"), а між лізингоодержувачами (ТОВ "ТЛА ІВАНО-ФРАНКІВСЬК " та ТОВ "Трейд Полтава").
Правовідносини лізингу у спірний період регулювалися Законом України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 (чинний до 13.06.2021) та Законом України "Про фінансовий лізинг" №1201-IX від 04.02.2021 (чинний після 13.06.2021).
Норма, яка регулює порядок переходу права власності від лізингоодержувача до лізингодавця в обох законах є подібною:
Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Законом України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997).
Чинний закон регулює цю процедуру у статті 7:
1. Порядок та умови набуття лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу.
2. Лізингоодержувач має право набути у власність об'єкт фінансового лізингу за умови належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.
Узагальнюючий висновок щодо порядку переходу права власності - після виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, якщо інше не передбачено договором лізингу.
Згідно з п. 16.2 Договору по закінченню строку лізингу або за згодою сторін закінчення строку лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не передбачено договором.
Датою переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача є дата підписання сторонами акта про перехід права власності. Акт про перехід права власності предмета лізингу підписується сторонами в день закінчення договору за умови сплати лізингоодержувачем лізингодавцю всіх платежів (в тому числі пені, штрафів, якщо будуть такі мати місце) відповідно до умов цього договору (п. 16.3 Договору).
У цьому випадку останній лізинговий платіж згідно з Додатком № 2 до Договору є викупною вартістю предмета лізингу.
Тобто сторонами Договору лізингу обумовлений перехід права власності не автоматично після сплати всіх платежів, а в момент підписання акту про перехід права власності.
Це висновується на підставі того, що право власності від лізингодавця до лізингоодержувача може перейти лише один раз, і сторони Договору визначили такий перехід не моментом оплати останнього платежу, а саме підписанням акту.
Як правило такі умови договору направлені як на уникнення нерозуміння (спору) між сторонами щодо повного розрахунку, так і направлені для однозначного розуміння органом, що здійснює наступну реєстрацію (облік) такого транспортного засобу.
Матеріали справи не містять доказів підписання такого акту про перехід права власності, що виключає твердження про перехід права власності об'єкту лізингу.
Чіткої та ствердної відповіді на питання щодо підстав не підписання такого акту після виконання всіх зобов'язань за договором сторонами не надано.
Ігнорування вимоги позивача про передання спірного вантажного автомобіля у власність та не підписання акту про перехід права власності, не свідчить про набуття позивачем права власності на автомобіль, проте свідчить про порушення лізингодавцем своїх договірних відносин та може бути підставою для стягнення збитків.
Суд вважає, що відмова у підписанні акту про перехід права власності на автомобіль, який згідно п. 16.3 Договору повинен засвідчувати перехід права власності, не пов'язана із відсутністю волі лізингодавця, адже ним підписано Додаткову угоду №3 від 01.10.2022 про заміну лізингоодержувача, тобто має місце не відсутність волевиявлення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 позов визнає в повному обсязі.
З огляду на викладене, можна дійти до висновку що, на думку лізингодавця (ТОВ "Бренд Лізинг"), саме він є власником транспортного засобу (адже якби право власності на авто перейшло раніше, то накладений арешт на майно лізингодавця не був би перешкодою для підписання акту). Це є ще одним підтвердженням розуміння лізингодавцем змісту п. 16.3 договору таким чином, що саме з моменту підписання акту про перехід права власності на автомобіль відбувається перехід права власності на авто.
Разом з тим, акт прийому-передачі транспортного засобу, який підписали 01.10.2022 лізингоодержувачі (ТОВ "ТЛА Івано-Франківськ" та ТОВ "Трейд Полтава") між собою, можна розцінити лише як акт про передачу права користування, яке належало первісному лізингоодержувачу та передане новому. До моменту набуття права власності на автомобіль первісний лізингоодержувач був позбавлений права його передавати у власність позивачу.
Доказів існування інших юридичних фактів, передбачених законодавством чи договором, або документів на підтвердження переходу права власності після укладення додаткової угоди №3 від 01.10.2022 матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Аналогічні висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.
Позивачем за таким позовом може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом, встановленим статтею 392 ЦК України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
У постанові від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Колегія суддів констатує, що сторони за викладених обставин мали змогу і могли на власний розсуд виконувати договір лізингу в частині переходу права власності на об'єкт лізингу.
Натомість, пред'явлення позову до відповідача-1 про визнання права власності свідчить про перекладення дискреційних повноважень сторін правочину фінансового лізингу на суд, що суперечить суті та принципам цивільного законодавства та вільного волевиявлення - свободі у вираженні своєї волі та укладанні договорів, а також на реалізації їхніх прав та інтересів.
Порушенням права є такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на момент подачі позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Полтава" не набуло право власності на автомобіль марки "RENAULT" моделі "KANGOO" номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , а відтак таке право не підлягає визнанню судом у судовому порядку.
Водночас, навіть за обставин визнання відповідачем-1 позову, з огляду на умови договору лізингу, позивач не довів оспорювання його прав відповідачем-1.
Разом з цим, за висновком апеляційного суду, право власності на об'єкт лізингу не може бути визнано за позивачем, оскільки вказане не відповідає умовам договору та положенням чинного законодавства України.
За викладених обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Трейд Полтава" про визнання права власності на транспортний засіб задоволенню не підлягають.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено ст. 59 Закону України ''Про виконавче провадження'', згідно якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування арешту та припинення розшуку транспортного засобу, тому у позові ТОВ "Трейд Полтава" до ТОВ "Інвестбуд", належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/13028/24 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового про відмову в позові.
Відповідно до ст.129 ГПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача-2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/13028/24 задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/13028/24 скасувати.
3. Прийняти нове рішення про відмову в позові.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ПОЛТАВА" (03194, м. Київ, бульв. Миколи Руденка, 14Д, оф 610, код ЄДРПОУ 43439316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд" (02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, 7/15, кв.104, код ЄДРПОУ 32705018) 8 980,92 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Матеріали справи № 910/13028/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.03.2026.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко