вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2026 р. Справа№ 910/6375/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників: відповідно до протоколу судового засідання від 25.02.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025
у справі №910/6375/25 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання вчинити дії
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання вчинити дії.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.03.2020 між сторонами укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору. На виконання договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № НОМЕР_2. Позивачем встановлено, що за час накопичення групової відправки № 36251601 станцією Рогатин Львівської залізниці нараховано збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 74 544,24 грн з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № НОМЕР_1 та переліком № 20230131. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно отримані гроші, а здійснене списання з особового рахунку позивача відбулося поза межами встановлених умов договору. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № НОМЕР_2 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 74 544,24 грн.
1.2. короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції
1.2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/6375/25 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.08.2025) позов задоволено повністю. Зобов'язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 74 544,24 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кошти в сумі 74 544,24 грн були безпідставно нараховані та сплачені відповідачем, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору на підставі п. 9 Правил, які при такому списанні не можуть бути застосовані.
1.2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд дійшов висновку, що в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 5 218,10 грн такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, та як наслідок - зазначив про відсутність підстав для відшкодування «гонорару успіху» за рахунок відповідача.
В іншій частині - 6 000,00 грн витрати позивача на правничу допомогу судом визнано обґрунтованими, доведеними та співмірними.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням та додатковим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» відмовити повністю. Скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 в частині стягнення 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» відмовити повністю або зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до співмірності із складністю справи. Провести новий розподіл судових витрат.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6375/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/6375/25.
Матеріали справи №910/6375/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі №910/6375/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 та призначено розгляд на 19.11.2025.
29.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
29.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
09.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» та клопотання представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, судове засідання по справі №910/6375/25 у режимі відеоконференції відбудеться 19.11.2025.
19.11.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 розгляд справи №910/6375/25 призначено в режимі відеоконференції на 11.12.2025.
11.12.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 розгляд справи №910/6375/25 призначено на 25.02.2026.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Відповідач вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; стороною позивача не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; а також Господарським судом міста Києва при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:
- не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду про те, що кошти в сумі 74544,24грн. були безпідставно нараховані та сплачені відповідачем, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору;
- безпідставними відповідач вважає посилання Позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договірний характер правовідносин виключає застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України;
- позовна вимога про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, тобто про відновлення становища, яке існувало до порушення не є належним способом захисту у кондикційних правовідносинах;
- судом безпідставно відхилено клопотання Відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
Також відповідач вважає необґрунтованим, прийнятим судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права додаткове рішення суду першої інстанції від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 в частині задоволення клопотання позивача - стягнення з відповідача 6000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
За доводами відповідача, у відзиві на позов, посилаючись на явну не співмірність заявлених витрат, відповідач просив суд при розподілі судових витрат відмовити у відшкодуванні за рахунок відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції або ж зменшити їх до 1000 грн.
Скаржник наполягає, що стягнені судом витрат на професійну правничу допомогу суперечать принципу співмірності з ціною позову, оскільки процесуальні документи сторони позивача є однотиповими з іншими аналогічними процесуальними документами, складеними адвокатом Накоп'юком Я.В. у справах про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення та додаткове рішення без змін.
Позивач посилається на сформованість та сталість позиції Верховного Суду в аналогічних спорах щодо нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів, зокрема, висловлену в постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі № 915/5/23, де зазначено, що збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів.
Позивач наполягає, що у період накопичення вагонів для групових відправок / маршрутного поїзда / контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини є предметом окремої належним чином сплаченої спеціальної послуги, а тому за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами Товариством виявлено безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 74 544,24 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групової відправки, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.
Щодо позовної давності позивач зазначає, що оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, і тому встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст.315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, натомість до позовних вимог у порядку приписів ст. 1212 ЦК України застосовується загальний трьохрічний строк позовної давності.
Щодо доводів відповідача стосовно оскаржуваного додаткового рішення суду в даній справі позивач вважає, що посилання скаржника на те, що понесені Товариством витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності, не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами - не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.
Відтак, позивач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу, які підтверджені належними та допустимими доказами, є реальними, розумними та співмірними, натомість Залізницею жодного доказу на спростування зазначеного не надано, а тому апеляційна скарга на додаткове рішення є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Також позивачем на виконання ст. 124 ГПК України повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 6 000,00 гривень.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 25.02.2026 з'явились представники учасників справи.
Представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.
Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (замовник, позивач) та Акціонерним товариством «Укрзалізниця» (перевізник, відповідач) був укладений договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі також - послуг) і проведення розрахунків за ці послуги.
Договір з урахуванням змін до нього оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (п. 1.6 договору).
06.10.2022 АТ «Укрзалізниця» було оприлюднено нову редакцію договору, яка введена в дію з 07.10.2022.
Згідно з п. 1.4 договору надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що перевізник зобов'язаний відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника / вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в Інформаційному повідомлені про укладення договору в порядку визначеному в п. 1.9. договору.
На виконання вказаних положень позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № НОМЕР_2.
Пунктом 2.3.4 договору передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», що вказано у такому зверненні замовника. В разі, оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
У пунктах 4.1, 4.2 договору вказано, що розрахунки за договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця». Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника.
Відповідно до п. 2.1.4 договору на замовника покладено обов'язок сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника.
Пункт 3.1 договору передбачає, що розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються відповідно до умов збірника тарифів.
За умовами пункту 3.4 договору замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).
Відповідно до п. 4.4 договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати:
- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;
- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;
- плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;
- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;
- неустойки, нарахованої, згідно з додатками до договору та відображеної в інформаційному повідомленні;
- пені.
Згідно з п. 4.5 договору щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
Пункт 7.3 договору визначає, що позовна давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.
Відповідно до пункту 14 договору невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема:
- додаток 1-1 «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами»;
- додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів» (далі - додаток 1-4).
Згідно з п. 1 додатку 1-4 на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до п. 2 додатку 1-4 станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Пункт 3 додатку 1-4 передбачає, що для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Відповідно до п. 4 додатку 1-4 в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
У пункті 5 додатку 1-4 вказано, що на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та / або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику (п. 6 додатку 1-4).
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та / або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку 1-4 ).
У пункті 8 додатку 1-4 вказано, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Пунктом 9 додатку 1-4 передбачено, що за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
9.1. плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення);
9.2. за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з збірником тарифів та правилами перевезення вантажів;
9.3. за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з збірником тарифів та правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору.
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 додатку 1-4).
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
3.2.1. щодо рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025
Як вбачається із залізничної накладної № 36251601, 19.11.2022 Акціонерним товариством «Українська залізниця» було здійснено на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» перевезення зерна кукурудзи насипом у 28 вагонах.
Як зазначає позивач, за час накопичення групової відправки № 36251601 станцією Рогатин Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 11 883,46 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 20110218 та Переліком № 20230131;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 74 544,24 грн з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № НОМЕР_1 та Переліком № 20230131;
- плату за користування вагонами у розмірі 176 062,80 грн з ПДВ, що підтверджується Відомістю № 20110034 та Переліком № 20230131.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з претензією № 23-П/2022 від 08.12.2022 про сплату заборгованості в сумі 263 975,93 грн, яка включає в себе нарахований збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 74 544,24 грн.
Позивач у відповідь листом № 3101/КВ-2 від 31.01.2023 повідомив, що збір за зберігання вантажу по накопичувальній картці № НОМЕР_1 перераховано в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 7013 від 30.01.2023 (знаходиться в матеріалах справи).
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при надані послуги накопичення вагонів для відправлення їх груповою відправкою, а тому кошти у розмірі 74 544,24 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
З наведених підстав позивач просить суд зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» № НОМЕР_2 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 74 544,24 грн.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
За статтею 62 Статуту порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (пункт 2.6 Правил розрахунків перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000).
Згідно з пункту 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Пункт 9 Правил застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Як було зазначено вище, укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком 1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку 1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда, а відтак процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
У свою чергу, зважаючи на умови п. 8 додатку 1-4 до договору, в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком.
Так, відповідно до п. 9 додатку 1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1 додатку 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2 додатку 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
Таким чином, з наведеного вбачається, що п. 9 додатку 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (п. п. 6 та 7 додатку 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Відтак, за правильним висновком суду першої інстанції, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
У постанові № 915/305/22 від 01.02.2024 Верховний Суд дійшов таких висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП «Нібулон». За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №915/5/23.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що кошти в сумі 74 544,24 грн були безпідставно нараховані та сплачені відповідачем, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору на підставі п. 9 Правил, які при такому списанні не можуть бути застосовані.
Підписання позивачем накопичувальної картки та здійснення оплати збору за зберігання вантажу не може позбавити його права на судовий захист при наявності порушеного права та не свідчить про суперечливу поведінку останнього.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Колегія суддів наголошує, що нарахування відповідачем позивачу грошових коштів у спірній сумі як збору за зберігання вантажу, відбулося у зв'язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
З урахуванням наведеного, зокрема враховуючи, що спірні кошти фактично були сплачені не на виконання умов договору, а тому такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, встановлені ст.ст. 134 та 136 Статуту, ч.ч. 1-4 ст. 315 Господарського кодексу України, п. 7.3 договору спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються.
Натомість, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності.
Окрім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За викладених обставин, кошти у розмірі 74 544,24 грн підлягають поверненню позивачеві.
Щодо доводів апелянта стосовно обрання позивачем неналежного способу захисту, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Згідно з п. 7.1 Договору усі спірні питання з виконання договору вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку.
Відповідно до п. 7.4 Договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
З огляду на те, що відповідачем безпідставно списана сума грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовна вимога про відображення (відновлення, збільшення) на особовому рахунку №2829531 коштів у розмірі 74 544,24 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню, як така, що відновить порушене право позивача у даній справі.
3.2.2. щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025
Від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій заявник просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 218,10 грн.
На виконання вимог ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивачем зазначено, що витрати на надання правової допомоги попередньо (орієнтовно) становлять 15 000,00 грн, докази на підтвердження яких будуть надані позивачем відповідно до положень ч. 8 ст. 129 господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів після ухвалення рішення по справі.
Судом встановлено, що заява позивача про розподіл судових витрат з доказами понесення витрат позивача на правничу допомогу подана до суду 14.08.2025, тобто в межах встановленого строку на її подання.
04.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси» (Об'єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 17-01 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору Клієнт доручає, а Об'єднання бере на себе зобов'язання всіма законними методами та способами надавати Клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з п. 1.2 договору з метою здійснення захисту Клієнта та представництва його інтересів, Об'єднання доручає здійснення усіх необхідних дій, пов'язаних з виконанням даного договору, адвокату Накоп'юку Ярославу Володимировичу (надалі - Адвокат).
На представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» за договором № 17-01 про надання правничої допомоги від 04.01.2021 Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси» адвокату Накоп'юк Я.В. видано ордер серії СА № 1067099 від 17.10.2023.
Представник позивача - Накоп'юк Ярослав Володимирович є адвокатом відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 001243 від 16.12.2019.
07.07.2021 між Клієнтом та Об'єднанням укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої договір викладено в новій редакції (далі - договір).
Згідно з п. 4.1 договору отримання вино вгороди Адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Відповідно до п. 4.3 договору вартість однієї години роботи Адвоката становить 1.000,00 грн.
Згідно з п. 4.7 договору сторони додатково домовилися про «гонорар успіху», якщо для клієнта прийнято позитивне рішення. Розмір «гонорар успіху» становить 7 % (сім відсотків) від цини позову. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишенням справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі.
Відповідно до п. 4.10 договору за результатами надання правової допомоги складається акт виконаних робіт (наданих послуг), який підлягає підписанню Клієнтом протягом трьох днів з моменту отримання. Акт вважається підписаним, а договір виконаним у повному обсязі у випадку якщо протягом вказаного строку Клієнт не заявить письмові вмотивовані заперечення.
21.05.2025 складено акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/532 від 21.05.2025, згідно з яким Об'єднанням надано, а Клієнтом прийнято (отримано) юридичні послуги (правову допомогу) у формі складання позовної заяви на які витрачено 5 годин, що становить 5.000,00 грн. Цим актом сторони підтвердили, що відповідно до договору роботу виконано (надано послуги) повністю, жодних претензій та зауважень щодо надання правової допомоги у сторін немає.
12.08.2025 складено акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/604 від 12.08.2025, згідно з яким Об'єднанням надано, а Клієнтом прийнято (отримано) юридичні послуги (правову допомогу) у формі вартість послуг склала 6 218,10 грн, зокрема:
- 1 000,00 грн - 1 година, витрачена на складання відповіді на відзив;
- 5 218,10 грн - «Гонорар успіху» у розмірі 7% від ціни позову.
Даним актом сторони підтвердили, що відповідно до договору про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 роботу виконано (надано послуги) повністю, жодних претензій та зауважень щодо надання правової допомоги у сторін немає.
Об'єднанням було виставлено Клієнту рахунок № 17-01/532 від 21.05.2025 на суму 5 000,00 грн та рахунок № 17-01/604 від 12.08.2025 на суму 6 218,10 грн, які були оплачені позивачем відповідно до платіжних інструкцій № 9353 від 21.05.2025 на суму 5 000,00 грн та № 9729 від 12.08.2025 на суму 6 218,10 грн.
Щодо розміру заявлених позивачем витрат колегія суддів зазначає наступне.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між Об'єднанням та Клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату Об'єднанню «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 5 218,10 грн такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування «гонорару успіху» за рахунок відповідача.
Водночас, за висновком судової колегії, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання та сплати правової допомоги позивачу на погоджену між Клієнтом та Об'єднанням суму в розмірі 6 000,00 грн, яку було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача як таку, що відповідає критеріям, визначеними ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Колегією суддів встановлено, що при вирішенні спору судом першої інстанції була надана належна оцінка доводам сторін та всебічно досліджено докази, як окремо, так і в їх сукупності, а тому доводи скаржника про неповне з'ясування судом обставин справи, суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення на підставі встановлених обставин справи з урахуванням актуальної та сформованої судової практики в аналогічних правовідносинах.
Колегія суддів наголошує, що списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 74 544,24 грн як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог, та відповідно спростовує доводи відповідача про те, що договірний характер правовідносин виключає застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, а з огляду на зміст п. 7.4 Договору відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього - є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Щодо доводів відповідача стосовно додаткового рішення суду колегія суддів зазначає наступне.
Скаржник стверджує, що у відзиві на позов, посилаючись на явну не співмірність заявлених витрат, відповідач просив суд при розподілі судових витрат відмовити у відшкодуванні за рахунок відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції або ж зменшити їх до 1000 грн.
Колегія суддів перевірила матеріали справи та встановила, що дійсно, позивач в позові зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на надання правової допомоги становить 15 000,00 грн, а у відзиві на позов відповідач наводив свої заперечення проти такого розрахунку.
Тобто у відзиві на позов відповідач наводив свої заперечення проти попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат позивача.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заяву про розподіл судових витрат позивачем подано 13.08.2025 через систему «Електронний суд», яку було зареєстровано судом 14.08.2025, та яку відповідно до квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с. 141) було доставлено до електронного кабінету відповідача 13.08.2025 о 18:35.
Як вбачається з даних ДСС (КП «Діловодство спеціалізованого суду»), додаткове рішення від 20.08.2025 прийнято, підписано та направлено до ЄДРСР о 14:05, у той час як о 16:12, тобто після прийняття такого рішення, було зареєстровано заперечення відповідача на клопотання про розподіл судових витрат, відповідно такі заперечення під час прийняття додаткового рішення судом першої інстанції не могли бути оцінені з огляду на їх відсутність в матеріалах справи на момент прийняття додаткового рішення.
Разом з цим, в апеляційній скарзі скаржник наполягає, що стягнені судом витрат на професійну правничу допомогу суперечать принципу співмірності з ціною позову, оскільки процесуальні документи сторони позивача є однотиповими з іншими аналогічними процесуальними документами, складеними адвокатом Накоп'юком Я.В. у справах про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Колегія суддів вважає, що будь-яких доказів або підтверджених документально обґрунтувань чи розрахунків, які б свідчили про неналежність чи ненадання позивачу передбачених договором послуг адвоката, які були присуджені до стягнення судом першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі не навів, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності витрат ТОВ «Грейнсвард» на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 6 000,00 грн.
Водночас, посилання скаржника на те, що процесуальні документи сторони позивача є однотиповими з іншими аналогічними процесуальними документами, складеними адвокатом Накоп'юком Я.В. у справах про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми - сприймаються судом апеляційної інстанції критично як такі, що не можуть свідчить про неспівмірність таких витрат, оскільки адвокатом здійснювались дії щодо надання правової допомоги у даній конкретній справі, зокрема щодо складення позовної заяви та відповіді на відзив, що підтверджується матеріалами справи.
Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано та досліджено в мотивувальній частині цієї постанови, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Також судова колегія погоджується з розподілом судових витрат позивача на правничу допомогу, а саме - із задоволенням таких витрат частково.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Згідно з підпунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Через недотримання норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за змістом частини 5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту пункту 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з цим, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення та додаткове рішення суду прийняті у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/6375/25 підлягають залишенню без змін.
Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 задоволенню не підлягає.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 910/6375/25 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/6375/25 залишити без змін.
4. Матеріали справи № 910/6375/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 02.03.2026.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.П. Коробенко
А.І. Тищенко