Єдиний унікальний номер 727/15420/25
Номер провадження 2/725/4479/25
26.02.2026 року м. Чернівці
Чернівецький районний суд м. Чернівців в складі:
головуючої судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2026 року позивач через свого представника у системі «Електронний суд» звернувся до суду вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на наступні обставини.
Так, 28.02.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 28.02.2025-100000753 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 4500 грн. строком на 217 днів. Позичальником під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію та підписано договір за допомогою одноразового електронного ідентифікатора.
Умовами договору було передбачено наступне: строк на який надається кредит - 217 днів, дата повернення - 02.10.2025 року, пролонгація не передбачена, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Також, умовами договору було передбачено сплату неустойки, а також комісії.
Відповідно до вказаного договору та квитанції про перерахунок коштів позивачем надано позичальнику кредит у визначеному розмірі. В свою чергу відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 14940 грн., з яких тіло кредиту - 4500 грн., проценти - 6975 грн., комісія - 405 грн., додаткова комісія - 810 грн., неустойка - 2250 грн.
На підставі вище викладеного, посилаючись на умови договору та норми матеріального права, просив стягнути з відповідача на користь позивача вище вказану заборгованість та судові витрати.
На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому відповідач підтвердив укладення між ним та позивачем кредитного договору, натомість зазначив, що сам факт підписання договору не свідчить про реальне усвідомлення ним всіх економічних наслідків застосування процентної ставки та додаткових платежів, передбачених договором. Вважає, нараховані позивачем проценти у розмірі 6 975 грн є надмірно високими та непропорційними сумі основного боргу в розмірі 4500 грн, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, а тому просив зменшити розмір процентів. Також, просив зменшити неустойку, розмір якої вважає надмірним та таким, що не відповідає наслідкам порушення зобов'язання. Таким чином, визнає основну суму боргу 4500 грн, однак не погодився із заявленими до стягнення процентами, комісіями та неустойкою у частині їх розміру та порядку нарахування.
У відповіді на відзив представник позивача звертав увагу на те, що умови договору в частині встановленої відсоткової ставки відповідають положенням Закону України “Про споживче кредитування». Вказував на те, що відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 4307,97 грн. від 11.04.2025 року, на суму 4310 грн. від 25.04.2025 року при цьому, під час формування довідки про заборгованість та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості. Зазначав, що комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу, адже ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, а тому плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою та не суперечить вимогам закону. Звертав увагу на те, що своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
В судове засідання сторони не з'явились, звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Так, судом встановлено, що 28.02.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 28.02.2025-100000753 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів в сумі 4500 грн. на платіжну картку відповідача 4441-11XX-XXXX-4753 строком на 217 днів зі сплатою відсотків у розмірі визначеному умовами договору.
Вказаний договір був укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
До матеріалів справи долучено довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» № 256-2411 від 24.11.2025 року на підтвердження факту перерахунку кредитних коштів за вище вказаним договором (а/с 17).
У відповідності до вимог ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, між позивачем та відповідачем виникли кредитно-договірні відносини.
Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що відповідач зобов'язувався у встановлені строки повернути суму кредиту та сплатити проценти за його користування відповідно до встановленого договором розміру.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», заборгованість складає 14940 грн., з яких тіло кредиту - 4500 грн., проценти - 6975 грн., комісія - 405 грн., додаткова комісія - 810 грн., неустойка - 2250 грн. (а/с 18).
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов'язку за договором кредиту з повернення кредиту в сумі 4500 грн, сплати відсотків, комісії та неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За умовами укладеного між сторонами кредитного договору, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому відсутні підстави для зменшення розміру відсотків.
Правильність здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов'язння з повернення кредиту в сумі 4500 грн, сплати процентів в сумі 6975 грн., а також комісії і неустойки не спростована.
Щодо включення до складу платежів по кредиту комісії, пов'язаної з наданням кредиту, суд вважає за необхідне зазначити.
Згідно із п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Виходячи з системного аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в сукупності із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Отже, нарахування комісії у розмірі по 405 грн. згідно п. 8 та п.9 укладеного між сторонами договору та її стягнення кредитором у складі загальної суми заборгованості не суперечить закону.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Положеннями статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання
Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Враховуючи наведені позиції, а також те, що зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, суд пиходить до висновку, що відповідачем не доведено наявності вагомих та виняткових обставин для зменшення розміру неустойки, адже останній при укладенні договору був ознайомлений з його змістом та обізнаний з наслідками невиконання зообвязання у вигляді нарахування неустойки за кожен день невиконання чи неналежного виконання зобовязання, натомість допустив винекнення заборгованості та при цьому не довів наявності у нього поважних причин через які не міг своєчасно виконати боргове зобовязання, а сам по собі факт не визнання розміру нарахованої неустойки не може бути підставою для її зменшення.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вище вказана заборгованість.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягнення понесенні останнім судові витрати, оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, та матеріали справи не містять доказів наявності підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за Кредитним договором № 28.02.2025-100000753 від 28.02.2025 року у розмірі 14940 грн. (сорок тис. сімсот дев'ятнадцять грн. 02 коп.), а також судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Федіна А. В.