Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/5924/25
Номер провадження 2/299/2180/25
03.03.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Молнар Тетяна Іванівна до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовні вимоги мотивовано тим, сторони уклали шлюб 25.09.2021 року, який зареєстровано у виконавчому комітеті Пийтерфолвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за актовим записом №27.
Від цього шлюбу у сторін народилася одна дитина - син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне подружнє життя з відповідачем не склалося через різні характери та погляди на сімейне життя, непорозуміння та поведінку відповідача, сімейні відносини не підтримують. Позивач остаточно визначилась та бажає розірвати шлюб. Спору про місце проживання дитини та поділ спільно нажитого майна у них не має.
Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд вирішити питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. Відповідач є здоровий та працездатний, інших утримувачів немає, У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 5500 гривень щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, іі представник - адвокат Молнар Т.І. до суду подала заяву в якій просить розгляд справи провести без її участі, позовні вимоги підтримує.
Заперечуючи позов відповідач ОСОБА_2 , подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково на суму 3000 гривень
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, причини неявки не повідомив.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89 ЦПК України).
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
В судовому засіданні встановлено, що сторони 25.09.2021 року уклади шлюб, який зареєстровано у виконавчому комітеті Пийтерфолвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, за актовим записом №27.
Від цього шлюбу у сторін народилася одна дитина - син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Одруження виявилось невдалим, причиною розпаду шлюбу виявилося те, що у сторін різні характери та погляди на життя, відсутнє порозуміння та повага, міцної сім'ї сторони не створили, шлюб існує тільки формально. Спору про майно, що є спільною власністю сторін та місце проживання дітей на даний час немає.
Відповідно до вимог ст.51 Конституції України та ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).
Відповідно до вимог ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.
З'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги наявність у сторін неповнолітньої дитини та обставини життя подружжя, з врахуванням того, що сторони шлюбним життям не живуть, що шлюб існує тільки формально, та враховуючи, що подальше збереження шлюбу між сторонами є недоцільним, оскільки у період з часу звернення позивачки до суду та розгляду справи у суді наміри позивачки розірвати шлюб не змінилися, суд встановив справжнє прагнення позивачки до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що розірвання шлюбу не суперечить інтересам сторін і їх неповнолітніх дітей, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв'язку із чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Із позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Як вбачається із змісту ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (далі - СК України).
Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За положеннями ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною другою статті 182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
В судовому засіданні з досліджених матеріалів справи встановлено, що місцем проживання дитини є місце проживання позивачки ОСОБА_1 .
Судом встановлено, та не оспорюється учасниками справи, що на час розгляду справи в суді дитина проживає з матір'ю.
Вирішуючи даний спір згідно із встановленими обставинами справи та відповідними їм правовідносинами, суд виходить з такого.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», (відомості Верховної Ради 2017, № 25, ст.291), а саме: ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також суд враховує, ту обставину, що обов'язок по утриманню дитини лягає на плечі обох батьків, які відповідно до ст.180 СК зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, які будуть стягуватися з відповідача як аліменти на спільну дитину сторін, суд приймає до уваги встановлені у справі обставини, керуючись принципами законності, справедливості та розумності, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
В даному випадку суд приходить до такого висновку, з врахуванням того що розмір допомоги яку відповідач повинен надавати позивачці на утримання спільної дитини, повинен забезпечувати належний рівень їх життя, а саме: необхідного харчування, навчання, медичного догляду, лікування, тощо.
Інших обставин, які мали б істотне значення для визначення розміру аліментів на утримання дітей судом не встановлено. Про них не зазначили і сторони в справі.
Приймаючи таке рішення суд виходив із встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину певного віку та того, що батьки в рівній мірі повинні забезпечувати необхідні умови для існування дитини.
Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як половини відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв'язаний з огляду на фактичні обставини справи, динаміку дійсних витрат тощо.
Тому, з урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання та утримання дітей, матеріальне становище позивачки відповідача та стан їх здоров'я, виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, суд вважає, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі по 4000 гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Таке грошове утримання з боку відповідача, узгоджуватиметься з вимогами закону, відповідатиме інтересам дитини і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.
Окрім того, судом приймається до уваги, що відповідач інших утриманців, крім спільної дитини сторін, не має.
Доказів того, що відповідач є непрацездатним, чи у нього наявні інші обставини, що унеможливлюють його працевлаштування, суду не наведено.
Слід враховувати також, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин, законодавства тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатила 1211, 20 грн. судового збору, а відтак, з урахуванням вищенаведеного понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак із відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд зобов'язаний допустити негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. При цьому судом враховано вимоги ч. 1 ст. 191 СК України, згідно якої аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110-112, 141, 180 183, 191 СК України, ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 133, 141, 210, 259, 263-265, 273, 430, п.15.5 п.15 ч.1 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Шлюб, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Виконавчим комітетом Пийтерфолвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, Актовий запис № 59 - р о з і р в а т и.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень щомісяця, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дати звернення до суду - 27.11.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 в дохід держави 1211, 20 гривень судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_2 - 1211,20 гривень сплаченого нею судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийЛеньо В. В.