Справа №521/2076/26
Провадження №2-а/521/76/26
26 лютого 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Тополевої Ю.В.,
за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просив суд скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за № R271495 від 09.01.2026 року, якою його притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позов обґрунтований наступними обставинами.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за № R271495 від 09.01.2026 року, ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач не згідний з даною постановою, вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а оскаржувана постанова винесена з порушеннями норм матеріального та процесуального права, з неповними з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, є протиправною та підлягає скасуванню. Обґрунтовуючи свої доводи позивач вказує, що він не був присутнім при винесенні постанови оскільки про дату, час та місце розгляду справи його повідомлено не було. Вказує, що 08.01.2026 року ним було подано письмове звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непогодження з протоколом № 2325 від 25.12.2025 року та вимогою його скасування. Попри це, відповідач постановив 09.01.2026 року постанову без забезпечення його права на участь у розгляді справи, надавши відповідь на вищезазначене звернення 13.01.2026 року. Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.01.2026 року позивачу було запропоновано особисто прибути до РТЦК, з метою перевірки відомостей щодо порушення правил військового обліку, на що позивач, 10.02.2026 року прибув у ІНФОРМАЦІЯ_3 де йому одразу вручили оскаржувану, винесену 09.01.2026 року. Крім того, позивач стверджує, що на момент складання протоколу та винесення постанови він був знятий з військового обліку та виключений із запасу у зв'язку з досягненням граничного віку перебування у запасі. Таким чином позивач вважає, що він не є суб'єктом відповідальності за порушення правил військового обліку.
24 лютого 2026 року представником відповідача було подано відзив із запереченнями щодо позову. Обґрунтовуючи свої доводи представник ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначив, що згідно з даними Оберігу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стояв на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 22.02.2008 по 25.12.2025 року. У зв'язку із не проходженням позивачем (відмовою проходження) ВЛК 09.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 направлено електронне подання до поліції про розшук та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.12.2025 року позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де його взято на військовий облік. 25.12.2025 року оператор мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_7 солдат ОСОБА_2 , керуючись статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення склав протокол про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 . Суть адміністративного правопорушення: 25.12.2025 р. о 09:56 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено, що громадянин ОСОБА_1 допустив порушення вимог п. 2 розділу II Закону України № 3621-ІХ від 21.03.2024 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме непроходження повторного медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби в термін до 05.06.2025 року. Відмітив, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Таким чином, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі, позивача автоматично поновлено, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних. Відтак, позивач повинен був самостійно прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 та пройти ВЛК до 05.06.2025, що ним зроблено не було. Також звернув увагу, що позивач звернувся із заявою та отримав відстрочку від призиву на військову службу, що є додатковим підтвердженням його статусу військовозобов'язаного. Таким чином, 09.01.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 було складено постанову за № R271495, якою позивача притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
25 лютого 2025 року позивачем було надано відповідь на відзив. Зазначив, що на дату складання постанови у нього був відсутній статус військовозобов'язаного, а індивідуальне рішення про його поновлення на облік - відсутнє. Зазначив, що відповідачем не надано доказів вручення йому повістки, доказів повідомлення про обов'язок проходження ВЛК та доказів про відмову від проходження ВЛК.
Сторони та їх представники у відкрите судове засідання не з'явились.
ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив, заперечень щодо розгляду справи у його відсутність не подавав.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив, заперечень щодо розгляду справи у його відсутність не подавав.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з даними облікової картки * НОМЕР_1 * ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стояв на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 22.02.2008 року по 25.12.2025 року (а.с. 37).
Встановлено, що у зв'язку із не проходженням ОСОБА_1 (відмовою проходження) ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 направлено електронне подання до поліції про розшук та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 38).
25.12.2025 року ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де його взято на військовий облік. Вказані обставини підтверджуються даними облікової картки.
25.12.2025 року оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_7 солдатом ОСОБА_2 відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення (а.с. 4-5).
Відповідно до даного протоку вбачається, що 25.12.2025 р. о 09:56 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено, що громадянин ОСОБА_1 допустив порушення вимог п. 2 розділу II Закону України № 3621-ІХ від 21.03.2024 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме непроходження повторного медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби в термін до 05.06.2025 року.
У поясненнях щодо змісту протоколу позивач вказав, що він не отримував за адресою проживання повістку. Наразі, він був знятий з військового обліку в зв'язку досягненням граничного віку перебування на військовому обліку і є не військовозобов'язаним.
09.01.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 було складено постану за № R271495, якою установлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу II ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене 3 ч. Ст. 210-1 КУпАП та накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000.00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ст.1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно ст. 33 Закону №2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень статті 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до положень п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного;
для резервістів - військовий квиток.
Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), було визначено, що військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Запас військовозобов'язаних згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов'язаних. Військовозобов'язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Так, згідно копії військово-облікового документу позивача вбачається, що 10.01.2014 року рядового ОСОБА_1 було знято з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного строку перебування у запасі (а.с. 13).
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.
В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Судом встановлено, що станом на 12.04.2013 року (досягнення позивачем сорокарічного віку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого ч. 2, ч. 4 ст. 28 Закону №2232 (в редакції станом на 12.04.2013 року), не існувало.
Натомість, спірні правовідносини щодо виключення його з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виникли саме у грудні 2025 року. Відтак, застосуванню для врегулювання спірних правовідносин підлягають норми закону, чинні станом на вказаний час.
Відтак, є безпідставними доводи позивача про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232 зі змінами, які внесено Законом №1604-VII.
Відповідно до приписів ст. 28 Закону №2232, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов'язаним.
Таким чином, доводи позивача про протиправність дій щодо взяття його на військовий облік є безпідставними.
Суд також погоджується з доводами представника відповідача, що позивач звернувся із заявою та отримав відстрочку від призиву на військову службу, що є додатковим підтвердженням його статусу військовозобов'язаного.
Щодо обов'язку проходження ВЛК суд зазначає наступне.
Згідно абз. 3 п. 1.1. «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Згідно абз. 3 ст. 69 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 16 травня 2024 р. № 560 у разі проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Таким чином, у позивача, у зв'язку із наявністю статусу військовозобов'язаного виник безумовний обов'язок щодо проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби до 05 червня 2025 року, що останнім зроблено не було.
Суд не приймає доводи позивача про те, що він не отримував повістки на проходження ВЛК, оскільки останній був зобов'язаний самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Щодо доводів позивача про неповідомлення про розгляд справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
Статтею 268 КУпАП передбачено, щ о особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був безпосередньо присутнім у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 25.12.2025 р. о 09:56 год. при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Останній скористався своїм правом та надав поясненнях щодо змісту протоколу. Другий примірник протоколу отримав, що підтверджується особистим підписом позивача.
Крім того, у протоколі ОСОБА_1 було повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15:00 год. 08.01.2026 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 кабінет №1. У відповідній графі протоколу міститься підпис та ПІБ позивача про ознайомлення з вищевказаною датою.
Статтею 283 КУпАП передбачено, щ о розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Встановлено, що клопотання про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило. За таких обставин, справу було розглянуто за відсутності позивача, оскільки останній був обізнаний про місце і час розгляду справи, що відповідає приписам ст. 268 КУпАП.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідно зазначити, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог правил військового обліку, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція щодо неточностей відомостей в постанові про притягнення особи до адміністративного правопорушення, висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1214/17 та у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 459/1801/17.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем порушення правил військового обліку в особливий період, доводи сторони позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення, суд прийшов до висновку про доведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 2, 5 - 9, 72 - 77, 90, 210, 243-246, 250, 251, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.В. Тополева