03 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/4708/25
Провадження № 22-ц/4815/382/26
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір Н.В.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено
13 листопада 2025 року в м. Рівне
Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаховського Володимира Олександровича на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів у зв'язку із продовженням навчання в розмірі всіх доходів щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення позивачем двадцяти трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи вимоги, зазначалося про те, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі частки доходу щомісячно з 19 березня 2024 року до 30 червня 2025 року, оскільки в цей період він здобував освіту на платній основі та не отримував матеріальної допомоги від батька.
Однак позивач продовжив здобувати освіту на другому курсі денної форми в приватному закладі "Університет економіки і підприємництва" за спеціальністю "Інженерія програмного забезпечення". Термін навчання склав з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2028 року. Загальна вартість навчання за весь термін становитиме 114 000 гривень, з яких вартість за 2025/2026 навчальний рік - 34 000 гривень із передбаченим збільшенням у наступні роки на рівень інфляції. Жодних пільг з оплати для позивача не було передбачено. Оскільки після 30 червня 2025 року відповідач перестав надавати матеріальну допомогу, позивач знову потребував стягнення коштів на своє утримання у зв'язку з продовженням навчання.
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі частини всіх доходів щомісячно, починаючи з 16 вересня 2025 року і до закінчення навчання, але не пізніше 20 жовтня 2027 року.
Рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Приходячи до такого висновку, суд з'ясував, що позивач досяг повноліття і стаціонарно навчається, а це позбавляє його можливості стабільно заробляти грошові кошти в необхідному розмірі. Тому він потребує матеріальної допомоги для забезпечення елементарних фізичних потреб у повноцінному харчуванні, лікуванні, оздоровленні, відпочинку, проїздом до місця навчання, придбанні необхідної для навчання літератури та приладдя та для забезпечення культурного розвитку особистості. Саме ці витрати позивач самостійно в повному обсязі понести не може, а відповідач може виконувати обов'язок з утримання своєї дитини, адже суд не встановив наявності обставин, які б перешкоджали у виконанні його батьківських обов'язків щодо його повнолітнього сина.
Разом з тим оскільки при зверненні до суду з позовом позивач не надав суду достатніх та обґрунтованих доказів щодо необхідності покладення на відповідача обов'язку зі сплати аліментів у розмірі частини його доходу, тому визначено розмір аліментів виходячи з принципу справедливості та розумності, однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей та з урахуванням потреб дитини.
На рішення суду представником позивача - адвокатом Шаховським В.О. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про неврахування судом першої інстанції реальних потреб позивача. Так, навчання в приватному закладі є платним і за поточний рік підлягало сплаті 34 000 гривень із загальної суми в 114 000 гривень. Стипендії чи пільг ОСОБА_1 не має. Натомість відповідач проходить військову службу, перебуває на повному державному забезпеченні та не має інших утриманців. Тим паче, попереднім рішенням про стягнення аліментів за навчання в коледжі відповідач вже сплачував аліменти саме в розмірі частки доходу. Отже, стягнення частини доходу є несправедливим і недостатнім для забезпечення життєдіяльності та оплати навчання.
З наведених спонукань просив рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір аліментів, що підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з частини всіх доходів щомісячно до частини всіх доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, визначеного законодавством, починаючи з 16 вересня 2025 року і до закінчення навчання, але не пізніше 20 жовтня 2027 року.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча про це було роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених ст.ст. 198, 199 СК України, - і своїх повнолітніх дочку, сина.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (ст.200 СК України).
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.182 СК України).
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1)досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2)продовження ними навчання; 3)існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4)наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, звертаючись до суду з позовом, особа має довести наявність вказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
Як з'ясовано судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином відповідача, навчається на другому курсі денної форми навчання в Університеті економіки і підприємництва в м. Хмельницький на платній основі.
Згідно з договором про навчання в Університеті економіки і підприємництва №3960 від 01 вересня 2025 року оплата за навчання складала 34 000 гривень за 2025/2026 навчальний рік.
Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 серпня 2024 року з ОСОБА_2 стягувалися аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, визначеного законодавством України, починаючи з дня звернення з позовом до суду - 19 березня 2024 року і до закінчення ним навчання, тобто до 30 червня 2025 року.
У відзиві на позов представник відповідача вказувала, що відповідач добровільно надавав грошові кошти на утримання сина. Крім того, станом на червень 2024 року ОСОБА_2 призваний на військову службу в Збройні Сили України і брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку з російською військовою агресією проти України, а тому позивач як син учасника бойових дій мав право на отримання цільової підтримки для здобуття професійно-технічної, фахової передвищої та вищої освіти.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти в частині від заробітку (доходу) на його утримання у зв'язку із продовженням навчання.
Цей розмір аліментів відповідає матеріалам справи і його визначено всупереч доводам апеляційної скарги з урахуванням принципів диспозитивності та пропорційності.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Звертаючись із позовом, позивач надав виключно договір про навчання за рівнем освіти "бакалавр", за яким вартість навчання становила 34 000 гривень за один рік та 114 000 гривень за весь період, а також попереднє рішення суду про те, що на його користь уже стягувалися аліменти в розмірі за навчання в коледжі.
Між тим, попереднє рішення суду не підлягало безумовному врахуванню при розгляді справи про продовження навчання в університеті. Ці справи не були похідними і суд першої інстанції не мав використовувати попереднє рішення як формальний засіб автоматичного продовження стягнення аліментів у розмірі .
Також, на думку колегії суддів, незважаючи на встановлений процесуальним законодавством обов'язок відповідача спростувати можливість надавати таку матеріальну допомогу, позивач мав довести рівність виконання батьківського обов'язку іншим з батьків (матір'ю), а саме підтвердити її участь у наданні коштів, пов'язаних із забезпеченням навчання.
Поготів, апеляційний суд зважав на те, що на його вирішення було поставлено питання не щодо самого факту можливості відповідача надавати утримання на продовження навчання сина, а виключно щодо розміру такого утримання
З метою доведення розміру стягуваних аліментів у справі позивач міг надати, зокрема, розрахунок за виконавчим провадженням про стягнення аліментів за попереднім судовим рішенням, де відобразився б рівень доходу платника та розмір отриманого утримання в еквіваленті до грошової суми, проте цього не зробив.
Водночас було встановлено, що відповідач є військовослужбовцем. В умовах воєнного стану з огляду на специфіку отримання грошового забезпечення військовослужбовцями стягнення аліментів у заявленому розмірі частини усіх доходів спонукало до обґрунтованих припущень, що такі суми призвели б до збагачення отримувача і були б непропорційними до виконання обов'язку з утримання другим із батьків.
Отже, хоча й державою задля посилення захисту права дитини покладено тягар доказування неспроможності надавати матеріальну допомогу на платника аліментів, позивач мав належними та достовірними доказами обґрунтувати співмірність заявлених вимог щодо розміру частки.
Проте з огляду на встановлені обставини визначений судом першої інстанції розмір аліментів () був обґрунтованим і пропорційним, а тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаховського Володимира Олександровича залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук