Справа № 554/9764/22 Номер провадження 22-ц/814/1076/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
02 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 жовтня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата виготовлення повного текста судового - 08 жовтня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання права на додаткову відпустку, зобов?язання виплатити грошову компенсацію, відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням заяв про зміну предмету позову просив ухвалити рішення, яким
визнати за позивачем право на отримання додаткової відпустку за особливі умови праці в період з 06 листопада 2001 року по 05 вересня 2022 року включно,
зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» виплатити позивачу грошову компенсацію за 84 дні невикористаної додаткової відпустки за особливі умови праці в період з 06 листопада 2001 року по 20 вересня 2023 року;
стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача 30 000 грн моральної шкоди і 17 553,75 грн витрат на правову допомогу.
Заявлені вимоги обгрунтовані такими обставинами і доводами.
Позивач працював АТ КБ «ПриватБанк» з 06 листопада 2001 року, остання посада - керівник відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк».
Під час роботи позивач щоденно користувався у роботі електронно-обчислювальними машинами (комп'ютерами) понад чотири години у день і за період з листопада 2001 року по серпень 2022 року набув право на отримання додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю 84 календарні дні, з розрахунку: 21 рік праці по 4 дні відпустки. Листом від 29.08.2022 № 20.1.0.0.0/7-220728/12093 відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні відпустки за особливий характер праці з посиланням на те, що трудовим договором такий вид відпустки не передбачений і відповідно до посадової інструкції більша частина робочого часу не потребувала роботи за комп'ютером.
Порушення трудового законодавства з боку відповідача призвело до моральних страждань, приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації, адже позивач був та є позбавлений свого права на отримання достойного рівня життя та утримання родини. Крім того, позивач є членом багатодітної родини, має тривалий безперервний стаж роботи у відповідача, має інвалідність 3-ї групи і йому протипоказане значне психоемоційне напруження. Розмір моральної шкоди позивачем оцінено у 30 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги в частині визнання за позивачем права на отримання додаткової відпустки за особливі умови праці в період з 06 листопада 2001 року по 09 серпня 2021 року включно та зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» виплатити позивачу грошову компенсацію за 84 дні невикористаної додаткової відпустки за особливі умови праці в період з 06 листопада 2001 року по 09 серпня 2021 року, стягнення 30 000,00 гривень моральної шкоди та 17 553,75 гривень витрат на оплату послуг адвоката.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на наказ Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від №65 26.03.2010, яким затверджені Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, стверджується, що персональні комп'ютери, які позивач використовував протягом роботи у відповідача, належать до категорії електронно-обчислювальних машин, отже робота осіб, які працюють на електронно-обчислювальних машинах та обчислювальних машинах, пов'язана з підвищеним зоровим і нервово-емоційним напруженням, тому таку роботу віднесено до роботи з особливим характером праці.
Вирішуючи спір, суд не врахував істотні обставини, а саме те, що згідно посадової інструкції позивача, затвердженої наказом від 03.04.2018р. № PR/18-2018-6689457, останній повинен був використовувати у своїй повсякденній праці електронно-обчислювальні прилади, для чого йому для виконання своїх повноважень з боку КБ «Приватбанк» в період з 06 листопада 2001р. по 09 серпня 2021р. надано під звіт товарно-матеріальні цінності, необхідні для виконання його трудових обов'язків, у тому числі монітор, системний комп'ютерний блок, сканер та іншу оргтехніку; позивач в обов'язковому порядку щоденно повинен був і користувався загальними програмними комплексами, такими, як «Промінь», «Прометей», «Путівник», «Електронна система контролю», «Інтелектуальний фонд», «Гаряча лінія: Шахрайство», «Моя зарплата», «ХелпДеск», «ПриватДок», «ПриваПерсонал», «Skype», крім вказаних програмних комплексів позивач щоденно у своїй роботі використовував спеціалізований модуль ПК «Промінь» - «Система обліку судових справ».
Суд не дав належної оцінки витребуваним доказам, а також показанням свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які підтвердили, що за умовами праці у відповідача позивач витрачав на використання електронно-обчислювальних машин у свої діяльності від 4 (чотирьох) годин і до 8-10 годин в залежності від навантаження.
Наголошується, що відсутність у трудовому договорі положень про додаткові щорічні відпустки за особливий характер праці, умов їх надання та тривалості, не є підставою для відмови в наданні такої відпустки за умови доведеності факту виконання такої роботи.
Звертається увага на роз?яснення, викладені у листі Міністерства соціальної політики України від 11.08.2014р. № 348/13/116- 14, за якими щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, зокрема, відпустка за роботу з комп'ютером, мають надаватися обов'язково, навіть якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не передбачено гарантії щодо встановлення працівникам цих відпусток.
Стверджується про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо часткового перетинання позовних вимог у цій справі із вимогами, заявленими у справі № 554/10617/21, з огляду на предмет спору в обох справах.
Крім того, часткове перетинання позовних вимог в разі їх наявності не є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову за Цивільним процесуальним кодексом України.
Суд не врахував особливість трудових спорів, у яких безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт, та який у межах цього спору не спростував обставини порушення прав позивача в частині надання щорічної додаткової відпустки за особливі умови праці.
Підкреслюється, що за змістом трудового законодавства щорічна додаткова відпустка за особливі умови праці є державною гарантією, отже у разі наявності підстав, працівнику має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічних відпусток без обмеження строків.
У відзиві ОСОБА_4 , представниця АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертається увага, що суд першої інстанції обгрунтовано визнав недоведеною таку істотну обставину для правильного вирішення цього спору як робота позивача з комп?ютером більше половини робочого часу щоденно з огляду на нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини і посадові обов?язки позивача згідно його посадової інструкції, у тому числі і в основному постанови КМУ № 1290 від 17 листопада 1997 року із змінами від 16 грудня 2004 року, а також Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 24 від 16 лютого 1998 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що за посадовою інструкцією позивач безумовно користувався не менше половини робочого часу комп?ютером для виконання своїх службових обов?язків спростовуються змістом підписаної позивачем посадової інструкції, яка є матеріалах справи, а сам факт використання працівником комп?ютерної техніки у своїй роботі автоматично не дає йому права на додаткову відпустку за особливий характер праці.
У відзиві викладені доводи і факти на спростування тверджень позивача про щоденне і обов?язкове користування програмними комплексами, які функціонують у банку.
Стосовно показань свідків, допитаних у суді першої інстанції, підкреслюється, що вказані особи згідно своїх посадових обов?язків не мали повноважень щодо обліку використання робочого часу позивачем, не перебували у підпорядкуванні між собою, не мали суміжних трудових функцій.
Окремо наголошується, що позивачем заявлено про право на максимальну тривалість додаткової відпустки, тоді як за змістом додатку № 58 до постанови КМУ №1290 від 17 листопада 1997 року право на максимальну тривалість такої відпустки мають працівники, які 90-100% свого робочого часу працюють з комп?ютером. Окрім того, між сторонами трудового договору тривалість відпустки не була погоджена.
У відзиві викладені заперечення стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність тотожності вимог, заявлених у цій справі, та вимог, заявлених у справі № 554/10617/21, зокрема, звертається увага, що у цій справі та у справі № 554/10617/21 обгрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди і розмір відшкодування є ідентичними.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на різних посадах в АТ КБ «ПриватБанк» з 06.11.2001 по 20.09.2023.
Наказом № 195-ОК від 06.11.2001 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 06.11.2001 на посаду юрисконсульта юридичного відділу, про що у той же день укладено строковий трудовий договір № 2001.
Наказом № 166-ОК від 01.10.2002 ОСОБА_1 переведено на посаду юрисконсульта юридичного управління з 01.10.2002.
Наказом № Э.PL-ПП-2005-911 від 21.11.2005 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Юридичного департаменту Полтавського ГРУ.
Наказом № Э.DN-ПП-2020-7401517 від 29.12.2020 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління.
Наказом № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату.
Рішенням Октябрського районного суду від 18.11.2021 у справі № 554/8601/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022, наказ про звільнення визнано незаконним та скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ “ПриватБанк», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Наказом № Э.28.0.0.0/1-7333328 від 15.08.2022 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк».
Наказом № Е.28.0.0.0/1-7793874 від 20.09.2023 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.4 частини першої ст.40 КЗпП України, останній робочий день 20 вересня 2023 року.
Між позивачем та відповідачем укладено строковий трудовий договір № 2001 від 06 листопада 2001 року. Згідно з п. 5.3. укладеного трудового договору, працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарних дні, а також додаткова оплачувана відпустка тривалістю «-» календарних днів.
За період з дати прийняття на роботу до 04.04.2018 посадові інструкції на посадах юрисконсульта, начальника юридичного департаменту, керівника відділу правового забезпечення, які займав позивач, у вигляді уніфікованого документу не укладались. Перелік трудових обов'язків позивача був регламентований укладеним трудовим договором та внутрішніми документами банку.
Наказом № Э.PL-ПП-2007-1266 від 21.08.2007 «Про зміну категорії» ОСОБА_1 на посаді керівника юридичного департаменту встановлено такі трудові обов'язки: представлення інтересів Банку перед керівництвом судових, правоохоронних, державних органах влади та органах прокуратури, керівництво ввіреним департаментом, супровід справ підвищеної складності, надання допомоги у супроводі справ ОБКК ГО в Полтавському регіоні, супровід роботи VIP-напряму ГРУ та його клієнтів, оперативне керівництво Полтавською філією юридичної фірми "А-Лекс". Також згідно з цим наказом планувалось введення додаткових функцій - участь в роботі колекторського агентства "Верус".
05.04.2018 ОСОБА_1 підписано шляхом накладення кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису посадову інструкцію керівника відділу правового забезпечення РП.
Розділом 2 «Посадові обов'язки, функції та завдання» посадової інструкції керівника відділену правового забезпечення РП встановлено, що керівник відділу має такі функції та завдання:
2.1. Організовує та контролює роботу Відділу, забезпечує відповідно до своєї компетенції виконання завдань та функцій, покладених на Відділ.
2.2. Забезпечує дотримання вимог виконавської дисципліни працівниками Відділу.
2.3. Розподіляє обов'язки між працівниками Відділу, визначає ступінь відповідальності працівників Відділу, забезпечує дотримання працівниками порядку та регламенту роботи Банку.
2.4. Періодично проводить наради, організовує роботу по веденню діловодства у Відділі, забезпечує дотримання працівниками відділу установленого порядку роботи зі службовими документами та їх зберігання.
2.5. Планує роботу Відділу.
2.6. Сприяє підвищенню ділової активності та підвищенню кваліфікації працівників Відділу.
2.7. Представляє в установленому порядку працівників Відділу для заохочення.
2.8. Контролює ведення претензійно-позовної роботи у Відділі.
2.9. Здійснює моніторинг та координує діяльність Відділу.
2.10. Представляє безпосередньо інтереси Банку в межах своєї компетенції та/або за окремим дорученням Департаменту претензійно-позовної роботи ГО та Управління правової підтримки у м. Київ в загальних, адміністративних, господарських судах першої та апеляційної інстанцій.
2.11. Контролює підлеглих працівників при представленні інтересів Банку, в межах своєї компетенції та/або за окремим дорученням Департаменту претензійно-позовної роботи ГО та Управління правової підтримки у м. Київ в загальних, адміністративних, господарських судах першої та апеляційної інстанцій.
2.12. Здійснює контроль за супроводом підпорядкованими спеціалістами судових справ та безпосередньо супроводжує судові справи, віднесені до компетенції Відділу, або за дорученням Департаменту претензійно-позовної роботи ГО, Управління правової підтримки у м. Київ, за позовами до Банку, за позовами Банку в цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних справах в якості позивача, цивільного позивача або відповідача, а також в якості третьої особи.
2.13. Забезпечує підготовку процесуальних документів (заяви, клопотання, доповнення, заперечення тощо), необхідних для поточного ведення справ, віднесених до компетенції Відділу, а за окремим дорученням Департаменту претензійно-позовної роботи ГО, Управління правової підтримки у м. Київ, у справах, віднесених до компетенції Департаменту претензійно-позовної роботи ГО, Управління правової підтримки у м. Київ відповідно.
2.14. За дорученням Управління правової підтримки у м. Київ супроводжує провадження у справах про банкрутство боржників Банку, а за дорученням Департаменту претензійно-позовної роботи ГО - справи боржників Банку, що припиняються за рішення власників або суду.
2.15. Бере участь у всіх судових засіданнях, за якими є виконавцем у ПК «Промінь», модуль «Система обліку судових справ»
2.16. Бере безпосередньо участь у регулярному менеджменті, який організовує Департамент претензійно-позовної роботи ГО та Управління правової підтримки у м. Київ.
2.17. Займається пошуком та підбором персоналу в Відділ.
2.18. Проводить оцінку кандидатів при прийомі на роботу за компетенціями в процесі тристороннього інтерв'ю за участю керівника і фахівця з оцінки.
2.19. Займається адаптацією нових співробітників свого підрозділу (ознайомлення з банком, пристосування до змісту, правилам і принципам роботи в банку);
2.20. Управляє мотивацією підлеглих співробітників та колективу в цілому (спонукання окремого співробітника чи колективу до діяльності, спрямованої на досягнення цілей підрозділу та банку в цілому);
2.21. Займається розвитком та просування підлеглих співробітників за рахунок передачі професійних знань і навичок;
2.22. Формує та створює сприятливого клімату в колективі;
2.23. Утримує ефективних співробітників та робота з недостатньо ефективними співробітниками.
Колективний договір в АТ КБ «ПриватБанк» не укладався.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2021 року у справі № 554/8601/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» за № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк".
Додатковим рішенням цього ж суду від 28 квітня 2022 року визначено, що кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 10.08.2021 року по 08.04.2022 року, тобто по день винесення рішення судом, становить 160 робочих днів, стягнуто за цей період вимушеного прогулу середній заробіток в розмірі 403 156,80 грн.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2022 року (справа № 554/10617/21) закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов'язання вчинити дії на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України. У позовній заяві про зобов'язання вчинення дій (справа №554/10617/21) позивач просив зобов'язати АТ КБ “ПриватБанк» нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію з урахування індексації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки за особливий характер праці період з 06 листопада 2001 по 09 серпня 2021 роки на день звільнення з займаної посади включно; стягнути з АТ КБ “ПриватБанк» на його користь моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів користування комп'ютером у своїй роботі більше половини робочого часу, отже позивач не мав права на отримання додаткової відпустки за особливий характер праці за час роботи у відповідача та у зв'язку з його звільненням з посади - і на отримання компенсації за її невикористання.
Використання працівником під час роботи електронно-обчислювальних машин не створює підстав для надання працівнику щорічної додаткової відпустки, адже обов'язковою умовою для надання такої відпустки має бути виконання роботи з електронно-обчислювальними машинами не менше половини робочого дня.
Суд критично оцінив показання допитаних свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , оскільки останні не підтвердили ані період, ані щоденну тривалість використання позивачем у роботі комп'ютеру.
Суд зауважив, що у позові не обґрунтовано, чому позивач має право саме на максимально можливу тривалість (чотири дні) додаткової щорічної відпустки за особливий характер праці.
Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 10.08.2021 року по 08.04.2022 року.
З огляду на те, що під час вимушеного прогулу, тривалість якого встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, позивач фактично не виконував трудові обов'язки в АТ КБ «ПриватБанк», в тому числі не працював з персональним комп'ютером.
Судом враховані позовні вимоги і судове рішення у справі № 554/10617/21 і встановлене часткове перетинання позовних вимог із заявленими вимогами у цій справі (стягнення грошової компенсації за 84 дні невикористаної додаткової відпустки за особливі умови праці в період з 06 листопада 2001 року по 20 вересня 2023 року).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням наведених вимог закону.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правила оцінки доказів закріплені у ст.89 ЦПК України.
Спірні правовідносини врегульовані КЗпП України, Законом України «Про відпустки», постановою Кабінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р., наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 16 від 30.01.1998.
Відповідно до ст. 76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором.
Відповідно до частини другої ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються: 1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Згідно ст.8 ЗУ «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: 1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; 2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до ч.1 ст.24 ЗУ «Про відпустки», ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 затверджений Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, згідно з додатком N 2.
Пунктом 58 Додатку 2 до постанови КМУ від 17 листопада 1997 р. № 1290 у редакції від 17 листопада 1997 року визначено посаду «оператор електронно-обчислювальних машин» та максимальну тривалість щорічної відпустки за роботу - 4 календарні дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 року № 679 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290, і визначено професії і посади, які надають право на додаткову відпустку: п. 43 «оператор електронно-обчислювальних машин», п. 58 «працівники, які працюють на обчислювальних машинах, а також оператор обчислювальних машин, який працює на машинолічильних станціях», і максимальну тривалість щорічної відпустки за роботу - 4 календарні дні.
Розділом II Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджених Наказом Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 26.03.2010 року № 65, електронно-обчислювальна машина (ЕОМ) - електронно-обчислювальна машина з необов'язковими додатковими пристроями, системними елементами (пристрої для друку, сканери, модеми, блоки безперервного живлення та інші спеціальні периферійні пристрої); периферійні пристрої (ПП) - сукупність необов'язкових додаткових пристроїв, які використовуються в процесі діяльності оператора ЕОМ (клавіатура, маніпулятор «миша», дискова система, звукова система, модем, мікрофон, принтер, сканер тощо).
Згідно з п. 7 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 16 від 30.01.1998, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики № 150 від 04.06.2003, Наказом Міністерства соціальної політики № 1103 від 04.07.2017, у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад.
Згідно із роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України, що містяться в листі від 11 серпня 2014 року № 348/13/116-14, у розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці, що пов'язана з використанням персонального комп'ютера, не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад. Оскільки законодавством не визначено, у якій спосіб здійснюється такий облік, підприємство самостійно приймає рішення щодо проведення такого обліку.
Отже, за змістом наведених нормативних актів до часу, що дає право працівникові на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. При цьому законодавством не визначено, як роботодавець має вести облік робочого часу, відпрацьованого в умовах з особливим характером праці; для надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці законодавством не встановлено вимоги щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Враховуючи наведене, як правильно виснував суд першої інстанції, предметом доказування у спорах такої категорії є факт зайнятості на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня.
Оцінюючи надані у справу докази, суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України і зробив обгрунтований висновок про недоведеність такого факту, адже наявність у розпорядженні позивача монітору, системного блоку, сканеру та іншої оргтехніки, виданої йому роботодавцем підтверджують лише факт потенційної можливості роботи позивача із використанням вказаного обладнання, проте з огляду за зміст його посадових обов?язків не підтверджують достеменно, що позивач безумовно працював із комп?ютерною технікою кожен день більше чотирьох годин упродовж двадцяти років. Апеляційний суд погоджується із запереченнями відповідача у частині доводів позивача на обов?язкову безальтернативну роботу із програмними комплексами, що функціонують у банку, з огляду на надані у справу докази.
Суд першої інстанції обгрунтовано врахував період вимушеного прогулу позивача (з 10.08.2021 року по 08.04.2022 року), який встановлений судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, проте і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (див. постанову ВС від 01 квітня 2020 року у справі № 219/5412/16-ц).
Як слідує із матеріалів справи, позивач працював у відповідача (банк) більше двадцяти років, з яких керівником юридичної служби - майже п?ятнадцять років. Упродовж роботи у банку позивач не порушував питання про надання йому додаткових відпусток, про захист порушеного, на його переконання, права звернувся лише після звільнення із роботи.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини, характер спірних правовідносин і зроблені по справі правові висновки, апеляційний суд приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей у відповідності усталеної практики Європейського суду з прав людини у питанні тлумачення пункту першого статті 6 Конвенції (доступ до правосуддя) - міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В апеляційній скарзі не наведено нових фактів та відповідних доказів, які б спростовували правильні по суті висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 02 березня 2026 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов