Провадження № 22-ц/803/3526/26 Справа № 203/5394/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
03 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Агєєва О.В.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рукавкова Лілія Богданівна,
на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року,-
05.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності.
В якому просив, визнати за ним право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв.м, житловою площею 44,8 кв.м.
Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності відмовлено повністю.
05.01.2026 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рукавкова Лілія Богданівнанадійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що отримавши відмову державного реєстратора у реєстрації права власності на нерухоме майно, та враховуючи наявність оригіналів правовстановлюючих документів, отриманих позивачем в законний спосіб і неможливість, з незалежних від позивача причин отримання, змусило позивача звернутись до суду першої інстанції для захисту своїх прав та інтересів, а саме визнання права власності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.79-80).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Відповідно до договору дарування, посвідченого 08.12.2004 року державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Ашла О.К. за реєстровим №2-3088, позивачем ОСОБА_1 було отримано в дар від ОСОБА_2 житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1577 кв.м, на якій знаходяться один цегляний житловий будинок літ.А-1, житловою площею 44,8 кв.м; гараж літ.Г; уборна літ.Д; огорожа 1,2; замощення 1; колодязь літ.К.
Згідно довідки ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» №1366 від 11.07.2025 року за позивачем на підставі договору дарування від 08.12.2004 року зареєстровано право власності на будинок, про що видано витяг від 01.02.2005 року за №6373722 та зареєстровано право власності на нерухоме майно в реєстрі 01.02.2025 року за №8665066.
Вказане підтверджується також відповідним витягом від 01.02.2005 року за №6373722 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої 01.02.2005 року за позивачем на підставі договору дарування від 08.12.2004 року проведено державну реєстрацію права власності на будинок, житловою площею, 44,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Маріупольської міської ради Донецької області від 08.07.2025 року за №28-167 та долученого до неї витягу з рішення від 28.01.2016 року №7/4-39, АДРЕСА_1 було перейменовано у АДРЕСА_1 .
Також з матеріалів справи вбачається, що 05.06.2025 року позивач звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням державного реєстратора №79388304 від 11.06.2025 року в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 було відмовлено, з тих підстав, що з долученого до заяви технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.Б-1, прибудова літ.б-1, відкр. веранда б-1, сарай Е-1, Ж-1, побудовані самовільно.
Суд враховує, що згідно договору дарування від 08.12.2004 року позивачем було набуто у власність житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , у складі яких зазначено наступні об'єкти нерухомості: один цегляний житловий будинок літ.А-1, житловою площею 44,8 кв.м; гараж літ.Г; уборна літ.Д; огорожа 1,2; замощення 1; колодязь літ.К.
Також суд враховує, що позивачем до позовної заяви не долучено в повному обсязі технічного паспорту на житловий будинок, виготовлений станом на 23.03.2005 року.
Наявна копія технічного паспорту містить лише відомості щодо житлового будинку з літ.А.1, житловою площею 44,80 кв.м.
Згідно рішення державного реєстратора №79388304 від 11.06.2025 року вбачається, що в проведенні реєстраційних дій за заявою позивача було відмовлено, з тих підстав, що з долученого до заяви технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.Б-1, прибудова літ.б-1, відкр.веранда б-1, сарай Е-1, Ж-1, побудовані самовільно.
Вказані об'єкти нерухомості в договорі дарування від 08.12.2004 року не відображені, доказів їх побудови за наявності відповідних дозвільних документів, їх узаконення та введення в експлуатацію позивачем не надано, а тому останні є самочинно побудованим нерухомим майном, підстави для визнання права власності на яке в порядку ст.392 ЦК України відсутні.
Поряд з цим, згідно довідки ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» №1366 від 11.07.2025 року, витягу від 01.02.2005 року за №6373722, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за позивачем було здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна придбаного на підставі договору дарування від 08.12.2004 року.
В розпорядженні позивача перебувають оригінали відповідних правовстановлюючих документів та будь-яких даних щодо оспорювання права власності позивача на придбане за договором дарування від 08.12.2004 року нерухоме майно, в тому складі, в якому його відображено у договорі дарування, матеріали справи не містять.
Таким чином, підстави для повторного визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, придбане за договором дарування від 08.12.2004 року також відсутні.
В зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно ч.ч.1-5 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Доводи викладені в апеляційній скарзі спростовуються рішенням державного реєстратора №79388304 від 11.06.2025 року, з якого вбачається, що в проведенні реєстраційних дій за заявою позивача було відмовлено, з тих підстав, що з долученого до заяви технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.Б-1, прибудова літ.б-1, відкр.веранда б-1, сарай Е-1, Ж-1, побудовані самовільно.
Вказані об'єкти нерухомості в договорі дарування від 08.12.2004 року не відображені, доказів їх побудови за наявності відповідних дозвільних документів, їх узаконення та введення в експлуатацію позивачем не надано, а тому останні є самочинно побудованим нерухомим майном, підстави для визнання права власності на яке в порядку ст.392 ЦК України відсутні.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рукавкова Лілія Богданівна залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 03.03.2026 року.
Судді: