Провадження № 22-ц/803/1006/26 Справа № 204/5779/25 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
03 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Дубіжанська Т.О.), -
В травні 2025 року АТ «ПУМБ» звернулось до Чечелівського районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 47 081 грн. 64 коп. та судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволено: стягнуто зі ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 28 227 грн. 42 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 18 854 грн. 22 коп., судові витрати у розмірі 2 422 грн. 40 коп., а всього суму у розмірі 49 504 грн. 04 коп.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко І.І. та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для справи.
Зокрема зазначав, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не отримувала процесуальних документів, оскільки вони направлялись за адресою фактичного місця проживання, а не зареєстрованого, що обмежило право відповідачки на доступ до правосуддя. Також вказував на те, що в анкеті заяві не міститься детальних умов кредитування, зокрема порядку нарахування процентної ставки її виду, а умови та правила надання банківських послуг, які конкретизують це питання не можуть розцінюватись як невід'ємна частина договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 .. Звертав увагу, що проценти нараховувались після спливу 12 місячного строку кредитування.
Враховуючи наведене просив рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 47 081,64 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 028х30 =90 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.11.2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Перший український міжнародний банк» із Заявою № 2001736191901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. У вказаній заяві відповідач підтвердила, що вона в повному обсязі приймає Публічну пропозицію АТ «Перший український міжнародний банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що розміщена на сайті банку: pumb.ua. Таким чином, відповідач акцептував публічну пропозицію банку на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Положеннями заяви визначено, що ця заява разом з Умовами і правилами обслуговування в АТ «Перший український міжнародний банк» у разі надання банківських послуг таблицею обчислення вартості кредиту і паспортом споживчого кредиту та тарифами складають договір про надання банківських послуг.
Підписанням заяви № 2001736191901 відповідач підтвердила ознайомлення та згоду з умовами договору, укладення договору та зобов'язалася виконувати його умови.
На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 28 228 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна.
З довідки про збільшення кредитного ліміту за кредитним договором № 2001736191901 від 17.11.2020 року, вбачається, що кредитний ліміт по картці змінювався декілька разів та максимально був встановлений у розмірі 30 000 грн.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2001736191901 від 17.11.2020 року, згідно з яким заборгованість складає 47 081 грн. 64 коп., з яких: 28 227 грн. 42 коп. - заборгованість за кредитом; 18 854 грн. 22 коп. - заборгованість за процентами.
З виписки по особовому рахунку за період з 17.11.2020 року по 04.02.2025 року, вбачається рух коштів за рахунком, відкритим на ім'я ОСОБА_1 за кредитним договором № 2001736191901.
Як вбачається з вимоги № КНО-44.2.2/80 від 04.02.2025 року, банк звертався до відповідача ОСОБА_1 з вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором № 2001736191901 та сплату заборгованості станом на 04.02.2025 року у загальній сумі 47 081,64 грн., протягом тридцяти днів з моменту отримання листа.
Дана вимога була направлена ОСОБА_1 на адресу зазначену нею у заяві на отримання кредитних коштів, а саме: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом, що підтверджується згрупованим списком «Укрпошта».
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення між сторонами кредитного договору, які позичальник належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора.
Зазначений висновок суду відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду на наступне.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Положеннями частин першої, другої статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно з положеннями статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Так, матеріалами справи підтверджено, що підписавши 17.11.2020 року заяву № 2001736191901про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ОСОБА_1 просила відкрити на її ім'я поточний рахунок та надати кредитну картку, встановити на поточний рахунок кредитний ліміт в розмірі 30 000 грн. Розрахунковий день 30 число місяця. Платіжна дата 30 число місяця. Строк дії кредитного ліміту 12 місяців з дня надання кредитного ліміту. Зі спливом строку вказаного строку дія кредитного ліміту прожовується кожного разу на той самий строк у разу відсутності заперечень термін будь-якої зі сторін або підстав для його скорочення у порядку визначеному ДКБО. Розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування Кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки. Стандартна процентна ставка дорівнюєа реальній процентній ставці та складають 47,88%
Підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердила, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті ПАТ «ПУМБ» у повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку), а при обранні послуги з укладення Договору страхування, підписанням цієї заяви підтверджує свою згоду на укладання Договору страхування на зазначених умовах.
Також 17.11.2020 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, в якому відображені аналогічні вищевказаній заяви № 2001736191901 умови, зокрема процентна ставка 47,88% та 12 місячний трок дії договору з подальшою пролонгацією на такий же строк у разі відсутності заперечень сторін.
Заява ОСОБА_1 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, становлять укладений сторонами договір, який є договором приєднання в силу ст. 634 ЦК України, що підтверджується їхніми підписами в заяві.
Отже, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами договірних відносин та погодження всіх істотних умов зокрема і процентів.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять і відповідач не надав доказів на спростування презумпції правомірності договору споживчого кредиту № 2001736191901 від 17.11.2020 року, зазначений договір недійсним не визнано.
За положенням ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , наданої АТ «ПУМБ» встановлено, що він систематично використовував кредитні кошти, здійснюючи оплату товарів та послуг, вносив кошти на погашення кредиту, чого не заперечував і сам відповідач.
Згідно з наданими банком розрахунками та випискою з кредитного рахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2001736191901 від 17.11.2020 рокустаном на 04.02.2025 р. складає 47 081,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом 28 227,42 грн, заборгованість за відсотками 18 854,22 грн.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що сторони не погодили умов договору, відсоткової ставки або строку дії договору спростовується наявним у матеріалах справи заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, паспортом споживчого кредиту, підписаного власноручно відповідачем.
Факту отримання кредитних коштів та користування ними ОСОБА_1 не заперечувала.
Доводи ОСОБА_1 про неузгодженість сторонами в договорі розміру та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами колегія суддів не приймає, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Так, у Заяві-приєднанні сторони погодили нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 47,88% річних.
З приводу доводів апеляційної скарги, що відсотки нараховувались поза межами 12 місячного строку користування кредитом не знайшли свого підтвердження, оскільки і в анкеті-заяві, і в паспорті споживчого кредиту зазначено що строк дії договору продовжується у разі відсутності заперечень сторін.
Як встановлено вище відповідачка протягом тривалого періоду часу користувалася кредитними коштами, за що банк регулярно здійснював списання відсотків за користування кредитним лімітом. При цьому матеріли справи не містять доказів, що з моменту встановлення кредитного ліміту за кредитним рахунком та з моменту першого списання відсотків, позивач висловила незгоду з такими діями банку, з посилання на непогодження умов щодо сплати відсотків чи заперечувала щодо продовження дії договору ще на 12 місяців.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній частині судового рішення, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд .
Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідачки з приводу не повідомлення її про розгляд справи, то суд апеляційної інстанції не знайшов підстав у розумінні ч. 3 ст. 376 ЦПК України для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції, оскільки справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а кореспонденція направлялась відповідачу на офіційну адресу її реєстрації.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 47 081,64 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В Агєєв
Т.В. Космачевська