Провадження № 11-кп/803/800/26 Справа № 175/408/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202404221000042, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,-
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді особистого забов'язання - залишено без змін до набрання даним вироком законної сили.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 вирішено рахувати з часу приведення вироку до виконання.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2024 року (справа № 202/12860/24, провадження №1-кс/202/7426/2024) на тимчасово вилучений 26 жовтня 2024 року в ході проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди вантажний сідловий тягач «DAF FT 95.380XF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним - скасовано.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2024 року (справа № 202/12860/24, провадження 1-кс/202/7427/2024) на тимчасово вилучений 26 жовтня 2024 року в ході проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди напівпричіп «KOGEL SVKT 24», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 належить ОСОБА_9 , адреса: АДРЕСА_3 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним - скасовано.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2024 року (справа № 202/12860/24, провадження 1-кс/202/7425/2024) на тимчасово вилучений 26 жовтня 2024 року в ході проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди мотоцикл «YAMAXA», реєстраційний номер НОМЕР_5 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 належить ОСОБА_10 , адреса: АДРЕСА_4 , шляхом заборони будь-яким особам права відчуження, розпорядження та користування - скасовано.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, вчиненого за наступних обставин.
26 жовтня 2024 року приблизно о 14.00 год. водій ОСОБА_7 , керуючи вантажним тягачем DAF, р.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом KOGEL, р.н. НОМЕР_3 , виконуючи маневр повороту ліворуч з автодороги Т0410 на вул. Каштанову в сел. Слобожанському Дніпровського району Дніпропетровської області, допустив зіткнення з мотоциклом Yamaha, р.н. НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався по автодорозі Т0410 в зустрічному напрямку в бік м. Дніпра.
Під час руху водій ОСОБА_7 , знаходячись у стані наркотичного сп'яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку, що складається, та координувати свої дії, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при виборі в установлених межах безпечної швидкості руху керованим ним автомобілем, не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, рухаючись по дорозі Т0410, здійснючи маневр пороту ліворуч на вул. Каштанову в сел. Слобожанському Дніпровського району Дніпропетровської області, без зупинки на червоний сигнал світлофору, допустив зіткнення з мотоциклом Yamaha, р.н. НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_11 , який рухався у зустрічному напрямку руху.
Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди водію мотоциклу Yamaha, р.н. НОМЕР_5 , ОСОБА_11 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травми тазу з розривом лобкового симфізу зі значним розходженням, переломом сідничної кістки справа з задовільним стоянням уламків та двобічним розривом крижово-клубового з'єднання, забійною раною промежини з травматичним розривом прямої кишки і ушкодженням зовнішнього та внутрішнього анального жому, заочеревинною гематомою, садном калитки; закритого перелому лівої променевої кістки у нижній третині зі зміщенням уламків та відривом шилоподібного відростку ліктьової кістки; численних саден обох кистей рук та колінних суглобів, які згідно п.2.1.3 - «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем вантажним тягачем DAF, р.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом KOGEL, р.н. НОМЕР_3 , порушив вимоги п. 16.3, 8.10, 8.7.3 «е», 2.9 «а» ПДР України, які свідчать:
п.8.7.3 «е», червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух;
п.16.3 Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв»;
п. 2.9 «а» - «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
п. 8.10 У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів, невиконання яких перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що стали.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року змінити в частині призначеного ОСОБА_7 основного та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Керуючись ст. 69 КК України призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України основне покарання у виді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 грн.) без позбавлення права керувати транспортними засобами. В іншій частині вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що ОСОБА_7 визнав вину, активно відшкодовував шкоду, потерпілий просив не пов'язувати покарання з позбавленням волі, а також ОСОБА_7 близько 40 років працює водієм і це єдиний його дохід, а тому позбавлення права керування фактично позбавить обвинуваченого можливості працювати та надалі компенсувати шкоду потерпілому. Тому захисник вважає, що застосування ст. 69 КК України та призначення більш м'якого виду покарання у вигляді штрафу буде відповідати правовим висновкам Верховного Суду та забезпечить досягнення мети покарання без необхідності ізоляції ОСОБА_7 від суспільства.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без зміни.
Потерпілий ОСОБА_11 та представник потерпілого ОСОБА_12 у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду провадження. Від представника потерпілого надійшло клопотання про розгляд справи без участі потерпілого та його представника.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, кваліфікованому за ч.2 ст. 286-1 КК України, в зв'язку з чим, керуючись ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого за інкримінованим йому кримінальним правопорушенням, на яких ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не наполягали. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, установлених судом та викладених у вироку, а також кваліфікація його діянь за ч. 2 ст.286-1 КК України у апеляційній скарзі не оскаржуються.
Водночас, щодо доводів захисника в апеляційній скарзі про те, що призначене ОСОБА_7 покарання є суворим, наявність підстав для застосування до нього при призначенні основного покарання положень ст.69 КК України та призначення менш суворого покарання у вигляді штрафу, то вони підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Враховуючи роз'яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тобто, у кожному випадку застосування вказаної вище норми кримінального закону, суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу засудженого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, грубість порушень вимог Правил дорожнього руху, що потягло за собою тяжкі наслідки в вигляді значних тілесних ушкоджень, відомості про те, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, характеризується позитивно, також врахував майновий стан обвинуваченого, відшкодування завданої потерпілому шкоди, а також щиросердечне визнання водієм своєї вини.
За наслідками розгляду кримінального провадження місцевий суд прийшов до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити в межах санкції частини статті, за якою його засуджується у виді мінімального позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке неможливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції не виклав у вироку обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_7 покарання з вчиненим ним кримінальним правопорушенням. Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу, який визначений певним строком судом першої інстанції, буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.
За таких підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_7 вказав на те, що він визнає вину у вчиненому, щиро розкаюється у вчиненому, потерпілий до нього будь-яких претензій немає.
Відповідно до ч.1 ст.66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються, зокрема добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Факт відшкодування завданої кримінальним правопорушенням, як матеріальної, так і моральної шкоди повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. До того ж, апеляційний суд звертає увагу на те, що під добровільним відшкодуванням шкоди слід розуміти активну поведінку винної особи, яка спрямована на усунення заподіяних нею негативних наслідків кримінально-караного діяння, тобто в першу чергу це вольові та активні дії винного.
Апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду провадження в суді першої інстанції представником потерпілого ОСОБА_12 було надано письмово викладену позицію щодо вирішення кримінального провадження, відповідно до якої у потерпілого претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченого немає.
Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника потерпілого ОСОБА_12 , з якої вбачається, що ОСОБА_7 продовжує виплачувати потерпілому матеріальну допомогу.
В свою чергу, згідно ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції обвинувачений вказав про визнання своєї вини, зазначав, що жалкує про вчинене.
Отже беручи до уваги обставини цього конкретного кримінального провадження, відповідно до приписів ст.66 КК України, апеляційний суд вважає за можливе визнати пом'якшуючими покарання ОСОБА_7 обставинами визнання вини та добровільне відшкодування шкоди, та вважає доводи захисника в цій частині обґрунтованими.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, апеляційний суд не вбачає.
Апеляційний суд вважає, що за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження знайшли своє підтвердження вищезазначені обставини, а тому призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України апеляційний суд, відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких, відомості, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, одружений, характеризується позитивно, його майновий стан, думку потерпілого, який зазначив про відсутність будь яких претензій до обвинуваченого та просив призначити покарання без ізоляції від суспільства.
Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
Апеляційний суд також враховує, що зважаючи на те, що до обвинуваченого ОСОБА_7 не був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній не скоїв нових кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що він усвідомив суть вироку суду першої інстанції, яким він засуджений до позбавлення волі.
На переконання апеляційного суду посткримінальна поведінка ОСОБА_7 засвідчує про суб'єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що він визнав свою провину, критично оцінив свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, повністю усвідомив наслідки свого діяння, настання яких не бажав, зробив для себе відповідні висновки, відшкодовує заподіяну потерпілому шкоду, запевнив, що подібне більше ніколи не повториться.
А тому, за наявності вищевказаних декількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає за можливе при призначенні покарання за скоєне кримінальне правопорушення застосувати до обвинуваченого норми ст.69 КК України.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286-1 КК України, відноситься до кримінальних правопорушень у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту.
На думку апеляційного суду обвинуваченому необхідно призначити більш м'який вид основного покарання, не зазначений в санкції ч.2 ст.286-1 КК України, у виді штрафу в розмірі 3 500 (трьох тисяч п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Апеляційний суд вважає, що саме таке покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Виходячи з вищенаведеного, вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_7 основного покарання, а тому апеляційна скарга захисника в цій частині підлягає задоволенню частково.
Крім цього, у кожному випадку призначення покарання за ст.286-1 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ч.1 ст.55 КК України позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.
Санкція ч.2 ст.286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить обов'язковий характер застосування.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що санкція ч. 2 ст. 286-1 КК України передбачає призначення обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до восьми років. Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, а тому суд зобов'язаний його призначити.
Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції врахував як особу винного, так і суспільно-небезпечні наслідки, що настали внаслідок кримінально протиправних дій обвинуваченого у виді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, що безпосередньо впливає на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер порушених ПДР України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання, крім основного, ще й додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 років, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
На думку апеляційного суду, в даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, що відсутні законні підстави для пом'якшення обраного обвинуваченому покарання шляхом не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд звертає увагу, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації. При цьому Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
У даному випадку кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_7 , посягає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення стосовно нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значущих, як здоров'я, життя людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність. Тому, враховуючи грубе порушення елементарних правил дорожнього руху, яке допущене обвинуваченим, призначення основного покарання із застосуванням ст.69 КК України без застосування додаткового покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.408 КПК України, з врахуванням ч.2 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок суду першої інстанції у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому основного покарання.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3 500 (трьох тисяч п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 59 500 (п'ятдеся?т де?в'ять ти?сяч п'ятсо?т) грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4