Провадження № 22-ц/803/1410/26 Справа № 201/5713/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
02 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 09 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (суддя першої інстанції Демидова С.О., повний текст складено 15 вересня 2026 року),
У травні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду в розмірі 73 004,42 грн. а також компенсацію судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 970 грн., витрат на проведення оцінки вартості пошкодженого майна у розмірі 6 000 грн., витрат на професійну правничу допомогу розмірі 10 000 грн..
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 09 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку завданого внаслідок ДТП відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Чіп Я.М. та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи та практиці Верховного Суду.
З посиланням на доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що в результаті ДТП, яке відбулось19.02.2025 року з вини ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «СК «Уніка», транспортному засобу позивачки, було завдано матеріальні збитки. Страхова компанія відшкодувала їй шкоду з урахуванням фізичного зносу у розмірі 60 584,29 грн.,що підтверджується повторно доданою до апеляційної скарги платіжною інструкцією №023123 та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву. А тому вважає, що розмір спричиненої матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача складає 73 004, 42 грн. (133 588,71 гривень - вартість ремонтних робіт пошкодженого ТЗ позивача без урахування зносу - 60 584,29 гривень -відповідальність страховика за вирахуванням франшизи).
Також зазначав, що суд першої інстанції помилково посилався на положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набув чинності 01 січня 2025 року, оскільки закон №3720- IX від 21 травня 2024 р., не поширює свою дію на договори (поліси), що були укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону.
Також звертав увагу, що часткова (субсидіарна) відповідальність відповідача становить саме різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ позивача, з урахування зносу (що є відповідальністю страховика), та без урахування зносу (що є безпосередньою відповідальністю відповідача), і така різниця є розрахунковою величиною згідно проведеного Звіту про оцінку № 25-03.25 від 10.03.2025 року, то розмір сплаченого (або не сплаченого) страхового відшкодування не мають вирішального значення правильного вирішення справи, так як і наявність таких доказів у справі, оскільки позивачем не ставиться питання оспорювання розміру виплаченого страхового відшкодування
Враховуючи наведене просив скасувати рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 09 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Також до апеляційної скарги було додано клопотання про повторне долучення до матеріалів справи платіжною інструкції №023123 від 17.03.2025 року, яка надавалась до суду першої інстанції разом із позовною заявою, однак відсутня у матеріалах справи.
Від представника ОСОБА_3 - адвоката Голобородько Д.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначав, що не додано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактично понесені витрати на ремонт транспортного засобу, а саме; договір на надання послуг з ремонту автомобіля; детальний розрахунок вартості виконаних робіт, нормо-годин та їх ціни; перелік використаних запасних частин та матеріалів із зазначенням їх кількості, вартості кожної одиниці; акти виконаних робіт (наряд-закази). розрахункові документи (квитанції, чеки, платіжні доручення) про фактичну оплату робіт та придбаних запчастин та матеріалів. При цьому вважає, що наданий позивачем звіт про оцінку майна не є доказом фактично понесених витрат та не може замінити первинні бухгалтерські документи. З приводу надання апелянтом нових доказів зазначав, що відповідачем не наведено підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції. Також зазначав, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 73 004,42 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 028х30 =90 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 2025 року в м. Дніпро у Соборному районі на пр. Науки, водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом МАЗДА, д.н.з НОМЕР_1 порушив вимоги п. 12.3 ПДР України та скоїв зіткнення із транспортним засобом Фольцваген, д.н.з. НОМЕР_2 .
Внаслідок вказаної пригоди належний позивачу транспортний засіб автомобіль Фольцваген, д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав технічних ушкоджень, а його власник відповідно матеріального збитку. (а.с.8).
Вказані обставини встановленні, та об'єктивно підтверджуються постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2025 року по справі № 201/3265/25, якою встановлена вина відповідача у скоєному ДТП. (а.с.6-7)
Разом із цим, долученими до позову листом від МТСБУ та схемою місця скоєння ДТП підтверджується те, що цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця автомобіля МАЗДА, д.н.з НОМЕР_1 , застрахована страховою компанією АТ «УНІКА» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності водіїв № 220949848 від 19/05/2024 року (страхова сума за збиток спричинений майну 160 000 грн., франшиза 1000 грн.). (а.с.11).
Згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ № 25-03.25 від 10 березня 2025 року складаний на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ позивача, з урахування зносу становить 59 759,55 грн. та без урахуванням зносу на замінні складники 133 588,71 гривень без ПДВ та 155 104,64 з ПДВ. (а.с.12-29).
Відповідно до квитанції №25-03.25 позивачем сплачено 6000 грн. за складання вищевказаного звіту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині майнової шкоди завданої ДТП суд першої інстанції виходив із того, що відсутнє документальне підтвердження виплаченого розміру страхового відшкодування позивачу страховою компанією вартості відновлювального ремонту транспортного засобу позивача, розмір якого має значення для розрахунку різниці між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої матеріальної шкоди.
Апеляційний суд частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.
Згідно з п. 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX, договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону (вводиться в дію з 1 січня 2025 року), продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
Таким чином, до правовідносин за полісом №220949848 від 19.04.2024 року застосовуються норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1961-IV).
Отже, суд першої інстанції безпідставно посилався на положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX, а тому доводи апеляційної інстанції з цього приводу є доцільними.
Згідно з ст. 3 Закону № 1961-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
В постанові від 22 квітня 2021 року в справі № 759/7787/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
Відтак, з аналізу наведених вимог ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та роз'яснень Верховного Суду, можна дійти висновку, що визначення розміру страхового відшкодування підлягає з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі N 754/1114/15-ц (провадження N 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі N 755/5374/18 (провадження N 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі N 756/2632/17 (провадження N 61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), 02 лютого 2022 року в справі № 757/54513/16 (провадження № 61-16265св20).
Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди та наявність вини відповідача ОСОБА_3 у скоєнні ДТП, в результаті якого автомобілю позивач були завдані збитки.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги недостатністю суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого в результаті ДТП автомобіля. Зокрема зазначала, що страховою 17 березня 2025 року на рахунок СТО ТОВ «ОЛЛФІКС» перераховано кошти в якості страхового відшкодування в розмірі 60 584,29 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що вказаний факт не доведено належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Додаючи до апеляційної скарги платіжну інструкцію №023123 на підтвердження перерахування ПрАТ «СК «Уніка» страхового відшкодування у розмірі 60 584,29 грн., представник апелянта зазначав, що ними додавався цей документ до позовної заяви, однак суд першої інстанції не прийняв його до уваги та не склав акт про його відсутність. Як вбачається з матеріалів справи в тому числі й електронних матеріалів позовної заяви, поданої через систему «Електронний суд» та встановлено судом апеляційної інстанції до позовної заяви не було додано платіжну інструкцію №023123, також вона не міститься в переліку додатків до позовної заяви, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов не міг на підставі поданих позивачем доказів визначити не міг визначити різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої матеріальної шкоди і як наслідок збитку, який підлягає стягненню з відповідача.
Що ж стосується клопотання апелянта про долучення цієї платіжної інструкції №023123 до матеріалів справи, то слід звернути увагу на наступне.
За ч. 3 ст. 367 ЦК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідження нових доказів здійснюється у випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.
Додані нові докази колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачем порушено порядок подання доказів та не обґрунтовано поважних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції, а надані пояснення спростовуються матеріалами справи.
Також суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на визнання відповідачем факту перерахування страхового відшкодування, оскільки у відзиві на позовні заяву вказана фраза використана в контексті описання обставин на які посилався у позивач під час звернення до суду із позовом.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до листа МТСБУ від 20.03.2025 року за договором страхування №220949848 страхова сума відшкодування шкоди майну складає 160 000 грн, а франшиза 1 000 грн.
При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталась до страхової із заявою про сплату недоплаченого страхового відшкодування, відтак вона погодилася з розміром встановленої страховиком майнової шкоди, а отже не вправі заявляти вимоги до винної особи про відшкодування різниці шкоди на підставі інших доказів у більшому розмірі, ніж встановлено страховою компанією.
Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц, згідно яких винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати, а покладення відповідальності у розмірі завданого збитку, який повинен відшкодувати страховик на винуватця, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності, та правовими висновками Верховного Суду в постановах від 20 грудня 2023 року в справі 450/446/16-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20, від 21 грудня 2022 року в справі № 369/13458/20, від 09 листопада 2022 року № 366/2985/19, від 09 листопада 2022 року № 497/470/2021, від 14 вересня 2022 року № 441/756/18, від 14 вересня 2022 року № 520/7996/18 та інших, в яких зазначено, що страхувальник відшкодовує різницю між страховою виплатою та завданим збитком, якщо розмір завданого збитку складається з платежів, які не покриваються страховою компанією.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків з огляду на наявні в матеріалах справи документи, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із недоведеністю, однак помилково посилався на положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.04.2024 № 3720-IX замість Закону № 1961-IV чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини щодо цього питання в редакції цієї постанови.
Не зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, однак підстав для відшкодування позивачу судових витрат у розумінні ст. 141 ЦПК України не має, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 73 004,42 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 09 вересня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині залишити рішення без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В Агєєв
Т.В. Космачевська