Провадження № 22-ц/803/1235/26 Справа № 932/6791/24 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
02 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади (суддя першої інстанції Потоцька С.С.),
У липні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника Власенкову Дар'ю Петрівну звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, в якому просив стягнути з Державного бюджет Україна на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, а саме незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у розмірі 17 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України в якості відшкодування моральної шкоди 2000 гривень 00 копійок.
В іншій частині позову - відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник Департаменту патрульної поліції - Кучер Л.А., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Мотивує скаргу тим, що у ситуації, в умовах якої відповідачем було складено протокол за ст. 173-2 КУпАП, були наявні ознаки вчинення домашнього насильства фізичного характеру, що полягало у тяганні за волосся та притисканні до підлоги та склав протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача, направивши їх в подальшому на розгляд до уповноваженого органу (суду).
Передумовою стягнення коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідних посадових осіб, є встановлення факту наявності незаконних дій або визнання їх такими. Втім, всупереч твердженням позивача, постанови суду, на які посилається позивач в своєму позові, обґрунтовуючи незаконність дій поліцейських, не встановлюють факту незаконності складення поліцейськими відносно позивача вказаного протоколу.
до повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
ОСОБА_2 просила рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не находив.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 17 000,00 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3028х30=90840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2024 справа № 199/3932/24 ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 173-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 15 (п'ятнадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 255 (двісті п'ятдесят п'ять) гривень, стягнуто судових збір у розмірі 605, 60 грн.
У постанові Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2024 справа № 199/3932/24 встановлено, що 04.05. 2024 близько 22:00 години у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 скоїв відносно своєї дружини ОСОБА_3 домашнє насильство фізичного характеру, що полягало у тяганні за волосся та притисканні до підлоги. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Винність ОСОБА_1 , серед іншого, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія ВАД № 068744 від 04.05.2024.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.07.2024 справа № 199/3932/24 постанова Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2024, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, скасована, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Позивач вказує, що він безпідставно притягався до адміністративної відповідальності та внаслідок неправомірних дій працівників поліції був змушений доводити свою невинуватість, переживав через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, порушення у зв'язку з цим нормальних життєвих зав'язків, вимушених змінах в організації його життя, чим йому було завдано моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог, суд першої інстанції виходив з того, що безумовним та доведеним, що при складанні стосовно позивача працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою ст. 173-2 КУпАП, з урахуванням висновків Дніпровського апеляційного суду щодо очевидної невідповідності протоколу вимогам чинного та у зв'язку з необхідністю участі в судовому процесі з розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивач дійсно відчув певні негативні емоції - зазнав моральної шкоди, яка перебуває у причинному зв'язку з діями працівників поліції. Натомість, позивачем не доведено погіршення стосунків з оточуючими та те, що переведення на іншу посаду безпосередньо пов'язане з вчиненням позивачем адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020року в справі № 216/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023року у справі № 925/556/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019року у справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, спричиненої працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173 КУпАП.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палата Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22 січня 2025року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
У разі не встановлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Зі змісту постанови Дніпровського апеляційного суду від 09.07.2024 справа № 199/3932/24 встановлено, що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 173 КУпАП є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Також, у постанові Дніпровського апеляційного суду від 09.07.2024 справа № 199/3932/24 вказано, що «згідно із положеннями процесуального закону особу можливо притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення тільки на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, в якому встановлені місце, час вчинення, фактичні обставини події та кваліфікуючі ознаки правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення має містити в собі належним чином встановлені та підтверджені відомості і факти, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Разом із тим, протокол про адміністративні правопорушення серії ВАД № 068744 щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та складений з порушенням вимог ст. 251 КУпАП, оскільки хоча і містить викладення диспозиції частиною першою ст. 173-2 КУпАП, проте істотні для кваліфікації обставини у ньому не встановлені, зокрема відсутні відомості про те, яку саме шкоду могло бути заподіяно або було заподіяно психічному та фізичному здоров'ю потерпілої, що зрештою унеможливлює притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності».Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
Отже, встановивши протиправність дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , а також врахувавши закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу такого порушення, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності вважав за необхідним визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , в сумі 2000,00 грн..
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на помилкове посилання позивачем до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», але враховує те, що таке помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та зазначеного Закону на правильність вирішення спору не вплинуло, а тому не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 березня 2025року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-18305св23).
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було дотримано норми як матеріального так і процесуального права із дослідження всіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення.
Керуючись статтями 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська