Провадження № 22-ц/803/1464/26 Справа № 201/5984/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
02 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 23 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Батманова В.В.), -
В травні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до Соборного районного суду м. Дніпраз позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором № 487908-КС-001 у розмірі 34 835,30 грн., з яких 11 381,17 грн. - заборгованість за тілом кредитом, 23 454,13 грн. - заборгованість за відсотками, а також стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн..
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 23 вересня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 487908-КС-001 від 27.01.2024 в розмірі 22 762,34 грн., з яких 11 381,17 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 11 381,17 грн. - заборгованість за відсотками, а також стягнуто судовий збір у розмірі 1 582, 86 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Бізнес Позика» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для справи в оскаржуваній частині, яка стосується відсотків.
Зокрема зазначали, що сторонами погоджені всі істотні умови договору № 487908-КС-001 зокрема і проценти, які нараховувались протягом строку дії договору та додаткової угоди №1 від 10.02.2024 року, а тому у суду передшої інстанції не було підстав для зменшення їх розміру.
Враховуючи наведене просив рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 23 вересня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості за відсотками з 11 381,17 грн. на 23 454,13 грн., в решті залишити без змін, здійснивши розподіл судових витрат.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 34 835,30 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 028х30 =90 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.01.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 487908-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 8 000 грн. на засадах строковості, поворотності та платності, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування кредитом.
Зазначене підтверджується копією договору, який укладений в електронному вигляді шляхом направлення відповідачеві оферти та акцептування її відповідачем. договір підписаний направленим відповідачеві одноразовим ідентифікатором - UA -7781.
Відповідно до п.1 укладеного Кредитного договору № 487908-КС-001 від 27 січня 2024 року відповідачу було надано кредит у сумі 8 000 грн. на засадах поворотності (24 тижні) платності строковості, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, у порядку та на умовах, визначених договором Кредиту та Правил надання грошових коштів в кредит.
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та за стандартною процентною ставкою становить 2 % на день, а за зниженою - 1,14668750 на день
Пунктом 7 Кредитного договору визначено, що договір діє до 13.07.2024 року.
Крім того 10 лютого 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА » та ОСОБА_1 , укладено додаткову угоду № 1 до Договору № 487908-КС-001 від 27 січня 2024 року шляхом обміну електронними повідомленнями, підписану в порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Додаткової угоди сторони домовились збільшити суму кредиту на 4 000 грн., у зв'язку із чим збільшилась і загальна сума кредитної заборгованості до 12 000 грн.
Факт перерахування кредитних коштів підтверджується повідомленням ТОВ «Профіт Гід» згідно яких на платіжну карту НОМЕР_1 здійснено переказ кредитних коштів за договором № 487908-КС-001 від 27 січня 2024 року у розмірі 8 000 грн. та за додатковою угодою від 10.02.2024 року у розмірі 4 000 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед кредитором станом на 29.04.2025 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34 835,30 грн., з яких 11 381,17 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 23 454,13 грн. - заборгованість за відсотками. При цьому починаючи з 14.07.2024 року вказані суми заборгованості є незмінними.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти підлягають поверненню позичкодавцю, а відсотки за користування кредитом підлягають зменшенню до суми розміру кредиту у зв'язку із їх необґрунтованістю через непогодженість сторонами.
Зазначений висновок суду в оскаржуваній частині, яка стосується відсотків частково відповідає вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 23 454,13 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір позики 12 000 та сумі прострочених платежів 11 381,17 грн. є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 23 454,13 грн. не є співмірною сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 11 3814,17 грн. за договором від 27.01.2024 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Бізнес позика», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду апеляційної інстанції, укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 487908-КС-001 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо необхідності зменшення розміру відсотків, однак не звернув увагу на зазначені вище положення та виходив із того, що сторонами не погоджено розмір відсотків, а тому рішення суду першої інстанції від 23 вересня 2025 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини щодо відсотків в редакції цієї постанови.
В не оскаржуваній частині рішення на предмет правомірності не перевірялось.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні тільки в мотивувальній частині, без зміни загального розміру заборгованості стягнутого з відповідача, підстав для зміні розподілу судових витрат у вигляді судового збору у розумінні положень ст. 141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 34 835,30 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.
Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 23 вересня 2025 року змінити виклавши мотивувальну частину щодо заборгованості за відсотками в редакції цієї постанови.
В іншій частині залишити рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В Агєєв
Т.В. Космачевська