Справа № 569/19562/25 Провадження №11-кп/802/219/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025180000000316 від 27 липня 2025 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Тишиця, Березнівського району, Рівненської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили вирішено не обирати.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 16045 гривень (шістнадцять тисяч сорок п'ять гривень двадцять копійок) витрат на залучення експерта.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29.07.2025 року на автомобіль марки BMW 320D реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на зберіганні на території спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: вулиця Барона Штейнгеля, 90 село Городок Рівненського району Рівненської області та вирішено повернути ОСОБА_7 .
Речові докази, а саме: карту пам'яті W brand 32 GB micro SD з відеозаписами обставин ДТП - зберігати при матеріалах кримінального провадження; пару взуття (тапочок) пішохода ОСОБА_10 , що зберігається в камері схову СУ ГУНП в Рівненській області - вирішено знищити.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , діючи із злочинною недбалістю, 27.07.2025 року, приблизно о 20 годині 40 хвилин, у світлу пору доби, керуючи автомобілем марки «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 103….117 км/год, що перевищує допустиму для даної ділянки дороги, рухаючись правою смугою руху проїзної частини вулиці Василя Червонія у місті Рівне, зі сторони вулиці Грушевського у напрямку вулиці Міцкевича, напроти будинку № 21 вищевказаної вулиці, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, неправильно її оцінив, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.1, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід, не зменшив швидкість, не зупинився, щоб дати їй дорогу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху даного транспортного засобу нерегульованим пішохідним переходом.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих травм померла під час надання медичної допомоги, а транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.
Порушення водієм, ОСОБА_7 , вимог п.12.4 Правил дорожнього руху, що вимагає у населених пунктах рух транспортних засобів із швидкістю не більше 50 км/год, перебуває причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Таким чином обвинувачений ОСОБА_7 , своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України (а.с.38-40).
Не погоджуючи із вироком суду обвинувачений та в його інтересах захисник подали апеляційну скаргу. Вказують на те, що судом першої інстанції змінено формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, чим порушено принцип диспозитивності та змагальності, а також обмеження права ОСОБА_7 на ефективний захист, оскільки він фактично був засуджений за обставин відмінних від тих, що були пред'явленні органом обвинувачення.
Окрім цього посилання у вироку суду на факт притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України є неправомірним та не відповідає дійсності, оскільки відповідна постанова була постановлена з висновком про закриття провадження за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, що виключає сам факт притягнення особи до відповідальності.
Також вважають, що призначене покарання ОСОБА_7 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки суд врахував лише одну пом'якшуючу обставину - щире каяття, при цьому не надав належної правової оцінки іншим обставинам, які істотно пом'якшують покарання та підтверджуються матеріалами кримінального провадження. Зокрема, потерпіла жодних претензій ні матеріальних, ні моральних немає, оскільки сім'я обвинуваченого допомогла її сім'ї у фізичній праці, допомозі на поховання, а також матеріальному компенсуванні витрат на поховання загиблої та у наданні матеріальної допомоги сім'ї загиблої, обвинувачений просив у них вибачення.
Крім цього не враховано такої пом'якшуючої обставини, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягає в наданні першої медичної допомоги потерпілій до приїзду швидкої допомоги, ОСОБА_7 просив свідків викликати швидку допомогу, самостійно викликав поліцію, визнав вину та одразу надавав правдиві свідчення, сприяв збиранню доказів.
Окрім цього, оскільки ОСОБА_7 страждає на захворювання сечовивідних шляхів, що зумовлює постійну фізіологічну потребу у частому та невідкладному сечовипусканні, а тому на момент ДТП він допустив перевищення швидкості.
Разом з тим суд першої інстанції не взяв до уваги дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, характеризується позитивно, вчинив тяжкий проте необережний злочин, офіційно працевлаштований у ФОП ОСОБА_11 на посаді менеджера із збуту, має місці соціальні зв'язки, його незадовільний стан здоров'я, активну громадську позицію, регулярну підтримку ЗСУ.
Вважає, що такі обставини дають чіткі підстави вважати, що ОСОБА_7 не є суспільно-небезпечним та його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, а отже наявна можливість його виправлення без відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України.
Просить дослідити нові докази, що характеризують обвинуваченого. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14.11.2025 року змінити в частині призначення покарання. Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладенням обов'язків, відповідно до ст.76 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін (а.с.45-51).
На адресу Волинського апеляційного суду 09.02.2025 року від прокурора надійшли заперечення на клопотання про дослідження нових доказів в межах розгляду апеляційної скарги обвинуваченого та в його інтересах захисника (а.с.105-106).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити; прокурора, яка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити за безпідставністю, вирок суду залишити без змін; потерпілу, яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України; апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінально-процесуальним кодексом України. Вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є вирок, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно п.3 ч.2 ст.283 КПК України є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт це підсумковий документ, яким визнається достатність доказів зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів сторони захисту. Обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його передаванням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку, як це передбачено ст.293 КПК України. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах.
За приписами ст.349 КПК України, після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як слідує з вироку суду судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, було здійснено на підставі положень ч.3 ст.349 КПК України, а саме визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Згідно журналу судового засідання та технічного запису судового засідання від 10.10.2025 року в судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, вказаних в обвинувальному акті, визнав повністю.
Сторони кримінального провадження погодились з запропонованим порядком розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, суд з'ясував, чи правильно розуміють сторони кримінального провадження зміст обставин, які ніким не оспорюються, переконався у добровільності позиції обвинуваченого.
Враховуючи наведене суд першої інстанції обмежився лише допитом обвинуваченого, який визнав свою вину в повному обсязі та надав в судовому засідання пояснення, які фактично узгоджуються з обставинами, які викладені органом досудового розслідування в обвинувальному акті та не вважав доцільним досліджувати інші докази.
Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні дала показання щодо обставин, викладених у обвинувальному акті.
При цьому суттєвих розбіжностей між показаннями обвинуваченого та змістом фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, та показаннями потерпілої не встановлено.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції у обвинуваченого був захисник, який повністю підтримав позицію обвинуваченого щодо розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України. Ніяких клопотань про долучення до матеріалів справи та дослідження висновку експертизи не заявляли.
Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого слідує, що згідно формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, ОСОБА_7 інкримінувалося порушення п.12.3, п.18.1 та п.12.4 Правил дорожнього руху, а судом у вироку зазначено лише про порушення п.12.4 Правил дорожнього руху, що, на його думку, свідчить про порушення принципу диспозитивності та змагальності, а також обмеження його права на ефективний захист, оскільки він фактично був засуджений за обставин, відмінних від тих, що були пред'явленні органом обвинувачення та підтвердженні висновком експерта № СЕ-19/118-25/13125-ІТ від 02.09.2025 року.
На думку апеляційного суду, беручи до уваги імперативні положення ч.1 ст.421 КПК України, підстави для скасування судового рішення за зазначених вище мотивів апеляційної скарги сторони захисту відсутні, оскільки таке процесуальне рішення погіршить становище обвинуваченого.
Щодо призначеного обвинуваченому покарання, апеляційний суд зазначає наступне.
За положеннями ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покаранняз тим, щоб особі за вчинене нею кримінальне правопорушення, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з вироку обираючи покарання обвинуваченому судом першої інстанції враховано вимоги ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч.2 ст.286 КК України, ступінь тяжкості вказаного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про його особу, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Водночас призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь вини, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. А також враховано наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Твердження місцевого суду про те, що обвинувачений ОСОБА_7 , маючи право керувати транспортними засобами менше двох років, притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення дорожньо-транспортної пригоди, належних висновків для себе не зробив і вкотре допустив порушення правил дорожнього руху, є безпідставними, оскільки постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06.11.2024 року провадження по справі за ст.124 КпАП України закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи обвинуваченому вид та розмір покарання місцевий суд в цілому дотримався зазначених вимог кримінального закону, однак при цьому, належним чином не врахував положень ст.75 КК України, які передбачають можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного основного покарання.
Так колегія суддів вважає, що хоча й обвинувачений вчинив тяжкий злочин, який вчинений з необережності, в результаті чого загинула людина, проте встановлені характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про його особу та посткримінальна поведінка свідчать, що виправлення обвинуваченого є можливим без відбування реального покарання.
Так апеляційний суд враховує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога і психіатра перебуває, раніше до адміністративної відповідальності не притягався (а.с.67), позитивно характеризуються за місцем проживання, роботи та навчання (а.с.26, 27, 28, 29, 61), офіційно працевлаштований (а.с.59, 60), здійснює донати на ЗСУ (а.с.66), стан здоров'я обвинуваченого (а.с.62, 63, 64, 65), визнання вини, принесення вибачення потерпілій, яка жодних претензій ні матеріальних, ні моральних не має, оскільки сім'я обвинуваченого допомогла її сім'ї у фізичній праці, допомозі на поховання, а також відшкодовано витрат на поховання загиблої та у наданні матеріальної допомоги сім'ї загиблої. Враховуються обставини, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Потерпіла в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказала на те, що будь-яких претензій до обвинуваченого не має, вони примирилися, його сім'я добровільно частково відшкодувала завдану шкоду, обвинувачений їй пообіцяв, що більше ніколи не буде керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що думка потерпілої про необхідність призначення обвинуваченому покарання має бути врахована судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання не може грунтуватись лише на позиції потерпілої щодо виду та міри покарання.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21.02.2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів вважає за можливе на підставі ст.75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, передбаченого законом, та покладенням певних обов'язків, згідно вимог ч.1 ст.76 КК України.
Таке покарання на думку колегії суддів апеляційного суду буде повністю відповідати вимогам ст.ст.50, 65 КК України, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарань, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, а перебування під наглядом уповноваженого органу з питань пробації, - дозволить здійснювати контроль за їх поведінкою.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду та вважає, що призначене обвинуваченому додаткове покарання, повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Покарання призначене з урахуванням положень ст.50, 65 КК України.
Апеляційний суд вважає, що у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положенням ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14.11.2025року в частині призначеного обвинуваченому основного покарання за ч.2 ст.286 КК України слід змінити.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 414, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в частині призначеного покарання змінити.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 3 (три) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, а саме:
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді