Справа №:755/7191/23
Провадження №: 2/755/1202/26
"23" лютого 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Гречаної Ю.О., Дубенко Г.В., Заведій К.С., Зілінської М.В.,
учасники справи:
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Потьомкін С.О.,
представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Даниленко П.О.,
представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Вітер В.М.,
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні квартирою, визнання договору оренди недійсним, виселення, стягнення безпідставно набутих коштів за користування майном, -
Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвокат Потьомкіна С.О. звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні квартирою, визнання договору оренди недійсним, виселення, стягнення безпідставно набутих коштів за користування майном. (т. 1 а.с.97-108)
Згідно заявлених вимог, позивач просила суд:
1. усунути спричинені ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , наступним чином:
1.1. вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 ;
1.2. зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до усіх приміщень квартири, та передачі одного комплекту ключів від вхідних дверей до квартири, передачі одного комплекту ключів від вхідних дверей до під'їзду, в якому знаходиться квартира, передачі одного комплекту ключів від усіх міжкімнатних дверей, які знаходяться в квартирі;
2. визнати недійсним договір оренди, укладений між ОСОБА_3 та орендарями щодо квартири АДРЕСА_1 ;
3. усунути спричинені ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 орендарів, які проживають в ній на підставі договору оренди, укладеного з ОСОБА_3 як орендодавцем;
4. стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 360 100,00 грн безпідставно набутих коштів за користування майном - квартирою АДРЕСА_1 , без належної правової підстави.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач в період з 28.11.1987 по 29.11.2011 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 . За час перебування у шлюбі позивачем та її колишнім чоловіком була придбана квартира, загальною площею 110,80 кв.м., житловою площею 63,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ця квартира була об'єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_6 і належала їм в рівних частинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. За місцем відкриття спадщини приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою Марією Сергіївною було відкрито спадкову справу. 31 березня 2023 року позивачу було видане свідоцтва на право власності на частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Щодо іншої частки квартири ОСОБА_6 було складено заповіт, відповідно до якого усе майно ОСОБА_6 на момент його смерті успадковується ОСОБА_3 , яка не була родичем покійного та не мала з ним жодних родинних зав'язків. У позові зазначається, що наразі на розгляді у Дарницькому районному суді міста Києва знаходиться справа №753/21495/21 за позовом ОСОБА_2 (дочки позивача та ОСОБА_6 ) як спадкоємиці за законом першої черги до ОСОБА_3 як спадкоємиці за заповітом, про визнання заповіту недійсним, позовні вимоги якого обґрунтовані тим, що спірний заповіт ОСОБА_6 не підписував або підписав під тиском ОСОБА_3 , оскільки мав борг перед нею, а отже волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Крім того, під час складання заповіту ОСОБА_6 міг перебувати у стані, коли не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Позивач зазначає, що спірна квартира з моменту смерті ОСОБА_6 фактично знаходилась у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_3 . За доводами позовної заяви, ОСОБА_3 чинить перешкоди позивачу в доступі до квартири та користуванні нею, зокрема: не допускає до житла, без згоди позивача змінила вхідні замки до квартири, відмовляється надати примірники ключів від квартири, ігнорує письмові звернення та вимоги, не відповідає на телефонні дзвінки, тощо. 01.04.2023 третя особа в супроводі свого представника та представника позивача з'явилась за адресою квартири, маючи на меті за дорученням позивача потрапити до неї, однак вхідні замки до дверей виявились зміненими. На телефонні дзвінки відповідач ОСОБА_3 не відповідала. Представником позивача на адресу відповідача було направлено вимогу про усунення перешкод у користуванні майном від 10 квітня 2023 року, однак відповідач не отримала вище зазначену вимогу, конверт був повернутий у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Представником позивача 10 квітня 2023 року було направлено адвокатські запити на адреси підприємств та організацій, які здійснюють постачання комунальних послуг за адресою квартири, з метою з'ясування інформації щодо того, з якою особою (особами) укладено договори постачання комунальних послуг в квартиру, номерів особових рахунків з постачання послуг, стану розрахунків (наявності заборгованості), контактних даних осіб, які здійснювали оплату комунальних послуг за квартиру, тощо. ПрАТ «АК «Київводоканал» листом від 21 квітня 2023 року № 1587/18/36/02-23 у відповідь на адвокатський запит, серед іншого, повідомило, що станом на 17.04.2023 року на особовому рахунку ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає заборгованості зі сплати за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, до сплати підлягає сума 434,18 грн, що є поточним нарахуванням за березень 2023 року. Позивач зазначає, що з даної відповіді вбачається, що відповідач або інші особи, вселені нею до квартири, в березні 2023 року спожили послуг з водопостачання на 434,18 грн. КП КОР «Київтеплоенерго» у відповідь на адвокатський запит надіслало лист №30/3/2/4389 від 18 квітня 2023 року з додатками, зі змісту яких, серед іншого, вбачається, за адресою квартири постачались послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з централізованого постачання гарячої води/ постачання гарячої води та з розрахунків убачається, що вищезазначені послуги споживались та оплачувались невідомими особами. КП «Житло-Сервіс» та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» відмовили у наданні запитуваної інформації, посилаючись на те, що дана інформація містить персональні дані/ є конфіденційною, а отже розголошенню не підлягає. AT «Київгаз» відповіді на адвокатський запит не надав. 05 травня 2023 року позивач з'явилась за місцем знаходження квартири з метою фіксації факту перешкоджання доступу позивача до квартири та подальшого самостійного усунення таких перешкод шляхом зміни замків від вхідних дверей. З метою фіксації факту наявності перешкод позивачем було викликано працівників поліції за номером «102» (номер звернення ЄО №18853 від 05.05.2023 року). Після прибуття працівників поліції з'ясувалось, що в квартирі проживають невідомі позивачу особи та користуються нею на підставі договору оренди, укладеного з ОСОБА_3 як орендодавцем. Однак позивач не надавала дозволу чи згоди відповідачу чи іншим особам укладати договори щодо користування чи розпорядження квартирою. Зокрема, й вищезазначений договір було укладено між ОСОБА_3 та орендарями без згоди позивача як співвласника квартири. Позивачу не було надано можливості ознайомитись із договором оренди квартири. Двері відкрив чоловік, який повідомив, що він є чоловіком орендаря квартири і вони проживають в квартирі не менше одного року. 25 травня 2023 року представником позивача було отримано відповідь на адвокатський запит від Дніпровського УП ГУНП у м. Києві № 162-АЗ/125/50/05-2023 від 18 травня 2023 року, зі змісту якого вбачається, що під час проведеної перевірки встановлено, що у зверненні відсутні дані, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, та неможливість у зв'язку з цим внести відповідну інформацію до ЄРДР та, що в даній справі вбачаються цивільно-правові відносини, які вирішуються в приватному порядку в суді та до компетенції поліції не відносяться. Позивач вважає, що оскільки їй належить на праві приватної власності квартири, і при цьому вона не може не лише користуватись належним їй майном, але й навіть потрапити в квартиру через перешкоди, які їй чинить відповідач, яка змінила замки, не надає примірники ключів, заселила в квартиру сторонніх осіб, не реагує на листи та повідомлення тощо, то позивач вимушена звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом її вселення до квартири. Також, на думку позивача, договір оренди, укладений між відповідачем та орендарями, є недійсним, оскільки суперечить вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки відповідач не мала права самостійно розпоряджатись квартирою без згоди позивача, шляхом її передачі в оренду. Крім того, в позові зазначається, що відповідач, уклавши договір оренди квартири, фактично розпорядилась часткою квартири позивача, розпоряджатись якою не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже набула за рахунок позивача як потерпілої грошові кошти у вигляді орендної плати за квартиру без достатньої для того правової підстави. На думку позивача, у відповідача наявні кондикційні зобов'язання перед позивачем щодо повернення коштів, отриманих від орендарів за користування майном позивача без достатньої правової підстави у розмірі 360 100,00 грн. Вказана сума розрахована позивачем, виходячи з часу користування орендарями квартирою - щонайменше 13 місяців, оголошень з мережі інтернет та підрахунків позивача щодо вартості квадратного метру оренди та площі квартири.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (т. 1 а.с.112-115)
09 серпня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , поданий представником - адвокатом Кульбіч-Калбуковою С.А. за доводами якого, позовна заява не містить об'єктивних обставин справи, подана з метою тиску на відповідача, яка є спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом. У відзиві зазначається, що позивач вводить суд в оману щодо перешкоджання їй відповідачем у користуванні квартирою, оскільки позивач є громадянкою Америки та постійно проживає в США та не має наміру проживати в Україні, в якій постійно не проживає з 1990-х років, отже не потребує вселення до спірної квартири. Також відповідач посилається на те, що доводи позивача щодо заміни відповідачем замків від квартири не відповідають дійсності. При цьому зазначає, що в разі відповідного прохання позивача після отримання нею свідоцтва на частину квартири, ключі були б їй вручені. Однак з таким проханням позивач та її представник не звертались. При цьому у третьої особи ключів від спірної квартири ніколи не було. Вказує на хибність наведених у позовній заяві тверджень щодо відсутності у відповідача цивільної дієздатності. Також відповідач зазначає, що в квартирі дійсно безкоштовно під час війни проживали люди, з якими ніяких договорів укладено не було, тому надати суду договір оренди є неможливим. З цього приводу відповідач вказує на недоведеність факту здавання квартири в оренду, відповідно відсутні підстави для стягнення незаконно набутих коштів. Також у відзиві вказується на те, що позивач не брала участі у сплаті комунальних платежів за квартиру з часу смерті ОСОБА_6 . Відповідач зазначає, що не заперечує права позивача на користування квартирою, а також проти вселення позивача, в разі виділення їй частки в натурі. 25 липня 2023 року відповідач направила на адресу позивача та третьої особи нотаріально засвідчену пропозицію щодо вирішення всіх спірних питань у позасудовому порядку, однак відповіді не надійшло. З наведених обставин відповідач робить висновок про відсутність предмету спору. (т.1 а.с.127-130)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, витребувано у відповідача ОСОБА_3 договір найму (оренди) з усіма додатками, укладений між ОСОБА_3 та орендарями щодо квартири АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.145-148)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року витребувано з Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві належним чином завірені копії: рапорту (рапортів) працівників поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, складеного (складених) за результатами виїзду 05 травня 2023 року на виклик ОСОБА_1 (ЄО №18853 від 05 травня 2023 року); письмових пояснень від 05 травня 2023 року, наданих ОСОБА_1 та особою - чоловіком орендаря квартири (прізвище, ім'я, по батькові невідомі); договору оренди квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та орендарем (орендарями) (за наявності в матеріалах копії вказаного документу); відеозаписів з нагрудних камер (боді-камер) працівників поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відзнятих під час виїзду та відпрацювання виклику ОСОБА_1 від 05 травня 2023 року (ЄО №18853 від 05 травня 2023 року). (т.1 а.с.144, 155-156)
14 серпня 2023 року представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Кульбіч-Калбуковою С.А. подано заяву про відсутність у відповідача витребуваного судом документу, в якій зазначалось про те, квартира АДРЕСА_1 в оренду ніколи не здавалась, в квартирі час від часу проживав військовослужбовець - знайомий ОСОБА_6 та відповідача. В заяві зазначається, що за свідченнями ОСОБА_3 , для забезпечення відсутності зацікавленості до особи військовослужбовця з боку консьєржів та сусідів, з мережі інтернет було скачено договір, в якому було зазначено прізвище ОСОБА_3 та дружини військового та вказано вартість оренди, яка ніколи не сплачувалась. (т.1 а.с. 163)
14 серпня 2023 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Потьомкіним С.О. подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач просить позов задовольнити повністю та зазначає, що наведені у відзиві твердження та припущення не стосуються предмету доказування в даній справі, адже позовна заява була подана виключно з метою захисту прав позивача, порушених відповідачем. У відповіді зазначається, що наскільки відомо позивачу, відповідач ніколи не перебувала в цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , докази протилежного не надані. Представником позивача також зазначається, що позивач є громадянином України, про наявність у позивача громадянства іншої держави представнику не відомо, позивач має зареєстроване місце проживання, вказане в її паспорті. При цьому громадянство не впливає на реалізацію права власності, а позивач періодично відвідує Україну, що й планує в подальшому. При цьому, внаслідок створення відповідачем позивачу перешкод в користуванні майном, позивач змушена зупинятись в готелях або у друзів чи родичів, що також порушує її права. Також у відповіді зазначається, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що нею не були замінені замки, оскільки в протилежному випадку позивач безперешкодно могла б потрапити до квартири за допомогою власного комплекту ключів. Позивач зверталась до відповідача з письмовою вимогою, а представник - з адвокатським запитом, які долучені до позовної заяви, що спростовує протилежні твердження відповідача. Відповідь містить інші доводи в противагу наведеним у відзиві твердженням, які стосуються прав сторін та третьої особи щодо спірної квартири. Також наводяться доводи про відсутність у відповідача правомочності укладати договори щодо спірної квартири та невідповідність договору оренди ст. 358, 761 ЦК України, а не про відсутність цивільної дієздатності відповідача. Вказується на те, що позивач та її представник так і не змогли потрапити до квартири, а не вдерлися до неї, як стверджує відповідач. Зазначає, що доводи відзиву про відсутність договору оренди суперечить словам представника відповідача, яка підтвердила, що договір оренди був складений для консьєржа. Також у відповіді зазначається, що позивач не заперечує необхідності утримання належного їй майна, а докази направлення відповідачем позивачу будь-яких заяв відсутні. Крім того, у відповіді наводяться доводи щодо хибності тверджень сторони відповідача про відсутність предмету спору. (т.1 а.с. 171-177)
24 серпня 2023 року від Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов лист з додатками на виконання ухвали суду про витребування доказів. (т.1 а.с.166-170)
28 серпня 2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_2 , подані представником - адвокатом Даниленком П.О., в яких третя особа підтримала позовну заяву та зазначила, що позивач є її матір'ю, яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , під час якого була придбана квартири АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_6 , за заявою третьої особи, було відкрито спадкову справу, позивач 31 березня 2023 року отримала свідоцтво про право власності на спірної квартири. Третя особа підтверджує, що мали місце викладені в позовній заяві обставини, щодо намагання потрапити в квартиру 01 квітня 2023 року та 05 травня 2023 року, під час останнього з'ясувалось, що в квартирі проживають особи, які орендували квартиру у відповідача, в договорі оренди була вказана підстава права власності - заповіт. В поясненнях зазначається, що викладені у відзиві твердження не відповідають дійсності, оскільки третя особа намагалась зв'язатися з відповідачем з метою отримання ключів та доступу до квартири, проте такі звернення були проігноровані. Також третій особі відомо від позивача, що її представник також звертався до відповідача з відповідними вимогами. Третя особа вказує на те, що вона є членом сім'ї позивача, адже є її донькою та відвідувала квартиру на прохання матері з її ж дозволу. (т.1 а.с.185-188)
08 грудня 2023 року до суду надійшли пояснення відповідача ОСОБА_3 , які не є заявою по усті справи в розумінні ст. 174 ЦПК України, які зводяться до того, що позов у цій справі було подано з метою тиску на відповідача та спонукання її відмовитись від спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_6 , з яким відповідач проживала в незареєстрованому шлюбі. Відповідач вважає, що права позивача не порушені, оскільки вона лише 31 березня 2023 року отримала свідоцтво про право власності на частину квартири. Зазначає, що позивач та її представник не звертались до відповідача з проханням про спільне володіння квартирою, спільні витрати на її утримання, про надання ключів від квартири, а також, що сторона позивача свідомо ввела працівників поліції в оману щодо заміни відповідачем замків від квартири. Також вказує, що позивач відмовилась укласти мирову угоду. За доводами відповідача, до квартири є вільний доступ, за умови визначення частин квартири, якими користуються сторони, ключі від квартири були запропоновані позивачу відповідачем ще в серпні 2023 року. Вказує на відсутність необхідності будь-кого висиляти з квартири, оскільки в ній ніхто не проживає та на відсутність підстав для стягнення коштів, оскільки договір оренди укладений не був, особи які проживали в квартирі сплачували лише комунальні платежі. (т.1 а.с.224-226)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 , поданого представником - адвокатом Кульбіч-Каблуковою С.А., про зупинення провадження у справі. (т.1 а.с.233, т.2 а.с.11-13)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про залучення співвідповідача, подану представником - адвокатом Потьомкіним С.О., залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 . (т.2 а.с.54-55, 56-57)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, застосування заходів процесуального примусу, винесення окремої ухвали, подане представником - адвокатом Потьомкіним С.О. - задоволено частково. Постановлено витребувати у ОСОБА_3 копію договору найму (оренди), з усіма додатками (актами, додатковими угодами тощо, в тому числі, що підтверджують факт отримання орендної плати за квартиру) укладеного між ОСОБА_3 та орендарями щодо квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині клопотання - відмовлено. (т.2 а.с.76, 77-80)
14 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Вітер В.М. подано до суду заяву про неможливість надання доказів, витребуваних судом, в якій зазначено, що будь-які договори оренди (найму) та будь-які додатки (акти, додаткові угоди тощо) відповідачем не укладались та не підписувались. (т.2 а.с.87-89)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, подане представником - адвокатом Потьомкіним С.О., витребувано у Печерського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів про реєстрацію шлюбу щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , приватний будинок. (т.2 а.с.91-92, 97-98)
09 червня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Потьомкіним С.О. подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій вимогу №3 викладено в наступній редакції: усунути спричинені ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , наступним чином: виселити з квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . (т.2 а.с.125-127)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення співвідповідача, подане представником - адвокатом Потьомкіним С.О., залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_5 . (т.2 а.с.148-149)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті. (т.2 а.с. 186-188)
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Потьомкін С.О. в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з викладених у позовній заяві підстав, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи. Додатково пояснив, що заявлена до стягнення сума в розмірі 360 100,00 грн є орендною платою за всю квартиру (орієнтовна вартість оренди, виходячи з оголошень). Підтвердив, що наявність замків у міжкімнатних дверях є припущенням.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Даниленко П.О. в судовому засіданні підтвердив викладені в позовній заяві обставини, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у письмових поясненнях третьої особи.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Вітер В.М. в судовому засіданні підтвердив перебування позивача з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі з 1987 по 2011 роки, зазначивши при цьому, що позивач з 1990-х років проживає в США, є громадянкою вказаної держави. Зазначив, що до моменту смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач з останнім не спілкувалась, а з 2000-х років відповідач проживала з ним як цивільна дружина. Зауважив, що відповідач не була обізнана про обставини набуття спірної квартири і в квітні 2023 року дізналась, що позивачу було видано свідоцтво про право власності на спірної квартири. Разом із тим, ОСОБА_6 склав на користь відповідача заповіт щодо всього належного йому майна. 25 вересня 2021 року третьою особою було подано позовну заяву про визнання цього заповіту недійсним. Також зазначив, що відповідач не могла передбачити, що з'явиться дружина спадкодавця та оформить документи на частину квартири. Представник зауважив, що відповідач жодних перешкод позивачу не чинила, не заперечувала проти її вселення та передачі ключів, порте відповідних звернень не було. Додатково пояснив, що від під'їзду ключів немає, є лише магніт, на поверсі є тамбур із замком і квартира зачиняється на замок, від них є ключі, між кімнатами в квартирі замків та ключів немає. Підкреслив, що договору оренди не існує і не існувало, відповідачі ОСОБА_4 є переселенцями, якім відповідач дозволила проживати в квартирі з благодійності, без правових підстав, вони після приходу поліції виселились 10 травня 2023 року і забрали всі свої речі. Щодо стягнення орендної плати зазначив, що можливо позивач вважає це упущеною вигодою, проте договірних відносин не існувало, а вимога про стягнення коштів є не обґрунтованою та безпідставною. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, відповідач ОСОБА_4 направив до суду заяви, в якій просив розглядати справу без його присутності та повідомив, що в квартирі, яка є предметом даного спору ані він ані його сім'я на даний нас не проживають. (т. 2 а.с. 75 - заява від 02.10.2024, т.2 а.с. 141 - заява від 16.06.2025)
Суд, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
(ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Конституція України у ст. 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.
Згідно положень ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Виходячи з положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 листопада 1987 року (т.1 а.с.25), який було розірвано в 2011 році, що не заперечується учасниками справи.
13 грудня 2007 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 27-33).
Отже, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, набутого за час перебування у шлюбі, вказана вище квартира віднесена до спільної сумісної власності подружжя з часу набуття її у власність одним із подружжя.
12 квітня 2021 року ОСОБА_6 склав заповіт, за яким заповів все належне йому майно ОСОБА_3 (відповідачу у справі). (т.1 а.с.132)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1 а.с.34).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. (ч. 5 ст. 1268 ЦК України)
На час розгляду даної справи вказаний вище заповіт в судовому порядку недійсним не визнано.
31 березня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яким посвідчено право власності колишнього з подружжя. (т. 1 а.с. 36)
10 квітня 2023 року представником ОСОБА_1 в інтересах останньої було скеровано ОСОБА_3 вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання безперешкодного доступу (входження) до даної квартири, передачі комплектів ключів та договорів охорони (у випадку їх укладання), договорів з підприємствами, що надають комунальні послуги, яка відповідачем отримана не була та повернулась з поштового відділення без вручення (т.1 а.с. 38-42).
05 травня 2023 року ОСОБА_1 в присутності свого представника та працівників поліції здійснила спробу потрапити до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що відображено на дослідженому судом відеозапису (т.1 а.с.66), після чого подала до правоохоронних органів заяву про заміну замків у вхідних дверях до вказаної вище квартири, що відображено в протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (т.1 а.с.67-68). На цю заяву УПП надало відповідь від 18 травня 2023 року з посиланням на наявність цивільно-правових відносин (т.1 а.с.72)
Після відкриття провадження у справі, 25 липня 2023 року ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчену заяву, адресовану позивачу та третій особі, в якій викладено пропозицію продажу спірної квартири та розподілу отриманих від реалізації коштів (т.1 а.с.133), яка надсилалась на електронну адресу позивача (т. 1 а.с.137-138).
Зі змісту заяв сторін по суті справи та пояснень їх представників у судовому засіданні вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо порядку володіння та користування спірною квартирою, сторона позивача хоча й зазначає, що не заперечує проти вселення позивача в квартиру та передачі комплекту ключів від неї, проте в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі та відповідач фактично не здійснила дій по наданню позивачу доступу до спірного майна.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Згідно положень ч. 1-7 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
За змістом положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.
Захист права власності здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів і способів захисту. Для захисту застосовується юрисдикційна форма захисту, тобто діяльність уповноважених державних органів, які здійснюють комплекс організаційних заходів для захисту порушених прав.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та/або розпорядженню своїм майном. Підставою звернення за захистом в судовому порядку є вчинення особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном, за умови відсутності між сторонами спірних договірних відносин. Характерною ознакою такого порушення права власності є протиправне вчинення особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником майна і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
В силу Глави 3 ЦК України та ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених вимог, в тому числі і щодо способу захисту, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Зокрема, якщо права власника порушуються іншою особою, то він може звернутися до суду з вимогою про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторним позовом), або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
При цьому, з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом. Зазначене у повній мірі стосується і прав власника квартири.
Судом установлено та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, досліджених судом, що позивачу на праві власності належить частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому позивач не має доступу до належного їй нерухомого майна, ключі від квартири, тамбуру на поверсі та під'їзду, наявні у відповідача, остання в добровільному порядку позивачу не передає, що позбавляє позивача повною мірою використовувати належне їй право, як власника квартири на володіння та користування нею.
Вказані відповідачем при запереченні проти задоволення позову обставини про те, що позивач не буде використовувати квартиру для особистого проживання, оскільки постійно проживає за межами України не є визначеними законом підставами для позбавлення співвласника, яким є позивач, права користування належним їй майном.
Доводи відповідача про те, що позивач не приймає участі в оплаті житлово-комунальних послуг за квартиру, що не заперечується останньою, також не є підставою для позбавлення співвласника права володіння та користування майном.
Відповідач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення з іншого співвласника коштів за утримання майна пропорційно до його частки, в разі здійснення відповідачем одноосібно оплати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Твердження відповідача про те, що вона замків від квартири не змінювала та позивач має володіти примірником ключів, не заслуговують на увагу, оскільки в разі наявності у відповідача ключів від спірної квартири, в неї була б відсутня як необхідність викликати працівників поліції з метою потрапити в квартиру, так і необхідність звернення до суду з вимогами про вселення та про зобов'язання відповідача передати ключі.
Отже, за встановлених судом обставин, перша вимога позивача підлягає частковому задоволенню, перешкоди позивачу в користуванні квартирою підлягають усуненню шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру та зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою, шляхом надання вільного доступу до всіх приміщень квартири та передачі одного комплекту ключів від вхідних дверей до квартири та від вхідних дверей до під'їзду, в якому знаходиться квартира.
При цьому посилання представника відповідача на те, що до під'їзду, де розташована квартира, ключі не передбачені через встановлення магнітного замку, є недоречними, оскільки магнітний ключ є різновидом ключів, в разі встановлення відповідного замка.
Разом із тим, за матеріалами справи не встановлено наявність в квартирі міжкімнатних замків, представник позивача підтвердив у судовому засіданні, що наявність таких замків є припущенням, тому в зобов'язанні відповідача передати ключі від усіх міжкімнатних дверей, які знаходяться в квартирі слід відмовити, через недоведеність вимог в цій частині.
Що стосується вимог про визнання недійсним договору оренди, укладеного між відповідачами, суд приходить до наступного.
В даному випадку, позивач вказує на незаконність укладення відповідачем договору оренди, предметом якого є також частка квартири, що належить позивачеві.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. (ч. 1 ст. 810 ЦК України)
Згідно положень ч. 1 ст. 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. (ч. 1 ст. 812 ЦК України)
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. (ч. 4 ст. 203 ЦК України)
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
В даному випадку, позивач вказує на незаконність укладення відповідачем договору оренди, предметом якого є також частка квартири, що належить позивачеві.
Згідно положень ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу /набуття /зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 295/11869/20 (провадження № 61-1204св21).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
З дослідженого судом відеозапису (т.1 а.с.66) вбачається, що особа яка при прибутті до спірної квартири позивача з представником та працівниками поліції, відчинила двері, продемонструвала останнім договір, не надавши можливості зняти з нього копію.
ОСОБА_4 в своїх письмових поясненнях, наданих працівникам поліції 05 травня 2023 року, вказав, що його сім'я в особі дружини винайняла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 23 травня 2022 року, в особі орендодавця ОСОБА_3 . Документи, підтверджуючі право власності на квартиру їм були надані, які саме, він не пам'ятає. (т.1 а.с.167)
14 серпня 2023 року представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Кульбіч-Калбуковою С.А. подано до суду заяву про відсутність у відповідача витребуваного судом документу, в якій зазначалось про те, квартира АДРЕСА_1 в оренду ніколи не здавалась, в квартирі час від часу проживав військовослужбовець - знайомий ОСОБА_6 та відповідача, для забезпечення відсутності зацікавленості до особи військовослужбовця з боку консьєржів та сусідів, з мережі інтернет було скачено договір, в якому було зазначено прізвище ОСОБА_3 та дружини військового та вказано вартість оренди, яка ніколи не сплачувалась. (т.1 а.с. 163)
08 грудня 2023 року до суду надійшли пояснення відповідача ОСОБА_3 , в яких серед іншого зазначалось, що договір оренди укладений не був, особи які проживали в квартирі сплачували лише комунальні платежі. (т.1 а.с.224-226)
14 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Вітер В.М. подано до суду заяву про неможливість надання доказів, витребуваних судом, в якій зазначено, що будь-які договори оренди (найму) та будь-які додатки (акти, додаткові угоди тощо) відповідачем не укладались та не підписувались. (т.2 а.с.87-89)
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісну або недобросовісну.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі
№ 914/1954/20).
Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» («Karabet and others v. Ukraine»), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
Верховний Суд зазначає, що коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності та добросовісності.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 344/7040/18 (провадження № 61-4902св24).
Суперечливі заяви сторони відповідача суд розцінює як недобросовісну поведінку. Разом із тим, відсутність в матеріалах справи копії договору оренди спірної квартири, сторонами якого були б вказані відповідачі, не лише позбавляє можливості встановити істотні умови договору (дату укладання, сторони, наявність їх підписів, предмет договору, строк дії тощо), а й надати йому оцінку, в тому числі й в розрізі його відповідності вимогам закону щодо його дійсності.
Враховуючи, що судом було вжито всіх передбачених законом заходів з метою витребування оспорюваного договору, а доказування, як і судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд позбавлений можливості встановити наявність або відсутність визначених законом підстав (на які вказує позивач) для визнання договору оренди квартири недійсним повністю або в певній частині.
Отже, позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується вимог позивача про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 360 100,00 грн безпідставно набутих коштів за користування майном - квартирою АДРЕСА_1 , без належної правової підстави, суд приходить до наступного.
З наведеного в позовній заяві обґрунтування вбачається, що правовими підставами позову в цій частині позивачем визначені положення ст. 1212 ЦК України.
Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (п. 5
ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Визначений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17 та інших).
Отже, для з'ясування наведених вище питань, а відтак і правильного вирішення спору судам в межах наданих їм повноважень процесуальним законом належить дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України (яка визначена позивачем як правова підстава позову в цій частині) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19).
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
За змістом частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Тобто, зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18).
Конструкція ст. 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 752/13032/16-ц, провадження № 61-1582зпв18, зазначено, що набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому вона відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
За загальним правилом, кондикція в її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;
2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, що за матеріалами даної справи встановлено не було.
Отже, враховуючи наведені вище норми права та встановлені у справі фактичні обставини, суд приходить до висновку, що в рамках розгляду цього позову відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 1212 ЦК України та стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача грошових коштів, які нібито сплачувались орендарями за користування квартирою, частина якої є власністю позивача, оскільки наведені позивачем підстави позову щодо отримання ОСОБА_3 орендної плати за спірну квартиру без достатньої правової підстави, як про це зазначається в позові, не можуть кваліфікуватися як безпідставно отримане майно, неправомірне збагачення вказаного відповідача за рахунок позивача.
При цьому суд також вважає за необхідне констатувати, що за матеріалами справи не вбачається, що особи, які проживали в спірній квартирі оплачували ОСОБА_3 будь-які кошти за таке проживання, в тому числі й на підставі договору оренди.
Тому позов у цій частині також не підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про усунення перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартири відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.
Судом установлено, вбачається з дослідженого судом відеозапису (т.1 а.с.66) та письмових пояснень ОСОБА_4 , наданих працівникам поліції 05 травня 2023 року, що станом на вказану дату в спірній квартирі проживали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
За змістом поданих відповідачем ОСОБА_4 до суду заяв від 02.10.2024 (т. 2 а.с. 75) та від 16.06.2025 (т.2 а.с. 141), останній повідомляє, що в квартирі, яка є предметом даного спору, ані він ані його сім'я на даний нас не проживають.
Згідно акту по факту проживання / не проживання особи за адресою від 29 листопада 2023 року, складеного та підписаного сусідами ОСОБА_9 (кв. АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_10 (кв. АДРЕСА_6 ) в присутності майстра відділення «Лівобережне» комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» ОСОБА_11 , під час комісійного обстеження за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно з середини жовтня 2023 року ніхто не проживає по теперішній час, про що засвідчують сусіди. Акт містить також підпис менеджера (управителя) групи будинків відділення «Лівобережне» КП «Житло-сервіс» ОСОБА_12 (т.1 а.с. 229)
Доказів того, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 після 05 травня 2023 року проживали в спірній квартирі та/ або в ній зберігалися речі вказаних осіб, матеріали справи не містять.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази в розумінні ст. 76-80 ЦПК України того, що на час розгляду даної справи відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , і таким чином чинять позивачу ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою.
Тому суд не вбачає підстав для виселення вказаних відповідачів зі спірної квартири, через недоведеність проживання в ній на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні квартирою, визнання договору оренди недійсним, виселення, стягнення безпідставно набутих коштів за користування майном підлягає частковому задоволенню, а саме - в частині усунення ОСОБА_1 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до всіх приміщень квартири та передачі одного комплекту ключів від вхідних дверей до квартири та від вхідних дверей до під'їзду, в якому знаходиться квартира. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо інших доводів сторін та третьої особи, викладених у заявах по суті справи та наведених представниками в усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До закінчення судових дебатів у справі, представником позивача зроблена відповідна заява.
Згідно вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачем на правничу допомогу та встановити позивачу строк на подання доказів щодо їх розміру.
Враховуючи наведене та керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 15, 16, 29, 203, 204, 207, 215, 317, 319, 321, 328, 355, 356, 383, 391, 626, 638, 759, 761, 810-812, 1212, 1268 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_8 ), до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , приватний будинок), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 ), про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні квартирою, визнання договору оренди недійсним, виселення, стягнення безпідставно набутих коштів за користування майном - задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до всіх приміщень квартири та передачі одного комплекту ключів від вхідних дверей до квартири та від вхідних дверей до під'їзду, в якому знаходиться квартира.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 147,20 грн.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 12 березня 2026 року на 12 годину 00 хвилин, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва (м. Київ, вул. Пластова, буд.3, каб.43).
Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат на правничу допомогу - до 02 березня 2026 року включно.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 03 березня 2026 року.
Суддя: