Номер провадження 2/754/2370/26
Справа №754/11804/25
Іменем України
03 березня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Хімік-15» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлові послуги, -
Позивач ОК «ЖБК «Хімік-15» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлові послуги.
В обґрунтування вимог позивач зазначає про те, що ОК відповідно до статуту здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири № 43 у вказаному будинку на підставі договору довічного утримання.
Як зазначає позивач, відповідач несе витрати на утримання належного йому майна нерегулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого за період з 01.04.2017 року по 30.06.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 20 607,71 грн. Крім того, на вказану суму за період до 24.02.2022 року та з 01.01.2024 року нараховано інфляційні втрати в розмірі 3936,75 грн. та 3 % річних в розмірі 1121,55 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 25.07.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.
23.09.2025 року до суду надійшли пояснення відповідача, в яких він проти позовних вимог, посилаючись на те, що він набув право власності на квартиру на підставі договору довічного утримання від 07.08.2015 року, укладеного з ОСОБА_2 , за умовами якого він був зобов'язаний перераховувати ОСОБА_2 компенсацію витрат на комунальні послуги. У період із серпня 2015 року і на момент смерті ОСОБА_2 у вересні 2020 року він виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, а тому зобов'язання з оплати комунальних послуг у нього не виникало і усі зобов'язання з оплати наданих послуг мала оплачувати ОСОБА_2 . Також, оскільки норми ст.1282 ЦК України в даному випадку не застосовуються, то відповідач вважає, що сума заборгованості до вересня 2020 року має бути списана у зв'язку із смертю боржника.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав і на те, що між ним та позивачем не підписано жодного договору з надання послуг, а тому зобов'язань у нього перед позивачем не виникає. Крім того, відповідач вважає розрахунки позивача неправильними та неправомірними, вказуючи на те, що він не є членом кооперативу, а нарахування інфляційних втрат та 3 % річних проведено невірно, а також що позивачем не надано доказів на виконання/надання робіт та послуг. Також, він не проживав та не проживає за вказаною адресою, а тому вважає, що він має право на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання за період тимчасової відсутності.
Посилаючись на викладене, а також вважаючи, що на підставі ст.257 ЦК України уся заборгованість до серпня 2022 року має бути списана, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
26.02.2026 року до суду надійшли пояснення представника позивача Ковальової О.О. по суті позовної заяви. У даних поясненнях представник позивача вказує на помилковість тверджень відповідача та наявність підстав та доказів для задоволення вимог у повному обсязі.
Також, 23.09.2025 року до суду надійшла заява відповідача, в якій він, посилаючись на ст.257 ЦК України, просить залишити без задоволення претензії позивача за період з 01.04.2017 року по 31.07.2022 року на загальну суму 14 438,78 грн.
В судове засідання представник позивача Ковальова О.О. не з'явилась, надавши суду заяву, в якій просить розглядати справу в її відсутність, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надавши заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність на підставі наявних доказів з урахуванням пояснень сторін.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (стаття 5 ЦПК України).
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 з 07.08.2015 року є власником квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до Статуту ОК «ЖБК «Хімік-15» є обслуговуючим кооперативом, який здійснює комплексне обслуговування будинку АДРЕСА_4 .
Таким чином, позивач є обслуговуючою організацією вказаного будинку та здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію.
Згідно складових нормативних витрат з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих згідно з постановою КМУ від 01.06.2011 року № 869, станом на липень 2015 року вартість 1 кв.м. на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій становила 4,5023 грн.
Протоколом загальних зборів членів ЖБК від 10.02.2017 року встановлено для потреб будинку нараховувати на ремонтний фонд щомісяця 1 грн./кв.м.
Відповідно до протоколу № 01/09/2017 від 26.09.2017 року, загальними зборами членів ЖБК прийнято рішення про затвердження з 01.11.2017 року нормативних витрат на утримання будинку та прибудинкових територій в розмірі 5,5 грн./ кв.м.
Згідно протоколу загальних зборів членів ЖБК від 18.09.2021 року встановлено розмір витрат на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 7,19 грн./кв.м. та нормативні утримання на сигналізацію в розмірі 6,67 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання зі сплати за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого за період з 01.04.2017 року по 30.06.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 20 607,71 грн., а також за період до 24.02.2022 року та з 01.01.2024 року здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 3936,75 грн. та 3 % річних в розмірі 1121,55 грн.
Позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача вказану суму заборгованості.
Відповідач проти вказаних вимог заперечував, посилаючись на відсутність підстав та доказів, неправильність розрахунків та пропуск строку позовної давності.
Зважаючи доводи сторін, суд керується наступними нормами права.
Згідно зі статтею 13 Конституції України, власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 319 ЦК України, власність зобов'язує. Відповідно до статті 322 того ж Кодексу, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).
Кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно; кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб (стаття 24 Закону України "Про кооперацію").
Відповідно до статей 64, 66, 67, 162 ЖК України, власники квартир, наймачі повинні своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги відповідно до умов договору з організацією, яка обслуговує будинок, а також приймати участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність.
Згідно із пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 45 від 24 січня 2006 року, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
Аналогічний обов'язок покладено на власника, наймача квартири і пунктом п'ять частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до положень пункту 5 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII, співвласники багатоквартирних будинків, утримання яких до дня набрання чинності цим Законом здійснювали житлово-будівельні (житлові) кооперативи, продовжують відшкодовувати витрати на утримання відповідних будинків і споруд та прибудинкових територій таким кооперативам до моменту створення в багатоквартирному будинку об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу) або прийняття співвласниками рішення про форму управління багатоквартирним будинком.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII, співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин - набуття позивачем права власності на квартиру) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений в дію з 1 травня 2019 року, крім: статті 1, частини першої статті 2, статей 3-7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п'ятої статті 16, статті 18, частини п'ятої статті 28, пунктів 2, 3-1, 6, підпункту 1, підпункту «б» підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п'ятої статті 18, які вводяться в дію з 1 січня 2019 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
Згідно з вимогами ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послу сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, кредитор має право вимагати боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлено статтею 11 Цивільного Кодексу України, де зокрема в пункті 3 зазначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Норми цивільного права поширюються на всі види зобов'язальних відносин.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за ввесь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд відхиляє доводи відповідача, як необґрунтовані та приходить до висновку про те, що позивач довів обставини, на які посилався, натомість відповідачем не доведено ненадання або неналежне надання ЖБК житлово-комунальних послуг, а також не спростовано надані розрахунки заборгованості.
Так, судом встановлено, що відповідач з 07.08.2015 року є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору довічного утримання, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ст.748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Вказані норми у сукупності із положеннями ст.ст.319, 322 ЦК України свідчать про те, що з моменту державної реєстрації права власності 07.08.2015 року відповідач став власником вказаної квартири і з вказаного періоду має нести витрати на утримання свого майна, а тому позовні вимоги про стягнення з нього заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Заперечення відповідача проти позову із посиланням на умови договору довічного утримання судом відхиляється, оскільки копію вказаного договору відповідачем суду не надано. Також, відповідачем взагалі не надано жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування його заперечень проти позову, в тому числі і контррозрахунків.
Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку про його правильність та відповідність наданим протоколам загальних зборів ЖБК, які є чинними і у встановленому законом порядку скасовані не були. Також, вказаний розрахунок заборгованості відповідачем належним чином не спростовано. Натомість, хибним є розрахунок відповідача, який для визначення розміру оплати за утримання будинку та прибудинкової території використовує житлову площу квартири 12,5 кв.м., в той час, як для такого обрахування використовується загальна площа квартири - 30,2 кв.м.
Суд звертає увагу і на те, що підтвердженням надання житлово-комунальних послуг належним чином є відсутність звернень відповідача до ЖБК щодо порушень надання житлово-комунальних послуг, а також складених у передбаченому законом порядку актів-претензій. Крім того, таким підтвердженням є і часткова сплата вказаних нарахувань відповідачем у вказаний період, хоча їх розмір визначався відповідачем на власний розсуд.
Судом також відхиляються і заперечення відповідача проти позову із посиланням на те, що він не проживає у вказаній квартирі, а тому відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості.
Зазначені твердження слід відхилити, оскільки пунктом 6 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що за умови документального підтвердження, споживач має право на неоплату вартості комунальних послугу разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) на період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
Відповідно до п. п. 11 п. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що він не користувався комунальними послугами за вказаний період з дозволу відповідних органів виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, а також про те, що він повідомляв позивача у встановленому законом порядку про своє не проживання.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач, як власник, зобов'язаний нести витрати на утримання належного йому майна незалежно від фактичного проживання. Так, Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2020 року по справі №757/29813/17-ц вказав, що не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його, як власника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.
Таким чином, проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період 01 квітня 2017 року по 30 червня 2025 року в розмірі 20 607,71 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % процентів річних, то суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час ухвалення рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 р. № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:
нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;
припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Однак постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 року, яка набрала чинності 30.12.2023 року, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, відповідно до яких установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 квітня 2015 року № 285).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 року не встановлено ретроактивності закону, тобто зворотної дії в часі положень вказаної постанови.
Отже, з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року нарахування та стягнення судом інфляційних втрат, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням було заборонено на всій території України.
Згідно наданого позивачем розрахунку, відповідачу здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 3936,75 грн. та 3 % річних за період з 01.04.2017 року до 24.02.2022 року та з 01.01.2024 року по 30.06.2025 року, тобто з урахуванням вищевказаних постанов КМУ.
Стосовно посилань відповідача на неправильність розрахунку позивачем інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, то суд перевірив наданий розрахунок і встановив, що він здійснений за правильною методикою і жодних доказів, які б його спростовували, відповідач не надав.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і в цій частині, а тому також задовольняє їх.
Під час розгляду справи відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Зазначена заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Так, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.04.2017 року по 30.06.2025 року. Із даними вимогами позивач звернувся до суду 23.07.2025 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, з урахуванням вказаних норм в рамках позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення, обов'язок сплати якої настав з 02 квітня 2017 року.
Крім того, згідно вимог ч.1, ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачами частково здійснювалась оплата за надані послуги, зокрема: в листопаді 2020 року, січні 2021 року, квітні 2024 року.
Відтак, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, передбачених ст.267 ЦК України, і з підстав часткового виконання відповідачами своїх зобов'язань, наслідком чого стало переривання строку позовної давності.
На підставі викладеного, суд відхиляє заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 20 607,71 грн., інфляційні втрати в розмірі 3936,75 грн., 3 % річних в розмірі 1121,55 грн., а всього 25666,01.Інші доводи сторони відповідача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю чи відмову у повному обсязі не дають.
Судові витрати у справі складаються з судового збору в сумі 3028,00 грн., сплачені позивачем при зверненні з позовом до суду і відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України їх необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Хімік-15» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий ТУМ-2 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві 29.05.2012 року, на користь Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Хімік-15» (код ЄДРПОУ 22883000) заборгованість за житлові послуги в розмірі 20 607,71 грн., втрати від інфляції в розмірі 3936,75 грн., 3% річних в розмірі 1121,55 грн., а всього 25 666,01 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: