Справа № 191/7184/25
Провадження № 2/191/3910/25
24 лютого 2026 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
29.12.2025 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором №2582203587 від 31.12.2021 року у розмірі 50988,30 грн., а також судових витрат.
Позовні вимоги ТОВ «СВЕА Фінанс» обґрунтовані тим, що 26.12.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії №582203587 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти.
Згідно із Розрахунком заборгованості позичальником за строк дії Договору використано кредитний ліміт (отримано кошти) у розмірі 10038,18 грн.
Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов'язань перед Первісним Кредитором, відповідач здійснювала часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №582203587 від 26.12.2021 року, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості за Кредитним договором.
28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01 року, відповідно до умов якого, Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №582203587 від 26.12.2021 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
02.05.2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого, Клієнт зобов'язується відступити (передати) Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього Договору, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимоги Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складала : 50988,30 грн..
Позичальник на користь Нового кредитора жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснював, тому станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №582203587 від 26.12.2021 року становить: заборгованість за сумою кредиту - 9983,55 грн.; заборгованість по відсотках - 41004,75 грн., що у загальному становить 50988,30 грн, які позивач просить стягнути із відповідача на свою користь.
Ухвалою суду від 12.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
У сьогоднішнє судове засідання представник позивача не з'явився, просили проводити розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач до судового засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За вимогами ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Судом установлено, що 26.12.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії №582203587, відповідно до умов якого, Кредитодавець надає Позичальникові Кредит у вигляді відновлювальної Кредитної лінії в розмірі Кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Пунктом 1.10 Договору передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, починаючи з першого дня надання суми Кредиту Позичальнику (здійснення першого та наступних Траншів) та до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, в наступних розмірах: або 730 % річних від суми наданого Кредиту, що становить 2 % за кожен день користування Кредитом або 361,35 % річних від суми наданого Кредиту, що становить 0,99 % за кожен день користування Кредитом.
На підтвердження суми заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №582203587 від 26.12.2021 року за період з 31.12.2021 року по 02.05.2024 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 50988,30 грн..
17 грудня 2020 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
Підпункт 14 пункту 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року (далі - Положення), що діяло на час виникнення кредитних відносин між сторонами по даній справі, вказує, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, у разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
У матеріалах даної справи виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 відсутня, як і відсутня платіжна інструкція чи квитанція щодо отримання кредитних коштів.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами товариства та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Будь-яких доказів на підтвердження видачі первісним кредитором відповідачу коштів, зняття таких коштів відповідачем з рахунків, відкриття рахунків на ім'я відповідача (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не долучено.
Таким чином, у даній справі позивачем не підтверджено належними доказами отримання відповідачем кредитних коштів.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17 зроблено висновок про те, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого, Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п. 3.1., 3.2. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування Сторони погоджують шляхом укладення Додаткової угоди. Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом 5 банківських днів з моменту підписання Сторонами такого Реєстру прав вимог, якщо інші умови Сторони не погодили шляхом укладання Додаткової угоди.
Згідно з п.4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
31.12.2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» укладена Додаткова Угода №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, згідно якої текст Договору факторингу №28/1118-1 викладена у новій редакції.
Так, п.3.1.1 викладено в новій редакції, а саме : « Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, розмір якої погоджується та визначається Сторонами в кожному Реєстрі прав вимоги окремо».
Відповідно витягу з реєстру боржників №237 від 27.06.2023 року, до договору факторингу №21/1118-01 від 28.11.2018 року, боржником зазначена ОСОБА_1 згідно договору № 582203587 на загальну суму заборгованості 50988,30 грн..
До позову долучено Реєстр прав вимоги згідно Додатку №1 до договору факторингу №21/1118-01 від 28.11.2018 року, в якому відсутня сума, яку ТОВ «ТАЛЛІОН ПЛЮС» сплатило ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року.
02.05.2024 року між ТОВ «СВЕА ФІНАНС» та ТОВ «ТАЛЛІОН ПЛЮС» було укладено договір Факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого Клієнт зобов'язується відступити (передати) Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього Договору, а Фактор набуває права вимоги до Клієнту та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Згідно платіжної інструкції №9599 від 02.05.2024 року ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перерахувало на користь ТОВ «ТАЛЛІОН ПЛЮС» оплату згідно Договору Факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року в розмірі 1265008,51 грн..
Згідно Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, боржником зазначена ОСОБА_1 згідно договору № 582203587 на загальну суму заборгованості 50988,30 грн..
Однак, суд вважає, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №582203587 від 26.12.2021 року від первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛЛІОН ПЛЮС», оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що передбачено п.3.1 вищезазначеного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем також не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року на користь ТОВ «ТАЛЛІОН ПЛЮС», а тому відсутні підстави вважати, що позивач ТОВ «СВЕА ФІНАНС», як правонаступник кредитора, набув прав вимоги за вищевказаним договором.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 10-13, 76-83, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд
відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 02.03.2026 року.
Суддя О. І. Окладнікова