Іменем України
03 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/437/25
адміністративне провадження № П/990/437/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідачки Ханової Р. Ф.
суддів: Гончарової І.А., Желтобрюх Л.І., Олендера І. Я., Юрченко В.П.
за участю:
секретаря судового засідання Пугач Д.С.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Корзаченка В.М. на підставі ордера серії АІ №2045578
представника відповідача - Селюкова І.О., в порядку самопредставництва
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
19 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач), у якій позивачка просить Суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 12 серпня 2025 року № 282/ас-25, ухваленого у складі колегії про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23;
- зобов'язати Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Зазначений позов зареєстрований у Верховному Суді 22 вересня 2025 року.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: ОСОБА_2 (головуючий суддя), Шарапа В.М., Стеценко С. Г., Тацій Л.В., Бевзенко В.М.
Відповідно до частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті, окрім іншого, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2025 року відкрито провадження у цій справі.
09 жовтня 2025 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому представник Комісії просить відмовити в задоволенні цього позову.
13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив Комісії, в якій позивачка підтримує свої позовні вимоги. Відповідь на відзив зареєстровано в суді та передано судді 14 жовтня 2025 року.
03 листопада 2025 року та 25 листопада 2025 року до Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 щодо її позовних вимог.
13 січня 2026 Вищою радою правосуддя ухвалено рішення №17/0/15-26 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
У зв'язку з цим, згідно із розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року № 51 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2026 року для розгляду справи № 990/437/25 визначений такий склад суду: Ханова Р.Ф. - головуюча суддя, судді: Гончарова І.А., Желтобрюх І.Л., Олендер І.Я., Юрченко В.П.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду головуючої - Ханової Р.Ф., суддів: Гончарової І.А., Желтобрюх І.Л., Олендера І.Я., Юрченко В.П. ухвалою від 14 січня 2026 року прийняв до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії. Призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного загального суду (кримінального суду), оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, а також просила провести стосовно неї кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 березня 2024 року № 147/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.
Рішеннями Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) та від 09 грудня 2024 року № 316/ас-24 призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).
Рішенням Комісії від 21 жовтня 2024 року № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду.
Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного 10, 13, 14 та 15 січня 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (кримінальна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.
Рішеннями Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати практичного завдання, виконаного 03- 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12- 14 та 17- 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), а також затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.
З огляду на зазначені вище рішення Комісії, ОСОБА_1 отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: когнітивні здібності - 49,7 бала; знання історії української державності - 40 балів; знання у сфері права та спеціалізації суду - 141 бал; здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 126 балів.
Загальна кількість отриманих ОСОБА_1 балів за кваліфікаційний іспит - 356,7 бала із 400 можливих, що свідчить про підтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.
Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Комісії від 28 квітня 2025 № 92/зп-25 другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Житомирського апеляційного суду проводить постійна колегія № 3 Комісії.
До Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про намір претендувати на посаду судді Житомирського апеляційного суду.
Комісія 26 травня 2025 року звернулась до кандидатів на посаду судді апеляційного адміністративного суду (лист № 21-4281/25) та запропонувала надати Комісії для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності. Увагу кандидатів було зосереджено на пункті 5.6 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, у якому визначено вагу критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, особиста компетентність ? 50 балів (рішучість та відповідальність ? 25 балів, безперервний розвиток ? 25 балів) і соціальна компетентність ? 50 балів (ефективна комунікація ? 12,5 бала, ефективна взаємодія ? 12,5 бала, стійкість мотивації ? 12,5 бала, емоційна стійкість ? 12,5 бала).
До Комісії 06 червня 2025 року надійшли пояснення та докази від кандидата ОСОБА_1 . У своїх поясненнях кандидат навела інформацію, яка, на її думку, підтверджує її відповідність показникам критерію особистої компетентності, як-от: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток», та показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».
Співбесіду з ОСОБА_1 розпочато 31 липня 2025 року та після перерви завершено 12 серпня 2025 року. Під час співбесіди Комісія обговорила: результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики.
За результатами співбесіди, 12 серпня 2025 року Комісія винесла рішення №282/ас-25, яким визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 435,37 бала. Визнано ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Ухвалюючи зазначене рішення, Комісія вказала на те, що позивачка неодноразово закривала провадження стосовно водіїв, які керували транспортом у стані сп'яніння, що призвело до уникнення ними відповідальності за тяжкі правопорушення, у зв'язку із закінченням строків розгляду справи.
Комісія вказала на те, що, на думку поінформованого спостерігача, невмотивоване порушення строків розгляду цих справ та закриття проваджень сприяє безкарності порушників, породжує сумніви суспільства в чесності та непідкупності судових органів, негативно впливає на авторитет суду та є одним із найпоширеніших способів ухилення правопорушників від покарання за допомогою саме судді, що є ламанням принципу невідворотності покарання. Такі дії судді можуть видаватись навмисними і такими, що підривають довіру до суду.
Комісія наголосила на тому, що проаналізувала підстави закриття провадження в зазначених вище справах і встановила, що більшість справ надходила до суду у строки, достатні для їх розгляду по суті. Водночас розгляд справ неодноразово відкладався у зв'язку із нез'явленням сторони в судове засідання або провадження у справах відразу закривалось у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Відтак відповідач дійшов висновку, що формальні та ненаполегливі дії судді щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, призвели до звільнення осіб від відповідальності. За таких обставин Комісія визнала зазначене порушення суттєвим, що слугувало підставою для зниження кількості балів за критеріями доброчесності та професійної етики на 15 балів за показником «Сумлінність».
Водночас Комісія встановила істотні обставини, які можуть свідчити про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідно до відомостей, наданих Національним антикорупційним бюро України, що містяться у суддівському досьє, ОСОБА_1 відвідувала тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим (далі також - АР Крим, Крим) у 2014 році.
Комісія відзначила, що відвідування ОСОБА_1 тимчасово окупованої території України без нагальної потреби свідчить про відсутність у неї як у судді (кандидата на посаду судді) чіткої громадянської позиції щодо окупації Російською Федерацією частини України, ігнорування нею порушень з боку держави-агресора прав і свобод українських громадян на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів.
Відповідач в оскаржуваному рішенні наголосив на тому, що зазначені дії кандидата хоча й не є протизаконними, проте не відповідають статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Дотримання чинним суддею встановлених державою-агресором норм та правил на тимчасово окупованих територіях, безумовно завдає шкоди авторитету судді та правосуддю загалом.
З огляду на відповіді кандидата, можна стверджувати, що є відсутніми критичні та/або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо було б усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю судді на цих територіях.
З огляду на вказане, Комісія дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».
Ураховуючи встановлені обставини та висновок про невідповідність кандидата критерію кваліфікаційного оцінювання, кандидату виставлено оцінку 0 балів за критерієм доброчесності та професійної етики, що слугувало підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, та припинення кваліфікаційного оцінювання.
Не погодившись з рішенням Комісії від 12 серпня 2025 року №282/ас-25 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, остання звернулася до Верховного Суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що оскаржуване рішення ухвалене не у спосіб, не на підставі та не в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки воно є протиправним, необґрунтованим, немотивованим та таким, що підлягає скасуванню через порушення принципів вмотивованості адміністративного акту, об'єктивності, пропорційності, презумпції правомірності дії особи та права позивача на просування по службі, зайняття більш високої посади в системі судочинства, а саме судді апеляційного суду.
Позивачка вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Комісії про те, що «формальні та ненаполегливі дії судді щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, призвели до звільнення осіб від відповідальності», з огляду на таке.
Дві справи, на які відповідач покликається як на приклади, у яких дії судді нібито призвели до звільнення осіб від відповідальності (№ 295/11159/19 та № 219/3960/19), ніколи не перебували у провадженні судді ОСОБА_1
Позивачка наголошує на тому, що відповідач не навів жодної справи, в якій Комісія встановила безпідставне відкладення ОСОБА_1 розгляду справи у зв'язку з неявкою сторони в судове засідання.
Не існувало жодної справи, яка би надійшла в провадження судді ОСОБА_1 у строки, достатні для її з розгляду по суті, і відразу була закрита у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Відповідач не спростував цей факт, а відповідно, і не вказав жодної такої справи. Таким чином позивачка вважає, що відповідач навів неправдиві відомості у рішенні.
Позивачка стверджує, що висновок відповідача про формальні та ненаполегливі дії судді, які нібито призвели до звільнення осіб від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, є немотивованим та необґрунтованим. У рішенні відповідача не конкретизовано, які саме дії судді визнаються порушеннями, які норми закону при цьому було порушено, а також не наведено причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та настанням відповідних наслідків. На переконання позивача, відповідач безпідставно відхилив її письмові та усні пояснення щодо законності кожного рішення та відкладення розгляду відповідних справ.
Позивачка зазначає, що Комісія, дійшовши висновку про її «формальні та ненаполегливі дії», не пояснила, як такий висновок узгоджується з вимогами статті 268 КУпАП щодо обов'язкової участі особи у розгляді справи та умов її розгляду за відсутності такої особи, а також не врахувала гарантії, передбачені пунктами b), c), d) частини третьої статті 6 Європейської конвенції з прав людини щодо права на захист.
ОСОБА_1 акцентує на тому, що Комісія, не дослідивши клопотання та докази, які їх підтверджують, у жодній зі справ надала оцінку її діям щодо їх задоволення та дійшла висновку про «формальні та ненаполегливі дії», не обґрунтувавши, у чому саме вони полягали і яким чином такі дії призвели до звільнення осіб від відповідальності, що свідчить про ухвалення рішення від 12 серпня 2025 року № 282/ас-25 без урахування всіх істотних обставин. Водночас із 404 справ за статтею 130 КУпАП, розглянутих позивачем у 2015, 2016 та 2020 роках, негативну оцінку надано лише щодо трьох, дві з яких позивач взагалі не розглядала, що, за наявності передбачених законом підстав для відкладення справ, не може свідчити про суттєвість чи систематичність порушень. За таких обставин, на переконання позивача, спростовується висновок відповідача про те, що недотримання строків розгляду справ відбулося з вини судді.
Позивачка вказує, що відповідач, роблячи висновки щодо її професійної діяльності, не здійснив оцінки виконання нею обов'язків через призму критеріїв сумлінності, визначених пунктом 19 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді, зокрема не навів жодних мотивів щодо старанності, ретельності та відповідальності виконання нею повноважень, а також не оцінив її діяльність за жодним із передбачених цим пунктом критеріїв, що свідчить про безпідставність і невмотивованість відповідних висновків.
На думку, ОСОБА_1 , відповідач жодним чином не врахував, а також не мотивував відхилення зі свого боку її усних пояснень, що в 2020 році функція SMS-повідомлення була відсутня, і виклик осіб, що притягаються до адміністративної відповідальності, здійснювався виключно засобами поштового зв'язку, а тому, якщо особа не була присутня в судовому засіданні, з урахуванням строку, необхідного для повернення повідомлення про вручення повістки в суд, засідання відкладалось приблизно на 2 тижні.
ОСОБА_1 вважає, що відповідач, роблячи висновки про «формальні та ненаполегливі дії» судді, жодним чином не мотивував ці оцінки щодо конкретних справ (№ 295/11151/20, № 295/2172/20, № 295/1141/20), не пояснив, які саме дії нібито були порушенням, які норми закону при цьому порушено та як вони призвели до звільнення осіб від відповідальності. Зі змісту рішення не зрозуміло, чому відкладення розгляду справ у зв'язку з клопотаннями сторін, неявкою свідків, хворобою судді або осіб, що притягаються до відповідальності, укладенням угод із захисником та іншими, передбаченими законом обставинами, вважаються «формальними та ненаполегливими», а також як відповідач уявляє собі «наполегливу» поведінку судді в цих ситуаціях.
Позивачка наголошує на тому, що, ухвалюючи рішення в аналогічній ситуації стосовно іншого кандидата на посаду судді апеляційного суду, той самий склад колегії відповідача дійшов діаметрально протилежного висновку, викладеного в пункті 125 рішенні від 31 липня 2025 № 239/ас-25.
Таким чином Комісія застосовує подвійні стандарти в оцінці доброчесності кандидатів, зокрема в проаналізованих рішеннях зроблено протилежні висновки за результатами оцінки ідентичних дій суддів в аналогічних ситуаціях.
Наведене, на думку ОСОБА_1 , у сукупності свідчить про те, що Комісія безпідставно, необґрунтовано, невмотивовано і необ'єктивно зробила висновок, що формальні та ненаполегливі дії судді щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, призвели до звільнення осіб від відповідальності, безпідставно визнано вказане неконкретизоване порушення суттєвим, що є прямим порушенням вимог статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає ухвалення мотивованого рішення за результатами дослідження досьє та проведення співбесіди. А отже, безпідставно знижено кількість балів за критеріями доброчесності та професійної етики на 15 балів за показником «Сумлінність».
Щодо висновку Комісії про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у 2014 році, позивачка звертає увагу на таке.
В оскаржуваному рішенні від 12 серпня 2025 року № 282/ас-25 у пункті 142 викладено неправдиві відомості, які перекручують її пояснення щодо поїздки до Автономної Республіки Крим у 2014 році. Вона жодного разу не стверджувала, що їздила туди з метою відпочинку.
ОСОБА_1 наголошує на тому, що це події 11-річної давнини, які завдавали їй психологічні страждання, тому їй важко було згадувати їх і надавати миттєві відповіді на детальні уточнюючі запитання. При цьому позивачка окреслила складні обставини свого життя станом на 2014 рік: перебувати у містах Торез (Чистякове) і Шахтарськ Донецької області, де вона проживала та працювала, було дуже небезпечно для життя та здоров'я, оскільки там велися бойові дії; в цей вона час шукала не місце для відпочинку, а притулок, де зможе перечекати тимчасову окупацію та дочекатися звільнення своєї домівки , адже була впевнена, що це триватиме недовго, оскільки місто Слов'янськ Збройні Сили України звільнили за три місяці; у зв'язку із окупацією у позивачки виникла невідкладна потреба забрати свої заощадження та приватні речі, які на той момент знаходилися на території Автономної Республіки Крим, і які суто фізично вивезти звідти за один раз було неможливо; крім того, в Автономній Республіці Крим проживала близька особа позивачки, яку та регулярно, що два тижні, відвідувала ще до початку агресії РФ.
З огляду на вказане, позивачка вважає, що її пояснення викривлені і неправильно зазначені в рішенні. Неврахування дійсних пояснень без їх належного аналізу призвело до помилкового висновку Комісії про те, що «відсутні критичні та/ або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо було усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю судді на цих територіях».
Позивачка зазначає, що Комісія, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахувала принцип презумпції доброчесності кандидата та поклала на неї тягар доведення «відсутності сумнівів» у нагальності відвідування тимчасово окупованої території. Невмотивовано оцінено її дії, хоча вона залишила домівку не з власної волі, а через потенційну небезпеку для життя, не маючи необхідних речей і коштів, потребувала тимчасового притулку та не отримала чітких вказівок від органів суддівського самоврядування щодо порядку дій у ситуації, що склалася. Покликання відповідача на нормативні акти та рішення, які на момент поїздки ще не існували, є безпідставним, а звинувачення в нібито порушенні цих актів порушує принцип правової визначеності. Позивачка послідовно пояснювала, що відвідування тимчасово окупованої території було вимушеним, проте ці аргументи Комісія невмотивовано відхилила.
В оскаржуваному рішенні не вказано і не пояснено, яким чином вона мала забезпечувати своє існування (житло, харчування, одяг, гроші), не маючи доступу до власного житла та заощаджень через небезпеку, і не отримуючи суддівську винагороду протягом чотирьох місяців з серпня до грудня 2014 року. Факт невиплати винагороди був загальновідомим і врегульований рішенням Ради Суддів України № 76 від 23 грудня 2014 року, що відповідач не врахував. Комісія абсолютно суб'єктивно відхилила пояснення позивачки про відсутність іншої можливості забрати особисті речі та заощадження, а також про припинення роботи українських операторів поштового зв'язку та банків на тимчасово окупованій території, що свідчить про необ'єктивність рішення та ігнорування усіх обставин справи.
Понад те, ОСОБА_1 наголошує на тому, що питання її відвідування тимчасово окупованої території вже розглядалося Комісією, яка, врахувавши письмові та усні пояснення, не визнала ці дії підставою для сумнівів у її доброчесності та професійній етиці. Згідно із Рішенням від 04 жовтня 2019 року № 932/ко-19 вона набрала високі бали за критеріями доброчесності та професійної етики і відповідала займаній посаді. Незважаючи на те, що оцінювання проводилося з іншою метою, стандарти оцінки доброчесності залишалися незмінними, проте в оспорюваному рішенні ті ж самі факти оцінено інакше без будь-якого обґрунтування, що свідчить про подвійні стандарти, протиправність, необ'єктивність та порушення принципу правової визначеності.
Також позивачка вказує на те, що, на думку стороннього спостерігача в особі Громадської ради доброчесності, вказані дії судді не свідчать про її недоброчесність і не стали підставою складання стосовної неї в цій частині ані висновку про її невідповідність, ані надання інформації стосовно неї в цій частині як під час кваліфікаційного оцінювання.
Додатково позивачка звертає увагу Суду на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини з аналогічних питань.
Узагальнюючи, ОСОБА_1 наголошує, що усе вищенаведене в цілому свідчить про те, що спірне рішення про її невідповідність вимогам доброчесності у зв'язку з її поїздками до Автономної Республіки Крим в 2014 році є необґрунтованим, суб'єктивним і помилковим щодо фактів. Рішення не відповідає вимогам частини 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
У відзиві на адміністративний позов, Комісія вказала на те, що вона під час проведення співбесіди із позивачем дійшла висновку про зниження кількості балів за критеріями доброчесності та професійної етики на 15 балів за показником «Сумлінність». Підставою для такого висновку стали формальні та ненаполегливі дії позивачки щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, призвели до звільнення осіб від відповідальності.
Так, у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні винесені суддею постанови про закриття справ щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, у зв'язку зі закінченням строків розгляду справи, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Комісія наголошує на тому, що не робила висновку щодо безпідставності відкладення розгляду справ у зв'язку з неявкою сторони в судове засідання.
Комісія, знижуючи кількість балів за критеріями доброчесності та професійної етики, виходила з того, що суддя має забезпечити рівновагу між суспільним та приватним інтересом при вирішенні подібних справ та насамперед вжити всіх розумних заходів для повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи і за необхідності відкласти розгляд відповідної справи в межах строків накладення адміністративного стягнення, не допустивши при цьому «штучного блокування» досягнення мети адміністративної відповідальності (за наявності для цього підстав), забезпечивши у такий спосіб ефективне відправлення судочинства.
Неодноразові виклики особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення її права «бути почутою», самі собою не можуть і не повинні розглядатись як допущення неефективного відправлення правосуддя. Однак, всі випадки, коли це призводить до звільнення особи від адміністративної відповідальності через сплив строків накладення адміністративного стягнення, мають бути оцінені Комісією під час встановлення відповідності судді критерію професійної етики з огляду на системність таких дій судді, навантаження на суддю, наявність фінансової та технічної можливості суду забезпечити повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи, а також на процесуальну поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (або її представника).
Не можна вважати допустимим порушення таких строків через зайнятість та відпустки судді, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягування з переданням справи з одного суду до іншого у встановлених законом випадках, безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, невжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків.
З огляду на висновки Комісії, наведені в оскаржуваному рішенні, можна дійти висновку, що, фактично, відмова від розгляду справи без особи за наявності законних підстав і належного повідомлення - це і є прояв формального підходу та недостатньої наполегливості, оскільки суддя мала правові механізми запобігти уникненню особами відповідальності (за наявності для цього підстав).
Отже, на думку відповідача, системне недотримання строків розгляду справ, що мало наслідком уникнення особами відповідальності (за наявності для цього підстав), слід оцінювати як прояв неналежного ставлення до виконання суддею своїх професійних обов'язків та як фактор, який має суттєве значення для визначення відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.
Також Комісія встановила істотні обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Такою обставиною стало відвідування ОСОБА_1 тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.
Комісія зазначила: «Хоча відвідування тимчасово окупованих територій України не було обмежено законом, суддя, з огляду на свій статус, має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов'язується відвідування таких територій».
У цьому випадку йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, які беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження у суспільства, що судді у будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України, чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною.
На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії Росії проти України є допустимим тільки у разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, з якими пов'язуються відвідини зазначених територій. Нагальна потреба характеризується її терміновістю, задоволення її неможливо відкласти через незворотність та критичність наслідків для особи.
Ті обставини, що були зазначені кандидатом та обумовлювали її потребу у відвідуванні тимчасово окупованої території України, на переконання Комісії, не відповідають наведеним вище критеріям.
З огляду на викладене, Комісія стверджує, що відвідування ОСОБА_1 тимчасово окупованої території України без нагальної потреби свідчать про відсутність у неї як у судді (кандидата на посаду судді) чіткої громадянської позиції щодо окупації Російською Федерацією частини України, ігнорування нею порушень з боку держави-агресора прав і свобод українських громадян на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів.
Представник Комісії наголошує на тому, що під час співбесіди 12 серпня 2025 року позивачка зазначила, що відвідувала у відпустці Автономну Республіку Крим, ймовірно, з метою відпочинку. Також ОСОБА_1 неодноразово під час співбесіди наголошувала, що відвідувала тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим у відпустці.
Суть відпустки, відповідно до Закону України «Про відпустки», полягає у забезпеченні права працівника на відпочинок, відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також у створенні умов для виконання сімейних, побутових чи інших особистих справ. Зазначені дії кандидата хоча й не є протизаконними, проте не відповідають статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Дотримання чинним суддею встановлених державою-агресором норм та правил на тимчасово окупованих територіях, безумовно завдає шкоди авторитету судді та правосуддю загалом.
З огляду на відповіді кандидата, є відсутніми критичні та / або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо було усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю судді на цих територіях. Тому Комісія дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».
Додатково Комісія наголосила на тому, що з аналізу змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, вбачається незгода, саме з підставами ухвалення оскаржуваного рішення та мотивами, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, а не з їх відсутністю, що не може бути підставою для скасування рішення Комісії.
Факти та обставини, які мали значення і стали підставою для ухвалення Комісією цього рішення, а також правові підстави та мотиви ухвалення саме такого рішення докладно, у повному обсязі у ньому наведені.
Узагальнюючи, Комісія наголошує, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Комісія, ухвалюючи рішення від 12 серпня 2025 року № 282/ас-25, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України з дотриманням критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 наголошує на тому, що відповідач направив відзив на позовну заяву, в якому він не оспорює всі обставини і аргументи, викладені позивачкою у позові, а лише стверджує, що у оскаржуваному рішенні №282/ас-25 від 12 серпня 2025 року відсутні неправдиві відомості та воно належним чином мотивоване. Із вказаним позивачка категорично не погоджується.
Оскаржуваним рішенням позивачку визнали такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у зв'язку із відвідуванням АР Крим в 2014 році. Рішення відповідача не відповідає принципу передбачуваності з наступних підстав.
На момент вчинення ОСОБА_1 дії, яку відповідач вважає недоброчесною, не існувало жодної заборони, жодного роз'яснення, рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, Ради суддів України, Кабінету Міністрів України чи будь-якого іншого органу, які б забороняли діяти саме таким чином чи роз'яснювали б, у яких випадках поїздка вважатиметься доброчесною, а у яких - недоброчесною.
В 2019 році ОСОБА_1 проходила співбесіду в межах кваліфікаційного оцінювання і питання відвідування нею в 2014 році тимчасово окупованої території було предметом дослідження цієї ж Комісії, що підтверджується письмовими поясненнями позивачки, наданими для співбесіди (долучені до позовної заяви). Дослідивши наявну інформацію від прикордонної служби, письмові і усні пояснення ОСОБА_1 щодо перетину нею кордону з тимчасово окупованою територією, відповідач в 2019 році дійшов висновку про її відповідність критерію доброчесності. Досліджуючи цю ж інформацію в 2025 році той самий орган дійшов діаметрально протилежного висновку з тих же самих підстав, що є непередбачуваним.
ОСОБА_1 наголошує на тому, що враховуючи, що з 2014 року минуло близько 11 років і те, що АР Крим вона відвідувала і до окупації тривалий час з періодичністю що два тижні у відпустці або у вихідні дні, точні дати в'їзду-виїзду, тривалість і послідовність поїздок точно не пам'ятала. Тому протягом співбесіди позивачка поступово намагалась згадувати умови, за яких це відбувалось, і ,відповідно, причини поїздок.
В своїх відповідях, як вказує позивачка, вона акцентувала, що відвідування АРК відбувалось на вихідних і відпустці, оскільки вважала, що Комісію цікавило, чи не були це робочі дні, в які вона мала обов'язок працювати. Натомість члени Комісії зрозуміли, що якщо це була відпустка, то позивачка мала на меті суто відпочинок. На це неправильне тлумачення її слів Комісією позивачка спочатку не звернула увагу. Зрозумівши, що члени Комісії тлумачать пояснення позивачки по-іншому, ніж вона, ОСОБА_1 впевнено і однозначно заперечила проти цього, оскільки в 2014 році, взагалі не переслідувала мету відпочинку, а лише з метою уникнення загрози життю та здоров'ю шукала тимчасове місце для притулку, де вимушена була дочекатись поки Збройні Сили України звільнять її рідне місто.
Саме тому позивачка стверджує, що рішення містить неправдиві відомості щодо причин відвідування нею АР Крим. Тому воно необ'єктивне, непередбачуване і немотивоване.
Позивачка акцентує на тому, що неможливо було знати наперед, що через 11 років вона муситиме точно і відразу пригадати мету поїздок та дати виїзду, які, як виявилось пізніше, не були навіть належним чином зафіксовані відповідними органами.
Позивачка категорично не погоджується з доводами Комісії стосовно того, що у оскаржуваному рішенні належним чином мотивовано оцінку її дій як «формальних» і «ненаполегливих» під час розгляду та закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП.
Зокрема, позивачка зазначає, що Комісія не зазначила жодної справи, яка відповідала б умовам: «надійшла до суду у строки, достатні для її розгляду по суті» і водночас «провадження у справах відразу закривалось у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення». ОСОБА_1 наголошує на тому, що такі справи відсутні.
ОСОБА_1 наголошує, що надавались письмові детальні пояснення щодо підстав кожного відкладення розгляду у кожній справі, закритій на підставі статті 38 КУпАП, проте відповідач не спростував жодного з її тверджень про законність та обґрунтованість відкладення справи за наведених підстав.
Також позивачка не погоджується з твердженням представника Комісії стосовно того, що «відмова від розгляду справи без особи за наявності законних підстав і належного повідомлення - це і є прояв формального підходу та недостатньої наполегливості, оскільки суддя мала правові механізми запобігти уникненню особами відповідальності», обґрунтовуючи свою позицію тим, що вона не відмовлялась від розгляду справ, а відкладала розгляд справ у зв'язку із наявністю підстав, передбачених законом.
Крім того, ОСОБА_1 вважає, що Комісія невмотивовано відхилила її письмові пояснення (які вона надавала Громадській раді доброчесності, і які в подальшому були долучені до її кандидатського досьє). У цих поясненнях вона обґрунтувала, що кількість справ за статтею 130 КУпАП, закритих у зв'язку із закінченням строків, була незначною та не перевищувала 7,5 % від загальної кількості розглянутих нею справ. Причини порушення строків мали об'єктивний характер і були зумовлені, зокрема, несвоєчасним направленням матеріалів уповноваженими органами, відсутністю належного повідомлення осіб про судові засідання, їхньою процесуальною поведінкою та хворобами. Зазначені доводи були частково визнані обґрунтованими навіть Громадською радою доброчесності, однак Комісія без пояснення причин їх не врахувала, що свідчить про немотивованість та формальний підхід до оцінки обставин справи.
У своїх додаткових поясненнях позивачка наголошує на тому, що висновок Комісії про відсутність у ОСОБА_1 чіткої громадянської позиції ґрунтується виключно на припущеннях і зводиться до самого факту відвідування нею Автономної Республіки Крим у 2014 році. При цьому відповідач не навів жодного доказу того, що позивачка підтримувала агресивні дії Російської Федерації проти України, співпрацювала з окупаційною владою або ігнорувала порушення прав і свобод громадян України. Такий підхід суперечить правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої оцінка громадянської позиції судді має здійснюватися з урахуванням відсутності доказів підтримки агресора, а не лише на підставі самого факту перебування на тимчасово окупованій території.
Вказаний висновок не узгоджується з поясненнями ОСОБА_1 , відомостями з її біографії та попередніми рішеннями цієї ж Комісії. Позивачка одразу після припинення роботи суду на окупованій території залишила місце проживання, подала заяву про переведення та була переведена на підконтрольну Україні територію, після 2015 року не відвідувала тимчасово окуповані території, сумлінно здійснює правосуддя, підтримує Збройні Сили України та не підтримує жодних зв'язків з окупованими територіями, окрім родинних. Сукупність цих обставин об'єктивно свідчить про її чітку проукраїнську громадянську позицію, яка не була спростована відповідачем. Станом на 2014 рік законодавством не було встановлено жодних обмежень для суддів щодо відвідування тимчасово окупованих територій, а індикатори доброчесності в нинішньому контексті не існували. Застосування до ОСОБА_1 негативних професійних наслідків у 2025 році за реалізацію законного права на свободу пересування є непередбачуваним, порушує принцип правової визначеності та не відповідає вимогам «якості закону». Відповідач не довів ані умисного порушення позивачкою норм суддівської етики, ані свідомого нехтування стандартами поведінки, ані допущення дій, що порочать звання судді, у зв'язку з чим рішення про її невідповідність критерію доброчесності є незаконним та підлягає скасуванню.
Також в додаткових поясненнях позивачка покликається на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалені у справах інших суддів і кандидатів, у яких за аналогічних обставин відвідування тимчасово окупованої території Комісія дійшла протилежних висновків щодо відповідності критеріям доброчесності та професійної етики, що свідчить про непослідовність і неоднакову практику Комісії у порівнюваних ситуаціях.
IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Згідно із частиною першою статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
Відповідно до частин третьої-п'ятої цієї статті для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
На виконання зазначених вище положень Закону Комісією рішенням від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 410 вакантних посад), в якому ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.
Відповідно до пункту 57 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри».
На момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX, конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, відтак його продовження та завершення, повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.
Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
З урахуванням змісту частини другої статті 79-3 Закону у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону.
Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Частиною другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Визначено критерії кваліфікаційного оцінювання: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення про кваліфікаційне оцінювання). Пунктами 1.3- 1.4 передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 успішно пройшла перший етап конкурсу «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердила відповідність критерію професійної компетенції. Вказаний факт не є спірним у цій справі.
Спірним у цій справі є дії Комісії та її висновки, сформульовані на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами критерію доброчесності та професійної етики.
Суд наголошує на тому, що в основу оскаржуваного рішення Комісії покладено два висновки:
- про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у 2014 році;
- про «формальні та ненаполегливі дії судді щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП», які «призвели до звільнення осіб від відповідальності» та стали підставою для зниження ОСОБА_1 кількості балів за критеріями доброчесності та професійної етики на 15 балів за показником «Сумлінність».
Щодо невідповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», з підстав відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у 2014 році.
Вирішуючи спір, Суд керується вимогами статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Зазначений припис у поєднанні з принципом верховенства права, закріпленим у статті 8 Конституції України, зумовлює обов'язок суб'єкта владних повноважень забезпечити правову визначеність, передбачуваність правових наслідків та недопущення свавільного втручання у права особи.
Верховний Суд наголошує на тому, що починаючи з 2014 року й станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин триває збройна агресія Російської Федерації проти України.
Указане підтверджується, зокрема, постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», якою схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
У цій заяві визнано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму, для блокування українських військових частин.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) із 07 квітня 2014 року.
Суд безумовно погоджується з твердженням Комісії, що події 2014- 2026 років свідчать, що Російська Федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду українського народу.
Суд встановив, що ОСОБА_1 на момент початку тимчасової окупації проживала у місті Торез (Чистякове) Донецької області та працювала суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області.
Суд встановив, що у період липня-серпня 2014 року на території Донецької області, зокрема в районах міст Шахтарськ та Торез (Чистякове), відбувалися активні бойові дії та військові зіткнення, які були частиною антитерористичної операції. Про це свідчать офіційні повідомлення прес?центру АТО та Ради національної безпеки і оборони України, зокрема оперативні зведення прес?центру АТО про взяття під контроль цих населених пунктів силами Збройних Сил України та ведення бойових дій із незаконними збройними формуваннями.
Міста Торез (Чистякове) та Шахтарськ також включені до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №?1053?р. Це підтверджує, що в зазначених населених пунктах велися активні бойові дії та були створені об'єктивно небезпечні умови для проживання цивільних осіб.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що на момент початку збройної агресії проти України позивачка була позбавлена можливості безпечно проживати за місцем постійного проживання, її житлові та побутові умови зазнали істотних змін, і вона фактично не мала іншого вибору, крім як змінити умови свого проживання, щоб зберегти життя та здоров'я в умовах реальної загрози.
Оцінюючи обставини, пов'язані з поїздками позивачки до Автономної Республіки Крим у 2014 році, Суд вважає за необхідне врахувати реальні умови, у яких позивачка перебувала на момент початку збройної агресії проти України.
Фактично (враховуючи пояснення ОСОБА_1 надані Комісії в межах кваліфікаційного оцінювання у 2019 році), позивачка здійснила чотири поїздки до АР Крим: дві тривалістю по 4 дні, одну - 1 день, та іншу - 12 днів. Відповідно до пояснень ОСОБА_1 , вона під час цих поїздок могла тимчасово зупинятися у друзів, у яких мала безпечне житло, а також мала доступ до своїх особистих речей та коштів, які протягом вказаних чотирьох поїздок забрала на материкову територію України. Додатково позивачка зазначала, що до 2014 року вона регулярно відвідувала Автономну Республіку Крим у зв'язку з наявністю там друзів.
Суд враховує, що події 2014 року супроводжувалися різкою та стрімкою зміною безпекової ситуації на території України. На початковому етапі збройного конфлікту об'єктивно не існувало чіткого та загальновизнаного розуміння щодо рівня безпеки окремих територій, а також стабільних умов для планування проживання чи переміщення осіб.
За таких обставин поведінка осіб у 2014 році формувалася в умовах правової та фактичної невизначеності, що унеможливлює оцінку їхніх дій із застосуванням підходів та стандартів, які сформувалися значно пізніше, з урахуванням подальшого розвитку подій та накопичення відповідного досвіду.
З огляду на наведене, Суд доходить висновку, що ухвалені позивачкою рішення були зумовлені об'єктивною необхідністю забезпечення особистої безпеки та збереження життя, мали вимушений характер і не можуть оцінюватися як свідоме чи винне порушення стандартів поведінки судді.
Комісія, формулюючи висновки, бере до уваги припущення про наявність у позивачки реальних альтернатив безпечного проживання на підконтрольній Україні території. Однак такі твердження не підтверджені матеріалами справи та не враховують фактичних умов початку збройної агресії, відсутності налагоджених механізмів допомоги внутрішньо переміщеним особам та об'єктивної раптовості втрати позивачкою місця постійного проживання у місті Торез (Чистякове) Донецької області.
Суд враховує можливі застереження щодо вибору позивачкою території для тимчасового перебування після залишення міст Шахтарськ та Торез (Чистякове) Донецької області. На момент поїздок зазначені території перебували у принципово різних фактичних умовах: у Шахтарську та Торезі відбувалися активні бойові дії, існувала безпосередня загроза життю і здоров'ю, тоді як на території Автономної Республіки Крим бойові дії не велися, функціонувала цивільна інфраструктура та зберігалося транспортне сполучення з материковою частиною України.
Також Суд наголошує на тому, що на час здійснення ОСОБА_1 зазначених поїздок законодавством України не було встановлено спеціального порядку або заборони в'їзду громадян України до Автономної Республіки Крим та виїзду з неї через територію України. Залізничне сполучення, зокрема по маршруту Донецьк - Сімферополь, Хмельницький - Сімферополь, Одеса - Сімферополь, функціонувало, у зв'язку з чим обраний позивачкою спосіб пересування не суперечив вимогам чинного на той час правового регулювання.
Суд відхиляє доводи Комісії про те, що статус позивачки як судді сам по собі зумовлював обов'язок утриматися від такої поведінки. Хоча судді підпадають під підвищені стандарти поведінки, ці стандарти не можуть тлумачитися як зобов'язання ігнорувати реальні загрози безпеці або позбавляти права діяти з міркувань забезпечення базових життєвих потреб. За відсутності законодавчих заборон та будь-яких дій, спрямованих на визнання чи підтримку окупаційної влади, перебування позивачки на тимчасово окупованій території у 2014 році, зумовлене одночасною окупацією міста її проживання у Донецькій області, та об'єктивною потребою у безпечному житлі, не може розцінюватися як поведінка, несумісна зі статусом судді України.
Суд звертає увагу, що висновок Комісії щодо поведінки позивачки у 2014 році побудований переважно на одному фактичному елементі - виїзді позивачки на територію Автономної Республіки Крим, який Комісія розцінила як такий, що свідчить про невідповідність стандартам суддівської поведінки та «відсутність громадянської позиції».
Водночас Суд наголошує, що сам по собі факт виїзду особи на певну територію не є юридичним показником її переконань, лояльності або політичної позиції, якщо інше прямо не встановлено законом. Комісія не навела жодної норми, яка б ототожнювала перебування на тимчасово окупованій території з проявом чи відсутністю громадянської позиції, а також не визначила критеріїв, за якими така позиція могла б бути оцінена.
Суд окремо підкреслює, що Комісія не встановила жодного факту співпраці позивачки з окупаційною владою. У матеріалах справи відсутні дані про вступ позивачки у правовідносини з органами окупаційної адміністрації, вчинення нею дій, спрямованих на легітимізацію окупації, отримання будь-яких переваг від перебування на зазначеній території або здійснення діяльності, несумісної зі статусом судді. За таких обставин висновок про «відсутність громадянської позиції» фактично є припущенням, що не підтверджене жодними об'єктивними доказами.
Суд вказує на те, що обставини, які стали предметом оцінки Комісії, мали місце у 2014 році, тобто понад одинадцять років до моменту проведення співбесіди та ухвалення оскаржуваного рішення. Такий значний проміжок часу не може бути проігнорований під час оцінки пояснень, наданих позивачкою.
За цих умов Суд вважає неприйнятним покладати вирішальне значення на окремі формулювання, використані позивачкою під час співбесіди, без урахування того, що відповідні пояснення стосувалися подій далекого минулого та надавалися в умовах іншої життєвої ситуації. Очікувати від особи точного відтворення мотивів і формулювань, якими вона керувалася в умовах початку збройної агресії, через одинадцять років після цих подій є необґрунтованим.
Суд також зазначає, що оцінка поведінки позивачки має ґрунтуватися насамперед на об'єктивних фактах, підтверджених матеріалами справи, а не на буквальному тлумаченні окремих слів, ужитих під час усних пояснень. Комісія при цьому не встановила жодних нових обставин, які б свідчили про протиправну або недоброчесну поведінку позивачки у 2014 році.
Особливу увагу Суд звертає на те, що вся інформація, покладена Комісією в основу висновку щодо перебування позивачки на території Автономної Республіки Крим у 2014 році, сформована та отримана ще під час кваліфікаційного оцінювання 2019 року. Саме в межах цієї процедури досліджувалися обставини її перебування на території Автономної Республіки Крим у 2014 році.
Під час співбесіди проведеної в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 позивачка надавала додаткові пояснення, зазначаючи підстави, які зумовили її перебування на території Автономної Республіки Крим у 2014 році. Однак такі пояснення не змінюють самого факту перебування, який уже був відомий органу суддівського врядування та оцінений у 2019 році, і не свідчить про виникнення нових об'єктивних обставин чи встановлення нових юридично значущих фактів.
Таким чином, Комісія фактично здійснила повторну оцінку того самого масиву даних, що вже був предметом перевірки під час попереднього кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого позивачку визнано такою, що відповідає займаній посаді.
За відсутності нових обставин, які б об'єктивно змінювали характер чи зміст раніше встановлених фактів, зміна правової оцінки тих самих даних потребувала особливо переконливого та чітко вмотивованого обґрунтування, якого оскаржуване рішення не містить.
За таких умов Суд вважає, що повторне використання тих самих обставин, які вже були предметом оцінки під час попереднього кваліфікаційного оцінювання та не призвели до негативних висновків для позивачки, без встановлення будь-яких нових фактів або дій, не відповідає принципам правової визначеності та послідовності у діяльності органів суддівського врядування.
Суд також ураховує, що відповідно до конституційної моделі судоустрою судді в Україні мають єдиний статус, незалежно від рівня суду, в якому вони здійснюють правосуддя. Відмінності між судами першої та апеляційної інстанцій стосуються процесуальної компетенції, але не змінюють природи статусу судді, вимог до його доброчесності та професійної етики.
За обставин цієї справи склалася ситуація, за якої ті самі фактичні дані щодо позивачки не були визнані перешкодою для здійснення нею правосуддя у суді першої інстанції, однак використані як підстава для негативного висновку щодо можливості здійснення правосуддя в суді апеляційної інстанції.
Такий підхід фактично створює різний стандарт оцінки доброчесності залежно від рівня суду, що не випливає із законодавства та не узгоджується з принципом єдиного статусу судді. Якщо певні обставини не визнані несумісними зі статусом судді як таким, вони не можуть автоматично набувати іншого правового значення виключно з огляду на зміну інстанційності суду.
Відсутність нових юридично значущих фактів унеможливлює обґрунтування різної правової оцінки тих самих обставин залежно від рівня суду, що свідчить про порушення принципів правової визначеності та послідовності у діяльності органів суддівського врядування.
З огляду на викладене, Суд доходить висновку, що сукупність обставин перебування позивачки на тимчасово окупованих територіях у 2014 році, її вимушений вибір місця проживання та дотримання законних способів пересування, не дає підстав для висновку про порушення стандартів суддівської доброчесності та не може бути підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає критерію доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».
Щодо зниження ОСОБА_1 кількості балів за критеріями доброчесності та професійної етики на 15 балів за показником «Сумлінність».
Як зазначалося вище, підставою для заниження балів за критеріями доброчесності та професійної етики за показником «Сумлінність», слугувало те, що позивачка неодноразово закривала провадження стосовно водіїв, які керували транспортом у стані сп'яніння, що призвело до уникнення ними відповідальності за тяжкі правопорушення, у зв'язку із закінченням строків розгляду справи.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо необхідності своєчасного розгляду справ, в тому числі, щодо притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керували транспортом у стані сп'яніння, в межах оскарження рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Зокрема, у своїх постановах від 12 грудня 2024 року у справі №990SCGC/20/24 та від 21 липня 2025 року у справі №990SCGC/19/25 Велика Палата Верховного Суду, процитувавши Кодекс України про адміністративні правопорушення, наголосила на тому, що враховуючи ступінь суспільної небезпеки правопорушення, визначеного пунктом 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не можна залишити поза увагою, що питання щодо своєчасного (із дотриманням строку, визначеного статтею 38 цього Кодексу) розгляду такої категорії справ, яке напряму пов'язано із притягненням винних осіб до відповідальності за вчинене правопорушення, має бути предметом відповідної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати всіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення адміністративного правопорушення.
Задля вирішення визначених статтями 1, 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завдань статтею 280 цього Кодексу на суддю покладено обов'язок щодо з'ясування, зокрема, всіх необхідних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, застосовуючи, в разі необхідності, й відкладення розгляду справи.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application № 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application № 23853/02).
Отже, критеріями оцінки належної поведінки судді в аспекті проступку, який ставиться за провину судді можуть бути: своєчасне призначення справи до розгляду; часові інтервали між судовими засіданнями; обґрунтованість відкладення судових засідань чи оголошення в них перерв; обґрунтованість та своєчасність повернення матеріалів на доопрацювання чи повернення додаткових матеріалів; повнота підготовки справ до розгляду; повнота вжитих суддею заходів щодо усунення обставин, які унеможливлюють розгляд справи чи спричиняють його затягування; належність та дієвість контролю з боку судді за виконанням службових обов'язків відповідальними працівниками суду, у тому числі щодо формування та надіслання судових повісток (іншої кореспонденції), за своєчасністю виконання запитів суду іншими органами тощо.
При цьому Суд зауважує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду (так само як і в оскаржуваних у тих справах рішеннях Вищої ради правосуддя) наводився детальний аналіз конкретних справ, у яких суддею було закрито провадження стосовно осіб, які керували транспортними засобами у стані сп'яніння, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, із дослідженням і описом причин відкладення розгляду справ у межах кожного окремого провадження, процесуальної поведінки учасників та дій судді, вчинених для забезпечення своєчасного розгляду справи.
Проаналізувавши оскаржуване рішення Комісії, Суд звертає увагу на те, що у ньому зазначено перелік справ:
- в яких позивачка закрила провадження стосовно водіїв, які керували транспортом у стані сп'яніння, що призвело до уникнення ними відповідальності за тяжкі правопорушення, у зв'язку із закінченням строків розгляду справи (27 справ);
- які надійшли в провадження позивачки після спливу встановлених законодавством строків або майже перед їхнім спливом (7 справ).
Фактично Комісія знизила ОСОБА_1 бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «Сумлінність» у зв'язку з тим, що позивачка закрила 20 проваджень стосовно водіїв, які керували транспортом у стані сп'яніння, що призвело до уникнення ними відповідальності за тяжкі правопорушення, через закінчення строків розгляду справи.
Водночас Комісія в оскаржуваному рішенні акцентує лише на 5 справах, які, як стверджує відповідач, перебували в провадженні судді - №295/11151/20, 295/11159/19, 219/3960/19, 295/2172/20 та 295/1141/20.
Суд приймає доводи ОСОБА_1 , що справи №295/11159/19 та 219/3960/19 ніколи не були в її провадженні, що підтверджується листом, підписаним Керівником апарату Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2025 року №2869/2025.
Аналізуючи висновки Комісії щодо справ №295/11151/20, 295/2172/20 та 295/1141/20, Суд звертає увагу на те, що у рішенні Комісії зазначено строки перебування цих справ у провадженні судді та наведено причини відкладання розгляду кожної справи. Ознайомившись із постановами суду у зазначених справах, Суд встановив, що Комісія процитувала зазначені причини відкладення без подальших пояснень або додаткових уточнень.
Суд звертає увагу на те, що під час ознайомлення з рішенням Комісії у частині зниження кількості балів за критеріями доброчесності та професійної етики за показником «Сумлінність» складається враження, що Комісія не користувалася матеріалами справи безпосередньо, а дійшла висновків виключно на підставі інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Підтвердженням цього є і положення Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 07 грудня 2017 року № 1087, відповідно до якого справи про адміністративні правопорушення зберігаються протягом трьох років з набрання постановою законної сили (для справ, у яких провадження закрито).
При цьому Суд зауважує, що користуючись виключно інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, Комісія не могла достовірно встановити ключові обставини, що мають значення для оцінки сумлінності судді, зокрема: своєчасність призначення справ до розгляду; інтервали між судовими засіданнями; обґрунтованість відкладення засідань чи оголошення в них перерв; своєчасність повернення матеріалів на доопрацювання або додаткових матеріалів; повноту підготовки справ до розгляду; вжиті заходи суддею щодо усунення обставин, які унеможливлюють розгляд справи або спричиняють його затягування; а також належність та ефективність контролю судді за виконанням службових обов'язків працівниками апарату суду, зокрема щодо формування та надсилання судових повісток та іншої кореспонденції, своєчасності виконання запитів суду іншими органами.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що оцінка сумлінності судді, зроблена Комісією виключно на підставі публічної інформації реєстру, є формальною та не може вважатися належно обґрунтованою.
Суд наголошує на тому, що висновки Комісії щодо «формальних та ненаполегливих дій» позивачки є передчасними та необґрунтованими, оскільки не спираються на безпосереднє вивчення матеріалів справ і не враховують реальні обставини проваджень, включно з поведінкою учасників процесу та організаційними особливостями суду.
Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення Комісії в частині зниження ОСОБА_1 балів за критеріями доброчесності та професійної етики за показником «Сумлінність».
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 12 серпня 2025 року № 282/ас-25.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складене та підписане 03 березня 2026 року.
Головуюча Р. Ф. Ханова
Судді І. А. Гончарова
І. Л. Желтобрюх
І. Я. Олендер
В. П. Юрченко