02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 440/17314/23
адміністративне провадження № К/990/5996/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі №440/17314/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки Національної поліції України), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України), яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 частини одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (19 повних календарних років служби), розрахованого з грошового забезпечення, установленого на день звільнення, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер та премій у розмірі - 13543,29 грн та індексації грошового забезпечення - 28,62 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) на користь ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 3867996,91 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, відповідач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 05 січня та 02 лютого 2026 року касаційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України було повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, скаржник втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши повторно подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (в частині включення компенсації за невикористані у 2018 році 29 діб відпустки ОСОБА_1 та індексації грошового забезпечення 28,62 грн, які на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 440/4335/22 включено Департаментом в місячне грошове забезпечення на дату звільнення ОСОБА_1 , а саме на 01.10.2019, до складу його одноденного грошового забезпечення та врахування компенсації за невикористані відпустки та індексації грошового забезпечення до складових грошового забезпечення з яких здійснюється розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача).
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункти 3 та 23 розділу І Порядку № 260, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо порядку визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Зокрема, вважає, що апеляційний суд безпідставно відніс суму 13 543,20 грн (компенсація за невикористану відпустку) та індексацію 28,62 грн до одноденного грошового забезпечення, хоча відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260 розрахунок допомоги здійснюється з місячного грошового забезпечення. Таке застосування норм, на думку скаржника, призвело до повторного перерахунку зазначених сум як «місячних» та штучного збільшення розміру допомоги, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
В ухвалі від 02 лютого 2026 року Верховний Суд вже роз'яснював скаржнику, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також в ухвалі від 05 січня 2026 року Верховний Суд звертав увагу скаржника, що Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2025 року у справі №560/12496/23 досліджував питання розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної премії та індексації.
Також у постанові від 27 березня 2025 року у справі №240/2921/23, з поміж іншого, Верховний Суд розглядав питання врахування індексації у розмір розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
Скаржник не наводить в обґрунтуваннях касаційної скарги необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України).
Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на частину другу статті 353 КАС України, що суд ненадав належної правової оцінки доказам по справі, обставинам та матеріалам справи та безпідставно не дослідив висновок експерта.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із ненаданням належної правової оцінки та відмова у витребуванні доказів судами попередніх інстанцій, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Водночас Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з мотивами прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень та переоцінкою доказів у справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Разом з тим Верховний Суд уже надавав пояснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстави касаційного оскарження судових рішень, однак скаржник так і не врахував зауваження, викладені Верховним Судом, зокрема в ухвалі від 05 січня 2026 року, зміст касаційної скарги є майже ідентичним попередньо поданій касаційній скарзі, яку Верховний Суд визнав неналежно оформленою. Це свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавав Верховний Суд.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі №440/17314/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
СуддяВ.М. Соколов