02 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/49/26
адміністративне провадження №П/990/49/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Загороднюка А.Г.,
суддів: Радишевської О.Р., Єресько Л.О., Жука А.В., Желєзного І.В.,
перевірив матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу в частині,
23 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабіч Олег Ігорович звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 04 лютого 2023 року №56/2023 в частині ОСОБА_1 .
На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуваним Указом позивачу несправедливо та незаконно припинено громадянство України, без будь-яких пояснень та підстав. Вказав, що зазначений Указ прийнято з порушенням встановленої законодавством процедури оформлення втрати громадянства. Крім того, не враховано факт набуття позивачем статусу апатрида.
Разом з позовом представник позивача подав клопотання про поновлення пропущених з поважних причин строків позовної давності, у якій він просить поновити позивачу строк на подання цього позову.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, представник позивача посилається на сукупність таких обставин: оскаржуваний Указ не був офіційно опублікований на веб-ресурсах Президента України та оприлюднений в засобах масової інформації; позивач не отримував його особисто чи засобами поштового зв'язку; у грудні 2023 року позивач, дізнавшись про існування подання про втрату ним громадянства України, звернувся до суду з позовом, за результатами розгляду якого було відкрито провадження у справі №320/48135/23, в межах якої відповідач стверджував, що оскаржуваний Указ існує, однак надати його копію не може; у справі №320/48135/23 суд ухвалами від 24 квітня 2024 року та від 08 травня 2024 року витребував від Служби безпеки України, Державної міграційної служби України докази щодо припинення громадянства України позивача, за наслідком дослідження яких встановив, що Президент України прийняв оскаржуваний Указ, водночас належним чином засвідченої копії (витягу) оскаржуваного Указу про втрату позивачем громадянства цими органами надано не було, натомість подано документи про надсилання Указу одразу після його видання іншій особі, зі схожим прізвищем; в матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія оскаржуваного Указу; наданими Офісом Президента України відповідями від 25 вересня 2025 року та від 17 жовтня 2025 року на адвокатський запит представника позивача підтверджено, що громадянство позивача припинено відповідним Указом, водночас копію такого Указу на адвокатський запит надано не було; протягом всього часу позивач вживав всіх можливих юридичних заходів для захисту своїх прав: подав позов до суду, звертався із запитами до міграційної служби, відповідача, однак достовірного факту існування оскаржуваного Указу на день подання цього позову не отримано.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення її без руху.
Частиною першою статті 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
За сталою судовою практикою строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас термін "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Наведене дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України від 04 лютого 2023 року № 56/2023 в частині ОСОБА_1 про припинення його громадянства України.
Відповідно до положень пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Оскаржуваний Указ у частині, що стосується позивача, є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов'язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо втрати громадянства конкретних фізичних осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.
Спеціальним законодавством не встановлено окремого строку звернення до суду з позовом про оскарження такого Указу Президента України, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, установлений частиною другою статті 122 КАС України.
Із цим адміністративним позовом позивач звернувся до Верховного Суду 23 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, представник позивача зазначає, що оскаржуваний Указ не був офіційно опублікований на веб-ресурсах Президента України та оприлюднений в засобах масової інформації; позивач не отримував його ні особисто, ні засобами поштового зв'язку, про існування відповідного Указу він дізнався під час розгляду справи №320/48135/23, однак у матеріалах такої справи була відсутня його належним чином засвідчена копія, на адвокатський запит представника позивача Офісом Президента України його також надано не було.
В аспекті таких доводів Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ №503/97) закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Водночас, згідно з пунктом 7 зазначеного Указу № 503/97 акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Отже, Указ Президента України № 56/2023 не підлягає обов'язковому оприлюдненню у порядку, визначеному пунктом 1 Указу № 503/97. Разом з цим, необізнаність особи щодо якої прийнятий цей акт не відтермінує його дію. Офіційне оприлюднення цього акта здійснюється шляхом його надіслання відповідному державному органу і доведення ним його до відома особи, на яку він поширюється.
Процедуру подання документів для припинення громадянства України, провадження за ними та виконання прийнятих рішень з питань громадянства України відповідно до Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» є Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок №215).
Згідно з пунктом 113 Порядку №215 рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.
Відповідно до пункту 114 Порядку №215 рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії. Матеріали з питань громадянства України, за якими Президентом України прийнято рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України, повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України до Державної міграційної служби України та Міністерства закордонних справ України.
Пунктом 115 Порядку №215 передбачено, що Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.
Згідно з пунктом 116 Порядку №215 територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення.
Пунктом 121 зазначеного Порядку визначено, що у разі припинення особою громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття особою громадянства України територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України вживають заходів до вилучення у цих осіб документів, які підтверджують громадянство України.
Таким особам територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України видають довідку про припинення громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Відповідно до пункту 122 Порядку № 215 загальний строк виконання рішень з питань громадянства не повинен перевищувати одного місяця.
Отже, на уповноважені законом органи покладено обов'язок щодо повідомлення у тижневий строк особу щодо якої прийнято відповідний Указ, про прийняте Президентом України рішення про припинення її громадянства України. При цьому загальний строк виконання рішень з питань громадянства не повинен перевищувати одного місяця.
У заявленому клопотанні представник позивача заперечує виконання уповноваженим органом покладеного на них обов'язку щодо повідомлення позивача про прийнятий щодо нього Указ Президента України про припинення громадянства України, зазначаючи, що позивач не отримував відповідного Указу ані особисто, ані засобами поштового зв'язку.
Він посилається на те, що згідно з матеріалами справи № 320/48135/23 відповідний Указ одразу після його видання був направлений іншій особі, зі схожим прізвищем. Водночас такі посилання Суд оцінює критично, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного ні до матеріалів позовної заяви, ні до матеріалів заявленого клопотання представником позивача долучено не було.
Представник позивача також зазначає, що про існування оскаржуваного Указу позивачу стало відомо під час розгляду справи №320/48135/23. При цьому представник позивача не зазначає день, коли позивачу стало відомо про прийняття оскаржуваного Указу та, як можна зрозуміти зі змісту клопотання, пов'язує початок перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом з моментом фактичного ознайомлення позивача з текстом цього Указу, вказуючи на те, що такий йому вручено ні особисто, ні засобами поштового зв'язку не було.
Водночас Суд зауважує, що початок перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сам по собі факт неознайомлення позивача зі змістом такого Указу не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
Визначальним для обчислення початку перебігу строку звернення до суду є момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного рішення, дії, бездіяльності, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як вбачається з ухвали суду від 14 липня 2025 року у справі №320/48135/23, якою закрито провадження, судом встановлено, що: «Указом Президента України № 56/2023 від 04 лютого 2023 припинено громадянство України ОСОБА_1 .».
Зазначену ухвалу постановлено в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження, за участю представника позивача - адвоката Бабіча О.І.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст ухвали суду від 14 липня 2025 року у справі № 320/48135/23 направлено до реєстру 15 липня 2025 року, оприлюднено - 17 липня 2025 року.
Крім того, згідно з частиною шостої статті 18 КАС України адвокати в обов'язковому порядку реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами між судом та учасниками судового процесу. Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, який визначає порядок функціонування підсистеми «Електронний кабінет», особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб. Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (підпункт 37 пункту 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).
Таким чином, щонайменше з липня 2025 року позивач знав про існування відповідного Указу Президента України та поширення його дії на нього, а отже мав реальну можливість знати про порушення своїх прав і вжити заходів для їх судового захисту.
Посилання представника позивача на те, що у відповідь на адвокатський запит Офіс Президента України не надав копію Указу, Суд оцінює критично, оскільки направлення такого адвокатського запиту не справляє безпосереднього впливу на початок відліку строку звернення позивача до суду з цим позовом. Крім того, як убачається з матеріалів позовної заяви, зазначений адвокатський запит було направлено лише у вересні 2025 року. Причин такого тривалого зволікання з ініціюванням отримання копії оскаржуваного Указу та ознайомлення із його змістом представником позивача не наведено.
За таких обставин, пропуск строку звернення до адміністративного суду обумовлений не наявністю непереборних перешкод, а виключно пасивною поведінкою позивача, що виключає можливість визнання причин пропуску строку поважними. Верховний Суд наголошує, що безпідставне поновлення строків суперечить принципу юридичної визначеності, який є складовою верховенства права, та підриває засади res judicata. Адміністративне судочинство покликане забезпечувати стабільність публічно-правових відносин, а визнання «пасивної поведінки» достатньою підставою для поновлення строків створило б ризик фактичної безстроковості оскарження рішень, що неприпустимо.
Поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість поданому клопотанні не зазначено конкретних обставин, які б свідчили про існування таких перешкод. Представником позивача не обґрунтовано, що позивач вжив усіх можливих та необхідних заходів для своєчасного звернення до суду, а також не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене, вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовом у цій справі, Суд не встановив обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які посилається представник позивача на обґрунтування недотримання позивачем строку звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позовну заяву слід залишити без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом подачі до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з наведення інших підстав пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усуне недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява підлягатиме поверненню.
Керуючись статтями 22, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248, 266 КАС України, Верховний Суд,
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу в частині.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу в частині - залишити без руху.
Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання до Верховного Суду заяви про поновлення строку звернення до суду з наведення інших підстав пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Г. Загороднюк
Судді О.Р. Радишевська
Л.О. Єресько
А.В. Жук
І.В. Желєзний