Справа №: 204/3243/25
провадження №: 2/398/283/26
Іменем України
"02" березня 2026 р. м.Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Петренко С.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шаповал Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 33103-06/2024. Кредитний договір був підписаний 29.06.2024 шляхом введення одноразового ідентифікатора W2302 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі інтернет https://starfin.com.ua. Відповідач отримав кредит у розмірі 7200,00 грн., строком на 120 днів з 29.06.2024 (дата надання кредиту). Кредитні кошти були відправлені відповідачу 29.06.2024 на платіжну картку НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією про зарахування № 439119089 від 29.06.2024. ТОВ «Стар Файненс Груп» виконав свої зобов'язання за кредитним договором, проте позичальник в порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦПК України, зобов'язання за вказаним договором не виконав, кредитні кошти не повернув та проценти за їх користування не сплатив.
30.10.2024 між ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та ТОВ «Стар Файненс Груп» було укладено Договір факторингу №30102024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № 33103-06/2024 від 29.06.2024 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП». Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за вказаними кредитним договором, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 34560,00 грн., а також судовий збір в сумі 2422 грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Ухвалою суду від 16.06.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. У поданій до суду заяві просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та слухати справу за його відсутності. Надіславши відповідь на відзив, відповідно до якого просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Скориставшись своїм правом, від представника відповідача надійшли пояснення по справі, відповідно до яких просить в позові відмовити у повному обсязі та вирішити питання про витрати до правничу допомогу, які були понесені відповідачем по справі. В обґрунтування вказував, що банком не надано належні докази того, що відповідачу було зараховано кошти у сумі 7200,00 грн., також посилався на ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», тобто вказував що банком нарахована пеня, що суперечить Закону. Окрім того, вказував, що подані документи, якими банк обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, витрати на правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 29.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №33103-06/2024.
Згідно з п. 1.1. Договору Відповідач отримав кредит у розмірі 7200,00 грн.
У пункті 1.2. Договору вказано, що кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 29.06.2024. Дата погашення кредиту 26.10.2024.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що за користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 1.6. Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .
Кредитний договір був підписаний 29.06.2024 шляхом введення одноразового ідентифікатора W2302 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі інтернет https://starfin.com.ua.
Кредитні кошти були відправлені відповідачу 29.06.2024 на платіжну картку НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією про зарахування № 439119089 від 29.06.2024. ТОВ «Стар Файненс Груп» виконав свої зобов'язання за кредитним договором.
Отже,підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт перерахування первісним кредитором коштів відповідачу, а отже первісним кредитором умови договору були виконані.
Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов кредитного договору, що має відображення у розрахунку заборгованості.
30.10.2024 між ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» та ТОВ «Стар Файненс Груп» було укладено Договір факторингу №30102024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № №33103-06/2024 від 29.06.2024 перейшло до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп». Відповідно реєстру від 30.10.2024 ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» набуло грошової вимоги до відповідача у сумі 34560,00 грн., з яких: 7200,00 грн. - заборгованість за кредитом; 12960,00 грн. - заборгованість за процентами; 14400,00 грн. - заборгованість за пенею.
Таким чином, на підставі вказаного Договору факторингу позивач одержав право вимоги по заборгованості відповідача за Договором про споживчий кредит №33103-06/2024 від 29.06.2024.
Відповідно до ст. 626 ЦК кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Положення статті 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020р. у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020р. № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною, у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови надання грошових коштів у кредит, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Статтею 509 цього Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з статтею 1054 ЦК кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
На підставі частини 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, загальна сума заборгованості становить 34560,00 грн., з яких: 7200,00 грн. - заборгованість за кредитом; 12960,00 грн. - заборгованість за процентами; 14400,00 грн. - заборгованість за пенею.
Відповідно до п.1.2. Договору факторингу № 30102024 внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено: «Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.»
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Матеріали позовної заяви містять Вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» до відповідача від 06.03.2025 про погашення заборгованості за договором з відміткою Укрпошти про відправлення на адресу відповідача.
Окрім того, ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.10.2025 року, витребувано у АТ «ПУМБ»(місто Київ, вулиця Андріївська, 4): письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме:чи емітувана платіжна карта-маска карти НОМЕР_2 на ім'я відповідача ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 ; надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів, відкритого до платіжної картки НОМЕР_2 з 29.06.2024 року по 01.10.2024 року.
На виконання вищевказаної ухвали суду від 28.10.2025 АТ «ПУМБ» надійшла відповідь, відповідно до якої в банку на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка НОМЕР_1 до рахунку НОМЕР_4 у гривні. Виписку по рахунку НОМЕР_4 у гривні/БПК НОМЕР_1 , яка відкрита до вказаного рахунку на ім'я ОСОБА_1 за період з 29.06.2024 року по 01.10.2024 року, та надано в електронному вигляді на диску.
Що в свою чергу підтверджує те, що банк 29.06.2024 на платіжну картку ОСОБА_1 надав кредит.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши надані розрахунки заборгованості, суд погоджується з порядком нарахування позивачем заборгованості, яка відповідає вимогам закону та положенням кредитного договору, та вважає, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині заборгованості за кредитом у розмірі 7200,00 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 12 960,00 грн.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача щодо обґрунтованості нарахування пені (штраф) за договором про надання фінансового кредиту №33103-06/2024 від 29.06.2024 в розмірі 14400,00 грн.
Так, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.
Як передбачено п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивачем не враховано вищевказаних положень Закону України "Про споживче кредитування" і перехідних положень ЦК України та протиправно нараховано неустойку за кожен день невиконання зобов'язання, а тому вимога щодо стягнення з відповідача на користь пені в розмірі 14400,00 грн задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн., суд дійшов наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2 000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Щодо стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн., суд дійшов наступного.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача про стягнення з позивача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2 000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» (код ЄДРПОУ 41240530, юридична адреса: вулиця Михайла Грушевського, буд. 10, місто Київ, 01001) заборгованість за договором № 33103-06/2024 від 29.06.2024 року у розмірі 20160,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» (код ЄДРПОУ 41240530, юридична адреса: вулиця Михайла Грушевського, буд. 10, місто Київ, 01001) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1413,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» (код ЄДРПОУ 41240530, юридична адреса: вулиця Михайла Грушевського, буд. 10, місто Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 02.03.2026 року.
Суддя С.Ю. ПЕТРЕНКО