03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/8488/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року (суддя Артоуз О.О.) в адміністративній справі №280/8488/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 протиправними;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.02.2021 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 385 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2021, з 01.02.2022 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 386 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2022, з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 387 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум та основного розміру пенсії у розмірі 73 % відповідних сум грошового забезпечення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства здійснює виплату пенсії, обмежуючи її максимальним розміром пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року позов задоволено частково:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.02.2021 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 385 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2021, з 01.02.2022 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 386 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2022, з 01.02.2023 на підставі довідки Головного
управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 387 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд встановив, що пенсію позивачу розраховано з урахуванням максимального розміру.
Суд зауважив, що з 20.12.2016 стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (Закону, який є спеціальним для позивача) не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Тобто спеціальним законом, на підставі якого призначено пенсію позивачу, та який підлягає застосуванню у цьому випадку, такого максимального розміру пенсії не визначено.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд дійшов висновку, що перерахунок пенсії позивача з 01.02.2021, 01.02.2022 та 01.02.2023 має бути проведений без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що відповідно до ст. 43 Закону №2262 передбачено, що розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відтак, оскільки розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір, визначений ст. 43 Закону №2262, то її розмір правомірно приведено у відповідність до вимог вказаної норми права. Також відповідач вказує на пропуск позивачем строків звернення з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області і отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 280/9798/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 починаючи з 01.02.2021 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 385 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2021, з 01.02.2022 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 386 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2022, з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області № 387 від 03.10.2023, виданої станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.04.2025 по справі № 280/10640/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 73% грошового забезпечення з дати проведення перерахунку пенсійного забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі 03.07.2024 у справі № 280/4636/24, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 280/9798/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2021, з 01.02.2022 та з 01.02.2023.
Відповідно до розрахунку пенсії по пенсійній справі 0804000587 станом на 01.02.2022 розмір пенсії позивача становив 19 571,30 грн (26 810*73%) підсумок з урахування максимального розміру - 19 340,00 грн.
Згідно розрахунку пенсії по пенсійній справі 0804000587 станом на 01.02.2023 розмір пенсії позивача становив 28 381,89 грн (38 879,30*73%) підсумок з урахування максимального розміру - 20 930,00 грн.
Відповідно до розрахунку пенсії по пенсійній справі 0804000587 станом на 01.02.2024 розмір пенсії позивача становив 28 381,89 грн (38 879,30*73%) підсумок з урахування максимального розміру - 20 930,00 грн.
Згідно розрахунку пенсії по пенсійній справі 0804000587 станом на 01.02.2025 розмір пенсії позивача становив 31 381,89 грн (38 879,30*73%) підсумок з урахування максимального розміру - 23 610,00 грн.
На звернення позивача листом від 14.07.2025 № 11949-11857/М-02/8-0800/25 відповідач повідомив про те, що пенсія позивачу виплачується у максимальному розмірі.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, фактично спірні відносини, в частині яких судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, стосується права позивача на отримання пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без обмеження її граничним розміром - десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною)не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Разом з тим, питання розв'язання наявної колізії в частині застосування до спірних правовідносин (предметом яких є правомірність обмеження максимального розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII), норм матеріального права, а саме Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Закону № 3668-VI, було предметом дослідження Верховним Судом, висновки якого викладені в постанові №400/2085/19 від 16 грудня 2021 року.
В даному судовому рішенні Суд зазначив таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Щодо аргументів відповідача про недотримання позивачем строків звернення з позовом до суду слід зазначити те, що перерахунок пенсії, внаслідок чого виникли спірні відносини, відповідачем здійснювався на виконання рішення суду, а тому посилання відповідача на те, що пенсійні виплати є періодичними платежами, а тому позивачем повинен бути обізнаний про їх розмір, є безпідставними. Про розмір перерахованої на виконання рішення суду пенсії позивача було повідомлено листом від 14.07.2025 № 11949-11857/М-02/8-0800/25, а з позовом до суду позивач звернувся 22.09.2025 (засобами поштового зв'язку), що не дозволяє стверджувати про недотримання позивачем строків, передбачених ч.2 ст.122 КАС України.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в адміністративній справі №280/8488/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 03.03.2026
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров