02 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6481/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/6481/25 за позовом ОСОБА_1 до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №73353384 від 04 березня 2025 року головного державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сулакова Едуарда Івановича;
- зобов'язати Комунарський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження та вжити заходи щодо виконання Військовою частиною НОМЕР_1 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 280/10386/21 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року з базовим місяцем березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, шляхом витребування належного розрахунку помісячно, із зазначенням виплачених сум виплаченої індексації та належних до виплати, документів (квитанцій, платіжних доручень тощо), що підтверджують виплату вказаних у розрахунку сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/6481/25 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Комунарським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 280/10386/21, яке набрало законної сили 29 січня 2022 року, зокрема:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року та в період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року та в період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
02 жовтня 203 року позивачу видано виконавчий лист по справі № 280/10386/21, який 14 листопада 2023 року пред'явлено до виконання до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у зв'язку із чим головним державним виконавцем Сулаковим Едуардом Івановичем 20 листопада 2023 року відкрито виконавче провадження № 73353384 з примусового виконання виконавчого листа № 280/10386/21 в частині, що стосується зобов'язального характеру.
13 січня 2025 року на адресу відповідача надійшов лист Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19 грудня 2024 року за вих. № 3/33/13/1-10077, яким головного державного виконавця повідомлено про виконання рішення суду у справі № 280/10386/21 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, а також з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2028 року в сумі 44457,00 грн. На підтвердження факту виконання судового рішення відповідачу надано копію платіжного доручення від 15 серпня 2022 року № 2569 та довідки щодо виплаченої ОСОБА_1 індексації.
З огляду на вказаний лист, 04 березня 2025 року, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 73353384.
Вважаючи винесення постанови про закінчення вищезазначеного виконавчого провадження передчасною та такою, що винесена за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України установлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
За позицією Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є одним із аспектів права на суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За приписами пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1). Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно статті 39, статті 40, статті 41 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9).
У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз наведених вище норм закону дозволяє зробити висновок, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливе виключно у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, судове рішення від 29 грудня 2021 року у справі № 280/10386/21, яке перебувало на примусовому виконанні, містить зобов'язання здійснити нарахування і виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року та в період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Водночас, державний виконавець відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний вживати усіх заходів, необхідних для своєчасного виконання судового рішення в повному обсязі.
Так, для досягнення зазначеної вище мети, державний виконавець наділений широким обсягом повноважень, в тому числі витребування у боржника належних та достатніх доказів на підтвердження факту виконання вимог виконавчого документа, а також застосовування штрафних санкцій у випадку, якщо боржник не виконує рішення без поважних причин.
У постановах Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020 сформовано висновок, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Отже, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Також, необхідно зазначити, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Так, за матеріалами даної справи 04 березня 2025 року, головним державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сулаковим Едуардом Івановичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 73353384, якою встановлено, що згідно листа Військової частини НОМЕР_1 НГУ № 3/33/13/1-10077 від 19 лютого 2024 року рішення суду у справі № 280/10386/21 виконано в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 2569 від 15 серпня 2022 року та довідкою щодо виплаченої індексації грошового забезпечення.
На підтвердження факту виконання третьою особою судового рішення у справі № 280/10386/21 відповідачем надано лист від 19 грудня 2024 року.
Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно листа третьої особи, на підставі якого головним державним виконавцем закінчено виконавче провадження № 73353384, вбачається лише констатація факту нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що резолютивною частиною судового рішення у справі № 280/10386/21 третю особу, окрім індексації за період з 01 грудня 2010 року по 28 лютого 2014 року, з 10 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року та з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у редакції, чинній станом на дату ухвалення судового рішення у справі № 280/10386/21 передбачалось, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Інформації щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року та з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (індексації-різниці) лист на підставі якого закінчено виконавче провадження №73353384 від 04 березня 2025 року, як і довідка про виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення, додану до нього, не містить.
У довідці про виплачу позивачу індексацію грошового забезпечення міститься інформація про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у період з грудня 2018 року по червень 2021 року без зазначення базового місяця, який використовувався для розрахунку індексації грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення у період з березня по листопад 2018 року позивачу взагалі не проводилась.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджено виконання третьою особою судового рішення у справі № 280/10386/21 в частині періоду з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року.
Також, колегія суддів звертає увагу, на те що платіжне доручення № 2569 від 15 серпня 2022 року, додане третьою особою до листа, на підставі якого закінчено виконавче провадження №73353384 від 04 березня 2025 року, не містить інформації про нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року.
Більш того, вказане платіжне доручення містить інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_1 коштів на виконання рішення суду у справі № 280/2186/22 від 31 травня 2022 року, а не рішення у справі № 280/10386/21 від 29 грудня 2021 року на підставі якого судом 02 жовтня 2023 року видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 73353384.
Тобто, третьою особою відповідачу надано платіжне доручення, яке містить інформацію щодо виконання судового іншого рішення, яке не було предметом виконавчого провадження №73353384 та не підлягало виконанню в ньому.
Також, колегія суддів враховує, що у поясненнях представник третьої особи підтверджує, що за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2021 року розрахунки не здійснювалися із застосуванням положень абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078, що свідчить про часткове виконання рішення суду у справі № 280/10386/21.
Вказане свідчить про невиконання рішення суду по справі № 280/10386/21 в повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що закінчення виконавчого провадження № 73353384 головним державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сулаковим Е.І. здійснено без отримання, перевірки відповідних доказів на підтвердження факту виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/10386/21. Доказів протилежного представником відповідача до суду не надано.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 73353384 від 04 березня 2025 року, оскільки остання прийнята за відсутності повного виконання судового рішення.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/6481/25,- залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/6481/25,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова