03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 340/8108/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (суддя Науменко В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 108 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року було залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення виявлених недоліків в частині строку звернення до суду.
У встановлений суддею строк представник позивача надіслав через електронний кабінет до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, надав уточнену позовну заяву та заяву про поновлення пропущеного строку, за змістом якої наполягає, що до 28 жовтня 2025 року (отримання відповіді на адвокатський запит) не володів інформацією про складові грошового забезпечення. Інших причин пропуску строку звернення до суду не вказує.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року позов повернуто.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати її, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. У скарзі позивач зазначає, що лише після отримання відповіді від військової частини у жовтні 2025 року дізнався про порушення своїх прав.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Спірне питання в контексті розгляду даної справи стосується дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу виплати в неналежному розмірі грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 108 днів з урахуваннмя сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Зокрема, правила застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України були предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У цій постанові, серед іншого, Судова палата сформувала підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та вказала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
У постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 Судовою палатою досліджувалося питання щодо поширення приписів статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, на правовідносини, пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, які виникли після 19.07.2022.
Так, Судова палата дійшла висновку про поширення приписів статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду осіб, які проходять публічну службу, у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці.
У постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 Судова палата вказала, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судова палата виснувала, що тримісячний строк звернення до суду осіб, що перебувають на публічній службі має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячний строк звернення до суду осіб, які перебувають на публічній службі, має обчислюватися з дня, коли позивач (публічний службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Натомість тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Скаржник в апеляційній скарзі зауважує, що суде першої інстанції не врахував те, що зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода в інтересах позивача направлявся адвокатський запит від 27.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Одночасно 27.03.2025 направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також 27.03.2025 направлявся адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_2 . 27.03.2025 направлявся адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_3 . В запитах позивач ставив питання чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2024 роки.
15.04.2025 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_3 до якої долучено довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 .
У зв'язку з неотримання відповідей на раніше запитувану інформацію 19.05.2025 було направлено адвокатські запити щодо стану до ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військової частини НОМЕР_2 .
04.08.2025 направлено скарги до Міністерства оборони України на бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_2 та на бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
01.09.2025 отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні
щорічної основної та додаткової відпусток. Також надано довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 25.02.2022 по 16.05.2022 та з 01.02.2024 по 28.05.2024.
Отже, оскільки позивач не одержував письмове повідомлення, як обраховувалася грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, відтак моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 01.09.2025.
Так, з 01.09.2025 у позивача розпочався тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, який тривав до 02.12.2025.
Представник позивача звернувся до суду з цим позовом 02.12.2025, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є помилковими.
Також, колегія суддів зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України віл 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
З огляду на викладене, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивач, на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, було неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення.
Відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. Ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року скасувати.
Направити справу до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко