03 березня 2026 р. Справа № 520/18258/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вороного Кирила Володимировича про ухвалення додаткового рішення по справі за апеляційною скаргою Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В.) від 19.11.2025 по справі № 520/18258/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" , Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України"
про визнання протиправними та скасування рішень,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області", Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" про визнання протиправними та скасування рішень - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України», викладене в листі № 33/4-П-499 від 24.06.2025.
Зобов'язано Державну установу «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» повторно розглянути скаргу представника позивача від 30.05.2025 (вх. № П-431 від 02.06.2025), з урахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони від 14.08.2008 за № 402, та висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" - залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 по справі № 520/18258/25 - залишено без змін.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вороний Кирил Володимирович звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить ухвалити додаткову постанову про стягнення з Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Відповідачі не скористалися своїм правом на подання заперечень на заяву позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
У відповідності до ст. 252, 311 КАС України заяву розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що дана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Аналіз зазначених норм вказує, що КАС України передбачає можливість прийняття додаткового рішення, серед іншого, у разі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Вороний та партнери" (Адвокатське бюро) в особі керуючого адвоката Вороного Кирила Володимировича укладено Договір про надання професійної правничої допомоги від 14.05.2025.
Відповідно до п. 1.1 клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу (юридичні послуги), які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується прийняти її та оплатити Адвокатському бюро зазначені послуги.
Пунктом 2.4 Прийняття кожного доручення оформлюється Додатковою угодою до цього Договору, яка є окремим договірним зобовязанням і в якій зазначаються вид правничої допомоги, орієнтовні строки її надання, розмір гонорару (винагороди) та фактичних витрат, а також порядок їх сплати.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 4/1 від 08.12.2025 до Договору від 14.05.2025, клієнт доручає, а Адвокатське бюро зобов'язується надати Клієнту професійну правничу допомогу в рамках апеляційного розгляду скарги Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 520/18258/25. Пунктом 2 визначено, що розмір гонорару (винагороди) становить 10000(десять тисяч) та сплачується клієнтом протягом місяця з дня укладення угоди. Сторони погодили, що Клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар (винагороду) належно від результатів розгляду заяви.
Колегією суддів, з Акту прийому-передачі наданих послуг від 10.02.2026, встановлено, що гонорар адвоката складає 10000,00 грн., що також підтверджується платіжною інструкцією.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 6,7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу (10000, 00 грн.) та становить надмірний тягар для відповідача.
Щодо суми правової допомоги за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що правова позиція Адвоката Вороний К.В. в інтересах позивача та доводи, якими обґрунтовано відзив на апеляційну скаргу аргументовано подібними доводами що й позов. Крім того, колегія суддів зазначає, що подання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком сторони.
Таким чином, підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, що вказує на штучне завищення таких витрат.
Колегія суддів відзначає, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 2000,00 грн. за рахунок відповідача.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, беручи до уваги, що у постанові від 05.02.2026 питання розподілу судових витрат вирішено не було, дійшла висновку, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1. ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вороного Кирила Володимировича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Ухвалити додаткову постанову, якою стягнути з Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" (код ЄДРПОУ 08735882) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов