02 березня 2026 р.Справа № 552/10335/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Яковенко Н.Л., пров. Хорольський, 6, м. Полтава, Полтавська, 36034, по справі № 552/10335/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
про визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення до країни походження,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Київського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - відповідач, УДМС України в Полтавській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення УДМС України в Полтавській області «про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» № 5310130100020106 від 06.12.2025 про примусове повернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 ..
Київський районний суд м. Полтави ухвалив рішення від 15.01.2026, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що він народився у російській федерації та отримав та громадянство, а у 2011 році переїхав до України. Повідомляє, що навчався та закінчив школу у м. Харкові, батьки уродженці Харківської області, та інші близькі родичі проживають в України. Зазначив, що з 2023 року проживає у місті Полтава з громадянкою України ОСОБА_2 просив суд врахувати, що він звернувся до відділу ДРАЦС з метою укладення шлюбу з ОСОБА_2 , зазначаючи що не отримав рішення ДРАЦС. Проте вважає, що вказане рішення має значення для розгляду цієї справи, у зв'язку з цим звертався до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи, яке не було задоволено.
Стверджує, що неодноразово розпочинав процедуру оформлення документів для законного перебування на території України, але через погіршення його здоров'я та здоров'я його бабусі, а також його позиції щодо війни з рф не мав можливості виїхати до останньої для відмови від громадянства. Посилається на те, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» його не можуть видворити у російську федерацію, де його життю та здоров'ю загрожує небезпека. Просив врахувати, що за період його проживання в Україні, він не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, крім притягнення 06.12.2025 до адміністративної відповідальності УДМС України в Полтавській області.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду повідомлений відповідно до положення ст. 268 КАС України. До суду надіслав заяву про розгляд справи в його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, представника та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорено сторонами.
06.12.2025 у м. Полтаві виявлено факт порушення громадянином російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 , є уродженцем та громадянином російської федерації, який востаннє прибув в Україну 01.05.2014, в'їзд здійснено по паспортному документу громадянина російської федерації строком дії до 21.08.2014.
Порушивши терміни перебування в Україні, передбачені підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 №150, громадянин російської федерації ОСОБА_1 , не виїхав за межі України в установлений законодавством строк.
06.12.2025 відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , УДМС України в Полтавській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ №003760 за виявлене порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП.
06.12.2025 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , УДМС України в Полтавській області винесено постанову серії ПН МПТ №003755 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4250 грн. Постанова ОСОБА_1 виконана, штраф сплачений.
06.12.2025 відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення № 5301130100020106 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , та зобов'язано його покинути територію України у термін до 31.12.2025.
Наданими до суду матеріалами встановлено, що позивача ознайомлено з вказаним рішенням, надано йому один примірник, попереджено про наслідки невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, визначені ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», про що свідчить його особистий підпис на примірнику відповідного рішення.
Не погодившись з таким рішенням позивача звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, рішення УДМС від 06.12.2025 про примусове повернення позивача до країни походження є правомірним, а обставини, передбачені частиною 1 ст. 31 Закону, за наявності яких іноземець або особа без громадянства не може бути примусово повернуті, відсутні. Також вказав, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь - якого майна не спростовує встановлені з його боку порушення та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, а також не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні;.
Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно 5 додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 9 указаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Предметом оскарження у цій справі є незгода позивача, який є громадянином російської федерації, з рішенням органу міграційної служби, яким було вирішено повернути його до країни походження або третьої країни, з підстав порушення ним законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України (перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, не виїхав за межі України в установлений законодавством строк).
Судом першої інстанції встановлено та сторонами по справі не спростовано, що позивач прибув в останнє до України у 01.05.2014 році на підставі внутрішнього паспортного документу російської федерації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 було передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території, зокрема, не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
ОСОБА_1 в установлений законодавством строк за межі України не виїхав. Інформація про отримання позивачем посвідки про тимчасове або постійне проживання відсутня.
Враховуючи вище зазначені обставини справи та правові норми колегія суддів вважає правомірними висновки відповідача про те, що позивач перебував на території України без наявності на те законних підстав.
Посилання апелянта на те, що він неодноразово розпочинав процедуру оформлення документів для законного перебування на території України, але через погіршення його здоров'я та здоров'я його бабусі, а також його позиції щодо війни з рф не мав можливості виїхати до останньої для відмови від громадянства, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки доказів постійної хвороби його та його бабусі, а також підтвердження намагання розпочати таку процедуру під час судового розгляду не надав.
З матеріалів справи колегія суддів встановила, що позивач розпочав активні дій з метою легалізації перебування в Україні лише 13.12.2025, тобто через тиждень після ухвалення відповідачем спірного рішення від 06.12.2025, натомість жодних доказів неможливості провести відповідні процедури впродовж 11 років з дня прибуття (з 2014 року) його на територію України позивач не надав, а судом не встановлено.
Посилання апелянта на звернення його до органів ДРАЦС із заявою про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2 , колегія суддів вважає такими, що не є підставою для скасування рішення відповідача про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Враховуючи незаконність перебування ОСОБА_1 на території України та відсутність обставин, передбачених ч.1 ст.31 Закону, за наявності яких іноземець чи особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення органу міграційної служби постанови про примусове повернення від 06.12.2025.
Посилання апелянта на неможливість повернення його в країну походження, де існує загроза його затримання, ув'язнення та застосування тортур, що підтверджено свідками, зважаючи на його проукраїнську позицію, щодо війни між рф проти України, колегія суддів вважає також такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки рішення про примусове повернення містить зобов'язання ОСОБА_3 покинути територію України як до країни походження або до третьої країни.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що позивач, залишивши територію України, не позбавлений можливості, перебуваючи у третій країні, звернутися до уповноважених органів України з відповідним пакетом документів для оформлення дозволу на імміграцію та отримання посвідки на тимчасове проживання у порядку, визначеному чинним законодавством.
Твердження позивача про те, що УДМС України в Полтавській області не надало можливості користуватися правничою допомогою колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не надає доказів того, що він намагався скористуватися правничою допомогою в УДМС України в Полтавській області, а останнє йому відмовило.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 11.02.2020 по справі №473/4762/19, від 11.12.2019 по справі №545/2432/16-а колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони винесені за інших фактичних обставин.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що ухвалюючи спірне рішення № 5310130100020106 від 06.12.2025 про примусове повернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , УДМС України в Полтавській області діяло в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 січня 2026 року по справі № 552/10335/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк