03 березня 2026 р. Справа № 480/12022/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2025, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 03.12.25 по справі № 480/12022/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 ( надалі також - позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі також - ГУПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ( надалі також - ГУПФУ в Сумській області), в якій просить суд:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 01.11.2023 № 184250010418 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. ''а'' ст. 13 ЗУ ''Про пенсійне забезпечення'';
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019 та включити у розрахунок заробітної плати для обчислення пенсії показники розміру заробітної плати (доходу) позивача за вказані періоди в Державному підприємстві ''Шосткинський завод ''Зірка'' та зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.''а'' ст.13 ЗУ ''Про пенсійне забезпечення'', з дати звернення - з 25.10.2023.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.11.2023 № 184250010418.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період з 08.06.1989 до 13.06.1993 до пільгового стажу за списком № 1 та періоди з 16.06.1986 до 01.08.1986, з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019 та з 01.07.2023 до 30.09.2023 до страхового стажу.
Не погодившись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій, просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення Сумського окружного адміністративного суду 03.12.2025 по справі №480/12022/23 в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Сумський окружний адміністративний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності у позивача пільгового стажу роботи. Апелянт вказує, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати належним чином оформлену трудову книжку із записами про займану посаду та період виконуваної роботи, а у разі відсутності в ній відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах, - уточнюючу довідку відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637). Крім того, апелянт зазначає, що пільговий стаж не може бути врахований і за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), оскільки до страхового стажу після 01.01.2004 зараховуються лише ті періоди, за які сплачені страхові внески. Посилається на положення Інструкцій № 16-6 та № 21-1, відповідно до яких на підприємства, у тому числі на фізичних осіб - підприємців, покладено обов'язок сплати страхових внесків у порядку та розмірах, визначених законодавством. Застосування відповідних норм пенсійного законодавства, на думку апелянта, підтверджується правовим висновком Верховний Суд, викладеним у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а. Також апелянт зазначає, що пільговий стаж роботи позивача не підтверджується записами у трудовій книжці, оскільки в ній відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах, зокрема щодо характеру виконуваної роботи в особливо шкідливих умовах праці протягом повного робочого дня.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 по справі №480/12022/23 - без змін.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 25.10.2023 позивач звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вказане не заперечується сторонами.
За результатами розгляду цієї заяви ГУ ПФУ в Одеській області було прийнято рішення від 01.11.2023 № 184250010418 про відмову в призначенні позивачу пільгової пенсії за списком №1, а саме у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
В рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 28 років 2 місяці 17 днів, з них пільговий стаж за списком № 1 - 0 років 0 місяці 0 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 16.06.1986 до 01.08.1986 згідно з записами трудової книжки від 25.06.1986 серії НОМЕР_1 , оскільки звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку; період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутня інформація про її виховання до 3 річного віку; з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019, з 01.07.2023 до 30.09.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОK-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. За доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи: з 08.06.1989 до 10.01.1991 згідно довідки від 09.07.2023 № 241, яка видана Державним підприємством “Шосткинський завод “Зірка» та з 11.01.1991 до 15.02.1995 згідно довідки від 10.08.202 3 № 282, яка видана Державним підприємством “Шосткинський завод “Зірка», оскільки у довідках підписи в.о. директора та головного бухгалтера підписані одним прізвищем С.Г. Лімонов, але відсутня довідка про право підпису одним представником. Також за період пільгової роботи з 11.01.1991 до 15.02.1995 заявниця у період декретної відпустки працювала на підприємстві КСП “Прогресс» з 14.06.1993 до 09.09.1996 згідно записів трудової книжки від 25.06.1986 серії НОМЕР_1 та довідки від 04.02.2011 № 33, яка видана ТОВ “Прогресс». Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 12.05.2034. Позивач вважає, що йому протиправно не призначили пенсію. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, виходив з того, що ГУ ПФУ в Одеській області приймаючи спірне рішення неправомірно застосувало норми Закону про пенсійне забезпечення в редакції від 09.12.2012, а не норми Закону про пенсійне страхування, а також не зарахувало страхового стажу позивача періоди роботи з 16.06.1986 до 01.08.1986, з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019 та з 01.07.2023 до 30.09.2023. Вказане управління не зарахувало до пільгового стажу за списком № 1 період з 08.06.1989 до 13.06.1993, а також не вирішило питання щодо зарахування періоду 14.06.1993 до 15.02.1995 до пільгового стажу за списком № 1. Крім того, ГУ ПФУ в Одеській області не надало доказів вжиття ним дій щодо витребування доказів для зарахування позивачу періоду догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому таке питання повинно бути вирішено ним при повторному розгляді заяви позивача. Вимоги про зобов'язання призначити пенсію та включити у розрахунок заробітної плати для обчислення пенсії показники розміру заробітної плати (доходу) позивача за період з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019 в Державному підприємстві ''Шосткинський завод ''Зірка'' задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними. Суд звертає увагу, що ГУ ПФУ в Одеській області з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, ще не приймав рішення, не зарахував позивачу періоди до загального та пільгового стажу за списком № 1. Тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIIбуло встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «а» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII(до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIIIу новій редакції також викладений пункт 2розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
У силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIIIнаведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIIIта пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті14, пункти "б" - "г" статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIв редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIIIдля осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788у редакції до внесення змін Законом № 213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 рішення).
З 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIIта пункт 1 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIта «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IVв частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIIта 50 років відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідачів, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIв редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII(в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 1 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 1 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2025р. у справі №200/4104/24.
Колегія суддів зазначає, що позивачка просить зарахувати до пільгового стажу період роботи посадах, віднесених до Списку № 1, до 01.04.2015,
Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213, а не Закону №1058-ІV.
Відтак на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Щодо зарахування періоду роботи до пільгового стажу.
Згідно рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 01.11.2023 № 184250010418 за доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи: з 08.06.1989 до 10.01.1991 згідно довідки від 09.07.2023 № 241, яка видана Державним підприємством “Шосткинський завод “Зірка» та з 11.01.1991 до 15.02.1995 згідно довідки від 10.08.202 3 № 282, яка видана Державним підприємством “Шосткинський завод “Зірка», оскільки у довідках підписи в.о. директора та головного бухгалтера підписані одним прізвищем С.Г. Лімонов, але відсутня довідка про право підпису одним представником. Також за період пільгової роботи з 11.01.1991 до 15.02.1995 заявниця у період декретної відпустки працювала на підприємстві КСП “Прогресс» з 14.06.1993 до 09.09.1996 згідно записів трудової книжки від 25.06.1986 серії НОМЕР_1 та довідки від 04.02.2011 № 33, яка видана ТОВ “Прогресс».
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
До пенсійного органу позивачем надані довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.07.2023 № 241 та від 10.08.2023 № 282, які видані Державним підприємством “Шосткинський завод “Зірка". Довідки містять всю необхідну інформацію для підтвердження трудового стажу позивача за вищевказаний період для призначення пенсії. Однак, у довідках підписи в.о. директора та головного бухгалтера підписані одним прізвищем С.Г. Лімонов.
Разом із тим, згідно п. 20 Порядку №637, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників згідно додатку №5 вимагаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.
Колегія суддів зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Певні недоліки щодо довідки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, тим більше враховуючи той факт, що вказаний період підтверджується трудовою книжкою позивача.
Також суд зазначає зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення.
Крім того, недоліки заповнення даної довідки не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні документів.
Наведене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17; від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а; від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Як вбачається із трудової книжки НОМЕР_2 позивача, записів № 5-7 позивач у період з 08.06.1989 до 15.02.1995 працював у Державному підприємстві “Шосткинський завод “Зірка». 08.06.1989 позивача прийнято в цех № 3 апаратником 3 розряду. 11.01.1991 позивача переведено в цех № 31 футерувальником 3 розряду з обслуговування цехів № 1 та № 3. 15.02.1995 позивача звільнено з роботи за власним бажанням.
Робота позивача апаратником передбачена п.4 розділу ІХ списку № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173. Робота позивача футерувальником передбачена п.10901000-1754а списку № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10 та п.10901000-1754а списку № 1, затвердженого постановою КМУ від 11.03.1994 № 162.
Таким чином, оскільки у трудовій книжці позивача містяться належним чином оформлені записи, які підтверджують його стаж роботи. Формальні недоліки у довідках підприємства, зокрема відсутність підпису головного бухгалтера, не впливають на дійсність та достовірність записів у трудовій книжці і не можуть бути підставою для неврахування періоду роботи. Таким чином, трудова книжка позивача є належним та допустимим доказом підтвердження його пільгового трудового стажу, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
Щодо зарахування періоду з 16.06.1986 до 01.08.1986, колегія суддів зазначає наступне.
У рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 01.11.2023 № 184250010418 зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 16.06.1986 до 01.08.1986 згідно з записами трудової книжки від 25.06.1986 серії НОМЕР_1 , оскільки звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, необхідно надати уточнюючу довідку.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи в трудовій книжці виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У той же час, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно записів у дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 :
- 16.08.1986 позивачка прийнята на посаду санітарки інф. відділення тимчасово.
- 01.08.1986 звільнена з вказаної посади по особистому бажанню.
Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені підписами відповідальних осіб.
Разом з тим, до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що спірні записи в трудових книжках позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд приходить до висновку, що у відповідачів відсутні підстави для неврахування спірних періодів роботи, відображених в трудовій книжки позивача.
Отже щодо, посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки позивача НОМЕР_1 (звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства), суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для неврахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Враховуючи вищевикладене, спірні періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 , підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.
Отже, дії відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача, зазначеного у трудовій книжці з підстав того, що звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства є неправомірним.
Щодо незарахування періодів роботи з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019, з 01.07.2023 до 30.09.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОK-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Так, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооператиах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання роботавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Так, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019, з 01.07.2023 до 30.09.2023, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Доводи пенсійного органу щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків не є підставами для відмови в зарахуванні вказаного періоду, оскільки такі дані знаходяться у відповідача та можуть бути ним перевірені.
Крім того, обов'язок перевірки сплати роботодавцем відповідних страхових внесків покладається на орган Пенсійного фонду України.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Разом з тим, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 року у справі № 560/4616/20.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період з 08.06.1989 до 13.06.1993 до пільгового стажу за списком № 1 та періоди з 16.06.1986 до 01.08.1986, з 01.06.2017 до 31.07.2019, з 01.09.2019 до 30.09.2019 та з 01.07.2023 до 30.09.2023 до страхового стажу.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 по справі № 480/12022/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко