03 березня 2026 р. Справа № 480/3169/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 (суддя: Є.Д. Кравченко, м. Суми) по справі № 480/3169/25
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , перший позивач), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , другий позивач) звернулись до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України, відповідач), в якому просили:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги в зв'язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 ;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду, що викладені у мотивувальній частині рішення.
В обґрунтування позовних вимог стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дружина та син військовослужбовця ОСОБА_3 відповідно, мають право на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з його загибеллю відповідно до ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважають протиправною відмову відповідача у виплаті спірної допомоги, мотивовану тим, що ОСОБА_3 загинув нібито внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, ігноруючи факт загибелі військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 , внаслідок ракетного удару, що зокрема підтверджується результатами службового розслідування та протоколом ВЛК № 4286 від 27.11.2024.
Щодо непідтвердженого походження біологічного зразка зазначили, що зі змісту висновку № 1681 вбачається, що 19.08.2024 водієм ОСОБА_4 було доставлено до відповідної установи низку біологічних зразків, зокрема банку №5, яка містила м'яз червоно-рожевого кольору. Однак, у матеріалах відсутні будь-які відомості або документи, які б підтверджували, що вказаний зразок м'язової тканини належить саме трупу громадянина ОСОБА_3 .. Зокрема, відсутній акт забору зразка, дані про ідентифікацію тіла при заборі, відсутні дані про осіб, які здійснювали відповідні дії, відсутнє пломбування чи маркування зразка у відповідності до вимог чинного законодавства.
Крім того, згідно з висновком судово-медичного експерта № 1093/778, внутрішнє дослідження трупа громадянина ОСОБА_3 не проводилось через наявність явної бойової травми, що підтверджено у відповідності до п. 3 розд. ІІ Порядку працівників бюро судово-медичної експертизи, затвердженого спільним Наказом МВС, МОЗ та Офісу Генерального прокурора №177/450/46 від 09.03.2022 . Таким чином, за відсутності розтину будь-яке вилучення внутрішніх тканин, у тому м'яза, є фактично неможливим і юридично необґрунтованим. За таких обставин, виникають обґрунтовані сумніви щодо законності походження вказаного зразка.
Важливим є те, що результати токсикологічного дослідження, здійсненого на основі м'яза, не можуть бути належними або допустимими доказами щодо перебування у стані сп'яніння людини - ОСОБА_3 у момент його загибелі, оскільки згідно з висновком № 1093/778 для судово-токсикологічного дослідження на наявність спиртів було відібрано кров у флаконі.
Також, судово-медичний експерт ОСОБА_5 у висновку № 1093/778 зауважив, що при судово-токсикологічному дослідженні зразків біологічного матеріалу від трупа громадянина ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт у 0,48%, що стосовно живої особи алкогольне сп?яніння не обумовлює.
З огляду на вказане, стверджують, що законних підстав для відмови позивачам у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть), у відповідача не було, оскільки відповідачем взагалі не доведено, що перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп'яніння знаходиться у причинному зв'язку з його смертю, у зв'язку з чим така відмова є протиправною та підлягає скасуванню судом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 480/3169/25 адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке затверджене протоколом засідання Комісії від 21.03.2025 № 26/в в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги в зв'язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 .
Зобов'язано Міністерство оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (просп. Повітрофлотський, буд. 13, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне тлумачення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 480/3169/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу висновкам службового розслідування, оформленим наказом командира Військової частини НОМЕР_3 № 160 від 18 жовтня 2024 року, де зазначено, що загибель підполковника ОСОБА_3 не пов'язана з вчиненням ним дій у стані алкогольного сп'яніння, проігнорувавши при цьому висновок судово-медичної експертизи № 1681.
Акцентував, що комісія Міноборони є уповноваженим державним органом, створеним саме для розгляду питань, пов'язаних із призначенням ОГД, та має повноваження самостійно оцінювати всю сукупність доказів, тому висновки службового розслідування не є вирішальними для цілей застосування спеціального законодавства про соціальні виплати. У даному випадку комісія Міноборони діяла в межах своїх повноважень, коли, маючи перед собою два документи з різними висновками (наказ командира частини та висновок експертизи), надала перевагу об'єктивному науковому доказу - висновку експерта № 1681, який беззаперечно встановив факт наявності алкоголю в організмі загиблого.
Заперечував аргументи позивачів, підтримані судом, щодо нібито недопустимості висновку експерта № 1681 через процедурні порушення, оскільки суд першої інстанції не мав повноважень самостійно, без призначення повторної чи додаткової експертизи, ставити під сумнів вищевказаний висновок.
Вважає неможливим застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19, оскільки фактичні обставини у порівнюваних справах є докорінно відмінними, зокрема судом не враховано, що у даній справі загибель військовослужбовця відбулася за обставин, де його власні протиправні дії у стані сп'яніння безпосередньо впливали на рівень загрози його життю в умовах бойової обстановки.
Зауважив, що судом не надано жодної змістовної оцінки ключовому аргументу відповідача про формальний склад адміністративного правопорушення за статтею 172-20 КУпАП та його значення для тлумачення статті 16-4 Закону № 2011-ХII. Суд не проаналізував, чи є загибель під час вчинення триваючого військового правопорушення «наслідком» цього правопорушення у юридичному, а не лише у фізичному сенсі.
Зазначає, що на підставі ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"» та з огляду на обставини справи, у позивачів відсутнє право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.
Позивачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
11 серпня 2024 року внаслідок авіаційного удару ворогом по будівлі штабу НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_3 ), розташованого у АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 загинув, що підтверджується сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4/1574 від 19.08.2024 (а.с.14).
Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 від 13.08.2024, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 13).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 12.08.2024 № 807, причиною смерті ОСОБА_3 вказано: «інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків» (а.с.31-32).
З метою встановлення і причин і умов, що сприяли загибелі військовослужбовців Військової частини НОМЕР_3 внаслідок ракетно-авіаційного удару противника 11.08.2024 по східній околиці міста Суми, в т.ч. загибелі ОСОБА_3 , було призначено службове розслідування.
За результатом проведеного службового розслідування наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 18.10.2024 № 160 (а.с. 15-16) наказано зокрема: "Вважати підполковника ОСОБА_3 загиблими ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1 , за особливих обставин, згідно з вимогами частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час проходження служби та безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України під час захисту Батьківщини" (п.2 наказу); факт загибелі підполковника ОСОБА_3 за особливих обставин під час захисту Батьківщини 11 серпня 2024 року в місті Суми вважати таким, що не пов'язаний з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чиє наркотичного сп'яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. (п.3 наказу)".
Крім того, відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4286 (а.с.17), травма підполковника ОСОБА_3 "інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків", яка призвела до його смерті - "Так, пов'язана із захистом Батьківщини".
У зв'язку з загибеллю члена сім'ї - військовослужбовця ОСОБА_3 , дружина загиблого, ОСОБА_1 , а також син загиблого - ОСОБА_2 , звернулися до Міністерства оборони України з заявами про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_3 (а.с. 65-68).
21.03.2025 рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженим протоколом засідання комісії № 26/в (а.с. 18), ОСОБА_1 (дружині загиблого), ОСОБА_2 (сину загиблого) було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Зазначено, що відповідно до висновку експерта № 1681 від 02.09.2024 ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» при дослідженні зразків біологічного матеріалу у м'язі від трупа гр. ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт у крові 0,48 проміле.
В той же час, відповідно до ст.172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння є адміністративним правопорушенням.
Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затверджене протоколом засідання комісії № 26/в, протиправним, позивачі звернулися до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння, що мали своїм наслідком його загибель, а, відтак, з наявності підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.02.1993 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За приписами статті 41 Закону № 2232-XI, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII, в редакції станом на дату смерті ОСОБА_3 ).
Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема:
загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби (підпункт 1);
смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби (підпункт 2).
Згідно зі статтею 16-1 Закону № 2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно пункту 4 статті 16-2 Закону № 2011-XII, до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
За приписами пунктів 1, 6, 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Водночас, статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ визначені випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються - якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Так, на виконання Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975 у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Пунктом 4 Порядку № 975 визначено, одноразова грошова допомога призначається зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби (підпункт 1).
Відповідно до пункту 9 Порядку № 975, до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать: діти, зокрема усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець);батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їх батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); онуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
За приписами пункту 11 Порядку № 975, одноразова грошова допомога у зв'язку із загибеллю (смертю) призначається і виплачується:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного, резервіста або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);
у разі смерті військовослужбовця або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби у випадку, передбаченому підпунктом 2 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть;
у разі загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, у випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).
Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 4 цього Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників (пункт 12 Порядку № 975).
За приписами пункту 29 Порядку № 975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Порядку право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи за рішенням суду, яке набрало законної сили.
У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов'язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.
З аналізу наведених норм слідує, що законом встановлено перелік підстав, за яких одноразова грошова допомога у разі смерті військовослужбовця не призначається, зокрема, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або вчинення адміністративного правопорушення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у зв'язку з загибеллю члена сім'ї - військовослужбовця ОСОБА_3 , позивачі (дружина та син загиблого) звернулися до Міністерства оборони України з заявами про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_3 (а.с. 65-68).
Разом з тим, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21.03.2025 №26/в, позивачам відмовлено у призначенні спірної виплати, оскільки ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп'яніння на момент смерті, що підтверджується висновком експерта Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи від 02.09.2024 № 1681. При цьому, у спірному рішенні наявне посилання на статтю 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за якою призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Надаючи оцінку такій відмові, суд наголошує на тому, що за змістом частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку № 975 зазначена допомога не призначається з підстав, наведених такими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Водночас, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/6477/19 від 29.06.2022 року, від 18.03.2024 у справі №120/13997/21.
Отже, у такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
Верховний Суд в постанові від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а зазначив, що відомості, які зазначені у зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті військовослужбовця та довідці, що свідчить про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов'язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону № 2011-XII.
Отже, у такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
З матеріалів справи слідує, що у спірному рішенні відповідачем вказано, що висновком експерта відділення судово-медичної токсикології Сумського обласного бюро судово-медичних експертиз №1681 від 02.09.2024 встановлено, що в м'язі від трупа гр. ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт у кількості 0,48 проміле.
Натомість, відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 12.08.2024 № 807, причиною смерті ОСОБА_3 вказано: «інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків» (а.с.31-32).
З метою встановлення причин і умов, що сприяли загибелі військовослужбовців Військової частини НОМЕР_3 внаслідок ракетно-авіаційного удару противника 11.08.2024 по східній околиці міста Суми, в т.ч. загибелі ОСОБА_3 , було призначено службове розслідування.
За результатом проведеного службового розслідування наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 18.10.2024 № 160 (а.с. 15-16) наказано зокрема: "вважати факт загибелі підполковника ОСОБА_3 за особливих обставин під час захисту Батьківщини 11.08.2024 в місті Суми вважати таким, що не пов'язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чиє наркотичного сп'яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. (п.3 наказу)".
Отже, проведеним службовим розслідуванням встановлені обставини, які спричинили смерть підполковника ОСОБА_3 , які не пов'язані зі станом алкогольного сп'яніння військовослужбовця чи його наслідками.
Крім того, відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4286 (а.с17), встановлено, що травма підполковника ОСОБА_3 "інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків", яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 13.08.2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного і стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, лікарським свідоцтвом про смерть №807, виданим 12.08.2024 Сумським обласним бюро СМЕ, актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 20.08.2024 № 492 - "Так, пов'язана із захистом Батьківщини".
Доказів скасування чи внесення змін до рішення військово-лікарської комісії від 27.11.2024 № 4286 по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Міністерством оборони України не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що загибель військовослужбовця ОСОБА_3 відбулась саме внаслідок вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення або сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, та/або є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Сам лише факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння не може бути підставою для висновку, що його загибель є наслідком такого стану.
При цьому, стверджуючи про наявність у діях загиблого складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідач не надав докази того, що ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за цими нормами.
Крім того, заперечуючи можливість взяття до уваги висновку службового розслідування, відповідач наполягає на необхідності врахування саме висновку експерта № 1681 від 02.09.2024, яким встановлено наявність у м'язі трупа гр. ОСОБА_3 0,48% проміле етилового спирту.
Однак, колегією суддів встановлено, що, відповідно до висновку експерта №1093/778 від 09.10.2024, виявлений у м'язі від трупа гр-на ОСОБА_3 етиловий спирт у 0,48% проміле стосовно живої особи не обумовлює алкогольне сп'яніння (згідно методичних рекомендацій «Судово-медичної діагностики отруєнь етиловим алкоголем, Київ 2004).
Отже, з урахуванням долучених доказів, відсутні підстави вважати, що загибель ОСОБА_3 перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з вчинення загиблим певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
При цьому, посилання відповідача на результати дослідження, яким виявлено у біологічному матеріалі від трупа гр. ОСОБА_3 етиловий спирт у розмірі 0,48% проміле, як на підставу для відмови у виплаті членам сім'ї загиблого військовослужбовця одноразової допомоги, суд вважає безпідставним, оскільки лише сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з цим, Міністерством оборони України не надано до суду належних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 дій у стані алкогольного сп'яніння, що мали своїм наслідком його смерть.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, а, відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що затверджене протоколом засідання комісії від 21.03.2025 № 26/в.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачів, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяви позивачів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 по справі № 480/3169/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко