03 березня 2026 р. Справа № 480/4734/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 (суддя: М.М. Шаповал, м Суми) по справі № 480/4734/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації втрати частини грошових доходів,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 13.03.2025 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 480/6403/22, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 13.03.2025 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 480/6403/22, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13.03.2025 відповідачем, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі № 480/6403/22, нараховано та виплачено позивачу належні звільненому працівнику суми, що є підставою для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, за період з 14.06.2016 по день фактичної виплати донарахованої частини.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації втрати частини грошових доходів - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 01.01.2021 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 14.06.2016 по день фактичної виплати 13.03.2025 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/4734/25 від 03.10.2025 та відмовити у частині задоволених позовних вимог позивача.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано зокрема статті 1-3 Закону України № 2050-ІІІ та Порядок № 159, не враховано правову природу компенсації втрати частини доходів та новітню практику Верховного Суду, зокрема постанову від 11.04.2025 у справі № П3/990/14/24 (№ 280/8933/24), якою визначено обов'язкові умови для виникнення такого права. Відповідно до позиції Верховного Суду від 11.04.2025 (№ П3/990/14/24), компенсація не є самостійним видом доходу. Вказує, що відсутній механізм виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню. Апелянт зазначає, що у даній справі відсутні докази, що позивачу було нараховано певну суму грошового забезпечення у конкретний строк, яку військова частина затримала з власної вини. Отже, відсутній базовий елемент складу правопорушення, який породжує право на компенсацію.
Крім того, зазначає, що у нашій справі суд першої інстанції не встановив протиправної бездіяльності військової частини щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову. Також, вказує на неправильне застосування судом першої інстанції Порядку № 1078.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.01.2021 позивача було виключено зі списків особового складу відповідача, що підтверджується записом у військовому квитку позивача наказом.
За період з червня 2016 року до лютого 2018 року позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця для її розрахунку - грудень 2015 року, що підтверджується розрахунком відповідача.
За період з грудня 2018 року до січня 2021 року позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця для її розрахунку - березень 2018 року, що підтверджується розрахунком відповідача.
Грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 4536,25 грн. (оклад за військове звання - 35 грн., посадовий оклад - 530 грн., надбавка за вислугу років - 56,50 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 310,75 грн., премія - 3604 грн). У березні 2018 року грошове забезпечення позивача становило 4764,15 грн. (оклад за військове звання - 35 грн., посадовий оклад - 530 грн., надбавка за вислугу років - 56,50 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 310,75 грн., премія - 3831,90 грн.).
Вважаючи, що відповідач неправильно здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2016 до 28.02.2018, не застосувавши базовий місяць для її обрахунку - січень 2008 року, та не здійснив нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації у період з 01.03.2018 до 01.01.2021, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі №480/6403/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування січня 2008 року, як місяця підвищення за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження військової служби з 14.06.2016 до 28.02.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.06.2016 до 28.02.2018, із встановленням місяця підвищення за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.03.2018 до 01.01.2021, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.03.2018 до 01.01.2021, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
13.03.2025 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів згідно рішення суду у розмірі 104177,39 грн..
21.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, якою просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків виплати індексації за період з 14.06.2016 до дня фактичної виплати індексації.
Листом від 31.03.2025 № 270 відповідач повідомив позивача про те, що підстав для виплати компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення немає.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як органом, який має приймати владно-управлінські рішення, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Застосовуючи цей висновок у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що вказані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.
Враховуючи, що перераховане грошове забезпечення за період з 14.06.2016 по 01.01.2021, яке було нараховано на підставі судового рішення, виплачено відповідачем лише 13.03.2025, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем строків її виплати за вказаний період.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, відповідно до якої у разі наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 та від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів з 14.06.2016 по 13.03.2025 у зв'язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення військовослужбовців, яке не виплачувалось з 14.06.2016 по 01.01.2021 включно, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
У підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України, вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 по справі № 480/4734/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова