03 березня 2026 р. Справа № 480/1683/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 06.10.25 по справі № 480/1683/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №184250012669 від 20.02.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1995 по 26.06.1998 в Шосткинському професійно-технічному училищі №13;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (список №1), у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 23.01.2025 року, провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла віку 45 років, працювала в шкідливих та важких умовах, а тому звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак отримала відмову у зв'язку з не досягненням пенсійного віку. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №184250012669 від 20.02.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1995 по 26.06.1998 в Шосткинському професійно-технічному училищі №13.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №1), у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням зарахованого періоду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі №480/1683/25, в тій частині якою задоволено позовні вимоги та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - Управління) та прийнято рішення від 20.02.2025 №184250012669 яким відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з не досягненням пенсійного віку.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , 12.02.2025 звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Сумській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
20.02.2025 відповідачем прийнято рішення №184250012669 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку з не досягненням пенсійного віку.
Відповідачем визнано наявність у позивача страхового стажу 43 роки 11 місяців 09 днів, з урахуванням стажу роботи по Списку №1 - 19 років 01 місяць 27 днів. Крім цього, відповідачем до загального страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1995 по 26.06.1998 згідно диплому НОМЕР_1 від 26.06.1998 та уточнюючої довідки №105 від 21.10.2024, оскільки відсутній документ про зміну прізвища " ОСОБА_3 " - " ОСОБА_4 ".
Вважаючи вищезазначене рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, однак вважає змінити його з підстав та мотивів, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV).
За правилами пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV від 09.07.2003 (у редакції чинній до 01.01.2018) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення", у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Враховуючи зазначене, навіть після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Наведене правове регулювання існувало до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон № 2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав, більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Разом з цим юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20 зазначила, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15), а не Закону № 1058-IV, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Аналогічний висновок щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справа № 360/3611/20 та у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року справа № 240/21724/20.
Отже, відповідно до вищевикладеного, на противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 50 років, колегія суддів зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (12.02.2025) позивачці виповнилося 45 років.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до оскаржуваного рішення відповідачем підтверджено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 43 роки 11 місяць 09 днів, а пільговий стаж за Списком № 1 становить 19 років 01 місяців 27 день.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 із посиланням на обставини недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, однак вважає змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду з підстав і мотивів його задоволення, шляхом викладення в редакції цієї постанови, оскільки судом першої інстанції не надано правової оцінки стосовно відмови відповідача у призначенні пенсії, у зв'язку з недосягненням віку нею 50-річного пенсійного віку.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до спірного рішення за доданими документами до страхового стажу не зараховано до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1995 по 26.06.1998 в Шосткинському професійно-технічному училищі №13.
Так, судом встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 26.06.1998 та довідки Державного навчального закладу "Шосткинського центру професійно-технічної освіти" №105 від 21.10.2024 ОСОБА_5 закінчила професійно-технічне училище №13 м. Шостка Сумської області і здобула кваліфікацію апаратник широкого профілю хіміко-фотографічного виробництва, лаборанта хімічного аналізу.
Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закон № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 38 Закону України, від 10.02.1998, №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" якою визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналогічна, за змістом, вимога міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.
Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після; закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.
Окрім викладеного вище, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем необґрунтовано та протиправно не зараховано до загального страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1995 по 26.06.1998, оскільки дослідженими судом вищевказаними доказами підтверджується навчання позивача, яке дає право на зарахування до страхового стажу цього періоду для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №184250012669 від 20.02.2025 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1995 по 26.06.1998 в Шосткинському професійно-технічному училищі №13, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №1), у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням зарахованого періоду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас, оскільки суд першої інстанції не у повній мірі вмотивував прийняте рішення, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Доводи на які посилається відповідач не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 480/1683/25 - змінити з підстав та мотивів, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Я.В. П'янова В.Б. Русанова