03 березня 2026 р. Справа № 520/13754/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.11.25 по справі № 520/13754/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить суд: визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації та призначити пенсію за віком, згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 з 11.05.2025 та провести відповідні виплати; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду в цій справі.
Відмовлено в задоволені інших позовних вимог.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень дев'яносто шість копійок).
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівський області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно зі статтею 26-1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України. 16 травня 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 562 "Деякі питання обчислення страхового стажу", якою відповідно до частини другої статті 24-1 та частини першої статті 26-1 Закону № 1058 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком. Щодо посилань суду на Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 зазначає, що з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді. Тому на осіб, які працювали в росії, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. З огляду на вказане, визначальними для обрахунку страхового стажу при призначенні пенсії є правові норми, які діють на час призначення, а не законодавство, яке діяло на час здобуття особою страхового стажу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квітні 2025 року звернувся до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з запитом щодо призначення пенсії.
Вказану заяву, за принципом екстериторіальності, розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, прийняте рішення від 29.04.2025 року № 204750023406.
Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з урахуванням п. 3.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, у зв'язку з тим, що на дату звернення вік заявника - 59 років 11 місяців 15 днів та необхідний страховий стаж у 60 років становить - 32 роки. А відповідно наданих документів стаж Позивача - 28 років 15 днів.
Також у рішенні вказано, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1984 до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації, оскільки з 01.01.2023 припинена дія угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
Позивач не погоджуючись зі спірним рішенням відповідача, звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним дій Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду в цій справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Як встановлено судовим розглядом, в квітні 2025 року позивач звернувся до відповідного органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява за принципом ектериторіальності, розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
За результатами розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення від 29.04.2025 № 204750023406 про відмову у призначенні пенсії за віком.
У даному рішенні, зокрема, зазначено, що пенсійний вік заявника на дату звернення становить 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України № 1058-IV - 32 роки.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1984 до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації, оскільки з 01.01.2023 припинена дія угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Також, згідно з вимогами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Щодо періоду роботи в позивача на території російської федерації з 02.12.1992 по 02.09.1995, та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000, колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 02.12.1992 по 02.09.1995, та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 пенсійний орган вказав на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З копії трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1984 встановлено, що в період з 02.12.1992 по 02.09.1995 позивач працював на посаді електрика у ТОВ "СЕЛЛА" (наказ №305 від 02.12.1992, №128 від 20.09.1995), та у період з 07.12.1994 по 04.12.2000 проходив військову службу в російської федерації в/ч НОМЕР_2 (наказ №237 від 07.12.1994, №231 від 04.12.2000).
13 березня 1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).
Угоду підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" № 2783-IX, яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162).
Отже, Законом України № 2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території рф, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України № 2102-IX затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.
Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території рф, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом України № 2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Колегія суддів зазначає, що вихід російської федерації, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території російської федерації, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01.01.2004, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03.06.2021 у справі № 127/8001/17.
Колегія суддів зазначає, що періоди роботи позивача на території російської федерації з 02.12.1992 по 02.09.1995, та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000, які він просить зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво.
Отже, колегія суддів зауважує про безпідставність не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівський області до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації та призначити пенсію за віком, згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 з 11.05.2025 та провести відповідні виплати, колегія суддів зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Досліджуючи предмет та підстави позову, з урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовної заяви шляхом визнання протиправним дій Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівський області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.12.1992 по 20.09.1995 та військової служби з 07.12.1994 по 04.12.2000 у російській федерації та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду в цій справі.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 по справі № 520/13754/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П'янова