03 березня 2026 р. Справа № 440/8584/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова) по справі № 440/8584/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовною заявою, в якій, просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення інформації про виключення з обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести в Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів інформацію щодо виключення 07.11.2022 року з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначає, що у 2022 році виключений з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий облік і військову службу", про що зроблено відмітку. У той же час, у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо виключення позивача з військового обліку внесені не були.
На думку апелянта, погашення або зняття судимості жодним чином не впливає на статус невійськовозобов'язаного, оскільки набуття статусу виключеного з військового обліку є незворотнім, а погашення чи зняття судимості не є законодавчими підставами поновлення невійськовозобов'язаної особи на військовому обліку.
Відповідач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 07.11.2022 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі п. 6 ч. 6 ст 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Після оновлення даних, ОСОБА_1 перебуває на обліку в даному ТЦК та СП, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до відповідача із відповідним запитом.
У листі ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено про неможливість внесення таких даних з технічних причин та неможливість видати довідку, так як інформація про виключення міститься у військово-обліковому документі.
Не погодившись із діями відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням чинності змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка набула статусу військовозобов'язаного, відтак, підстави для виключення позивача з військового обліку як раніше засудженого до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину у розумінні приписів частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку № 1487 відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
За змістом п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі по тексту - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
У розумінні ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Так, ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. 3-4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII).
Приписами ст. 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Судом встановлено, що відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 (а.с. 11-12) 07.11.2022 ОСОБА_1 виключений ІНФОРМАЦІЯ_5 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в редакції до внесення змін до 18.05.2024, а саме як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого.
Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції до 18.05.2024 виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон № 3633-ІХ), редакція ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін.
За змістом ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560).
Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину призову на військову службу.
Підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину" виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Проте, перебування особи на військовому обліку не є відповідальністю особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права.
Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.
У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Колегія суддів також враховує рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019, згідно з яким за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16, у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа).
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Разом з тим, правова визначеність, як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку, у зв'язку з чим в уповноважених органів, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_6 , виник обов'язок щодо взяття даної категорії осіб на військовий облік.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач правомірно взяв на облік позивача та у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При ухваленні рішення суд першої інстанції правильно керувався приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов'язаних.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 по справі № 440/8584/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц