03 березня 2026 року справа №200/422/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року (головуючий суддя І інстанції - Лазарєв В.В.), складене у повному обсязі 27 лютого 2025 року у справі № 200/422/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - УПФ), в якому просив:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати щорічної разової допомоги за 2024 рік до Дня незалежності України як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в подальшому нараховувати щорічну разову допомогу як учаснику бойових дій до Дня Незалежності України в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 200/422/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що зазначив, що управління у своїй діяльності управління керується Конституцією України, Законами України та іншими підзаконними актами, а також положенням відповідно до якого до повноважень управління не відноситься нарахування та визначення розміру щорічної разової грошової допомоги. На даний час постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 чинна та зміни щодо розміру щорічної разової грошової допомоги не вносилися.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу № 360/1975/22, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справу в паперовому вигляді неможливо надати. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно інформації про виплату разової грошової допомоги згідно постанови КМУ від 02 квітня 2024 № 369, позивачу виплачена разова грошова допомога до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі 1000,00 грн.
Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Позивач, не погоджуючись з розміром виплаченої йому разової грошової допомоги, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач як учасник бойових дій має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів вважає неправильними висновки суду першої інстанції та зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551).
Згідно зі статтею 2 Закону № 3551 законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551 (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б» підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
В подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань» №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України від 20 березня 2023 року № 2983-IX, яким ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: "щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених КМУ в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Вказані положення Закону України від 20 березня 2023 року № 2983-IX неконституційними не визнавалися, з огляду на що підлягають застосуванню на всій території України.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України № 2983-IX від 20.03.2023) щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених КМУ в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Отже, до внесення змін у березні 2023 у вказану норму, законом було передбачено право учасників бойових дій на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Після внесення вказаних змін державою запроваджена інша разова грошова виплата - до Дня Незалежності України, яка виплачується у порядку та розмірах, визначених КМУ в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На виконання вищенаведених норм Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1396 від 27 грудня 2023 року “Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», якою затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі Порядок № 1396)
Відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку № 1396 до осіб, які мають право на грошову допомогу (далі - отримувач грошової допомоги), належать особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1396 грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, Кабінет Міністрів України 02 квітня 2024 року прийняв постанову № 369 Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році (далі- Постанова № 369).
Постановою № 369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Отже, порівняння редакцій Закону № 3551 та Постанови № 369 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом № 2983, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували учасники бойових дій до внесення змін до Закону № 3551.
При цьому, запроваджену Законом № 2983 разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для учасників бойових дій.
Отже, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту учасників бойових дій, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає ст. 2 Закону № 3551, що, своєю чергою, суперечить також ст.ст. 17, 22 Конституції України.
Суд першої інстанції послався на висновки, викладені КАС ВС в постанові від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23 у подібних правовідносинах, які стосувалися виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю в 2023 році.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів Спірна у справі, яка розглядається, допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.
Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року у постанові в справі № 440/14216/23 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань.
«…172. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, задовольняючи позов ОСОБА_1 , базувався на тому, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-IX, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України, а спірну допомогу потрібно продовжувати виплачувати в розмірі, який було передбачено до прийняття Закону № 2983-IX.
Внаслідок внесених Законом № 2983-IX змін до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII та делегування повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 16 744 грн замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2 900 грн, що в розумінні статті 2 Закону № 3551-XII не може вважатися рівноцінною заміною раніше встановлених пільг та підтверджує звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав, що суперечить статті 22 Конституції України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про неодмінність застосування правил статті 7 КАС України (якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії), оскільки, на переконання суду, пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ суперечить Конституції України.
173. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
174. Розглядаючи цю зразкову справу, Верховний Суд як суд першої інстанції належно не встановив правової природи щорічної грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII, яка є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян.
175. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
176. Верховний Суд як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, зробив помилковий висновок, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
177. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що в разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
178. Тож норма частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367- XIV діяла до набрання чинності «новою» нормою частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15 квітня 2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
179. Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону № 3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.
180. Застосовуючи в цій справі приписи частини четвертої статті 7 КАС України, Верховний Суд не врахував, що зазначена процесуальна норма зобов'язує суд застосувати саме норми Конституції України як норми прямої дії, якщо суд вважає, що чинна норма закону суперечить Конституції України.
181. Верховний Суд, посилаючись на приписи статті 22 Конституції України, застосував приписи частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною. Тобто Верховний Суд, вважаючи, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, суперечить Конституції України, не застосував норму Конституції України, як того вимагає частина четверта статті 7 КАС України, а застосував норму, яка на момент виникнення спірних правовідносин та момент розгляду цієї справи втратила чинність.
182. Наведене підтверджує порушення судом норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 7 КАС України, оскільки наведені норми процесуального права не дозволяють застосовувати норму закону, яка втратила чинність, а так само застосовувати будь-яку іншу норму права, крім припису Конституції України як норми прямої дії.
183. Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2 900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
184. З огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про задоволення позову постановлене з неправильним застосуванням норми матеріального права і порушенні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
185. Аналізуючи наведені вище норми законів № 3551-ХІІ й № 2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав…»
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування судами відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи викладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду України, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, суд встановив підстави для скасування Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 200/422/25 та відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 200/422/25 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 200/422/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 березня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць