Справа № 363/2607/25 Головуючий у І інстанції Дьоміна О.П.
Провадження №22-ц/824/4202/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
03 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2012 року.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір'ю.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2012 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина в розмірі 500,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Після ухвалення рішення відповідач сплачував аліменти у визначеному судом розмірі та ніякої іншої матеріальної підтримки не надавав. Разом з цим, через інфляційні процеси в України значно підвищилась вартість життя, у зв'язку з чим визначений судом розмір аліментів не може забезпечити належний рівень матеріального забезпечення дитини.
Крім того, спільний син сторін є дитиною-інвалідом з діагнозом - дитячий аутизм з якісними розладами, порушення рецентивної мови, когнітивна недостатність до рівня легкої розумової відсталості, стереотипні форми поведінки.
За станом здоров'я дитина потребує постійного лікування та стороннього догляду.
Оскільки, відповідач є фізично здоровим, працездатним чоловіком, на утриманні інших дітей не має, на думку позивачки має змогу надавати допомогу на утримання дитини у значно більшому розмірі ніж 500 грн на місяць, тому остання просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2012 року у твердій грошовій сумі 500 грн та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 рокупозов задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2012 року, у справі за №2-1225/12, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500 грн щомісячно та не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви (21.06.2012 року) і до досягнення дитиною повноліття, на 1/3 частку всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і, до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визначити розмір аліментів на утримання моєї дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частки всіх видів мого заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 вказує на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги стан здоров'я останнього та необхідність грошових коштів на його відновлення, не надав оцінки тому факту, що з 2014 року апелянт перебуває у місці активного проведення воєнних дій та сплачує позивачці у добровільному порядку аліменти саме виходячи зі своїх доходів.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що саме неправомірні дії позивачки обмежили ОСОБА_1 у можливості спілкування з дитиною.
Крім того, судом першої інстанції не досліджені доходи позивачки та спосіб її життя, не встановлено що саме спонукає її звертатися до суду з питанням аліментних зобов'язань.
21 січня 2026 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому позивач заперечує проти задоволення скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що доводи відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги стан здоров'я ОСОБА_1 та необхідність у грошових коштах на його відновлення, однак подаючи до суду пояснення щодо позовної заяви ОСОБА_1 жодних посилань на незадовільний стан свого здоров'я та необхідність у лікуванні не зазначав.
Крім того, жодних доказів що за станом свого здоров'я він не здатний сплачувати аліменти у визначеному розмірі суду не було надано, що відображено у рішенні Вишгородського районного суду.
ОСОБА_2 звертає увагу на те, що додані відповідачем до апеляційної скарги документи не можуть бути прийняті судом, оскільки в порушення вимог ст. 83 ЦПК України такі докази до суду першої інстанції не подавалися та не були предметом дослідження суду першої інстанції.
Щодо твердження ОСОБА_1 про потребу у відновленні його стану здоров'я, позивачка вказує на те, що забезпечення соціального захисту та медичного лікування військовослужбовців гарантується державою в обсязі, встановленому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому має здійснюватися в межах відповідних бюджетних видатків, і, жодним чином не за кошти, за які має утримуватися дитина-інвалід військовослужбовця.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з 04 жовтня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 вересня 2012 року.
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 травня 2009 року, сторони даної справи є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказаним судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 500 грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви (21.06.2012 року) та до досягнення дитиною повноліття.
Зі змісту довідки керуючого справами виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 08 вересня 2025 року за №712 та акту обстеження матеріально-побутових умов від 05 вересня 2025 року , складеному секретарем Вишгородської міської ради слідує, що ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 , 2009 року народження, фактично проживають в АДРЕСА_1 . Син ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері.
Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_2 та висновку за №273 від 29 вересня 2015 року спільна дитина сторін - ОСОБА_3 , 2009 року народження, має статус дитини з інвалідністю, діагноз - дитячий аутизм з якісними розладами, порушення рецентивної мови, когнітивна недостатність до рівня легкої розумової відсталості, стереотипні форми поведінки.
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики на учня 9 класу НРЦ «Надія» Вишгородської міської ради ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - хлопчик навчається за програмою спеціальних навчальних закладів для дітей з інтелектуальними порушеннями, програмний матеріал засвоює на достатньому рівні. ОСОБА_4 виховується у неповній сім'ї, мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина, батько контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується, не цікавиться шкільним життям і навчанням дитини.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 17.04.2014 року за №81 - встановлено години зустрічей ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_3 , 2009 року народження, двічі на тиждень у вихідний та будній день за попередньою домовленістю.
Зі змісту ухвали Вишгородського районного суду від 20.11.2014 року у справі за №363/1376/14-к вбачається, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 164 КК України було закрите та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КК України у зв'язку з дійовим каяттям, в ухвалі зазначено, що станом на момент її винесення ОСОБА_1 повністю сплатив заборгованість по аліментам.
З довідки розрахунку заборгованості по аліментам за період з 01 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року, що видана 04 квітня 2018 року державним виконавцем Вишгородського районного відділу ДВС вбачається наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 500 грн - 36 117,60 грн.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу ДВС від 22.05.2020 року (виконавче провадження ВП за НОМЕР_4) звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа за №2-1225/12 від 19.09.2012 року про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , 2009 року народження, в розмірі 500 грн але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до листа директора ТОВ «Транспортні мережі» та довідки про доходи з травня 2014 року по вересень 2015 року - ОСОБА_1 працював у вказаному товаристві техніком та з його заробітної плати відраховувалися аліменти.
Згідно Наказу від 05 вересня 2022 року за №14, виданого ТОВ «Голубой Днепр» - ОСОБА_1 увільнено з 01 вересня 2022 року, змінного капітану теплоходу, від роботи на час проходження ним військової служби.
Згідно довідки від 08 серпня 2024 року за №2027/д ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_3 .
Платіжними інструкціями, за період з 21 жовтня 2022 року по 09 липня 2025 року підтверджується, що відповідач по справі перерахував позивачці кошти, зазначені, як аліменти, на загальну суму - 191 500 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивачем доведено належними та допустимими доказами підстави для зміни способу стягнення аліментів та розміру аліментів, діючи в інтересах дитини, оскільки дитина має інвалідність з дитинства та потребує особливого догляду, а стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, як платника аліментів, який є військовослужбовцем покращилось, оскільки він отримує стабільний дохід і здатен утримувати сина у заявленому в позові розмірі.
При цьому суд першої інстанції врахував, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав суду доказів того, що він за станом свого здоров'я та/або матеріальнім становищем, не здатний сплачувати аліменти на утримання сина у визначеному позивачкою розмірі, як і не довів суду наявності в нього інших дітей, непрацездатної дружини, батьків тощо, а також інших обставин, які б мали істотне значення для вирішення цієї справи.
З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Ст. 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», який був чинним на дату ухвалення рішення у справі про стягнення аліментів, що стягуються з відповідача на утримання дитини, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць був у розмірі з 1 січня - 1017 гривень, з 1 квітня - 1037 гривень, з 1 липня - 1044 гривні, з 1 жовтня - 1060 гривень, з 1 грудня - 1095 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 893 гривні, з 1 квітня - 911 гривень, з 1 липня - 917 гривень, з 1 жовтня - 930 гривень, з 1 грудня - 961 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 1112 гривень, з 1 квітня - 1134 гривні, з 1 липня - 1144 гривні, з 1 жовтня - 1161 гривня, з 1 грудня - 1197 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 822 гривні, з 1 квітня - 838 гривень, з 1 липня - 844 гривні, з 1 жовтня - 856 гривень, з 1 грудня - 884 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» - прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
Згідно зі ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів, шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів, шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України - зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Правова позиція ВСУ у справі за №143цс 13 від 05.02.2014 року).
Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце, як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що наразі син сторін ОСОБА_3 , 2009 року народження, який має статус дитини з інвалідністю, що не оспорюється сторонами, проживає разом з матір'ю, а так як ОСОБА_1 є його батьком та на нього покладено однаковий з позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення дитини, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зміни розміру і способу стягнення аліментів, оскільки право позивача є беззастережним і підлягає захисту.
Крім того, апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір аліментів, визначений рішення суду від 05 вересня 2012 року у розмірі 500 грн щомісячно є недостатнім для утримання дитини та забезпечення їй належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Ті обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду, лікування та відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказування.
Суд першої інстанції, на думку судової колегії правильно врахував правову позицію викладену в постанові Верховного Суду у справі за №565/2071/19 від 16 вересня 2020 року, в якій зазначено, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку із чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Отже, постійні зміни співвідношення розміру аліментів у твердому розмірі з прожитковим мінімумом, інфляція грошових коштів, проблеми, що виникають із застосуванням щомісячної індексації цього розміру, дійсно свідчать про те, що визначення аліментів на дитину у частці від заробітку (доходу) батька буде сприяти захисту інтересів сина сторін по справі.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги стан здоров'я останнього та необхідності грошових коштів на його відновлення апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 02 жовтня 2025 року до Вишгородського районного суду ОСОБА_1 подав свої пояснення з приводу позовної заяви, в яких зазначив, що він з вимогами позивачки не погоджується, проти них заперечує, посилаючись на те, що сплачує аліменти на сина позивачці не по 500 грн, а в повному обсязі, більше 100 % від прожиткового мінімуму. Так, з 2022 року по 2023 рік сплачував близько 5500 грн на місяць. Вказував, що позивачка вводить всіх в оману щодо нібито несплати аліментів позивачем. Також в поясненнях зазначав, що позивачка не дає йому можливості бачити сина, приймати участь у його вихованні, та те, що він позбавлений можливості контролювати куди витрачаються кошти, які він їй платить.
Жодних посилань на незадовільний стан здоров'я в поясненнях відповідача немає.
Крім того, відповідач, в якості додатків до пояснень, не надав доказів того, що він за станом свого здоров'я та/або матеріальнім становищем, не здатний сплачувати аліменти на утримання сина у визначеному позивачкою розмірі.
Що стосується долучених ОСОБА_1 до матеріалів апеляційної скарги документів, а саме: копії посвідчення учасника бойових дій, копії довідки отоларингологічного дослідження від 13 липня 2025 року, копії висновку з дослідження серця КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» від 01 травня 2025 року, копії висновку з дослідження суглобів КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» від 24 квітня 2025 року, копії висновку з дослідження серця КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» від 25 квітня 2025року, копії висновку із дослідження лікаря ендокринолога КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» від 01 травня 2025 року, копії висновку із дослідження лікаря дерматолога КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» від 17 квітня 2025 року, копії довідки Іванківської МСЕК від 01 квітня 2025 року, копії Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 12 серпня 2015 року, копії звукового отоларингологічного дослідження від 17 квітня 2025 року, що на думку апелянта є підтвердженням його незадовільного стану здоров'я, то вони не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки подані з порушенням визначених процесуальним законом строків для подання суду доказів.
Так, згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У ст. 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що надані відповідачем апеляційному суду вказані вище документи не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що принаймні з 29 липня 2025 року відповідач достеменно знав про розгляд даної справи в суді першої інстанції, оскільки знайомився з матеріалами справи, що підтверджується відповідною заявою (а.с. 24).
Правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. До поданих ОСОБА_1 пояснень щодо позовної заяви вказані вище документи останній також не долучив.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відповідач не надав апеляційному суду доказів неможливості отримання та подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від останнього, тому долучені до апеляційної скарги документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Щодо інших документів, які відповідач долучив до апеляційної скарги в якості доказів, апеляційний суд зазначає, що вони були дослідженні судом першої інстанції, їм надана належна оцінка, про що відображено в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року.
Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не обґрунтував належним чином та не надав доказів неможливості сплачувати аліменти в розмірі визначеному в оскаржуваному рішенні.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 має право в майбутньому звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів у разі погіршення його матеріального стану та стану здоров'я, або зміни сімейного стану відповідно до ст. 192 СК України.
Доводи апеляційної скарги про те, щонеправомірні дії позивачки обмежили ОСОБА_1 у можливості спілкування з дитиною апеляційний суд відхиляє, оскільки питання створення одним із батьків перешкод у спілкуванні з дитиною для іншого не відноситься до предмету розгляду даної справи.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що з урахуванням всіх обставин справи, матеріальних потреб дитини, яка є дитиною-інвалідом, обов'язку другого з батьків також утримувати дитину, стану здоров'я платника аліментів, який є чоловіком працездатного віку, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для дитини відповідного віку щомісячно.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана